Постанова

від 21.07.2022 по справі 826/17924/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 826/17924/17

адміністративне провадження № К/9901/10870/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року (головуючий суддя Земляна Г.В., судді: Лічевецький І.О., Парінов А.Б.) у справі №826/17924/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс Україна» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс Україна» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 вересня 2017 року №0049611404.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27 вересня 2017 року №0049611404.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і його контрагентами.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання. Зауважує про відсутність відмітки щодо отримання (неотримання) кур`єрських послуг, інформації про відповідальних осіб, отримувачів послуг, супроводжуючих документів для транспортування товару, звітів, тощо та недоліки у первинних документах, які не дають можливості визначити зміст та перелік наданих послуг, їх об`єм, вартість, подальше використання таких послуг у господарській діяльності та визначити осіб, які надавали кур`єрські послуги. В рахунках фактури, актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та у експрес накладних не деталізована інформація щодо перевезення товару, його найменування, ПІБ перевізника. Зазначає, що позивачем не доведено економічну доцільність витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв`язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, та наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зауважує про наявність кримінального провадження за №32018100050000020 від 30 січня 2018 року, в якому допитано в якості свідка працівника ТОВ «Омікрон Плюс» ОСОБА_1 щодо його непричетності до даного підприємства.

Позивачем не надано до суду відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Омікрон плюс» за вересень-листопад 2015 року, за результатами якої складено акт від 5 вересня 2017 року №608/26-15-14-04-04/34538332 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення Товариством вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 вересня 2017 року № 0049611404, яким збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1164251 грн.

За наслідками адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, рішенням ДФС України від 6 грудня 2017 року спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Судовими інстанціями установлено, що позивач (Замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Омікрон плюс» (Виконавець) на підставі договору від 10 серпня 2015 року №5-08.2015 про надання послуг з кур`єрської доставки відправлень фізичним особам.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду податкові накладні, експрес-накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки-фактури, звіти та виписки по рахунку, реєстри прийому-передач на доставку реклами та специфікації.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Податковий орган доводив судам попередніх інстанцій про наявність кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ «Омікрон Плюс» за кримінальним провадженням №32018100050000020 від 30 січня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України та показання свідка ОСОБА_1 щодо непричетності до діяльності вказаного підприємства.

В судових рішеннях лише зазначено про укладання договору та додаткових угод між позивачем та ТОВ «Омікрон Плюс», натомість судами не досліджено які посадові особи підписували первинні документи за такими господарськими відносинами.

Разом з тим, первинні документи, підписані особами, які заперечують свою причетність до господарської діяльності підприємства не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Наведені обставини не досліджені судами та не надано таким обставинам належну правову оцінку. Не надано оцінку посиланням відповідача на ненадання оригіналів укладених угод між позивачем та його контрагентом та невідповідністю змісту таких угод.

Надаючи оцінку первинним документам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про достатність таких документів та відомостей у них для підтвердження господарської діяльності позивача. Однак, судами не перевірено доводи податкового органу про відсутність в первинних документах відмітки щодо отримання (неотримання) кур`єрських послуг, інформації про відповідальних осіб, отримувачів послуг, супроводжуючих документів для транспортування товару, звітів, товаро-транспортних накладних з зазначенням маршруту, тощо та недоліки у первинних документах, які не дають можливості визначити зміст та перелік наданих послуг, їх об`єм, вартість, подальше використання таких послуг у господарській діяльності та визначити осіб, які надавали кур`єрські послуги. Не надано оцінку доводам відповідача стосовно того, що в рахунках фактури, актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та у експрес накладних не деталізована інформація щодо перевезення товару, його найменування, ПІБ перевізника.

Верховний Суд зазначає, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, судами не перевірено економічну доцільність витрат та причинного зв`язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, та наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податків норм шляхом подання первинних документів, з урахуванням доводів сторін має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок (надання послуг), перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності, а також встановити відповідність первинних документів вимогам Закону №996-ХІV.

Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача та правомірність формування податкового кредиту за вказаними операціями.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року скасувати та направити справу №826/17924/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва