Постанова

від 20.07.2022 по справі 161/15027/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 161/15027/21

провадження № 61-3468св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Луцька міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Декстон Р»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Луцької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Декстон Р» (далі - ТОВ «Декстон Р») про скасування рішення Луцької міської ради, припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та його реєстрацію.

Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2012 року ОСОБА_2 є власником будівлі цеху вичинки площею 150,6 кв. м у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з листопада 2014 року є власником павільйону НОМЕР_1 загальною площею 117,6 кв. м за тією самою адресою.

Рішенням Луцької міської ради від 24 червня 2020 року № 84/9 було надано дозвіл ТОВ «Декстон Р» на відновлення меж земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 .

Позивачі вважали, що дане рішення порушує їхні права, оскільки спірна земельна ділянка відповідно до державного акту на право постійного користування землею для обслуговування адміністративних та господарських споруд надавалася державному підприємству (далі - ДП) хімчистки та пральних послуг.

У зв`язку з припиненням діяльності ДП хімчистки та пральних послуг, якому був виданий державний акт на право постійного користування землею, навіть в процесі реорганізації ПРАТ «Декстон» в ТОВ «Декстон Р», останнє, відповідно до статті 92 ЗК України не набуло права постійного користування земельною ділянкою площею 1,1200 га на АДРЕСА_1 .

Тобто в результаті реорганізації юридичної особи відбувається її припинення, а оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею до юридичної особи, яка утворилася в процесі реорганізації, це право припиняється з моменту припинення юридичної особи, а правонаступник його не набуває.

Позивачі зазначали, що на спірній земельні ділянці розміщені належні їм об`єкти нерухомості. Отже, до них повинно перейти право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землекористувача. Приймаючи рішення від 24 червня 2020 року, Луцька міська рада порушила їхнє право на отримання у власність земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти нерухомості, що їм належать.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- скасувати рішення Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року про надання згоди ТОВ «Декстон Р» на відновлення меж земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 площею 1,1200 га; - припинити ТОВ «Декстон Р» право постійного користування земельною ділянкою відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ № 000409, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29 листопада 1995 року за № 92;

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ № 000409, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29 листопада 1995 року за № 92 та реєстрацію у поземельних книгах і Державному земельному кадастрі України земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:157:0025 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка є власністю Луцької міської ради, рішення від 24 червня 2020 року за № 84/9 прийнято в межах повноважень ради та у спосіб, передбачений законодавством.

Районний суд вважав, що позовні вимоги про припинення за ТОВ «Декстон Р» права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту серії ІІ-ВЛ №000409 від 29 листопада 1995 року за № 92 та його реєстрацію не підлягають задоволенню, оскільки на підставі рішення Луцької міської ради від 24 червня 2020 року за № 84/9 було внесено до державного земельного кадастру України земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:157:0025 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому оспорюваним рішенням Луцької міської ради не заперечується право власності позивачів на належне їм нерухоме майно в АДРЕСА_1 .

Право позивачів на закріплення за об`єктами нерухомості земельних ділянок для їх обслуговування не заперечується ТОВ «Декстон Р», у постійному користуванні якого є вся земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1,1200 га.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану в їх інтересах представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачами не наведено підстав та не надано належних доказів для визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 24 червня 2020 року № 84/9, припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та його реєстрацію, які є предметом оскарження.

При набутті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 не вирішувалося питання щодо земельних ділянок, на яких розміщені вказані об`єкти. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, на якій правовій підставі належала земельна ділянка попереднім власникам об`єктів нерухомості, придбаних позивачами.

Позивачі не позбавлені можливості, звернувшись до власника та користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 , вирішити питання щодо земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомого майна власниками якого вони є.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ТОВ «Декстон Р» на підставі положень статті 92 ЗК України автоматично не набуло права постійного користування землею.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 6 Положення «Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року N 118, вказавши, що «у разі реорганізації юридичної особи майно, права та обов`язки переходять до правонаступника. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи», оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2011 року № 40 внесено зміни до пункту 6 зазначеного Положення, який станом на час розгляду справи не містить право переходу до правонаступника майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи та незастосування до реорганізації норм законодавства щодо припинення юридичної особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги про істотну відмінність організаційно-правової форми ДП хімчистки та пральних послуг від ВАТ «Декстон», ПрАТ «Декстон», ТОВ «Декстон Р».

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 916/1776/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 918/194/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року Луцька міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.

Зазначає, що ТОВ «Декстон Р» є правонаступником ДП хімчистки та пральних послуг.

Рішення Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року не є підставою для виникнення, зміни або припинення будь-яких цивільних прав, а є лише складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Приймаючи оскаржуване рішення, Луцька міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Посилається на те, що рішення Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року є індивідуальним актом, яке вичерпало свою дію фактом його виконання.

Безпідставними вважає доводи ОСОБА_2 про те, що у зв`язку з припиненням діяльності ДП хімчистки та пральних послуг, якому був виданий державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, ТОВ «Декстон Р» відповідно до статті 92 ЗК України не набуло права постійного користування земельною ділянкою.

У червні 2022 року ТОВ «Декстон Р» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначило, що судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку всім обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, отже, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Зазначає, що необхідність отримання оскаржуваного рішення Луцької міської ради полягало у тому, щоб отримати кадастровий номер земельної ділянки. При цьому вказує, що є правонаступником ДП хімчистки та пральних послуг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Головним управлінням статистики у Волинській області надано відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі -ЄДРПОУ), відповідно до яких ДП хімчистки та пральних послуг зареєстровано 04 вересня 1992 року виконкомом Луцької міської ради (№ 247-р 915) ідентифікаційний код 13353154.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ № 000409 від 29 листопада 1995 року на підставі рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16 листопада 1995 року № 7/6 ДП хімчистки та пральних послуг було надано в постійне користування 1,9200 га землі для обслуговування адміністративних та господарських споруд в АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 44-45).

Відповідно до договору дарування від 09 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинським Р. О., ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 Ѕ частку частини будівлі цеху вичинки площею 150,6 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 17-18).

Згідно із договором дарування від 18 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинським Р. О., ОСОБА_5 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 Ѕ частку частини будівлі цеху вичинки площею 150,6 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 19).

Відповідно до свідоцтва від 13 листопада 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області, ОСОБА_1 належить на праві власності приміщення павільйону НОМЕР_1 (літер НОМЕР_1 загальною площею 117,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 41).

У результаті реорганізації ДП хімчистки та пральних послуг шляхом перетворення (перереєстрації) станом на 06 лютого 2019 року в державному реєстрі юридичних осіб зареєстровано ТОВ «Декстон Р» зі збереженням ідентифікаційного коду.

Рішенням Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року надано ТОВ «Декстон Р» згоду на відновлення меж земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 , площею 1,1200 га, яка перебуває в постійному користуванні для обслуговування адміністративних та господарських споруд, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ № 000409, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29 листопада 1995 року № 92 (том 1, а. с. 42).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Справа, що є предметом касаційного перегляду, стосується питання застосування норм статей 92, 141 ЗК України у правовідносинах щодо переходу права постійного користування від однієї юридичної особи до іншої шляхом правонаступництва (у тому числі в разі зміни організаційно-правової форми та форми власності).

Згідно із частинами першою, другою статті 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 ЗК України 2001 року визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі;

є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», а також господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Частиною першою статті 27 ЗК України 1990 року визначено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної платив строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 ЗК України 2001 року підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Зазначений перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як статтею 27 ЗК України (у редакції на момент набуття права користування ДП хімчистки та пральних послуг), так і статтею 141 ЗК України від 2001 року, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації.

Наведені у пункті 3 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року та пункті «в» частини першої статті 141 ЗК України від 2001 року приписи необхідно розуміти так, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.

Тобто наведені положення ЗК України слід тлумачити так, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах: від 27 січня 2021 року у справі № 906/706/19, від 15 лютого 2022 року у справі № 906/621/19.

З огляду на зазначене, для правильного вирішення справи слід встановити, чи відбулося правонаступництво після реорганізації ДП хімчистки та пральних послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у постійне користування ДП хімчистки та пральних послуг на підставі рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16 листопада 1995 року № 7/6.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 7 ЗК України (у редакції на момент набуття права користування ДП хімчистки та пральних послуг) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Отже, спірна земельна ділянка була надана Луцькою міською радою народних депутатів у постійне користування ДП хімчистки та пральних послуг як промисловій організації на підставі положень статті 7 ЗК України 1990 року.

15 серпня 1996 року ДП хімчистки та пральних послуг перереєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради у ВАТ «Декстон» згідно з наказом представництва Фонду державного майна у м. Луцьку № 42/4 від 19 квітня 1996 року «Про перетворення державного підприємства «Фабрика хімчистки та пральних послуг» у відкрите акціонерне товариство.

Частинами першою, другою статті 37 ЦК УРСР визначено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Частиною першою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

З огляду на зазначене, ВАТ «Декстон» стало правонаступником ДП хімчистки та пральних послуг з 15 серпня 1996 року та до нього перейшло набуте ДП хімчистки та пральних послуг право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки відповідно до частини сьомої статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції станом на 15 серпня 1996 року) при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

16 грудня 1998 року виконавчим комітетом Луцької міської ради проведено перереєстрацію ВАТ «Декстон» у зв`язку із зміною форми власності.

11 листопада 2011 року ВАТ «Декстон» перейменовано на ПрАТ «Декстон», який надалі 06 лютого 2019 року перетворено у ТОВ «Декстон Р».

Відтак, ТОВ «Декстон Р» є правонаступником ПРАТ «Декстон», що підтверджено матеріалами справи (том 1, а. с. 49-52).

Встановлено, що початково код ЄДРПОУ 13353154 належав ДП хімчистки та пральних послуг, а надалі вказаний код був присвоєний ВАТ «Декстон», ПРАТ «Декстон», ТОВ «Декстон Р».

Єдиний державний реєстр (далі - ЄДР) є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499, далі - Положення про ЄДР).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (у чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР (у редакції станом на 15 серпня 1996 року, тобто перереєстрації ДП хімчистки та пральних послуг у ВАТ «Декстон») у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

У разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.

З огляду на встановлені судами обставини справи ВАТ «Декстон» створено внаслідок приватизації (перетворення юридичної особи) державного підприємства, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту, а відповідач є правонаступником ВАТ «Декстон».

Припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 27 ЗК України 1990 року, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом ЗК України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 22 травня 2019 року у справі № 914/1104/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 924/1114/18, від 15 січня 2020 року у справі № 925/361/19, від 02 вересня 2020 у справі № 918/194/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 викладено наступні висновки:

«7.43. Дійсно, приписи чинного ЗК України не відносять приватні акціонерні товариства до суб`єктів, які можуть набути право постійного користування із земель державної та комунальної власності, адже відповідно до частини другої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

7.44. Однак при цьому положення пункту 6 розділу X указаного Кодексу щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, а підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені частиною першою статті 141 ЗК України, не зумовлюють припинення такого права, яке виникло у юридичної особи приватної форми власності у відповідності до чинного законодавства, зміною відповідного законодавства чи зміною типу акціонерного товариства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц викладено наступні висновки:

«25. 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

26. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)). ...".

Колегія суддів вважає, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Натомість положення пункту 3 частини першої статті 27 ЗК України від 1990 року та пункту «в» частини першої статті 141 ЗК України від 2001 року пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.

Оскільки право постійного землекористування земельною ділянкою є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, Луцька міська рада не приймала рішення про припинення права постійного користування ДП хімчистки та пральних послуг спірною земельною ділянкою, внаслідок реорганізації ДП хімчистки та пральних послуг право користування земельною ділянкою перейшло до правонаступника ТОВ «Декстон Р», рішення Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року прийнято в межах повноважень міської ради, відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно вказали, що оскаржуване рішення Луцької міської ради від 24 червня 2020 року було спрямоване виключно на відновлення меж наданої ДП хімчистки та пральних послуг на підставі рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16 листопада 1995 року земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 . Також зазначене рішення Луцької міської ради від 24 червня 2020 року є складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та не є підставою для виникнення, зміни або припинення будь-яких речових прав.

Суди правильно вважали, що позивачі не довели наявності у них власного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу щодо спірної земельної ділянки як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на зазначене, рішення Луцької міської ради № 84/9 від 24 червня 2020 року є індивідуальним актом, який вичерпав свою дію фактом його виконання, отже, скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Крім того, ОСОБА_1 судові рішення не оскаржила в касаційному порядку, тому прохання касаційної скарги ОСОБА_2 у цій частині є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 процесуальних повноважень на захист її інтересів в суді не надавала.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець