Ухвала

від 12.07.2022 по справі 917/934/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 917/934/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Костюк Т.В. (адвокат),

відповідача - Шинкаренко Н.М. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костюка Віталія Васильовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (у складі колегії суддів: Істоміна О.А. (головуючий), Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Костюка Віталія Васильовича

до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

про визнання недійсними пунктів договору та про визнання недійсним і припинення зобов`язання,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Костюк Віталій Васильович (далі - Позивач, ФОП Костюк В.В.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Відповідач, Міськрада) про:

- визнання недійсним пункту 5 договору оренди землі, укладеного 07.10.2017 між Міськрадою та ФОП Костюк В.В. щодо земельної ділянки для закінчення будівництва об`єкта незавершеного будівництва - громадсько-готельного комплексу з кадастровим номером 5310436100:02:003:0470, загальною площею 3121 кв.м, по просп. Лесі Українки, 94 в м.Кременчуці в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки у розмірі 3 906 337,23 грн;

- визнання недійсним пункт 9 договору оренди землі, укладеного 07.10.2017 між Міськрадою та ФОП Костюк В.В. в частині визначення щорічного розміру орендної плати в розмірі 117.190,12 грн в рік;

- визнання недійсним та припинення зобов`язання зі сплати орендної плати за договором оренди землі, укладеного 07.10.2017 між Міськрадою та ФОП Костюк В.В. за період з 22.12.2017 по 30.04.2020 в розмірі 211 151,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідно орендної плати суперечить чинному законодавству, на момент укладення договору оренди з огляду на наявність рішень Відповідача, якими встановлено інший розмір нормативної грошової оцінки землі, аніж той, що вказано у договорі. Відповідно до таких рішень дійсний розмір нормативної грошової оцінки становив 585 950,58 грн у період з 22.12.2017 по 31.12.2019 та 2 343 802,34 грн у період з 01.01.2020 по 30.04.2020.

Враховуючи, що від розміру нормативної грошової оцінки розраховується орендна плата, то, відповідно, у договорі неправомірно було визначено й річну орендну плату, дійсний розмір якої у період з 22.12.2017 по 31.12.2019 мав становити 17 578,51грн, у період з 01.01.2020 по 30.04.2020 мав становити 70 314,07 грн. В результаті неправомірно визначеного розміру орендної плати, Позивачу було нараховано та пред`явлено до стягнення господарське зобов`язання з орендної плати на суму 211 151,22 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.10.2021 у справі № 917/934/21, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсними пункти 5 та 9 договору оренди, укладеного 07.10.2017 між Міськрадою та ФОП Костюк В.В. в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати. Визнано недійсним та припинено зобов`язання зі сплати орендної плати за договором оренди, укладеного 07.10.2017 між Міськрадою та ФОП Костюк В.В. за період з 22.12.2017 по 30.04.2020 в розмірі 211 151,22 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Місцевий господарський суд виходив з того, що положення договору оренди в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати не відповідають положенням законодавства чинного на момент укладення такого договору оренди, а саме - рішенням Кременчуцької міської ради, якими було затверджено інший розмір нормативної грошової оцінки, аніж той, що вказаний у договорі, що є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 у справі № 917/934/21, скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Апеляційна інстанція вказала на те, що матеріали справи не містять доказів отримання Позивачем витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, в яких був би зазначений інший розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, а ніж та, яка була використана в договорі оренди землі. Також матеріали справи не містять доказів щодо затвердження Кременчуцькою міською радою іншого розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ніж того, що був визначений сторонами в пункті 5 спірного договору.

У касаційній скарзі ФОП Костюк В.В. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 816/828/17, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 11.02.2020 у справі № 914/650/19.

У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Як уже зазначалося, у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 816/828/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 11.02.2020 у справі № 914/650/19.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

Так, у справі № 914/650/19 (постанова Верховного Суду від 11.02.2020) предметом спору є (1) скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування в частині визначення річної орендної плати за землю та (2) визнання укладеним договору оренди земельної ділянки відповідно до рішення органу місцевого самоврядування з урахуванням протоколу розбіжностей до договору у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Верховний Суд у справі № 914/650/19 дійшов висновку, що визначення розміру орендної плати, яка за змістом статті Закону України "Про оренду землі" є істотною умовою договору оренди землі, відноситься до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, який (розмір) має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку (пункт 34 частини першої статті 26, стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). А отже, відповідно до чинного законодавства України суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про умови договору оренди.

У справі № 390/34/17 розглядався спір за позовом фізичної особи до товариства про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. При цьому, у наведеній справі суд касаційної інстанції, застосовував принцип "заборони суперечливої поведінки" в контексті того, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

У справі № 816/828/17 спір стосувався визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яке складено за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Натомість у справі, яка переглядається (№ 917/934/21), Позивач оспорює пункти договору оренди, які є істотними умовами цього договору (стосуються орендної плати та її розміру).

Таким чином, правовідносини у наведених скаржником справах за суб`єктним, змістовим та об`єктним критеріями не є подібними до спірних правовідносин у цій справі, відтак відрізняється і нормативно-правове регулювання таких правовідносин. Різними також є підстави позовів у наведених справах.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Костюка В.В. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 у справі № 917/934/21.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Костюка Віталія Васильовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 у справі № 917/934/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік В. Г. Суховий