Рішення

від 12.07.2022 по справі 910/414/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2022Справа № 910/414/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ"

про стягнення 2 105 312,56 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Іваненко М.В. за ордером від 01.02.2022 року серії АА № 1183150.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" (далі - відповідач) грошових коштів у загальному розмірі 5 105 312,56 грн., з яких: 4 769 154,15 грн. - основний борг, 180 545,14 грн. - пеня, 68 575,27 грн. - 3 % річних, 87 038,00 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за укладеним між сторонами 27.11.2020 року договором підряду № 27112020-МК, у зв`язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 4 769 154,15 грн., а також виникли підстави для стягнення з останнього пені та компенсаційних виплат у вищевказаному розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2022 року відкрито провадження у справі № 910/414/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2022 року.

02.02.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на складну фінансову ситуацію, що склалася у країні внаслідок запровадження карантинних заходів до 31.12.2021 року, а також понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" значних матеріальних збитків у результаті порушення грошових зобов`язань його контрагентами. Разом із тим, з метою виконання взятих на себе за договором підряду зобов`язань відповідачем у добровільному порядку було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" частину спірної у даній справі заборгованості, внаслідок чого на час подання відзиву на позовну заяву сума основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" перед позивачем становить лише 1 769 154,14 грн. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення з нього нарахованих штрафних санкцій, посилаючись на настання обставин непереборної сили - запровадження карантину на всій території України. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСФ" вказувало на те, що одночасне стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

У підготовчому засіданні 08.02.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу, якою позивачу встановлено строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 15.02.2022 року, відповідачу встановлено строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 28.02.2022 року, строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/414/22 продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.03.2022 року.

08.02.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 07.02.2022 року, згідно з якою останній, посилаючись на часткове погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 3 000 000,00 грн., зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" 1 769 154,15 грн. основного боргу, 180 545,14 грн. пені, 68 575,27 грн. 3 % річних та 87 038,00 грн. інфляційних втрат.

16.02.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 11.02.2022 року на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав на необґрунтованість заперечень відповідача проти позову та зазначив про втрату Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" права посилатися на настання форс-мажорних обставин внаслідок невиконання відповідачем вимог пункту 9.2 укладеного між сторонами договору підряду.

Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 15.03.2022 року, не відбулося.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2022 року підготовче засідання у справі № 910/414/22 призначено на 07.06.2022 року.

У підготовчому засіданні 07.06.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.06.2022 року.

15.06.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 09.06.2022 року, до якого останнім долучено копію платіжного доручення від 24.05.2022 року № 33119, що підтверджує сплату на користь позивача решти спірної у даній справі суми основного боргу в розмірі 1 769 154,14 грн.

Крім того, 15.06.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 10.06.2022 року, в якому останній на підставі статті 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій (у тому числі 3 % річних та інфляційних втрат) до 10 % від їх загальної суми (до 33 615,84 грн.).

20.06.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 13.06.2022 року № 335 про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У підготовчому засіданні 22.06.2022 року судом прийнято до розгляду заяву позивача від 07.02.2022 року про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову (2 105 312,56 грн.), виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року підготовче провадження у справі № 910/414/22 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 13.07.2022 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.07.2022 року проти задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також просив суд зменшити нараховані позивачем до стягнення суми компенсаційних виплат та пені до 10 % від їх загальної суми (до 33 615,84 грн.).

Позивач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 13.07.2022 року не забезпечив.

У судовому засіданні 13.07.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" (виконавець) було укладено договір підряду № 27112020-МК (далі - Договір), за умовами якого позивач у порядку та на умовах цього правочину зобов`язався своїми силами та за власний рахунок виготовити металоконструкції з розробкою розділу КМД (конструкції металеві деталювальні), виконати монтаж виготовлених металоконструкцій та металоконструкції замовника, а також виконати теплоізоляцію (далі - Роботи) на об`єкті: "Реконструкція силосного складу цементу із встановленням додаткових цементних силосів 2*1700т Криворізького заводу ПрАТ "Кривий Ріг Цемент" вул. Акціонерна, 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл." (далі - Об`єкт), а відповідач, у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Вказаний правочин, а також підписані у подальшому додаткові угоди від 28.04.2021 року № 1, від 06.09.2021 року № 2 та додатки до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.

Слід зазначити, що між сторонами були підписані додатки до Договору, зокрема, Договірна ціна та Графік виконання робіт.

Відповідно до пункту 1.2 Договору у разі виникнення необхідності проведення додаткових робіт, не зазначених в укладеному Договорі, а також необхідності виконання робіт, вартість яких перевищує загальну суму Договору, виконавець не має права приступати до виконання таких робіт до підписання представниками обох сторін і скріплення їх печатками наступних додатків та додаткових угод (у разі зміни загальної суми Договору), які будуть невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами пункту 2.4 Договору датою закінчення виконання Робіт є дата підписання сторонами акту приймання виконаних робіт.

Згідно з пунктом 5.2 цієї угоди виконавець протягом трьох днів після завершення робіт надає замовнику акт приймання виконаних робіт в 2-х примірниках, документи, які підтверджують, що роботи за Договором виконувались працівниками виконавця, що знаходяться в трудових або цивільно-правових відносинах з виконавцем. Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання зазначених документів має право розглянути і підписати акт приймання виконаних робіт або направити виконавцю свої заперечення, якщо роботи не відповідають умовам цього Договору або не додано документів, передбачених цим Договором. Виконавець виправляє недоліки та направляє документи повторно.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що одночасно з актом приймання виконаних робіт виконавець зобов`язаний передати замовнику наступні документи, якщо інше не встановлено в додатках: акти повернення залишків матеріалів замовника, якщо такі матеріали передавалися виконавцю; рахунок, в якому обов`язково повинно бути зазначено: номер та дата договору, номер замовлення на поставку в 1С, найменування робіт, сума, яка підлягає оплаті, та сума ПДВ. Податкова накладна повинна бути оформлена виконавцем відповідно до вимог і в порядку, передбаченому законодавством України. При цьому, сторони можуть здійснити попереднє узгодження тексту податкової накладної, в строки, встановлені законодавством України, для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 6.1 Договору його загальна ціна визначається за погодженням сторін та становить 9 416 872,20 грн., ПДВ - 1 883 374,44 грн., разом з урахуванням ПДВ - 11 300 246,64 грн. Разом із тим, у додатковій угоді від 06.09.2021 року № 2 до Договору сторони змінили його загальну на 10 486 178,98 грн. без ПДВ.

У додатковій угоді від 28.04.2021 року № 1 сторони погодили, що підрядник за дорученням замовника у 14-денний термін з дати підписання цієї додаткової угоди виконує наступні додаткові роботи: виготовлення металоконструкцій, об`єми та вартість яких відображена у додатку № 1 до цієї угоди та є її невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 6.2 Договору оплата за Роботи здійснюється замовником згідно з виставленим підрядником оригіналом рахунку в наступному порядку:

- замовник протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання рахунку від виконавця перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс на загальну суму 1 620 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 270 000,00 грн. (пункт 6.2.1);

- решту оплати виконаних робіт замовник здійснює поетапно шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання виконаних робіт, за умови реєстрації виконавцем податкової накладної в порядку, передбаченому чинним законодавством України, якщо інше не встановлено в додатках (пункт 6.2.2);

- у разі виникнення необхідності щодо додаткового авансового платежу, виконавець має право звернутись до замовника з письмовою заявою щодо перерахування авансових коштів. У разі обґрунтованості заяви замовник має право виконати додаткове авансування у необхідній для своєчасного виконання умов Договору виконавцем кількості (пункт 6.2.3).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач виконав погоджені між сторонами роботи на загальну суму 11 187 154,15 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями підписаних між Товариством з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" без жодних зауважень чи заперечень актів приймання виконаних підрядних робіт від 07.05.2021 року № 49/05 на суму 3 674 649,60 грн., від 20.05.2021 року № 36/05 на суму 4 347 199,80 грн., від 06.09.2021 року № 11/09 на суму 1 247 690,05 грн., від 16.09.2021 року № 10/09 на суму 1 844 117,10 грн. та від 16.09.2021 року № 12/09 на суму 73 497,60 грн. Крім того, у матеріалах справи наявні копії відповідних рахунків на оплату вказаних робіт, виставлених відповідачу, а також копії податкових накладних, зареєстрованих позивачем за результатами вчинення вищенаведених господарських операцій.

Про належне виконання позивачем вищевказаних зобов`язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов`язань за означеною угодою.

Проте всупереч умовам Договору відповідач оплату вартості виконаних позивачем робіт на загальну суму 11 187 154,15 грн. здійснив лише частково, перерахувавши виконавцю лише 6 418 000,00 грн. та заборгувавши таким чином останньому на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" до суду з означеним позовом 4 769 154,15 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

За умовами частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частина 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За умовами статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (частина 4 статті 879 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як було зазначено вище, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" до суду з означеним позовом становила 4 769 154,15 грн.

Водночас у поданій до суду заяві від 07.02.2022 року позивач, враховуючи часткове погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 3 000 000,00 грн., зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ", зокрема, 1 769 154,15 грн. основного боргу. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" до суду з вказаним позовом відповідач здійснив погашення спірного основного боргу за Договором на загальну суму 1 769 154,15 грн., що підтверджується наданою Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" копією відповідного платіжного доручення від 24.05.2022 року № 33119 на суму 1 769 154,15 грн. (платіж проведено банком 24.05.2022 року).

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" звернулося до господарського суду міста Києва 06.01.2022 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті, в якому означений позов надійшов до суду.

Відтак, предмет спору в частині, зокрема, стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором у розмірі 1 769 154,15 грн. (в редакції заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог), існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку з погашенням відповідачем цієї суми заборгованості відповідно до платіжного доручення від 24.05.2022 року № 33119.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу за Договором в сумі 1 769 154,15 грн. відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" 3 % річних у загальному розмірі 68 575,27 грн., нарахованих у період з 20.06.2021 року по 04.01.2022 року на відповідні суми боргу за актами приймання виконаних підрядних робіт від 20.05.2021 року № 36/05, від 06.09.2021 року № 11/09, від 16.09.2021 року № 10/09 та від 16.09.2021 року № 12/09, з урахуванням проведених відповідачем часткових погашень заборгованості, а також 87 038,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на зазначені суми боргу протягом вказаних періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення, а також бази нарахування, що призвело до заявлення сум 3 % річних у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що компенсаційні виплати можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день часткової оплати виконаних робіт не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

Проте, з наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що останній було здійснено, зокрема, з урахуванням днів, в які відбувалися часткові погашення відповідачем суми заборгованості, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства. Крім того, позивачем всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України невірно визначено дати початкових періодів нарахування наведених сум, оскільки не взято до уваги вихідних днів.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди (беручи до уваги встановлені судом дійсні дати виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов`язанню за вищевказаними актами окремо), є 67 292,40 грн., з яких: 10 631,20 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 403 849,40 грн. у період з 22.06.2021 року по 29.07.2021 року; 4 961,86 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 353 849,40 грн. у період з 30.07.2021 року по 16.08.2021 року; 3 801,69 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 303 849,40 грн. у період з 17.08.2021 року по 30.08.2021 року; 4 546,47 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 253 849,40 грн. у період з 31.08.2021 року по 16.09.2021 року; 3 686,62 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 203 849,40 грн. у період з 17.09.2021 року по 30.09.2021 року; 6 480,51 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 153 849,40 грн. у період з 01.10.2021 року по 25.10.2021 року; 4 081,77 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 3 103 849,40 грн. у період з 26.10.2021 року по 10.11.2021 року; 2 965,23 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 1 803 849,40 грн. у період з 11.11.2021 року по 30.11.2021 року; 4 613,81 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у розмірі 1 603 849,40 грн. у період з 01.12.2021 року по 04.01.2022 року; 9 229,49 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 06.09.2021 року № 11/09 у розмірі 1 247 690,05 грн. у період з 07.10.2021 року по 04.01.2022 року; 11 822,56 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 16.09.2021 року № 10/09 у розмірі 1 844 117,10 грн. у період з 19.10.2021 року по 04.01.2022 року; 471,19 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом від 16.09.2021 року № 12/09 у розмірі 73 497,60 грн. у період з 19.10.2021 року по 04.01.2022 року.

Разом із тим, нарахована позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 87 038,00 грн. є обґрунтованою та не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за спірний період.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат надано суду не було.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" підлягає 3 % річних у розмірі 67 292,40 грн. та інфляційні втрати в сумі 87 038,00 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 282,87 грн. 3 % річних слід відмовити.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 180 545,14 грн., нараховану в період з 20.06.2021 року по 04.01.2022 року на відповідні суми боргу за актами приймання виконаних підрядних робіт від 20.05.2021 року № 36/05, від 06.09.2021 року № 11/09, від 16.09.2021 року № 10/09 та від 16.09.2021 року № 12/09, з урахуванням проведених відповідачем часткових погашень заборгованості, згідно з наданим Товариством з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" розрахунком.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 8.1 Договору у разі несвоєчасного внесення замовником належної плати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку про те, що останній не у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам Договору в силу допущених аналогічних помилок при визначенні початкових періодів та баз нарахування цієї штрафної санкції, що призвело до її заявлення у завищеному розмірі.

У той же час обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних початкових періодів нарахування та меж позовних вимог), є 178 914,90 грн., з яких: 116 805,02 грн. - пеня, нарахована на відповідні суми основного боргу (з урахуванням часткових погашень відповідачем заборгованості) за актом від 20.05.2021 року № 36/05 у період з 22.06.2021 року по 04.01.2022 року (заявлений позивачем розмір якої не перевищує обрахованого судом розміру цієї штрафної санкції за наведений період); 26 594,60 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за актом від 06.09.2021 року № 11/09 у розмірі 1 247 690,05 грн. у період з 07.10.2021 року по 04.01.2022 року; 34 154,06 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за актом від 16.09.2021 року № 10/09 у розмірі 1 844 117,10 грн. у період з 19.10.2021 року по 04.01.2022 року; 1 361,22 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за актом від 16.09.2021 року № 12/09 у розмірі 73 497,60 грн. у період з 19.10.2021 року по 04.01.2022 року.

Посилання відповідача на наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин - запровадження на території України карантину, що є загальновідомим фактом, не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Приписами частин 1, 2 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі статтею 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

У той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (шляхом видачі сертифіката).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року в справі № 904/3886/21.

Відповідно до пункту 9.1 Договору сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, якщо воно стало наслідком випадку або дії обставин непереборної сили.

За умовами пункту 9.2 Договору сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна не пізніше 15 робочих днів в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок з подальшим наданням не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій документа, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення зазначених умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.

Проте в порушення вищенаведених умов Договору відповідач не повідомив позивача про початок дії форс-мажорних обставин з подальшим наданням не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій документа, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин, що в силу положень укладеної між сторонами угоди позбавляє Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" права посилатися на вказані ним обставини непереборної сили.

Крім того, відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено належним доказами того, що запровадження карантинних заходів (до моменту укладення Договору) є форс-мажорними обставинами саме для конкретного випадку, і такі надзвичайні та невідворотні обставини позбавили відповідача можливості своєчасно виконати взяті на себе за Договором зобов`язання з оплати позивачу грошових коштів.

За таких обставин, враховуючи необґрунтованість вищевказаних заперечень, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" підлягає пеня в розмірі 178 914,90 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 630,24 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити за безпідставністю.

У той же час суд звертає увагу відповідача на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та процентів річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня є формою неустойки, тоді як 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; 3 % річних нараховуються незалежно від вини боржника.

Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача від 10.06.2022 року про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру штрафних санкцій (у тому числі 3 % річних та інфляційних втрат) до 10 % від їх загальної суми (до 33 615,84 грн.), суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилався, зокрема, на запровадження на всій території України карантинних обмежень, пов`язаних з поширенням коронавірусної інфекції, а також подальше введення воєнного стану, що вкрай негативно вплинуло на господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ", зважаючи на перебування переважної більшості об`єктів за укладеними із замовниками договорами на тимчасово окупованих територіях Херсонської області.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем пені, вжиття Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" всіх залежних від нього заходів по виконанню зобов`язань згідно з Договором та повне фактичне виконання таких зобов`язань з оплати основного боргу на час розгляду справи, тощо.

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт, зважаючи на вжиття Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" відповідних заходів до виконання взятих на себе зобов`язань, враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи невідповідність, на переконання суду, розміру стягуваної пені наслідкам порушення відповідачем зобов`язання зі своєчасної оплати виконаних робіт, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення обґрунтованого до стягнення розміру пені на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" підлягає 89 457,45 пені, тоді як у решті позовних вимог про стягнення з відповідача цієї штрафної санкції слід відмовити.

У той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСФ" в установленому законом порядку не було доведено суду належними і допустимими доказами наявності виняткових обставин та правових підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат у даній справі, у зв`язку із чим, у задоволенні клопотання відповідача від 10.06.2022 року в цій частині слід відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірних штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням викладеного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи наведені приписи, а також зважаючи на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення пені.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" (01011, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 19; код ЄДРПОУ 42554288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" (50005, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Каховська, будинок 33; код ЄДРПОУ 37861655) 89 457 (вісімдесят дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 45 коп. пені, 67 292 (шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто дві) грн. 40 коп. 3 % річних, 87 038 (вісімдесят сім тисяч тридцять вісім) грн. 00 коп. інфляційних втрат, а також 4 998 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 68 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСФ" про стягнення 1 769 154 (один мільйон сімсот шістдесят дев`ять тисяч сто п`ятдесят чотири) грн. 15 коп. основного боргу закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 20.07.2022 року.

Суддя В.С. Ломака