Рішення

від 22.02.2022 по справі 913/363/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року м.Харків Справа № 913/363/21

Провадження №34/913/773/21

Господарський суд Луганської області у складі:

суддя Іванов А.В.

при секретарі судового засідання Соколенко Ю.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом Фермерського господарства «Гуляй Поле», с. Пшеничне Кремінського району Луганської області,

до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору щодо предмета спору на стороні позивача:

1. ОСОБА_1 , м. Дніпро,

2. Кремінська міська рада, м. Кремінна Луганської області,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу

У засіданні брали участь:

від позивача: адвокат Сімейко А.М., дов. від 03.06.2021 (в режимі відеоконференції в межах суду);

від відповідача: не прибув;

від 1-ї третьої особи: адвокат Алєксєєнко Р.Ю., ордер Серії АЕ №1125554 від 09.02.2022 (в режимі відеоконференції в межах суду);

від 2-ї третьої особи: не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Фермерське господарство «Гуляй Поле» (далі ФГ «Гуляй Поле») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, в якій просило визнати за ФГ «Гуляй Поле» право постійного користування земельною ділянкою площею 69,1 га в межах згідно з планом зовнішніх меж землекористування, розташованою на території Новокраснянської сільської Ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) відповідно до Державного акту про право постійного користування землею серія ІІІ-ЛГ №003005 від 30.09.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №51. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 14.06.2019 №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею».

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 05.11.1993 рішенням Кремінської районної ради народних депутатів ОСОБА_2 наданий дозвіл на оформлення відводу земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу. У подальшому складено акт вибору земельної ділянки із земель запасу.

04.03.1994 рішенням сесії Кремінської районної ради народних депутатів ОСОБА_2 надана в постійне користування земельна ділянка для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу згідно з оформленим проектом відводу у розмірі 10 га ріллі.

Крім того, 16.11.1995 Кремінською районною державною адміністрацією зареєстровано ФГ «Гуляй Поле», засновником якого виступив ОСОБА_2

19.03.1996 рішенням сесії Кремінської районної ради народних депутатів №22/10 ОСОБА_2 у постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства надана земельна ділянка у розмірі 59,1 га. У подальшому на виконання вказаного рішення складено акт встановлення меж ділянки в натурі.

Позивач вказує, що 30.09.1996 Кремінською районною радою народних депутатів на підставі власних рішень від 04.03.1994 та від 19.03.1996 №22/10 ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ №003005, яким ОСОБА_2 у постійне користування надана земельна ділянка площею 69,1 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, в зв`язку з чим 11.02.2010 державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Гребінюк О.В. видано ОСОБА_3 як дружині померлого ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, спадкова справа №313/2008, реєстр №285, відповідно до якого спадщина, на яку видане вказане свідоцтво, складається з ФГ «Гуляй Поле».

Позивач зауважує, що 15.02.2010 Кремінською районною державною адміністрацією зареєстрована нова редакція статуту ФГ «Гуляй Поле», згідно з якою засновником та головою ФГ «Гуляй Поле» є ОСОБА_3 .

Натомість, 14.06.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області видано наказ №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею», яким припинено право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 , загальною площею 69,1 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею від 30.09.1996 ІІІ-ЛГ №003005 для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку зі смертю.

Позивач вважає вказаний наказ відповідача незаконним та прийнятим з порушенням приписів ст. 141 Земельного кодексу України, що й стало підставою для його звернення до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач вказав, що у зв`язку із порушенням справи ним понесені витрати на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021справу №913/363/21 передано на розгляд судді Смолі С.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.07. 2021 о 10 год. 30 хв.

На виконання ухвали суду від 14.06.2021 представником позивача подане клопотання від 26.06.2021 про приєднання до матеріалів справи свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . Серія НОМЕР_1 від 19.11.2007, яке було долучено до матеріалів справи.

02.07.2021 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на момент отримання земельної ділянки площею 69,1 га ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства 30.09.1996, ФГ «Гуляй Поле» було вже зареєстровано та існувало як юридична особа з 16.11.1995, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, до отримання спірної земельної ділянки позивач набув правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи відповідно до ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», а не в результаті її отримання як спеціального суб`єкта підприємництва, який несе обов`язок землекористувача.

Також відповідач вказав, що відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного суду України від 05.10.2016 №6-2329цс16, від 23.11.2016 №6-3113цс15, які застосовувалися судами при розгляді справ щодо постійного користування земельними ділянками, на час прийняття наказу №2377-гс, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. До того ж, Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі №922/2103/17 зазначив, що єдиним належним та допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Відповідач зауважує, що до теперішнього часу у законодавстві відсутні норми права, відповідно до яких до селянського (фермерського) господарства переходить право постійного користування земельною ділянкою після смерті особи, якій належало таке право, окрім позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Відтак, наказами Головного управління Держгеокадастру у Луганській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 64,0000 га громадянам (учасникам бойових дій) у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебували у землях запасу, розташованих за межами населених пунктів на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, а саме земельні ділянки, які мають такі кадастрові номери: №4421685400:09:002:0091, №4421685400:09:002:0092, №4421685400:09:002:0095, №4421685400:09:002:0097, №4421685400:09:002:0098, №4421685400:09:002:0099, №4421685400:09:002:0101, №4421685400:09:002:0102, №4421685400:09:002:0104, №4421685400:09:002:0105, №4421685400:09:002:0106, №4421685400:09:002:0108, №4421685400:09:002:0109, №4421685400:09:002:0110, №4421685400:09:002:0111, №4421685400:09:002:0112, №4421685400:09:002:0113, №4421685400:09:002:0114, №4421685400:09:002:0115, №4421685400:09:002:0116, №4421685400:09:002:0117, №4421685400:09:002:0118, №4421685400:09:002:0119, №4421685400:09:002:0120, №4421685400:09:002:0121, №4421685400:09:002:0122, №4421685400:09:002:0123, №4421685400:09:002:0124, №4421685400:09:002:0125, №4421685400:09:002:0126, №4421685400:09:002:0127, №4421685400:09:002:0128.

Окрім того, відповідач наголосив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на указані земельні ділянки загальною площею 64,0000 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_1 наприкінці 2019 року та на початку 2020 року.

Відповідач вважає, що позов по суті стосується оспорювання права власності фізичної особи на придбані ним земельні ділянки на підставі цивільно-правових договорів та їх витребування, а наказ від 20.09.2019 №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею» був реалізований.

До того ж, відповідач зазначив, що несформовані земельні ділянки загальною площею 5,1 га було віднесено до комунальної власності Кремінської міської територіальної громади в особі Кремінської міської ради Сєвєродонецького району Луганської області.

Таким чином, на теперішній час не існує такого об`єкту цивільних прав як земельна ділянка загальною площею 69,1 га, яка надавалася в постійне користування громадянину ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування, оскільки вказана земельна ділянка поділена, сформовані нові земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності.

В зв`язку з наведеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.07.2021 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кремінську міську раду, проспект Дружби, буд.13, м.Кремінна Луганської області, 92900, ідентифікаційний код 21757011. Відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 22.07.2021 об 11 год. 00 хв.

15.07.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що права та обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки несе ФГ «Гуляй Поле», а його право користування земельною ділянкою може бути припинено тільки з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Також позивач вказує, що станом на день смерті ОСОБА_2 право користування спірною земельною ділянкою йому, як фізичній особі, не належало, право користування спірною земельною ділянкою від фізичної особи до юридичної особи не переходило, у зв`язку з чим переходу в порядку спадкування права постійного користування не було. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 успадкувала корпоративні права ФГ «Гуляй Поле», а не право користування земельною ділянкою.

Позивач наголошує, що з дня створення ФГ «Гуляй Поле», саме фермерське господарство, а не ОСОБА_2 , було єдиним належним та законним користувачем спірної земельної ділянки. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду.

Додатково позивач зазначив, що ним заявлені позовні вимоги про визнання права постійного користування землею, а позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 позивачем не заявлялися. Тому з огляду на заявлені позовні вимоги та суб`єктний склад сторін, вважає, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У зв`язку з наведеним позивач просив задовольнити позов.

15.07.2021 відповідач подав клопотання від 15.07.2021 про долучення доказів направлення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів третім особам: ОСОБА_1 та Кремінській міській раді, які були долучені судом до матеріалів справи.

21.07.2021 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що, на його думку, практика Великої Палати Верховного Суду, зазначена у відповіді на відзив не може бути застосована при розгляді цієї справи, оскільки, як вже вказувалося у відзиві на позов, на момент отримання земельної ділянки площею 69,1 га ОСОБА_2 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства 30.09.1996, ФГ «Гуляй Поле» було вже зареєстровано та існувало як юридична особа з 16.11.1995.

Тобто до створення фермерського господарства 16.11.1995 ОСОБА_2 не отримував спірну земельну ділянку, тому ФГ «Гуляй Поле» набуло правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи, відповідно до вимог ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на момент його створення), а не в результаті її отримання.

Позивач зауважив, що земельні ділянки з кадастровими номерами №4421685400:09:002:0091, №4421685400:09:002:0092, №4421685400:09:002:0095, №4421685400:09:002:0097, №4421685400:09:002:0099, №4421685400:09:002:0101, №4421685400:09:002:0102, №4421685400:09:002:0104, №4421685400:09:002:0106, №4421685400:09:002:0108, №4421685400:09:002:0128 знаходяться у приватній власності ОСОБА_1 . Тому при визнанні за ФГ «Гуляй Поле» права постійного користування на спірну земельну ділянку суд повинен припинити право власності ОСОБА_1 на новосформовані земельні ділянки та, враховуючи приписи пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, повернути їх до комунальної власності.

В зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

22.07.2021 позивач на виконання ухвали суду від 07.07.2021 подав заяву від 22.07.2021 про надання доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів третім особам: ОСОБА_1 та Кремінській міській раді, які були долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.07.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження по 13.09.2021 (включно). Відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 17.08.2021 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 17.08.2021 провадження у справі №913/363/21 за позовом Фермерського господарства «Гуляй поле» до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання за ФГ «Гуляй Поле» права постійного користування земельною ділянкою площею 69,1 га у межах згідно з планом зовнішніх меж землекористування, розташованою на території Новокраснянської сільської ради, призначена для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до державного акту про право постійного користування землею від 30.09.1996 серія ІІІ-ЛГ, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №51 та визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 14.06.2019 №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею» закрито. Роз`яснено Фермерському господарству «Гуляй поле», що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів у порядку цивільного судочинства.

Позивач оскаржив ухвалу господарського суду Луганської області від 17.08.2021 про закриття провадження у справі №913/363/21 в апеляційному порядку.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 апеляційну скаргу Фермерского господарства «Гуляй Поле» с. Пшеничне, Луганська область на ухвалу господарського суду Луганської області від 17.08.2021 року у справі №913/363/21 - задоволено. Ухвалу господарського суду Луганської області від 17.08.2021 року у справі №913/363/21 - скасовано. Матеріали справи №913/363/21 направлено до господарського суду Луганської області для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 25.10.2021 прийнято справу №913/363/21 до свого провадження. Розпочато розгляд справи №913/363/21 зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 10.11.2021 о 16 год. 00 хв.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.11.2021 запропоновано відповідачу у строк до 01.12.2021 надати суду заперечення на клопотання позивача про витребування доказів. Відкладено підготовче засідання на 08.12.2021 о 15 год. 30 хв.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 08.12.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 12.01.2022 о 15 год. 00 хв.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 24.12.2021 виправлено описку, яку допущено у п. 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Луганської області від 08.12.2021 у справі №913/363/21, та вважати вірною дату та час судового засідання « 19.01.2022 о 15 год. 00 хв.».

Ухвалою господарського суду Луганської області суду від 19.01.2022 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 09.02.2022 о 15 год. 30 хв.

01.02.2022 на адресу суду надійшли письмові пояснення 1-ї третьої особи ОСОБА_1 від 31.01.2022, в яких зазначає, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права постійного спірною земельною ділянкою не можуть бути задоволені в зв`язку з тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Третя особа зауважує, що спірна земельна ділянка площею 69,1 га не була сформована як об`єкт цивільних прав. Також земельній ділянці не було присвоєно кадастровий номер та зареєстровано право в ДЗК. Тому позивач довгий час користувався земельною ділянкою без належної правової підстави, а відповідач правомірно прийняв рішення про повернення цієї земельної ділянки з подальшим її поділом та відведенням іншим фізичним особам, у яких ОСОБА_1 на законних підставах придбав новостворені земельні ділянки. Наразі земельна ділянка площею 69,1 га не існує, як не існує і правових підстав для постійного користування нею позивачем.

Окрім того, третя особа вважає, що не можливо визнати право постійного користування на земельні ділянки, які наразі знаходяться у приватній власності, оскільки право постійного користування стосується лише земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності.

До того ж, третя особа звертає увагу, що земельна ділянка була передана ОСОБА_2 після того як було створене фермерське господарство, а в рішеннях уповноважених органів не вказано, що земельна ділянка надається саме для створення ФГ «Гуляй Поле». Вважає, що посилання позивача на той факт, що земельна ділянка була в користуванні ФГ «Гуляй Поле» необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 у користування фермерському господарству та була належним чином зареєстрована. Відтак, на думку третьої особи, позивач не довів виникнення у нього права користування земельною ділянкою, в зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного наказу відповідача.

При цьому, третя особа наголошує, що державна реєстрація права користування земельною ділянкою є обов`язковою, однак реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за ФГ «Гуляй Поле» не було здійснено. Тому вимога про визнання права постійного користування не забезпечить захисту прав позивача, оскільки таке право ніколи не було передано безпосередньо цьому фермерському господарству.

В зв`язку з наведеним, третя особа просить врахувати її позицію, викладену в письмових поясненнях.

При цьому, письмові пояснення третьої особи ОСОБА_1 від 31.01.2022 надійшли до суду поза межами встановленого строку.

Частиною 2 ст. 119 ГПК України встановлено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

За таких обставин, суд продовжує третій особі строк на подання письмових пояснень від 31.01.2022 по день їх фактичного подання, приймає їх та долучає до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.02.2022 взяли участь представник позивача та в режимі відеоконференції в межах суду представник 1-ї третьої особи.

Представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог та підтримав позов.

Представник 1-ї третьої особи надав усні пояснення по суті позовних вимог та проти позову заперечив.

Представники відповідача та 2-ї третьої особи у судове засідання 09.02.2022 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Протокольною ухвалою суду від 09.02.2022 з метою забезпечення процесуальних прав учасників, надання позивачу часу для ознайомлення із письмовими поясненнями 1-ї третьої особи ОСОБА_1 від 31.01.2022, судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 23.02.2022 о 14 год. 30 хв.; вирішено повідомити учасників справи ухвалою-повідомленням.

Ухвалу-повідомлення від 09.02.2022 направлено Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області та Кремінській міській раді, представники яких не прибули в судове засідання, до їх «Електронного кабінету».

В судовому засіданні 23.02.2022 взяли участь представник позивача та в режимі відеоконференції в межах суду представник 1-ї третьої особи.

Представник позивача надав додаткові пояснення та підтримав позов.

Представник 1-ї третьої особи надав додаткові пояснення та проти позову заперечив.

Представники відповідача та 2-ї третьої особи у судове засідання 23.02.2022 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 23.02.2022 суд, розглянувши справу по суті, заслухавши представників позивача та 1-ї третьої особи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, оголосив вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Новокраснянська сільська Рада народних депутатів рішенням від 29.06.1993, заслухавши та обговоривши заяву ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), вирішила рекомендувати районній Раді виділити із земель запасу 50 га під фермерське господарство (т. І а.с. 14).

05.11.1993 рішенням Кремінської районної Ради народних депутатів ОСОБА_2 надано дозвіл на оформлення відводу земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу, розташованої на території Новокраснянської сільської ради загальною площею 10 га, з них ріллі 10 га (т. І а.с. 15).

Надалі згідно Акту вибору земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_2 із земель запасу, розташованої на території Новокраснянської сільської Ради народних депутатів, відповідною комісією було здійснено вибір земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_2 . Ділянка вибрана із земель запасу, розташована на території Новокраснянської сільської Ради загальною площею 10 га, в тому числі ріллі 10 га, яка знаходиться в тимчасовому користуванні колгоспу імені Калініна поле №8 польової сівозміни. За висновком комісії вибрана земельна ділянка придатна для ведення селянського (фермерського) господарства (т. І а.с. 16-17).

04.03.1994 рішенням Кремінської районної Ради народних депутатів надано ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу згідно з оформленим проектом відводу у розмірі 10 га ріллі (т. І а.с. 18).

16.11.1995 Кремінською районною державною адміністрацією зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Гуляй Поле» (далі ФГ «Гуляй Поле»), засновником якого виступив ОСОБА_2 (т. І а.с. 21).

Згідно Акту встановлення меж ділянки в натурі на виконання рішення Кремінської районної Ради народних депутатів №22/10 від 19.03.1996 встановлено в натурі межі земельної ділянки, яка відводиться голові селянського (фермерського) господарства «Гуляй Поле» ОСОБА_2 із земель держзапасу, розташованих на території Новокраснянської сільської Ради народних депутатів загальною площею 59,1 га (т. І а.с. 22).

30.09.1996 Кремінською районною Радою народних депутатів на підставі рішень від 04.03.1994 та від 19.03.1996 №22/10 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ №003005, згідно якого ОСОБА_2 у постійне користування надана земельна ділянка площею 69,1 га, розташована на території Новокраснянської сільської Ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №51 (т. І а.с. 23-24).

В подальшому, 18.11.2007 згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від 19.11.2007 помер ОСОБА_2 (т. І а.с. 42).

11.02.2010 державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Луганської області Гребінюк О.В. видано ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ) як дружині померлого ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом Серії ВМР №225608 від 11.02.2010, відповідно до якого спадщина, на яку видане вказане свідоцтво, складається з ФГ «Гуляй Поле» (т. І а.с. 25).

15.02.2010 державним реєстратором Кремінської районної державної адміністрації зареєстровано нову редакцію статуту ФГ «Гуляй Поле», згідно з якою засновником та головою ФГ «Гуляй Поле» є ОСОБА_3 (т. І а.с. 26-28).

14.06.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області видано наказ №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею», яким припинено право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 , загальною площею 69,1 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІІ-ЛГ №003005 від 30.09.1996, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №51, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Новокраснянській сільській раді Кремінського району Луганської області, у зв`язку зі смертю (т. І .а.с. 29-30).

На думку позивача, наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області «Про припинення права постійного користування землею» №1184-сг від 14.06.2019 є незаконним та прийнятим з порушенням приписів ст. 141 Земельного кодексу України, що й стало підставою для його звернення до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив та зазначав, що на момент отримання земельної ділянки площею 69,1 га ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства 30.09.1996, ФГ «Гуляй Поле» було вже зареєстровано та існувало як юридична особа з 16.11.1995, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, до отримання спірної земельної ділянки позивач набув правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи відповідно до ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», а не в результаті її отримання як спеціального суб`єкта підприємництва, який несе обов`язок землекористувача.

Також відповідач вказав, що відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного суду України від 05.10.2016 №6-2329цс16, від 23.11.ю2016 №6-3113цс15, які застосовувалися судами при розгляді справ щодо постійного користування земельними ділянками, на час прийняття наказу №2377-гс, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. До того ж, Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі №922/2103/17 зазначив, що єдиним належним та допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Відповідач зауважує, що до теперішнього часу у законодавстві відсутні норми права, відповідно до яких до селянського (фермерського) господарства переходить право постійного користування земельною ділянкою після смерті особи, якій належало таке право, окрім позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Відтак, наказами Головного управління Держгеокадастру у Луганській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 64,0000 га громадянам (учасникам бойових дій) у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебували у землях запасу, розташованих за межами населених пунктів на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, а саме земельні ділянки, які мають такі кадастрові номери: №4421685400:09:002:0091, №4421685400:09:002:0092, №4421685400:09:002:0095, №4421685400:09:002:0097, №4421685400:09:002:0098, №4421685400:09:002:0099, №4421685400:09:002:0101, №4421685400:09:002:0102, №4421685400:09:002:0104, №4421685400:09:002:0105, №4421685400:09:002:0106, №4421685400:09:002:0108, №4421685400:09:002:0109, №4421685400:09:002:0110, №4421685400:09:002:0111, №4421685400:09:002:0112, №4421685400:09:002:0113, №4421685400:09:002:0114, №4421685400:09:002:0115, №4421685400:09:002:0116, №4421685400:09:002:0117, №4421685400:09:002:0118, №4421685400:09:002:0119, №4421685400:09:002:0120, №4421685400:09:002:0121, №4421685400:09:002:0122, №4421685400:09:002:0123, №4421685400:09:002:0124, №4421685400:09:002:0125, №4421685400:09:002:0126, №4421685400:09:002:0127, №4421685400:09:002:0128.

Окрім того, відповідач наголосив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на указані земельні ділянки загальною площею 64,0000 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_1 наприкінці 2019 року та на початку 2020 року.

Відповідач вважає, що позов по суті стосується оспорювання права власності фізичної особи на придбані ним земельні ділянки на підставі цивільно-правових договорів та їх витребування, а наказ від 20.09.2019 №1184-сг «Про припинення права постійного користування землею» був реалізований.

До того ж, відповідач зазначив, що несформовані земельні ділянки загальною площею 5,1 га було віднесено до комунальної власності Кремінської міської територіальної громади в особі Кремінської міської ради Сєвєродонецького району Луганської області.

Таким чином, на думку відповідача, на теперішній час не існує такого об`єкту цивільних прав як земельна ділянка загальною площею 69,1 га, яка надавалася в постійне користування громадянину ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування, оскільки вказана земельна ділянка поділена, сформовані нові земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності.

В зв`язку з наведеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Стосовно набуття та переходу права постійного користування землею від фізичної особи засновника (голови) СФГ (ФГ) до юридичної особи, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України; у редакції станом на момент надання землі ОСОБА_2 та створення СФГ «Гуляй Поле») унормовано, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку (ч.ч. 1-2 ст. 7 ЗК України).

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За приписами ст.ст. 47-50 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування: 1) громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; 2) громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 3) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; 4) несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням та релігійним організаціям - для ведення підсобного сільського господарства. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для ведення сільського господарства й іншим організаціям.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання землі ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

За змістом ч.ч. 1-5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції станом на момент надання землі ОСОБА_2 та створення СФГ «Гуляй Поле») селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Відтак, законодавством, чинним на момент створення СФГ «Гуляй Поле», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

19.06.2003 було прийнято Закон України «Про фермерське господарство», яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 цього Закону вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішень Кремінської районної Ради народних депутатів від 04.03.1994, ОСОБА_2 були надані в постійне користування земельна ділянка площею 10 га для організації селянського (фермерського) господарства та земельна ділянка площею 59,1 га.

Після надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 10 га Кремінською районною державною адміністрацією 16.11.1995 було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Гуляй Поле».

В подальшому Кремінською районною Радою народних депутатів ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ №003005 від 30.09.1996.

Згідно даного Державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_2 у постійне користування була надана земельна ділянка загальною площею 69,1 га, розташована на території Новокраснянської сільської Ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, ОСОБА_2 як засновником та головою ФГ «Гуляй Поле» була отримана в постійне користування земля, зареєстровано СФГ «Гуляй Поле», яке в подальшому стало ФГ «Гуляй Поле», та отримано Державний акт на право постійного користування, яким підтверджується надання йому у постійне користування земельної ділянки загальною площею 69,1 га.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Відтак, після вказаних дій обов`язки землекористувача здійснювало ФГ «Гуляй Поле», а не ОСОБА_2 , якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

В той же час, матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Суд зауважує, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

В постанові від 05.11.2019 справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 ЗК України (у редакції на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції, яка діяла до 01.01.2002), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Гуляй Поле», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) - відсутня.

Адже правове становище селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством (фермерським господарством) правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.07.2020 у справі №922/989/18.

Відтак, зі смертю ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ №003005 від 30.09.1996, право постійного користування не є таким, що припинилось. Тому право постійного користування спірною земельною ділянкою, що надавалася ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, збереглося за ФГ «Гуляй Поле» до часу припинення ним діяльності у встановленому порядку.

Відносно законності видання наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області щодо припинення засновнику позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, суд вказує наступне.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Луганській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відтак, ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Луганської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України (у редакції на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України в ст.ст. 1, 3 та 8 закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності, а відтак і майном .

Отже, право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

Говорячи про закон, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 вказала, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК України.

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області вбачається, що його було видано із посиланням на ст.ст. 15-1, 92, 102-1, 122 ЗК України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають право постійного користування земельною ділянкою, підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Натомість, як зазначалося вище, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті ОСОБА_2 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ «Гуляй Поле» на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Луганській області, видаючи наказ «Про припинення права постійного користування землею» №1184-сг від 14.06.2019, діяло всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 ЗК України, законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Гуляй Поле» права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою були відсутні.

Відтак, суд констатує, що виданням оспорюваного наказу відповідач всупереч вимогам земельного законодавства втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном, чим порушив ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з тим, судом встановлено, що після видання наказу «Про припинення права постійного користування землею» №1184-сг від 14.06.2019, яким ОСОБА_2 припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою, цю земельну ділянку загальною площею 69,1 га віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.

В подальшому ГУ Держгеокадастру у Луганській області було видано 32 накази, якими затверджено Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передано у власність фізичних осіб земельні ділянки по 2,0 га кожна за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя рілля, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними ДЗК враховується в Новокраснянській сільській раді Кремінського району Луганської області (т. І а.с. 63-94).

Таким чином, в межах спірної земельної ділянки шляхом поділу сформовано 32 нові земельні ділянки загальною площею 64,0 га з кадастровими номерами: №4421685400:09:002:0091, №4421685400:09:002:0092, №4421685400:09:002:0095, №4421685400:09:002:0097, №4421685400:09:002:0098, №4421685400:09:002:0099, №4421685400:09:002:0101, №4421685400:09:002:0102, №4421685400:09:002:0104, №4421685400:09:002:0105, №4421685400:09:002:0106, №4421685400:09:002:0108, №4421685400:09:002:0109, №4421685400:09:002:0110, №4421685400:09:002:0111, №4421685400:09:002:0112, №4421685400:09:002:0113, №4421685400:09:002:0114, №4421685400:09:002:0115, №4421685400:09:002:0116, №4421685400:09:002:0117, №4421685400:09:002:0118, №4421685400:09:002:0119, №4421685400:09:002:0120, №4421685400:09:002:0121, №4421685400:09:002:0122, №4421685400:09:002:0123, №4421685400:09:002:0124, №4421685400:09:002:0125, №4421685400:09:002:0126, №4421685400:09:002:0127, №4421685400:09:002:0128, які були передані в приватну власність фізичним особам.

Надалі, право власності на вказані земельні ділянки набув та зареєстрував за собою ОСОБА_1 (1-ша третя особа), що підтверджується Інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. І а.с. 96-126).

При цьому, несформовані земельні ділянки загальною площею 5,1 га було віднесено до комунальної власності Кремінської міської територіальної громади в особі Кремінської міської ради Сєвєродонецького району Луганської області (2-га третя особа).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).

Частиною 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З огляду на вказане, спірна земельна ділянка загальною площею 69,1 га станом на час розгляду справи поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно інші кадастрові номери та які було надано фізичним особам та територіальній громаді. Тобто ця земельна ділянка не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд в постанові 20.02.2019 у справі №904/792/18.

Таким чином, спірна земельна ділянка загальною площею 69,1 га, про визнання права постійного користування на яку подано позов у цій справі, вже не існує як об`єкт цивільних прав. Натомість існують 32 нові земельні ділянки зі своїми межами та кадастровими номерами, а також несформовані земельні ділянки загальною площею 5,1 га. Наразі власниками нових земельних ділянок є ОСОБА_1 та Кремінська міська рада Сєвєродонецького району Луганської області.

Проте, суд зауважує, що ОСОБА_1 та Кремінська міська рада Сєвєродонецького району Луганської області не були визначені позивачем в якості відповідачів (співвідповідачів) у даній справі. Вимоги до них пред`явлено не було.

В той же час, позивач визначив в якості відповідача ГУ Держгеокадастру у Луганській області та просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 69,1 га в межах згідно з планом зовнішніх меж землекористування, розташованою на території Новокраснянської сільської Ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) відповідно до Державного акту про право постійного користування землею серія ІІІ-ЛГ №003005 від 30.09.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №51, а також визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про припинення права постійного користування землею» №1184-сг від 14.06.2019.

При цьому, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 вказала, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17.

Як було встановлено вище, право постійного користування спірною земельною ділянкою, що надавалася ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, збереглося за ФГ «Гуляй Поле» до часу припинення ним діяльності у встановленому порядку.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Наразі згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ «Гуляй Поле» є зареєстрованою юридичного особою, дані про його перебування в процесі припинення відсутні.

Таким чином, ФГ «Гуляй Поле» є діючою юридичною особою. Оскільки позивач не припинив свою діяльність та за ним збереглося право постійного користування спірною земельною ділянкою, ФГ «Гуляй Поле» є належним користувачем вказаної земельної ділянки, тому виступає у спірних правовідносинах як їх титульний володілець.

За змістом ст.ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 цього Кодексу).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

Правовий аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №914/970/18.

Відтак, в даному випадку належним способом захисту, який відновить безперешкодне, вільне, на власний розсуд використання правомочностей титульного володільця майна є вимоги позивача про вилучення цього майна в натурі у тих осіб, які наразі володіють цим майном.

Натомість, ні визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 69,1 га, ні визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про припинення права постійного користування землею» №1184-сг від 14.06.2019 не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення його прав та інтересів.

В зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка загальною площею 69,1 га вже не існує як об`єкт цивільних прав, а існують 32 нові земельні ділянки зі своїми межами та кадастровими номерами та несформовані земельні ділянки загальною площею 5,1 га, власниками яких є ОСОБА_1 та Кремінська міська рада Сєвєродонецького району Луганської області.

Також суд враховує, що заходи щодо поділу спірної земельної ділянки є чинними, відомості щодо оскарження та скасування цих заходів відсутні, поновлення прав позивача шляхом визнання за ним права постійного користування потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельних ділянок зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, що не може бути вирішено в межах цього позову.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №922/2383/16.

Крім того, у зв`язку з поділом спірної земельної ділянки, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки, припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом визнання за ним права постійного користування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.

В свою чергу, вимога про визнання наказу ГУ Держгеокадастру недійсним також не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому, позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване.

Схожі за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.

Крім того, в постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 та інших.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем було обрано не правильний спосіб захисту.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства «Гуляй Поле» повністю.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З позовної заяви вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума сплаченого судового збору у розмірі 4 540 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на позивача.

Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. 00 коп., які просив стягнути з відповідача.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд наголошує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

Разом з тим, позивачем було надано лише свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №437 від 21.11.2003 та довіреність від 03.06.2021 (т. І а.с. 34-35).

Інших доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. 00 коп. позивачем надано не було, а отже не доведено їх понесення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. 00 коп. може бути вирішене судом лише за наслідками надання позивачем належних доказів їх понесення.

Щодо складання повного тексту рішення у даній справі, суд зауважує таке.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі Kudla v. Poland заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі Vernillo v. France заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі Frydlender v. France заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі Wierciszewska v. Poland заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі Capuano v. Italy заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у п. 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

Дана справа була розглянута у строки, визначені процесуальним законодавством, з проголошенням в судовому засіданні 23.02.2022 вступної та резолютивної частин судового рішення.

Згідно із ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Натомість Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, та №341/2022 від 18.05.2022 воєнний стан продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де розташовано Господарський суд Луганської області, було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022.

Отже, складання повного тексту рішення в даній справі у строки, визначені ч. 6 ст. 233 ГПК України, було унеможливлено через обставини, які не залежали від волі суду.

Разом з тим, судом було вжито всі залежні від нього заходи для відновлення можливості складання повного тексту рішення в розумний строк.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 01.02.2022 у справі №160/12705/19 у процесуальному законодавстві поняття розумний строк та своєчасний розгляд застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття розумний строк вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи (судові дебати, виконання рішення суб`єктом владних повноважень).

Зміст поняття розумні строки охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість розумного строку мають вплив різні фактори, як об`єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб`єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).

Отже, складовими елементами розумного строку є періоди (проміжки часу), протягом яких: 1) суд розглядає справу та приймає по ній рішення; 2) здійснює перегляд судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, приймає остаточне рішення у справі; 3) остаточне судове рішення набуває законної сили та може бути звернено до виконання; 4) судове рішення виконується.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття розумний строк.

Відтак, суд вважає, що повний текст судового рішення у даній справі складено у розумні строки з урахуванням факторів об`єктивного характеру, а саме запровадження воєнного стану в Україні та перебування суду безпосередньо в районі проведення воєнних (бойових) дій.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Фермерського господарства «Гуляй Поле» до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати зі сплати судового збору розмірі 4 540 грн. 00 коп. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 18.07.2022.

Суддя А.В. Іванов