Постанова

від 19.07.2022 по справі 910/2077/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/2077/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Констебль",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця",

представник відповідача - Сімчук І.А., адвокат (ордер від 25.06.2021 № 1015597),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 (головуючий Попікова О.В., судді: Євсіков О.О. і Корсак В.А.)

у справі № 910/2077/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Констебль" (далі - Товариство)

до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця)

про стягнення 2 074 052,16 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Залізниці про стягнення заборгованості у розмірі 2 074 052,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Залізницею своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 03.12.2019 № 03/НО-191398/НЮ (далі - Договір) у частині оплати наданих Товариством послуг з охорони території та приміщень за період з 03.12.2019 по 31.12.2019.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.09.2020 позовні вимоги задоволено. Стягнуто із Залізниці на користь Товариства 2 074 052,16 грн заборгованості.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- надання послуг підтверджується щоденними актами огляду за грудень 2019 року, а також відомостями наряду по охороні об`єкту за період грудня 2019 року;

- порушення Товариством умов Договору щодо дотримання наявності у його працівників, що здійснювали охорону об`єктів Відповідача, а саме беджів, посвідчень та спецзасобів, а також відсутність систем відеонагляду не спростовує факт надання послуг охорони об`єктів;

- матеріали справи не містять доказів розірвання Договору сторонами або в судовому порядку;

- Товариство зверталось до Залізниці щодо надання узгодженої дислокації розміщення постів охорони на об`єктах для встановлення фізичної охорони та систем відеоспостереження на кожний пост охорони, проведення спільного технічного обстеження об`єктів (постів охорони) відповідно до узгодженої дисклокації та складення технічного завдання;

- вартість обладнання відеоспостереження не включалась у суму заборгованості, що є предметом спору;

- відсутність письмової рознарядки (дозволу Залізниці на надання послуг з охорони) не є підставою для відмови у позові, оскільки додаток № 1 до Договору визначає вартість охорони, кількість постів охорони (19), а в листі від 11.12.2019 № 113-Б- 544 Залізниця вимагала здійснити належне виконання умов Договору при здійсненні заходів охорони на об`єкті та розпочати роботи, що свідчить про погодження нею надання послуг охорони.

Справа судом апеляційної інстанції розглядалась неодноразово.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права та на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних рішень не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 569/249/18-ц, від 10.01.2019 у справі № 4-с/490/12901/14-ц, від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, від 02.10.2020 у справі № 920/915/19, від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19 щодо застосування статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 14, 204, 530, 612, 613, 852, 883 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у подібних правовідносинах;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Залізниці, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 03.12.2019 Залізницею (замовник) та Товариством (виконавець) укладено Договір.

Відповідно до пункту 1.1 Договору виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг з охорони території та приміщень (далі - об`єктів) Залізниці (далі - послуги) у м. Києві та Київській області спеціальними організаціями відповідно до Інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони на об`єктах Залізниці (далі - Інструкція; додаток № 3 до Договору) та дислокації розміщення постів охорони на об`єктах Залізниці, яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 2 до Договору), при цьому замовник своєчасно сплачує вартість послуг виконавця відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору обсяг та вартість послуг визначені у калькуляції вартості послуг території та об`єктів Залізниці (додаток № 1 до Договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що вартість послуг визначається згідно з додатком № 1 до Договору; сума Договору складає 2 968 560,00 грн, ПДВ - 593 712,00 грн, разом з ПДВ - 3 562 272,00 грн.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору розрахунки за надання послуг проводяться замовником щомісячно протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання акта приймання - передачі наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, але не раніше реєстрації податкової накладної. Оплата за надання послуг по даному договору проводиться замовником при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Товариство у листі від 06.12.2019 № 29 звернулося до Залізниці щодо надання Товариству узгодженої дислокації розміщення постів охорони на об`єктах для встановлення фізичної охорони та систем відеоспостереження на кожний пост охорони. Вказаним листом повідомило, що, враховуючи відповідальність перед замовником, яка обумовлюється обов`язком застосування відповідних норм і правил, що регулюють діяльність у сфері встановлення технічних засобів відеоспостереження на об`єктах, для встановлення вказаних систем необхідно провести спільне технічне обстеження об`єктів (постів охорони) відповідно до узгодженої дислокації та скласти технічне завдання.

Залізниця у листі від 11.12.2019 № 113-Б-544 вимагала здійснити належне виконання умов Договору при здійсненні заходів охорони на об`єкті та розпочати роботи, що свідчить про погодження Залізницею надання Товариством послуг охорони за Договором.

Товариство у листах від 23.12.2019 № 35 та від 11.01.2020 № 37 повідомило Залізницю, що воно зверталося до неї щодо надання узгодженої дислокації розміщення постів охорони на об`єктах для встановлення відеонагляду; також Товариство повідомляло про необхідність проведення спільного технічного обстеження об`єктів (постів охорони) відповідно до узгодженої дисклокації та складення технічного завдання; проведеними фахівцями технічної служби Товариства самостійно обстеженнями постів охорони виявлено низку технічних питань, а саме необхідність проведення робіт з прокладки кабелів у місцях проходження залізничних колій, ліній електропередачі в місцях проходження інженерних кабелів, засоби пожежного нагляду; оскільки відповіді на адресу Товариства не надходило, то воно повідомило про неможливість виконання Договору в частині обладнання постів охорони системами відеонагляду.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, виходив з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у даній справі, якою було відмовлено у задоволенні позову з підстав його передчасності, оскільки податкові накладні, реєстрація яких має передувати обов`язку Залізниці з оплати отриманих послуг, були зареєстровані позивачем після звернення останнього до суду із даним позовом, виходив з того, що:

- правовідносини між сторонами у справі склались на підставі договору про надання послуг та є приватноправовими;

- зобов`язання в силу статті 526 ЦК України є обов`язковим до виконання;

- всі погоджені обов`язки сторін Договору передбачені у розділі 6 Договору ?Права та обов`язки сторін?;

- якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є, відповідно, порушенням умов Договору та статей 525, 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- суд апеляційної інстанції визнав умову та факт реєстрації податкової накладної виконавцем послуг як обов`язкову передумову для здійснення оплати послуг та з цих підстав дійшов висновку про відмову у позові з огляду на його передчасність;

- разом з тим, обов`язок зі складення та реєстрації податкової накладної виконавцем послуг не передбачено як обов`язок виконавця у вказаному розділі Договору, що регулює перелік обов`язків виконавця;

- акти цивільного законодавства також не передбачають обов`язку виконавця з надання послуг такої обов`язкової умови для отримання оплати за надані послуги, як реєстрація податкової накладної;

- Залізниця не наголошувала у відзиві на позов на тому, що невиконання з її боку свого обов`язку з оплати пов`язано з відсутністю реєстрації Товариством податкової накладної;

- суд апеляційної інстанції не дослідив усіх доводів апеляційної скарги, зокрема, фактів направлення Товариством Залізниці актів надання послуг.

Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що укладеним між сторонами Договором сторони погодили такі свої зустрічні зобов`язання: виконавець надає послуги з охорони території та приміщень: замовник сплачує своєчасно вартість послуг виконавця відповідно до умов цього договору.

Суттю відносин з надання послуг є майновий інтерес виконавця отримати оплату за надані послуги, а замовника - отримати послуги, які необхідні йому, тобто це та цінність (потреба), заради якої сторони вступили в такі договірні відносини один з одним; тобто це досягнення цілей, задля яких такий договір укладався.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 173 ГК України, яка кореспондується з приписами статті 509 ЦК України, передбачено, що в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У розділі 6 Договору "Права та обов`язки сторін" сторони погодили свої права та обов`язки за ним.

Так, одним із обов`язків замовника (відповідача) є обов`язок оплатити виконавцеві якісно надані послуги згідно з умовами договору.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у даній справі, Залізниця не заперечувала надання послуг Товариством, а також розмір вартості таких послуг; так, Залізниця (зокрема, у відзиві як у заяві по суті спору, у якій викладаються заперечення проти позовної вимоги) заперечила якість надання таких послуг, обставини щодо встановлення системи відеонагляду, підписання рознарядок, однак не факт надання послуг з охорони.

Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.

При цьому відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта.

Враховуючи заперечення Залізниці, викладені в апеляційній скарзі щодо ненаправлення йому Товариством акта надання послуг, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові у даній справі, апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи міститься акт надання послуг № 233 на загальну суму 2 074 052,16 грн, який складений на підставі Договору, а також рахунок на оплату № 236, виставлений на вказану в акті суму, та докази направлення вказаних документів Залізниці: опис вкладення у цінний лист, накладна ?Укрпошти? 0216606823471, трекінг з сайту ?Укрпошти? 0216606823471, з якого вбачається вручення поштового відправлення Залізниці 27.01.2020, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, доводи Залізниці про ненаправлення їй Товариством акта наданих послуг спростовуються матеріалами справи; доказів на спростування вказаного (направлення їй акта наданих послуг) Залізницею не надано.

При цьому згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вказане поштове відправлення було направлено Товариством саме на адресу Залізниці, вказану у зазначеному реєстрі: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5 (відповідний витяг міститься у справі).

Виходячи із наведених обставин та норм цивільного та господарського законодавства, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у його постанові від 22.09.2021 у даній справі, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність заявлених Товариством позовних вимог про стягнення 2 074 052,16 грн.

Що ж до доводів Залізниці про неналежність наданих Товариством послуг, на підтвердження чого вона додала до матеріалів справи акти огляду за грудень 2019 року, зі змісту яких вбачається, що під час перевірки представниками Залізниці встановлено, що працівники Товариства на об`єктах охорони знаходилися в чорному форменому одязі без бейджів, посвідчень з підписом керівника, спецзасобів, що свідчить про порушення пункту 5.7.11 Договору, то суд апеляційної інстанції зазначив, що, як вказав Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у даній справі, Залізниця не заперечує надання Товариством послуг з охорони відповідно до умов Договору, а заперечує належність якості надаваних послуг; у той же час Залізницею не надано контррозрахунку щодо заявленого Товариством позову, наприклад, з вирахуванням якихось сум у зв`язку з порушенням Товариством пункту 5.7.11 Договору; надані Залізницею до матеріалів справи щоденні акти огляду за грудень 2019 року свідчать про фактичне надання працівниками Товариства послуг охорони, перебування їх на постах охорони об`єктів Залізниці; недотримання умов Договору щодо забезпечення працівників Товариства спецзасобами, бейджами, посвідченнями не є предметом розгляду в даній справі, натомість за порушення умов Договору настає передбачена законом або Договором відповідальність, а звільнення від оплати наданих послуг охорони об`єктів у даному випадку не передбачено.

Стосовно доводів Залізниці про те, що сума укладеного між сторонами Договору є більшою, аніж заявило Товариство до стягнення апеляційним судом зазначено, що відповідно до положень статей 162, 163 ГПК України Товариство самостійно визначає ціну позову, а відповідно до положень статей 237, 269 ГПК України, які регулюють повноваження суду першої та апеляційної інстанцій, останні не мають права виходити за межі позовних вимог. Тим більше, як зазначає саме Товариство, заявлений до стягнення з нього розмір заборгованості є меншим за ціну Договору, а не більшим, при цьому не вбачається підстав вважати, що Товариством заявлені позовні вимоги, які виходять за межі ціни Договору, обумовленої його сторонами.

За таких обставин апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.

Залізниця у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 569/249/18-ц, від 10.01.2019 у справі № 4-с/490/12901/14-ц, від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, від 02.10.2020 у справі № 920/915/19, від 30.09.2020 № 910/8612/19 щодо застосування статей 77, 78 ГПК України, статей 14, 204, 530,612, 613, 852, 883 ЦК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у подібних правовідносинах.

Так у справах:

- № 569/249/18-ц: Верховний Суд, скасовуючи постанову Рівненського апеляційного суду від 20.11.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про зміну формулювання причин звільнення та зобов`язання внести зміни у трудову книжку, стягнення вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції, задовольняючи вимогу про зміну формулювання причин звільнення виходив з того, що встановлені обставини, які підтверджують несвоєчасну виплату, що є порушенням трудового законодавства та, відповідно, надає право працівнику на розірвання трудового договору з власної ініціативи на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Апеляційний суд відсутність підстав для звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України обґрунтовував тим, що відсутня заборгованість із заробітної плати. Отже, суди двох інстанцій дійшли протилежних висновків по суті вирішення справи, у зв`язку з проведенням різної оцінки наданих сторонами доказів. Відповідно до статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи протилежне рішення у цій справі, суд апеляційної інстанції на виконання вимог статей 265, 382 ЦПК України повинен навести мотиви того, у чому полягала неправильність оцінки доказів, здійснена судом першої інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою доводи позивача про те, що виплата заробітної плати здійснювалась із порушення строків. Судом апеляційної інстанції у рішенні не наведено оцінки чи причин відхилення доказів, наданих стороною позивача, а саме щомісячним розрахунковим листкам, які містяться у справі на аркушах із 18 по 29 і в яких зазначені суми заборгованості з заробітної плати на кінець кожного місяця. Апеляційним судом не надано оцінки довідці відповідача, на яку посилався суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення, про те, що станом на 01.12.2017 року підприємство мало заборгованість з виплати заробітної плати позивачу у розмірі 9 228,15 грн. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо;

- № 4-с/490/12901/14-ц: Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та передаючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, заначив, що, відмовляючи позивачу у звільненні від сплати судового збору і залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд в ухвалі формально послався лише на те, що наведені заявником доводи й надані докази про скрутний матеріальний і сімейний стан не є підставою для звільнення від сплати судового збору, але мотивування того, чому саме вони не є підставою для звільнення від сплати судового збору та чи не буде це перешкодою доступу до правосуддя суд взагалі не навів, докази не проаналізував. Разом з тим судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Всім доводам і аргументам сторін слід надавати правову оцінку;

- № 904/2073/19: Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні первісного позову з прийняттям нового рішення про його задоволення, та залишаючи в іншій частині вказані судові рішення без змін, виходив з того, що акціонерним товариством Комерційний банк ?Приватбанк? та товариством з обмеженою відповідальністю ?Сентоза ЛТД? був укладений договір про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії від 05.01.2009 № 4С09021И для фінансування поточної діяльності. У договорі сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує відсотки в розмірі 14 % річних згідно з пунктом А.6 кредитного договору, та відповідно до пункту А.7 цього договору в розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості у разі порушення позичальником будь-якого зобов?язання по погашенню кредиту (розмір процентів було змінено шляхом підписання між сторонами додаткових угод), а також передбачили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою (пункт А.10 кредитного договору). Відповідач заперечень щодо викладених у пункті А.10 договору умов щодо сплати винагороди за встановленою формулою ні під час укладення договору, ні під час підписання додаткової угоди від 21.08.2014, якою змінювалась формула розрахунку винагороди, не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Договір про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії від 05.01.2009 №4С09021И недійсним не визнаний. Оскільки умови договору про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії № 4С09021И від 05.01.2009, за якими позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою (пункт А.10 кредитного договору) на час постановлення судами рішень у справі №904/2073/19 є чинними, у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з ТОВ "Сентоза ЛТД" винагороди за користування кредитом у розмірі 14 025 253,01 грн. Нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов?язку його виконання. Підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Здійснений позивачем розрахунок розміру винагороди не викликає сумніву та не перевищує розрахунку, проведеного відповідачем, який зазначений ним у відзиві на позовну заяву, що, в свою чергу, спростовує доводи позичальника про складність розрахунку винагороди, передбаченої умовами договору;

- № 920/915/19: Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що листом від 22.05.2019 № 04/09-004416 ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" було запропоновано ТОВ "Сенсі" підписати додаткову угоду до договору №130818 від 13.08.2018, мотивуючи це тим, що ПрАТ "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" отримало пропозицію щодо поставки комплекту товару в обсязі, передбаченому договором, за ціною 18 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ, тобто ним було виявлено товар за ціною, нижчою, ніж ціна, зазначена у договорі, та на підставі пункту 12.2 договору запропонувало ТОВ "Сенсі" внести зміни до договору від 13.08.2018 №130818 та зменшити ціну товару, про що підписати відповідну додаткову угоду. 05.06.2019 ПрАТ "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" направило ТОВ "Сенсі" повідомлення про розірвання договору від 13.08.2018 № 130818 в односторонньому порядку з підстав, передбачених пунктом 12.2 цього договору, з 23.05.2019, оскільки ним було отримано відмову від підписання додаткової угоди від 22.05.2019 № 2 про зменшення ціни товару, що є підставою, враховуючи положення пункту 12.2 договору, для його розірвання в односторонньому порядку. Звертаючись із зустрічним позовом, доводячи наявність підстав для відмови від договору в односторонньому порядку та неналежне виконання постачальником договірних зобов`язань, ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш? надало суду, зокрема, копії листів від 08.11.2018 № 04/09-013879, від 26.10.2018 № 04/09-013293, від 14.12.2018 № 04/09-015759. Із змісту ухваленого місцевим господарським судом рішення не вбачається надання судом належної оцінки усім наявним у справі доказам та доводам сторін. Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам та доказам ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство ?ВНДІкомпресормаш?, наданим в обґрунтування його позиції про розірвання договору від 13.08.2018 № 130818 в односторонньому порядку, водночас в основу прийнятого судового рішення судом фактично було покладено лише аргументи ТОВ "Сенсі" та надані ним докази. Враховуючи особливості спору, що виник між сторонами, дослідження та надання належної оцінки обставинам виконання чи невиконання кожної із сторін своїх зобов`язань за договором від 13.08.2018 № 130818 є обов`язковим. При цьому, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, єдиною підставою відхилення судом доводів ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство ?ВНДІкомпресормаш? стосовно наявності підстав для розірвання договору в односторонньому порядку відповідно до умов пункту 12.2 цього Договору, судом зазначено те, що твердження відповідача про виявлення ним товару за ціною меншою, ніж ціна, що зазначена в Договорі, є недоведеними. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача за первісним позовом у відповіді на відзив від 03.10.2019 № 400 просив суд витребувати у відповідача за первісним позовом докази виявлення готового товару (машинокомплект блоку компресорної установки 1-го ступеня (БКУ-1) без системи автоматичного керування та силових шаф; машинокомплект блоку компресорної установки 2-го ступеня (БКУ-2) з машинокомплектом блоку підготовлення газу (БПГ) без системи автоматичного керування та силових шаф; машинокомплект блоку завантаження газу (БЗГ) без системи автоматичного керування та силових шаф; машинокомплект блоку розвантаження газу (БРГ з БКУ-3) без системи автоматичного керування та силових шаф) за ціною 18 000 000,00 грн. Ухвалою господарського суду Сумської області від 29.10.2019 у вказаній справі було відхилено клопотання ТОВ "Сенсі" про витребування доказів щодо виявленого товару за ціною, меншою, ніж ціна, що зазначена у договорі, при цьому судом вказано, що позивачем за первісним позовом у клопотанні про витребування доказів не було зазначено, які саме обставини може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати. Наведені обставини розгляду спору в суді першої інстанції дають підстави вважати, що господарським судом не було вжито всіх передбачених процесуальним законом заходів з метою належного дослідження спірних правовідносин, з`ясування всіх обставин справи з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернув уваги на приписи наведених вище норм, не дослідив всі обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, що є порушенням вимог статті 269 ГПК України, на яку, між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові. Суд апеляційної інстанції на порушення приписів частини першої статті 282 ГПК України, підтримавши висновки місцевого суду, залишив без належної правової оцінки викладені в апеляційній скарзі доводи ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство ?ВНДІкомпресормаш?, відтак прийняв постанову за неповного з`ясування обставин, на які посилаються учасники провадження у справі. Так, апеляційним судом не було надано належної оцінки доводам ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство ?ВНДІкомпресормаш? про те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме наявність систематичних грубих порушень ТОВ "Сенсі" умов договору, а також про невідповідність висновків суду про належне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань умовам укладеного сторонами договору. Крім того, з оскаржуваної постанови не вбачається здійснення належного дослідження доводів та доказів ПрАТ ?Науково-виробниче акціонерне товариство ?ВНДІкомпресормаш? щодо розірвання договору від 13.08.2018 № 130818 в односторонньому порядку. Оцінки умовам поговору (пунктів 12.2-12.4), якими врегульовано питання розірвання договору в односторонньому порядку, в сукупності з конкретними обставинами справи судом апеляційної інстанції надано не було. Висновки апеляційного суду, як і суду першої інстанції, про те, що договір від 13.08.2018 № 130818 не був припиненим, мотивовані лише недоведеністю тверджень відповідача про виявлення ним товару за ціною, меншою, ніж ціна, що зазначена у договорі. Водночас дослідження та надання оцінки всім наявним у справі доказам, доводам і запереченням всіх учасників справи в їх сукупності є обов`язковим при розгляді спору у даній справі. Крім того, при перегляді в апеляційному порядку рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2019 у справі № 920/915/19 є помилковим надання судом апеляційної інстанції оцінки рішенню господарського суду Сумської області від 12.09.2019 у справі № 920/653/19, оскільки останнє станом на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного у даній справі рішення ще не набрало законної сили;

- № 910/8612/19: Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову про стягнення 1 594 201, 91 грн боргу, 65 733,53 грн пені, 5 634,30 грн 3% річних та 11 159,41 грн інфляційних втрат, погодився з його висновками про те, що між сторонами склались такі відносини, за яких заявки по кожній поставці подавались за підписами заступників директора ?Торг-Буд-Партнер? або за підписом посадових осіб підрядників ТОВ ?Торг-Буд-Партнер?, які безпосередньо перебували на об`єктах будівництва. По кожній поставці виписувалось по дві видаткових накладних. Перша видаткова накладна підписувалась особою, яка приймала товар на об`єкті будівництва. Інша видаткова накладна на цю ж поставку підписувалась уповноваженою особою відповідача в офісі на підставі першої видаткової накладної з відміткою про прийнятий товар на об`єкті будівництва. Підписантами таких накладних з боку відповідача були менеджер Стопінчук О.В. та інженер Літовченко В.О. За підписаними вказаними працівниками видатковими накладними та продубльованими виконробами субпідрядників відповідача, що містяться в матеріалах справи, відповідач неодноразово, починаючи з моменту підписання договору поставки в 2016 році, здійснював розрахунки. Тобто такі первинні бухгалтерські документи визнавались сторонами. Звернень до позивача щодо повернення помилково перерахованих коштів до матеріалів справи не надано, також відповідачем не надано доказів звернення з відповідними позовами про повернення помилково сплачених позивачу коштів або коштів за непоставлений товар. Відповідач не надав суду доказів того, що вказані особи є неуповноваженими на підписання видаткових накладних від імені відповідача, а також не було надано інформації щодо службового розслідування за фактом підписання певних видаткових накладних нібито неуповноваженими особами. Тобто апеляційний суд перевірив повноваження представників ТОВ ?Торг-Буд-Партнер? на отримання товару. Апеляційний суд при розгляді справи щодо рахунка на оплату від 10.05.2019 № 40 перевірив повноваження заступника директора ТОВ ?Торг-Буд-Партнер? Скідан А.Л. на замовлення відповідачу від позивача товару за договором від 26.04.2016 № 54т/16-Гл. Виявив, що станом на 19.03.2019 (дата відправлення заявки) Скідан А.Л. займала посаду заступника директора відповідача. Заявки по кожній поставці подавались, зокрема, за підписами заступників директора ТОВ ?Торг-Буд-Партнер?, а поставлений за ними товар оплачувався відповідачем. Товар за рахунком на оплату від 10.05.2019 № 40 на суму 501 307,92 грн доставлено на будівельний майданчик відповідача в місті Києві по вул. Гмирі, 19 та був прийнятий підрядником ТОВ ?Торг-Буд-Партнер?- ТОВ "Будівельна компанія ?ЗЗБК №1?, про що свідчить лист ТОВ ?Будівельна компанія ?ЗЗБК №1? від 03.09.2019 № 303. Виконання поставки товару у такий спосіб узгоджується з попередніми поставками, виконаними у 2016-2019 роках, та такі дії сторін не суперечать сталим правовідносинам сторін. Станом на момент подання позову та розгляду справи поставлений товар по заявці заступника директора відповідача Скідан А.Л. за рахунком на оплату від 10.05.2019 №40 на суму 501 307,92 грн позивачу не повернуто. За таких обставин апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, окрім обставин оформлення первинних документів, перевірив наявність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару), надавши власну оцінку наявним в матеріалах справи доказам згідно з вимогами статті 86 ГПК України, дійшов правильного висновку, що позивачем було поставлено товар за договором поставки від 26.04.2016 № 54т/16-Гл на спірну суму 1 594 201,91 грн, а відповідач на порушення умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України його не оплатив. Встановивши, що відповідач не оплатив повну вартість поставленого позивачем товару, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, суд апеляційної інстанції, правомірно і обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 1 594 201,91 грн боргу.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та, порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі № 910/2077/20 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Що ж до доводів скаржника про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає, що скаржником не зазначено, які саме докази не були досліджені судом, а також, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Залізниці у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів (акта надання послуг № 233, рахунка на оплату № 236), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів; водночас апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови встановлено, що Залізниця не заперечувала надання послуг Товариством, а також розмір вартості таких послуг; так, Залізниця (зокрема, у відзиві як у заяві по суті спору, у якій викладаються заперечення проти позовної вимоги) заперечила якість надання таких послуг, обставини щодо встановлення системи відеонагляду, підписання рознарядок, однак не факт надання послуг з охорони; якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України; відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта; враховуючи заперечення Залізниці, викладені в апеляційній скарзі щодо ненаправлення їй Товариством акта надання послуг, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові у даній справі, апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи міститься акт надання послуг № 233 на загальну суму 2 074 052,16 грн, який складений на підставі Договору, а також рахунок на оплату № 236, виставлений на вказану в акті суму, та докази направлення вказаних документів Залізниці: опис вкладення у цінний лист, накладна ?Укрпошти? 0216606823471, трекінг з сайту ?Укрпошти? 0216606823471, з якого вбачається вручення поштового відправлення Залізниці 27.01.2020, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

У той же час касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними до правовідносин у цій справі, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 у справі № 910/2077/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко