Рішення

від 22.07.2022 по справі 340/3014/22

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/3014/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П.,розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (25006, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А, код ЄДРПОУ 22217312) до приватного підприємства "Центр-Еліт" (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А, офіс 311, код ЄДРПОУ 39731678)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до приватного підприємства "Центр-Еліт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 105133,33 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5635,37 грн.

Позов мотивовано тим, що звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік підтверджено невиконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки на підприємстві не було зайнятим робоче місце, призначене для працевлаштування таких осіб. Позивач на підставі вказаного звіту визначив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, у розмірі 105133,33 грн., а також нарахував пеню за несвоєчасну сплату цих санкцій у розмірі 5635,37 грн. та просить суд стягнути їх з відповідача.

Ухвалою судді від 04.07.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за цим позовом, сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Представник відповідача подав відзив на позову заяву із запереченням проти позову, мотивованими тим, що відповідно до Закону України "Про охоронну діяльність" ПП "Центр-Еліт" як суб`єкт охоронної діяльності повинно здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони. Кількість таких працівників у відповідача становить 1 особа, тож він не має обов`язку працевлаштовувати осіб з інвалідністю. Проте відповідачем створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомлено центр зайнятості про наявність вільного робочого місця (вакансію) шляхом подання звітів форми №3-НП. У 2021 році особи з інвалідністю за працевлаштуванням до нього не зверталися. Відповідач стверджує про відсутність своєї вини у невиконанні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і просить суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Центр-Еліт" 06.04.2015 року зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку як роботодавець у Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 23.02.2022 року подано звіт форми №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 15 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідачем у встановлений строк не сплачені адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. (частина 9 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається зі звіту відповідача форми №10-ПОІ, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2019 рік у кількості 18 осіб, відповідно до нормативу, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", на підприємстві відповідача у 2020 році мала бути працевлаштованою 1 особа з інвалідністю. Однак такі особи на підприємстві в 2020 році не працювали.

Відповідач у відзиві на позов стверджує, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення цього порушення правил здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 18, частиною 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

У статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що працевлаштування -комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Згідно зі статтею 5 цього Закону держава гарантує у сфері зайнятості безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку.

Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні. (частина 2 статті 6 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок її подання.

Згідно з пунктами 5, 6 цього Порядку форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (пункт 4 Порядку).

Судом установлено, що відповідач 05.01.2021, 15.06.2021 року, 21.09.2021 року, та 02.12.2021 року подавав до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомляв уповноважений орган про наявність на підприємстві вакансії "менеджер (управитель) з персоналу" для працевлаштування, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Позивачем не надано доказів того, що у 2021 році до відповідача зверталися особи з інвалідністю для працевлаштування, однак отримали відмову у цьому.

У ході судового розгляду доведено, що відповідач, створивши у 2021 році 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу та надавши державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації її працевлаштування, виконав свої обов`язки щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, що свідчить про відсутність у його діях складу господарського правопорушення та виключає застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Звітуючи до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач дотримався Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 27.08.2020 року №521, та правомірно не відобразив у ньому суму коштів адміністративно-господарських санкцій.

Тож суд дійшов висновку, що нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за порушення термінів сплати цих санкцій є безпідставним, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відзиві на позов представник відповідача - адвокат Усатенко В.Ю. - просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн., на підтвердження розміру яких надав суду відповідні докази.

Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу"):

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 139 КАС України установлені такі правила розподілу судових витрат:

1. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

2. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

3. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

4. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

5. У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

7. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

8. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

9. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

10. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

11. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Отже, загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб`єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою. Документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд дійшов висновку, що оскільки цей спір виник внаслідок необґрунтованих дій та безпідставних вимог позивача - суб`єкта владних повноважень, а рішення ухвалено на користь відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, тому суд, відмовляючи у задоволенні позову, керуючись частиною 2 статті 134, частиною 8 статті 139 КАС України, покладає на позивача судові витрати відповідача, понесені у цій справі, а саме витрати на правничу допомогу адвоката.

Визначаючи розмір витрат на оплату правничої допомоги, які мають бути компенсовані відповідачу за рахунок позивача, суд враховує його клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, викладене ним у відповіді на відзив, та вважає, що з огляду на складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, розумний та справедливий розмір такої компенсації повинен становити 1000 грн.

Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Центр-Еліт" відмовити.

Стягнути на користь приватного підприємства "Центр-Еліт" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук