Постанова

від 19.07.2022 по справі 260/301/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/301/22 пров. № А/857/9004/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Іщук Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Ужгород судом у складі головуючої судді Маєцької Н.Д., дата складення повного тексту рішення суду не зазначена) у справі № 60/301/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області про визнання дій протиправними, суд -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області, в якому просив:

визнати протиправними дії Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС у Закарпатській області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;

стягнути із Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС у Закарпатській області на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби) за період із 16 липня 2021 року по день фактичної виплати заборгованості 20 грудня 2021 року, здійснивши нарахування відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16 липня 2021 року по 20 грудня 2021 року у сумі 94915,40 грн. (дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот п`ятнадцять гривень сорок копійок).

У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що норма законодавства не передбачає виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту саме у день звільнення. Апелянт звертає увагу, що саме через відсутність бюджетних асигнувань від Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як головного розпорядника бюджетних коштів позивачу у день звільнення не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту. При цьому, апелянтом було направлено до Державної служби України з надзвичайних ситуацій розрахунок потреби коштів, у тому числі і для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу сторін, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд, з урахуванням принципу пропорційності, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 94915,40 грн з урахуванням істотності частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Щодо позовної вимоги в частині виплати середнього заробітку з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд відмови у задоволенні такої, оскільки середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, винагородою або іншою виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, натомість носить компенсаційний характер та має на меті відшкодувати працівнику майнові втрати за несвоєчасний розрахунок з боку роботодавця.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника Головного Управління ДСНС України у Закарпатській області № 148 від 15 липня 2021 року позивача звільнено зі служби та з 16 липня 2021 року виключено зі списків особового складу ДСНС України та всіх видів забезпечення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року в адміністративній справі № 260/5791/21 визнано протиправною бездіяльність аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язано аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

20 грудня 2021 року відповідачем перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 95079,57 грн., що підтверджується відомістю перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та випискою по банківському рахунку позивача.

Оскільки відповідач не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, що відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення остаточний розрахунок, а зокрема не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

Нарахування та виплата сум грошового забезпечення остаточно на виконання вказаного рішення суду здійснено 20.12.2021 року.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Отож обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум (серед яких одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення, компенсація за належні до видачі предмети речового майна) при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19 зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми та поведінки позивача, яка передувала до дня звернення до суду.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: "https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish" облікова ставка Національного банку:

з 16 квітня 2021 року по 22 липня 2021 року - 7,5%; з 23 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року - 8%; з 10 вересня 2021 року по 09 грудня 2021 року - 8,5%; з 10 грудня 2021 року по 21 січня 2022 року - 9,0%.

Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (95079,57 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 3416, 22 грн:

7,5% річних /365 днів року = 0,021% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 95079,57 грн х 0,021%) х 7 днів (з 16.07.2021 по 22.07.2021) = 139,77 грн;

8,0% річних / 365 днів року = 0,022% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 95079,57 грн х 0,022%) х 49 днів (з 23.07.2021 по 09.09.2021) = 1024,96 грн;

8,5% річних / 365 днів року = 0,023% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 95079,57 грн х 0,023%) х 91 днів (з 10.09.2021 по 09.12.2021) = 1990,02 грн;

9,0% річних / 365 днів року = 0,025% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 95079,57 грн х 0,025%) х 11 днів (з 10.12.2021 по 20.12.2021) = 261,47 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 139,77 грн + 1024,96 грн + 1990,02 грн + 261,47 грн = 3416, 22 грн.

Крім цього слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Разом з тим, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, винагородою або іншою виплатою, право на яку набуто у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, натомість носить компенсаційний характер та має на меті відшкодувати працівнику майнові втрати за несвоєчасний розрахунок з боку роботодавця.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат становитиме 3416, 22 грн.

Зважаючи на вищевикладене, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 по справі № 260/301/22 є необґрунтованим та таким, що прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Щодо доводів відповідача про відсутність бюджетного фінансування, як на підставу для несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги, то колегія суддів такі до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отож, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача на своєчасне нарахування одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року у справі № 260/301/22 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області про визнання дій протиправними задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 08588688) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16 липня 2021 року по 20 грудня 2021 року у сумі 3416, 22 грн. (три тисячі чотириста шістнадцять гривень двадцять дві копійки).

У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 08588688) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Л. П. Іщук Повне судове рішення складено 19 липня 2022 року