Ухвала

від 04.07.2022 по справі 902/300/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/300/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.12.2020 (суддя Тварковський А. А.),

додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.12.2020 (суддя Тварковський А. А.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 (головуючий суддя Грязнов В. В., судді Мельник О. В., Розізнана І. В.)

у справі № 902/300/20

за позовом керівника Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі 1) Вінницької обласної державної адміністрації і 2) Баланівської сільської ради

до 1) Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Бершадський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" і 2) Державного реєстратора Чечельницької селищної ради Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорі на стороні позивача - Бирлівська сільська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорі на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп",

про визнання незаконними та скасування рішень щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками і зобов`язання повернути земельні ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь прокурор - Круш Т. О., представники: позивача - 1 - Страшок О. В., відповідача-1 - Брилянт І. О.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Бершадської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Вінницької обласної державної адміністрації (далі - позивач-1, Облдержадміністрація) та Баланівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (далі - позивач-2, Сільська рада) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Бершадський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі також - відповідач-1, Бершадський рибцех) та Державного реєстратора Чечельницької селищної ради Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича (далі - відповідач-2, Державний реєстратор) про визнання незаконними та скасування рішень щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками, зобов`язання повернути земельні ділянки.

2. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю правових підстав для реєстрації Державним реєстратором права постійного користування земельними ділянками водного фонду та сільськогосподарського призначення за Бершадським рибцехом, оскільки останній не є державним чи комунальним підприємством, або іншим суб`єктом господарювання, який в силу статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) має право набувати земельні ділянки на праві постійного користування, а тому рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень підлягають скасуванню як незаконні, а земельні ділянки державної та комунальної власності поверненню їх власникам.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.12.2020 і додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.12.2020, які залишені без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 у цій справі, у задоволенні позову відмовлено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

4. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", до складу якого входив, зокрема Бершадський виробничий рибцех, шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення перереєстрації з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, суди виходили з того, що у спірному випадку мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

5. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп", до складу входить відповідач-1 прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

6. Суди зазначили, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте Бершадським виробничим рибцехом у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. При цьому до права постійного користування земельною ділянкою, яке було раніше набуте попередником юридичної особи, у випадку переходу цього права до правонаступника - відповідача-1 у справі, не застосовуються обмеження передбачені частиною другою статті 92 ЗК України.

7. З огляду на встановлені обставини справи та надану судами оцінку спірним правовідносинам, суди зазначили про недоведеність прокурором наявності підстав для відмови у державній реєстрації права постійного користування на земельні ділянки за Дочірнім сільськогосподарським рибоводним підприємством "Бершадський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп", а відтак і відсутність підстав для скасування відповідних рішень щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 10.12.2020, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.12.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

9. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

10. У якості підстави касаційного оскарження, із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 27 Земельного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" у подібних правовідносинах в частині визначення моменту ліквідації юридичної особи та припинення права постійного користування її структурного підрозділу земельною ділянкою, за наявності відповідного волевиявлення уповноваженого органу держави.

11. На переконання прокурора, так званий ланцюг правонаступництва прав та обов`язків юридичних осіб на спірні ділянки припинився внаслідок ліквідації Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" та до новоствореного у 1996 році Вінницького обласного державного виробничого господарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" права та обов`язки ліквідованої юридичної особи не перейшли в силу закону.

12. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 06.08.2021 у справі № 922/2030/20, від 12.01.2021 у справі № 908/730/19, від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18.

Позиція інших учасників справи

13. Бершадський рибцех подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

14. У відзиві відповідач-1 зазначає про безпідставність заперечень прокурором висновків, до яких дійшли суди попередніх інстанцій про те, що Бершадський виробничий рибцех окремо наділений правом користування земельними ділянками і таке право не припинилося внаслідок припинення і перетворення Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп".

15. Окрім того, відповідач-1 наголошує, що оскільки право на користування земельними ділянками виникло раніше, рішення Державного реєстратора з приводу оспорюваних земельних ділянок не мали на меті нової, первинної реєстрації, а лише внесення відомостей до реєстру стосовно наявного існуючого, раніше набутого права користування спірними земельними ділянками

16. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. У розгляді даної справи судами попередніх інстанцій з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

18. Відповідно до Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" (об`єднання "Вінницярибгосп"), зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний № 322, до складу об`єднання "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, в т.ч. Бершадський виробничий рибцех.

19. Відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (т. 3, арк. справи 206).

20. Бершадському виробничому рибцеху надано у постійне користування землі для господарських потреб згідно з державними актами на право постійного користування землею:

1) серії ІІ-ВН № 002132 від 12.09.1995, відповідно до якого Бершадському виробничому рибцеху надано у постійне користування 713,8 га землі для господарських потреб на підставі рішення Бершадської районної Ради народних депутатів від 19.05.1995 № 4/22 (Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58) (т.2, арк. справи 166-167);

2) серії ІІ-ВН № 002133 від 12.09.1995, відповідно до якого Бершадському виробничому рибцеху надано у постійне користування 111,0 га землі для господарських потреб на підставі рішення Бершадської районної Ради народних депутатів від 19.05.1995 №4 /22 (Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59) (т. 2, арк. справи 164-165).

21. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.07.1996 № 23/2313 Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстровано в ЄДРПОУ 29.07.1996 за ідентифікаційним кодом 00476576 (т. 3, арк. справи 211).

22. Згідно з довідкою № 6082 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 03.10.1997 Бершадський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" зареєстровано за ідентифікаційним кодом 24903051, дата реєстрації 25.06.1996 (т.3, арк. справи 210).

23. На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України від 22.12.1998 № 1419 затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство (т. 3, арк. справи 207).

24. Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 03.01.1999 № 1, у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" перейменоване у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп". Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу включено, серед інших, Бершадський виробничий рибцех (т. 3, арк. справи 208-209).

25. Згідно з витягом з протоколу від 09.06.2000 № 1 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" на базі структурного підрозділу "Бершадського виробничого рибцеху" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Бершадський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" (т. 3, арк. справи 86-87).

26. Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОП Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Бершадський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" також зареєстроване за ідентифікаційним кодом 24903051 як і Бершадський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", тобто впродовж перетворень, які проходило підприємство ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились (т. 3, арк. справи 210, 211).

27. За змістом пункту 1.2 Статуту Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Бершадський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до останнього як до правонаступника переходять майнові права та обов`язки в частині Бершадського виробничого рибцеху Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп".

28. З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник щодо рішень про державну реєстрацію права постійного користування за Дочірнім сільськогосподарським рибоводним підприємством "Бершадський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" п`яти земельних ділянок (4 земельні ділянки водного фонду та 1 земельна ділянка сільськогосподарського призначення), а саме:

- кадастровий номер 0520480400:03:015:0002 площею 20,2962 га;

- кадастровий номер 0520480400:02:002:0006 площею 565,0293 га;

- кадастровий номер 0520480400:03:014:0010 площею 107,6826 га;

- кадастровий номер 0520480600:03:001:0262 площею 107,9232 га;

- кадастровий номер 0520480400:03:013:0184 площею 1,2218 га.

29. Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т. 3, арк. справи 109, 122, 135, 148, 161) підставою виникнення права постійного користування за відповідачем-1 земельними ділянками слугували:

- державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН002132, виданий 12.09.1995 (щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520480400:03:015:0002; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке оспорюється - індексний номер 42799491 від 01.09.2018);

- державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН002132, виданий 12.09.1995 (щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520480400:02:002:0006; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке оспорюється - індексний номер 42799568 від 01.09.2018);

- державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН002132, виданий 12.09.1995 (щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520480400:03:014:0010; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке оспорюється - індексний номер 42799405 від 01.09.2018);

- державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН002133, виданий 12.09.1995 (щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520480600:03:001:0262; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке оспорюється - індексний номер 42799737 від 01.09.2018);

- державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН002132, виданий 12.09.1995 (щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520480400:03:013:0184; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке оспорюється - індексний номер 42799668 від 01.09.2018).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

31. Судові рішення у справі оскаржуються прокурором з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

32. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

33. За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

34. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

35. Крім того, під час вирішення питання наявності/відсутності висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

З цією метою суд насамперед суд має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

36. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на наступне.

37. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень щодо реєстрації за відповідачем-1 права постійного користування спірними земельними ділянками, зобов`язання повернути ці земельні ділянки Облдержадміністрації.

38. У якості підстав заявлених позовних вимог прокурор посилався на відсутність у відповідача-1 в силу приписів статті 92 ЗК України права набути у постійне користування спірні земельні ділянки водного фонду та сільськогосподарського призначення, а тому рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень підлягають скасуванню як незаконні, а земельні ділянки державної та комунальної власності поверненню їх власникам.

39. Так, основним істотним аргументом, яким мотивований позов прокурора у даній справі, є обставина припинення права постійного користування земельними ділянками у зв`язку із ліквідацією Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", до якого входив Бершадський виробничий рибцех, з одночасно зі створенням на його базі Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", діяльність якого в подальшому припинена в результаті приватизації. Саме на цій обставині була побудована позиція щодо незаконності використання відповідачем-1 земельної ділянки, речове право на яку не перейшло до останнього в порядку правонаступництва.

40. Саме цей істотний аргумент та відповідні обставини справи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які не погодилися з доводами прокурора про те, що право постійного користування земельною ділянкою до Бершадського рибцеху в порядку правонаступництва не перейшло.

41. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суди обох інстанцій дійшли висновку, що набуте Бершадським виробничим рибцехом (який входив до складу Вінницького обласного державного виробничого господарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп") право постійного користування спірними земельними ділянками не припинилось, а перейшло до його правонаступника - відповідача-1, який входить до складу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.

42. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 27 Земельного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" у подібних правовідносинах в частині визначення моменту ліквідації юридичної особи та припинення права постійного користування її структурного підрозділу земельною ділянкою, за наявності відповідного волевиявлення уповноваженого органу держави.

43. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд визнає їх безпідставними з огляду на таке.

44. Верховний Суд установив, що висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених положень законодавства викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, яка є тотожною зі справою № 902/300/20.

45. У пунктах 50, 51 54-59, 62, 63 вказаної постанови від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Житомирської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею, скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку, викладено такі висновки:

"За своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 ЗК України у редакції, чинній на момент створення СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство", так і статтею 141 ЗК України у редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема припинення діяльності підприємства.

Приписи наведених у підпункті 3 частини першої статті 27 ЗК України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті "в" частини першої статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Житомиррибгоспу) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).

Одночасно стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.

Прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Житомиррибгоспу шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за відповідачем. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ "Житомиррибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Натомість, положення підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України у редакції станом на момент приватизації Житомиррибгоспу та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.

З огляду на наведене помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою при приватизації цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу фактично тільки тому, що майнове право на землю не було зазначено в переліку майна державного підприємства, яке підлягало приватизації. До вказаного переліку цілком логічно було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції станом на початок процедури приватизації) та, відповідно, набувалось відповідачем у власність. Натомість право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства.

Інше тлумачення прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом".

46. З огляду на висновки, наведені у справі № 906/620/19 та в контексті наведених прокурором доводів щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування положень статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 27 Земельного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" у подібних правовідносинах щодо переходу права постійного користування від однієї особи до іншої шляхом правонаступництва (у тому числі в разі зміни організаційно-правової форми ), колегія суддів зазначає, що Верховний Суд надавав висновки щодо застосування цих норм права. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень законодавства за правовідносин, що склалися.

47. При цьому колегія суддів зазначає, що судові рішення, що є предметом оскарження у цій справі, а також зазначені в пунктах 18-27 цієї постанови обставини правонаступництва особи, наведеним правовим висновкам не суперечать. Доводи про зворотне направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

48. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

49. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

50. З огляду на викладене вище, Верховний Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження у цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

51. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

52. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

53. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

54. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

55. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

56. При цьому, як уже зазначалось у пункті 35 цієї постанови, колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

57. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

58. Водночас, колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

59. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

60. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

61. Посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у справі, що переглядається та у справі № 917/549/20 суттєво відрізняється предмет спору, не співпадають суб`єктний склад, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм, тому правовідносини у цих справах не є подібними.

62. Так, за змістом постанови Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 розглянуто позовні вимоги про:

- визнання удаваним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства; - застосування до договору дарування норм, що регулюють укладення договору купівлі-продажу з переведенням на особу прав та обов`язків покупця відповідної частки у статутному капіталі Товариства;

- визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки у статутному капіталі Товариства;

- скасування реєстраційної дії "зміна складу або інформації про засновників".

63. При цьому скаржник посилається на суто декларативний висновок, наведений Верховним Судом у справі № 917/549/20, відповідно до якого суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

64. Колегія суддів зазначає, що висновок у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 не може вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновок у вказаній справі скаржник посилається, виокремивши його із контексту судового рішення, не врахувавши викладених у рішенні правових позицій стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаній справі доказів та встановлених фактичних обставин.

65. З наведеного вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20. Такі висновки не є різними, а зроблені з урахуванням різних фактичних обставин справ, що не дає підстав вважати правовідносини у даній справі та справі, на яку посилається скаржник подібними, як не дає і можливості касаційному суду проводити касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, якими вирішено спір по суті, оскільки неподібність правовідносин у справі, що переглядається та справі, які розглядалася Верховним Судом виключає здійснення касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, що визначена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України. Окрім цього, цими посиланнями скаржник намагається спонукати до надання такої оцінки саме суд касаційної інстанції, проте, як вже неодноразово зазначалося вище, такі дії знаходяться поза компетенцією Верховного Суду.

66. Водночас, аргументи скаржника, наведені у касаційній скарзі в обґрунтування своєї незгоди з результатом розподілу судом першої інстанції судових витрат у цій справі, з посиланням на постанови Верховного Суду, перелічені в пункті 10 цієї постанови, Верховний Суд також не приймає до уваги, оскільки відповідними доводами він не обґрунтовував свої заперечення під час розгляду даної справи у попередніх судових інстанціях, а тому не можуть бути в силу приписів статті 300 ГПК України предметом розгляду у суді касаційної інстанції.

67. Інших обставин того, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи було неправильно застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, судом касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги прокурора встановлено не було.

68. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

69. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

70. Усі інші доводи скаржника (1) не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку; (2) направлені на необхідність переоцінки встановлених обставин, що виходить за межі касаційного перегляду справи, встановленого статтею 300 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.12.2020, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.12.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 у справі № 902/300/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил