Рішення

від 08.07.2022 по справі 754/18052/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2050/22

Справа №754/18052/21

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Сенюти В.О.,

при секретарі: Сінєльніковій С.М.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Колчанова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Школи І ступеня № 311 Деснянського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідача Школи І ступеня № 311 Деснянської в м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює вихователем ГПД в Школі І ступеня № 311 Деснянської в м. Києві. У листопаді 2021 року за місцем роботи позивача, у останньої вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 08.11.2021 року позивачу було вручено Наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач вважає, що наказ про відсторонення від роботи через відсутність відповідного щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що протирічить нормам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. В зв`язку з вище викладеним, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення від роботи, поновити на роботі, а також, зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.11.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Письмові матеріали справи містять відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, в повному обсязі. Вказав, що 08.11.2021 року позивачці було вручено Наказ про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Виданню вказаного наказу передувало вручення позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19і правовим підставами зазначено ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала підтвердження наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

До канцелярії суду подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, сторона позивача просить, визнати незаконним та скасувати наказ відповідача - Початкової школи № 311 Деснянського району м. Києва № 106-К від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнути з відповідача - Початкової школи №311 Деснянського району м. Києва на користь позивача - ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи з 08.11.2021 року по час поновлення позивача на роботі із розрахунку днів вимушеного прогулу та середньої заробітної плати - 12281,19 грн. на місяць.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Відповідно до якої зазначає, що відсторонення від роботи ОСОБА_1 є втручанням у її право як людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п. 1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ. Зокрема ні трудовим договором між керівництвом Школи № 311 та ОСОБА_1 , ні наказом про прийняття її на роботу, ні посадовою інструкцією не передбачено необхідності наявності у неї профілактичного щеплення проти COVID-19. Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Оскільки, норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, проте щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти COVID-19. Про хибність наказу Директора Школи №311 від 08 листопада № 106-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » свідчить також і той факт що в його наказній частині щодо відсторонення від роботи з 08.11.2021 р. вказано два терміни цього відсторонення. Зокрема, на час карантину у «червоній» зоні та на час відсутності щеплення проти COVID-19. З 00 години 00 хвилин 07 грудня 2021 року Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій скасувала «червоний» рівень епідемічної небезпеки на території Донецької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Одеської. Рівненської, Херсонської областей та міста Києва. Проте зміни до наказу щодо відсторонення від роботи позивача внесені не були.

Стороною відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких, відповідач заперечує проти позову та відповіді на відзив в повному обсязі заявлених позовних вимог. Вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, а позовна заява не підлягає задоволенню з наступних додаткових підстав. Позивачем не доведено протиправність дій відповідача щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а відповідно правові підстави для поновлення останньої на роботі відсутні. На переконання відповідача в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалося на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існуванням правових та фактичних підстав. В даному випадку, відповідач вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю передбаченого ст. 43 Конституції України, оскільки за останньою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 підтримали позов та просили його задовольнити, з наведених підстав.

Представник відповідача Колчанов О.С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у письмовому відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Зауважує, що відповідач діяв на підставі Закону, у відповідності та з дотриманням процедури відсторонення. Позивачка була належним чином повідомлена про обов`язковість вакцинації.

Вислухавши вступне слово сторони позивача та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 прийнято на роботу вихователем групи продовженого дня в Школу І ступеня № 311 Деснянської в м. Києві за строковим договором з 01.09.2020 року по 31.08.2021 року (а.с.23).

01.09.2021 року ОСОБА_1 продовжено дію строкового договору по 31.08.2022 року (а.с.24).

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційний хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, враховуючи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01.11.2021 року № 203, наказом від 08.11.2021 року № 106-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » остання відсторонена від роботи з 08.11.2021 р. на час карантину у «червоній» зоні та на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати (а.с.7).

Факт отримання ОСОБА_1 повідомлення від 01.11.2021 р. № 203 про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - не оспорюється.

Спір між сторонами виник з приводу законності наказу відповідача про відсторонення позивача від виконання покладених на нього обов`язків без збереження заробітної плати через не надання доказів щеплення проти COVID-19.

Представник позивача в судовому засіданні вказала, що позивач підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти відповідних інфекційних хвороб. Проте заперечує щодо щеплення позивача проти COVID-19, вважаючи останню експериментальною вакциною, у випробуванні якої ОСОБА_1 відмовляється брати участь.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Отже, на підставі ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» в редакції від 26.10.2021, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» суд дійшов висновку про те, що позивачка підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачається, що щеплення проводиться, в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070)

Відповідно до п. 3 Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар скеровує пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення щодо проведення вакцинації. Пунктом 4 Переліку визначені абсолютні протипоказання до введення вакцини, а саме наявність в анамнезі анафілактичної реакції на попередню дозу вакцини (підпункт 5.5 пункту 5 цього Переліку); вагітність - протипоказано введення живих вакцин (підпункт 5.12 пункту 5 цього Переліку); тяжка імуносупресія/імунодефіцит - протипоказано введення живих вакцин (підпункти 5.6, 5.7 пункту 5 цього Переліку); гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 C - протипоказання для рутинної вакцинації (підпункт 5.1 пункту 5 цього Переліку).

В судовому засіданні, стороною позивача всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів наявності у позивача абсолютних протипоказань до введення вакцини (щеплення).

З офіційного сайту «Вакцинація від COVID-19» (https://vaccination.covid19.gov.ua) вбачається, що усі вакцини від COVID-19 не можна використовувати у разі: важкої алергічної реакція на їхні компоненти чи попередню дозу; гострого захворювання (температура тіла вище 38,5 C); Вакцину CoronaVac/Sinovac Biotech не можна застосовувати, у разі вагітності чи годування грудьми; синдром Гійєна-Барре в анамнезе, мРНК-вакцину виробника Pfizer/BioNTech не можна використовувати, якщо наявна тяжка алергічну реакцію після першої дози вакцини або до будь-якого з її компонентів (наприклад, анафілактичний шок тощо); негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на першу дозу вакцини мРНК COVID-19 або будь-якого з її компонентів (включно з поліетиленгліколем) після введення вакцини; негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на полісор.

Окрім того, суд зазначає, що протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень та інших національних настановах.

Проте, доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до лікаря за отриманням довідки (медичним висновком) або доказів того, що у позивача наявні обставини, за яких не можна використовувати вакцинацію суду надано не було.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Отже, у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

На час розгляду справи в суді наказ МОЗ є діючим, не скасованим, тому посилання представника позивачки, що він не підлягає до застосуванню до спірних правовідносин, суд сприймає критично, як й твердження - про обов`язок відповідача не виконувати його.

Статтею 46 КЗпП України передбачено право відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в редакції від 20 жовтня 2021 року) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України,частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП, частини першої статті 1 ЗУ «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується стороною позивача про доведення до відома обов`язковість вакцинації, наслідки та підстави відсторонення.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до положення ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод - Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Для визначення законності втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).» ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

При зверненні до суду ОСОБА_1 також посилалась на ті обставини, що відповідачем було порушено її право на працю.

Окрім того, згідно з ст. 43 КЗпП України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Так, Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою, тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей. В цій же постанові, Верховного Суду вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, можна визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці, остання займає посаду вихователя групи продовженого дня, трудові відносини не припинені, жодного наказу про звільнення позивача не видавалось, а відсторонення від роботи позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки суспільства.

Окрім того, слід звернути увагу, що через зупинення дії наказу № 2153 від 04 жовтня 2021 року, наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року, який набрав чинності 01 березня 2022 року, наказом Школа І ступеня № 311 Деснянського району м. Києва № 08-к від 25.02.2022 року позивача відновлено на роботі з 25.02.2022 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсторонення від роботи позивачки є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків, при цьому на період відсторонення від роботи ОСОБА_1 , робоче місце за працівником зберігається.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу № 106 к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » задоволенню не підлягає.

Оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 08.11.2021 року по час поновлення позивачки на роботі є похідною вимогою, остання задоволенню не підлягає.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то понесені позивачем судові витрати, на підставі ст. 141 ЦПК України, розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 46 КЗпП України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Школи І ступеня № 311 Деснянського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Школа І ступеня № 311 Деснянського району м. Києва: ЄДРПОУ 22934200, адреса: м. Київ, вул. Милославська, 27.

Суддя: В.О.Сенюта