Постанова

від 06.07.2022 по справі 359/1788/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/1788/21

головуючий у суді І інстанції Семенюта О.Ю.

провадження № 22-ц/824/1512/2022

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Березовенко Р.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Діденко Наталії Олександрівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди (збитків), моральної шкоди, заподіяної особі незаконним рішенням органом місцевого самоврядування, -

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації (далі - Бориспільської РДА) з позовом, у якому, частково змінивши предмет позову (а.с. 57-59) та зменшивши розмір позовних вимог (а.с. 79-80), просила суд: стягнути з відповідача на користь її довірителя майнову шкоду у розмірі 1 076 795 грн та моральну шкоду у розмірі 162 000 грн.

Позов мотивований тим, що розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 у власність ОСОБА_2 передана земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

20 серпня 2009 року ОСОБА_2 уклала з позивачем договір купівлі-продажу, за яким вона відчужила приватизовану нею земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА №6698 від 07 листопада 2008 року.

Земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, повернуто у власність держави в особі Київської ОДА. Ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 1 052 710 грн.

Крім того, ОСОБА_1 витратила грошові кошти у розмірі 24 085 грн на зведення паркану на придбаній земельній ділянці. Ці обставини свідчать про те, що у зв`язку з припиненням права власності на земельну ділянку позивачу заподіяна майнова шкода у загальному розмірі 1 076 795 грн (1052710 + 24085).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а не позивача. ОСОБА_1 не перебувала з відповідачем у жодних правовідносинах, зокрема, у правовідносинах з приводу приватизації земельної ділянки. Ці обставини свідчать про те, що розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 не тільки не заподіяно шкоди ОСОБА_1 , а також не порушено права позивача.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, після припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 збитків та моральної шкоди. Ця обставина свідчить про те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту її права.

Також, за змістом частини 1 статті 1173 ЦК України, за вимогою про стягнення шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу державної влади, належним відповідачем є держава, а не місцевий орган виконавчої влади. Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_1 помилилась не тільки щодо способу захисту права, а також відносно відповідача, вказавши ним Бориспільську РДА. За правилами, передбаченими статтею 51 ЦПК України, суд не має права самостійно визначати відповідача за пред`явленим позовом, оскільки вжиття цього процесуального заходу відноситься до виключних повноважень позивача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Діденко Н.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Бориспільської районної державної адміністрації Київської області збитків у сумі 1 076 795 грн та моральну шкоду у розмірі 162 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, та неправильно здійснено оцінку доказів наданих позивачем.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки наданим доказам до позовної заяви, а саме:

у рішенні суд першої інстанції неправильно дав оцінку доказам позивача та не надав оцінку або спростування щодо підстав звернення позивача з позовом до відповідача з підтверджуючими документами та експертизами стосовно відшкодування моральної шкоди та збитків;

в оскаржуваному рішенні суд не врахував правові висновки Європейського суду з прав людини та Верховного суду;

суд першої інстанції перебрав на себе функції позивача та самостійно визначив правильний (ефективний) спосіб захисту в ході розгляду справи, що є недопустимий (висновки Верховного суду, викладені у постанові у справі № 914/1027/19).

Також зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку без дослідження доказів та надання у рішенні їх оцінки в частині відмови у позовних вимогах до відповідача, з підстав відсутності правовідносин між позивачем та відповідачем.

Шкода завдана позивачу внаслідок втрати права власності на земельну ділянку та облаштування її становить 1 076 795 грн та підтверджується звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки на час розгляду справи у суді.

Відповідач відповідає за ту шкоду, яка завдана його діями, а саме: винесення незаконного рішення про виділ земельної ділянки кадастровий номер 3220882600:04:001:0906, площею 0,1200 га, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського районну Київської області, оскільки між такими діями та шкодою, яка завдана позивачу, наявний причинний зв`язок.

Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.

Розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

20 лютого 2009 року на підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади їй був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907316, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

20 серпня 2009 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого вона відчужила у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с. 9, 28-29).

12 листопада 2009 року на підставі цього правочину ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №010449 (а.с.10, 30-31).

10 серпня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на придбану нею земельну ділянку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2015 року № 42014027 (а.с.32-33).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2216/15 визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА № 6698 від 07 листопада 2008 року, а земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, було повернуто у власність держави в особі Київської ОДА (а.с. 40-45).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 21-258, складеного ТОВ «Агентство експертної оцінки України» 24 лютого 2021 року, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 становить 1 052 710 грн (а.с. 11-27).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

За змістом частини 1 статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 викладений висновок про те, що витребування земельної ділянки на користь держави не свідчить про порушення принципу пропорційності у зв`язку із наявністю у покупця земельної ділянки права, передбаченого статтею 661 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 висловлювала позицію щодо права кінцевого набувача земельної ділянки у випадку її повернення державі на підставі судового рішення пред`явити позов про відшкодування шкоди до первинного набувача, у якого він придбав відповідну земельну ділянку на підставі договору, а також до відповідного органу влади, якщо шкоди також було завдано прийняттям ним неправомірного оскарженого рішення про передання земельної ділянки у власність. У вказаних постановах та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц також звернуто увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.

В ухвалі від 13 липня 2021 року у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказані висновки не потребують уточнення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 122 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 звернула увагу на те, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, у якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3)).

Кожен, чиї права та свободи, визнані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Схожі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бориспільської РДА про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок витребування у нього спірної земельної ділянки на підставі судового рішення, у зв`язку із визнанням незаконним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації про передачу цієї земельної ділянки у власність особі, яка відчужила її позивачу на підставі договору купівлі-продажу.

У разі витребування за рішенням суду майна, добросовісний набувач набуває право вимагати відшкодування завданої йому шкоди (збитків у розумінні статті 22 ЦК України) від особи, яка відплатно передала йому це майно (відповідальність продавця за відсудження проданої речі від покупця - відповідальність продавця за евікцію).

Для договорів купівлі-продажу таке правило закріплене у статті 661 ЦК України, частиною 1 якої передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним (частина 2 статті 661 ЦК).

Враховуючи указані обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимогу про відшкодування шкоди, завданої витребуванням у позивача за рішенням суду купленої нею у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 20 серпня 2009 року земельної ділянки, позивач повинна була заявляти саме до продавця ОСОБА_2 на підставі статті 661 ЦК України, а тому, її вимоги, заявлені до Бориспільської РДА на підставі статей 1166, 1173 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки норми цих статей не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції самостійно визначив правильний (ефективний) спосіб захисту в ході розгляду справи, що є недопустимим, як це зазначено у висновках Верховного Суду, викладених у постанові у справі № 914/1027/19, апеляційний суд враховує таке.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1027/19 зазначено про те, що позивач звернувся до суду з вимогою саме зобов`язального характеру щодо вчинення відповідачем відповідних реєстраційних дій, в той час як судами застосовано інший спосіб захисту, який хоча і переслідує спільну мету, однак не є подібним за своїм змістом, що суперечить принципу диспозитивності господарського судочинства. Отже, судами порушено імперативну норму права, яка забороняє вихід за межі позовних вимог та не допускає довільного її тлумачення.

Однак, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не застосував інший спосіб захисту, ніж той, про який порушувалося питання позивачем, а відмовив у задоволенні позову через те, що такий заявлено до неналежного відповідача та позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній частині судового рішення, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Діденко Наталії Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська