Постанова

від 18.07.2022 по справі 916/3229/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3229/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Соловйова Д.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати" Танасогло О.М. за ордером

від Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" Кулаковський О.М. за ордером,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл", Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Мужієво

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року, м. Одеса, суддя

Демешин О.А.

у справі №916/3229/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати", Одеська обл., Тарутинський р-н, смт. Тарутине

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл", Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Мужієво

про стягнення 345 314 грн. 00 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати", Тарутинський р-н, смт. Тарутине звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл", Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Мужієво про стягнення 345 314 грн. 00 коп., з яких: сума заборгованості у розмірі 291 041 грн. 00 коп., пеня у розмірі 20 638 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 8 635 грн. 00 коп., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката 25 000 грн., та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання товару № _22_/_05_ВМ від 22.05.2020 року в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар. Загальна сума поставленого товару складає суму у розмірі 1 419 041 грн. 00 коп., а несплачена заборгованість відповідача складає 291 041 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати" суму заборгованості у розмірі 291 041 грн. 00 коп., пені у розмірі 20 638 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 8 635 грн. 00 коп., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката 25 000 грн. 00 коп. та 5 179 грн. 71 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, з огляду на що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі № 916/3229/21 та ухвалити нове, яким залишити без задоволення позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" про стягнення 345 314 грн. 00 коп., з яких: сума заборгованості у розмірі 291 041 грн. 00 коп., пеня у розмірі 20 638 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 8 635 грн. 00 коп., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката 25 000 грн., а також вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, даючи оцінку наявним у справі документам, не встановив наявності доказів, які свідчать про фактичну поставку товаро-матеріальних цінностей відповідачу. Окрім того, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, суд не встановив факту передачі відповідачу предмету поставки та не дослідив наявність та спроможність доказів, що свідчили б про виконання постачальником свого обов`язку передати товар у власність покупця.

Апелянт зазначає, що грошове зобов`язання у відповідача виникає після приймання передачі товару, а не раніше цього моменту і не на підставі самого факту укладання договору. І, оскільки, як слідує із оскаржуваного рішення, суд не дослідив наявності факту належної передачі у власність відповідача предмета поставки на обумовлену ціну, підстав для покладання на відповідача грошових зобов`язань на користь позивача немає.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Судове засідання, призначене на 05.07.2022 року в режимі відеоконференції, було відкладене на 19.07.2022 року в зв`язку з задоволенням судовою колегією клопотання відповідача для надання йому часу для можливості врегулювати спір мирним шляхом.

13.07.2022 на електронну адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відео конференції, яке було задоволено судом. В заяві позивач повідомив суд про відсутність у нього жодної пропозиції від відповідача щодо вирішення спору шляхом укладення між сторонами мирової угоди.

18.07.2022 на електронну адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку з тим, що представником відповідача підготовлено та направлено на електронну адресу позивача та його представника підписану відповідачем мирову угоду та заяву про її затвердження. На момент подання заяви відповідачем не отримано ні схвальної відповіді, ні заперечення щодо запропонованого способу врегулювання спору.

18.07.2022 на електронну адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника позивача про здійснення розгляду скарги та залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення, оскільки відповідачем наразі вчиняються дії щодо затягування її розгляду, бо укладення мирової угоди на представлених ним умовах є неможливим.

Судова колегія відхиляє заяву відповідача про відкладення розгляду скарги ще раз в зв`язку з тим, що на теперішній час відсутні докази можливості врегулювання спору сторонами мирним шляхом, і таке врегулювання можливе також і на стадії виконавчого провадження при наявності згоди на це обох сторін справи.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники сторін підтримали доводи і заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

22.05.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № _22_/_05_ВМ, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар (виноматеріали виноградні оброблені в асортименті) відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Одиницею товару для цілей даного договору визначено - 1 дал. ( п. 21. договору).

Розділом 4 договору п. 4.1. визначено, що постачальник поставляє товар на умовах РСА- склад постачальника за адресою: Одеська область, Тарутинський район, с. Лісне, вул. Першотравневська, 42.

Відповідно п. 4.2., прийом-передача товару покупцем здійснюється на складі постачальника.

Згідно п. 5.2, покупець зобов`язаний заплатити постачальнику грошові кошти за товар у розмірі 20 відсотків протягом 3 (трьох) календарних днів з дати постачання партії товару. Решта коштів сплачується покупцем через 90 діб з дати поставки.

Договір набрав чинності з моменту його підписання та в частині виконання грошових зобов`язань діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.п. 8.1; 8.2 договору).

22.05.2020 укладено Специфікацію №1 до договору поставки №22/05 ВМ від 22.05.2020.

Відповідно до п. 2 Специфікації № 1 від 22.05.2020, її загальна сума становить 1 419 041,00 грн.

Матеріали справи містять видаткові накладні №46,47 від 25.05.2020 року, №77,78,79 від 11.07.2020 року та №80, 82 від 22.07.2020 року, а також товарно-транспортні накладні до них на переміщення алкогольних напоїв.

Пунктом 5.1 розділу 5 договору визначено, при передачі партії товару постачальник передає покупцю накладну на цю партію товару, що є підставою для оплати товару.

Покупець зобов`язаний заплатити постачальнику грошові кошти за товар у розмірі двадцять відсотків протягом 3 календарних днів з дати постачання партії товару. Решта коштів сплачується покупцем через 90 діб з дати поставки. ( п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору, в разі затримки покупцем оплати за товар відповідно до п. 5.2 покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми неоплатної товарної накладної за кожний день, що триває протягом періоду заборгованості.

Відповідач за поставлений позивачем товар, згідно виставлених позивачем рахунків на оплату, розрахувався з позивачем частково на суму 1 128 000 грн. 00 коп., що підтверджується наданими позивачем відповідними банківськими виписками.

Несплата Товариством з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" залишку вартості поставленого товару і стала підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, в період з травня 2020 року по липень 2020 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 419 041 грн. 00 коп., на підтвердження чого позивач надав суду:

1) видаткову накладну №46 від 25.05.2020 року на суму 250 000 грн. 00 коп. (а.с.12 т.1) та товарно-транспортну накладну №46 від 25.05.2020 (а.с.13 т.1);

2) видаткову накладну №47 від 25.05.2020 року на суму 52 600 грн. 00 коп. (а.с.14 т.1) та товарно-транспортну накладну №47 від 25.05.2020 (а.с.15 т.1);

3) видаткову накладну №77 від 11.07.2020 року на суму 227 511 грн. 00 коп. (а.с.16 т.1) та товарно-транспортну накладну №74 від 11.07.2020 (а.с.17 т.1);

4) видаткову накладну №78 від 11.07.2020 року на суму 214 470 грн. 00 коп. (а.с.18 т.1) та товарно-транспортну накладну №75 від 11.07.2020 (а.с.19 т.1);

5) видаткову накладну №79 від 11.07.2020 року на суму 224 820 грн. 00 коп. (а.с.20 т.1) та товарно-транспортну накладну №76 від 11.07.2020 (а.с.21 т.1);

6) видаткову накладну №80 від 22.07.2020 року на суму 224 820 грн. 00 коп. (а.с.22 т.1) та товарно-транспортну накладну №77 від 22.07.2020 (а.с.23 т.1);

7) видаткову накладну №82 від 22.07.2020 року на суму 224 820 грн. 00 коп. (а.с.24 т.1) та товарно-транспортну накладну №79 від 22.07.2020 (а.с.25 т.1).

Одночасно з накладними позивачем були виставлені рахунки на оплату поставленого товару.

Відповідач за поставлений позивачем товар, згідно цих рахунків на оплату, розрахувався з позивачем частково на суму 1 128 000 грн. 00 коп., що підтверджується наданими позивачем відповідними банківськими виписками (а.с. 46-57 т.1).

Судова колегія наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів у даній справі звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.03.2021 року зі справи № 908/1879/17, згідно з якою: "із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".

Одночасно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, позивачем доведено суду належними доказами по справі факт поставки відповідачеві товару і його часткової оплати. При цьому відповідачем не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару, оскільки докази, які б підтверджували такий факт в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження позиції кожної із сторін у справі в їх сукупності, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 291 041 грн. 00 коп. суми основного боргу за укладеним між сторонами договором поставки.

Що стосується заявлених до стягнення позивачем суми 3 % річних у розмірі 8 635 грн. 00 коп. та пені у розмірі 20 638 грн. 00 коп. судова колегія зазначає таке.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також, відповідно до вищевказаних норм права та враховуючи, що пунктами 5.2, 6.2 укладеного сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договору, передбачено строки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання і сплату пені за прострочку такого виконання, позивачем правомірно нараховані зазначені вище штрафні санкції і проценти.

Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення 3 % та пені, за результатами чого суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що 3 % річних та пеня за прострочення оплати, позивачем визначені вірно, тому судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення 3 % річних у сумі та пені у розмірі, заявленому позивачем та задоволеному судом першої інстанції.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що у нього не виникло грошового зобов`язання перед позивачем за договором, як неспроможні, оскільки ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідач не надав належні та допустимі докази, які б вірогідно спростовували факти, що підтверджені суду позивачем наданими ним доказами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановленого судом першої інстанції.

Згідно з ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування вірного рішення суду першої інстанції, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КотнарХілл" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2022 року у справі №916/3229/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.07.2022 року.

Повний текст постанови складено 18 липня 2022 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош