Постанова

від 27.04.2023 по справі 359/1788/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 359/1788/21

провадження № 61-8178св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Бориспільська районна державна адміністрація Київської області;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у складі судді Семенюти О. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі -Бориспільська РДА), третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Бориспільської РДА

від 07 листопада 2008 року № 6698 у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 серпня 2009 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 відчужила приватизовану нею земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, ухваленої за результатами перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2018 року та постанови апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, було визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698, а земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, було повернуто у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Ринкова вартість спірної земельної ділянки становить

1 052 710 грн. Крім того, вона витратила грошові кошти у розмірі

24 085 грн на зведення паркану на придбаній земельній ділянці. Ці обставини свідчать про те, що у зв`язку з припиненням права власності на земельну ділянку їй завдана майнова шкода у загальному розмірі 1 076 795 грн (1 052 710 + 24 085).

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просиласуд стягнути з Бориспільської РДА 1 076 795 грн на відшкодування майнової шкоду та 162 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 13 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а не позивача. ОСОБА_1 не перебувала з відповідачем у жодних правовідносинах, зокрема, у правовідносинах з приводу приватизації земельної ділянки. Ці обставини свідчать про те, що розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 не порушено права позивача. Отже, позивач обрала неналежний спосіб захисту цивільних прав і позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 14-76цс18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу

№ 359/1788/21 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вона має право на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади. Вказувала, що справа у суді апеляційної інстанції було розглянуто за її відсутності, проте її не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, призначений на 06 липня 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 лютого 2009 року на підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 907316, на підставі якого

ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 серпня 2009 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір

купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого вона відчужила у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області (а. с. 9, 28-29).

12 листопада 2009 року на підставі цього правочину ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 010449

(а. с. 10, 30-31).

10 серпня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на придбану нею земельну ділянку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2015 року № 42014027 (а. с. 32-33).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2216/15, ухваленою за результатами перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2018 року та постанови апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА

№ 6698 від 07 листопада 2008 року, а земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, було повернуто у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації (а. с. 40-45).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 21-258, складеного ТОВ «Агентство експертної оцінки України» 24 лютого 2021 року, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 становить 1 052 710 грн (а. с. 11-27).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня

2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України).

За частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (частина четверта статті 390 ЦК України).

За частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) вказано на те, що враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, кінцевий набувач земельної ділянки, від якого її було витребувано, не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також набувач із власності якого витребувана земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15. Подібні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

Аналогічна позиція висловлена у пункті 125.6.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), на яку посилається позивачка.

За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суди обґрунтовано встановили, що після припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовом про стягнення з особи, в якої вона придбала земельну ділянку ( ОСОБА_2 ), збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Отже, суди правильно встановили, що ОСОБА_1 , подавши відповідний позов про стягнення збитків, обрала неналежний спосіб захисту цивільних прав та пред`явила позов до неналежного відповідача.

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не належним чином повідомив представника позивача про судове засідання є безпідставними з огляду на таке.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Разом з тим, Верховний суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 947/26777/19 (провадження № 61-9161св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107 св22).

Встановлено, що представник позивача подала заяву про отримання судових повісток в електронній формі (а.с. 72) та в апеляційній скарзі вказала електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка надає можливість відправки на неї судових повісток, листів та судових рішень. Також в матеріалах справи міститься клопотання від 14 березня 2022 року про відкладення справи з 23 березня 2022 року надіслане саме з цієї пошти на пошту апеляційного суду, що свідчить про її використання. 06 червня 2022 року апеляційним судом на цю ж адресу надіслано судову повістку на 06 липня 2022 року, звіт про відправлення електронного повідомлення міститься в матеріалах справи (а.с. 199-200).

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

За таких обставин посилання касаційної скарги на те, що позивач та її представник - ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені про розгляд справи є безпідставними.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 13 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара