Постанова

від 22.07.2022 по справі 916/97/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/97/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.

Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл»

на рішення Господарського суду Одеської області від „23 лютого 2022р., повний текст якого складено та підписано „28 лютого 2022р.

у справі №916/97/22

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 125 958,89 грн.,

головуючий суддя Петренко Н.Д.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 125 958,89 грн за безоплатне користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що відповідачем не здійснено заходів щодо оформлення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, кадастровий номер 5110136900:15:003:0001, загальною площею 1 500 кв.м., на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки, у зв`язку з чим позивачем нараховані кошти за безоплатне користування відповідною земельною ділянкою у період в сумі 125 958,89 грн., які останній і просить стягнути з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Петренко Н.Д.) від 23.03.2022р. у справі №916/97/22 позовні вимоги Одеської міської ради задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» безпідставно збережені кошти у розмірі 125 958,89 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою на якій знаходиться його нерухоме майно, у період з 16.06.2020 року по 30.11.2021 року, не сплачував кошти у вигляді орендної плати, чим порушив права Одеської міської ради як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Сільпо Рітейл» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 року у справі №916/97/22 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Одеської міської ради про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» коштів у розмірі 125 958,89. Стягнути з Одеської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» судові витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 13 200,00 грн.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення невірно застосовані норми права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та навпаки, не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ст..ст.181,317,377,1212 ЦК України, ст.. 79-1,116,120, 124 ЗК України та норми процесуального права: ст..2,7, 11,74,77,86 ГПК України. Також судом неповно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, що є прямим порушенням ст. 236 ГПК України.

Зокрема, апелянт зазначає, що земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:15:003:0001, не є об`єктом цивільних прав у розумінні земельного законодавства. Право власності на зазначену земельну ділянку не зареєстроване за позивачем, що на думку відповідача, свідчить про відсутність у позивача підстав для стягнення коштів як безпідставно збережених. Здійснений позивачем розрахунок суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою є недоведеним, зокрема в частині відсутності права власності у позивача на земельну ділянку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 року клопотання Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Приватному акціонерному товариству «Сільпо Рітейл» строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 року у справі № 916/97/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» на рішення Господарського суду Одеської області від „23 лютого 2022р. у справі №916/97/22.Ухвалено розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» на рішення Господарського суду Одеської області від „23 лютого 2022р. у справі №916/97/22 здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

30.06.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 у справі 3916/97/22 залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Сільпо Рітейл» з 04.04.2013 року є власником нежитлових будівель супермаркету «Сільпо» площею 2105,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, що вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 року № 7241-VІ надано відповідачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1500 га, за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, в оренду для експлуатації та обслуговування супермаркету.

Після прийняття Одеською міською радою рішення від 10.09.2015 року № 7241-VІ Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради направлялись до відповідача вимоги від 18.11.2020 р. № 01-13/4679 та від 13.09.2021 р. № 01-13/825 щодо необхідності ПрАТ «Сільпо Рітейл» здійснити заходи щодо оформлення договору оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства, та про наявність боргу у вигляді безпідставно збережених коштів територіальної громади м. Одеси за користування вищевказаною земельною ділянкою.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710035602020 від 16.06.2020 року земельній ділянці площею 0,1500 га, за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, присвоєно кадастровий номер 5110136900:15:003:0001.

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради направлялись до ПрАТ «Сільпо Рітейл» вимоги від 18.11.2020 №01-13/4679 та від 13.09.2021 №01-13/825 щодо необхідності ПрАТ «Сільпо Рітейл» здійснити заходи щодо оформлення договору оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства та про наявність боргу у вигляді безпідставно збережених коштів територіальної громади м. Одеси за користування вищевказаною земельною ділянкою.

Матеріали справи містять акт обстеження спірної земельної ділянки від 09.06.2021 року.

Як зазначено позивачем у період з 16.06.2020 по 30.11.2021 відповідач, будучи власником об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, проспект Небесної Сотні,14, здійснював користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди, не сплачував кошти у вигляді орендної плати, чим порушено права Одеської міської ради як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Вказані обставини стали підставою звернення Одеської міської ради до господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 271.1. ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 78, ст. 79-1 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності . Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (ст. 96 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Предметом позову в даному випадку у справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цій об`єкт розміщений.

Як зазначалося раніше, земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 5110136900:15:003:0001, площею 0,1500 га, за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, та на якій розміщено нерухоме майно відповідача, як об`єкт цивільних прав, сформована 16.06.2020 року.

Разом із тим, станом на теперішній час відповідачем не проведено державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку, договір оренди землі між позивачем та відповідачем не укладено. При цьому, доказів здійснення відповідачем плати за використання земельної ділянки у спірний період з 16.06.2020 року (дата присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру) по 30.11.2021 року (кінець розрахункового періоду) матеріали справи не містять.

Оскільки нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, використання відповідачем нежитлових будівель супермаркету «Сільпо» площею 2105,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, є неможливим без використання відповідної земельної ділянки.

Отже, оскільки відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:15:003:0001, площею 0,1500 га, за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, та на якій розміщений зареєстрований за ним об`єкт нерухомості, у спірний період з 16.06.2020 року по 31.11.2021 року без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, що відповідач зобов`язаний повернути ці кошти позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

У правових висновках Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц зазначено, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічну позицію було викладено також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.09.2021 у справі №922/3524/19.

Судова колегія погоджується з розрахунком безпідставно збережених коштів, відповідно до якого сума несплаченої відповідачем плати за користування земельною ділянкою за період з 16.06.2020 року по 30.11.2021 року становить 125 958,89 грн.

Посилання скаржника на те, що спірна земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав колегією суддів відхиляється, оскільки як вірно встановлено господарським судом, земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 5110136900:15:003:0001, площею 0,1500 га, за адресою: м. Одеса, пр-т. Небесної Сотні, 14, та на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, як об`єкт цивільних прав, сформована 16.06.2020 року.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про користування відповідачем у період з 16.06.2020 року по 30.11.2021 року земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без сплати коштів за користування, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення 125 958,89 грн. з відповідача безпідставно збережених коштів підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апелянта не спростовуються вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 у справі №916/97/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 у справі №916/97/22 залишається без змін.

Керуючись статтями 129, 269- 270, 275, 276, 280-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2022р. у справі №916/97/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 22.07.2022р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький