Постанова

від 04.10.2022 по справі 340/3014/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 340/3014/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скарги Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 року, (суддя суду першої інстанції Казанчук Г.П.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Кропивницький, в адміністративній справі №340/3014/22 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства «Центр-Еліт» про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

28.06.2022 року Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

Стягнути з приватного підприємства «Центр-Еліт» на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 105133.33 грн. та пені у розмірі 5635.37 грн.

Адміністративний позов обґрунтований тим, що звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік підтверджено невиконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки на підприємстві не було зайнятим робоче місце, призначене для працевлаштування таких осіб. Позивач на підставі вказаного звіту визначив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, у розмірі 105133,33 грн., а також нарахував пеню за несвоєчасну сплату цих санкцій у розмірі 5635,37 грн. та просить суд стягнути їх з відповідача.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, стягнути на користь відповідача суму витрат на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватне підприємство "Центр-Еліт" 06.04.2015 року зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку як роботодавець у Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 23.02.2022 року подано звіт форми №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 15 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідачем у встановлений строк не сплачені адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, повідомлено компетентні органи центру зайнятості про наявні вакантні місця, відтак він не повинен нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені ст. 19 Закону №875-ХІІ, тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання приписів вказаної статті, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який набрав чинності 12.07.2013 року, відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.

Частиною 3 статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, приписами чинного законодавства встановлено, що до обов`язків підприємства пов`язаних з працевлаштуванням інвалідів входить не тільки створення робочих місць для інвалідів, але і інформування держави про наявність таких місць, шляхом подання щорічної звітності до Фонду соціального захисту інвалідів та інформування про попит на робочу силу районного центру зайнятості. Не забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів, відповідно до установленого нормативу має наслідком застосування до суб`єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Встановлені обставини справи свідчать, що що відповідач 05.01.2021, 15.06.2021 року, 21.09.2021 року, та 02.12.2021 року подавав до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомляв уповноважений орган про наявність на підприємстві вакансії "менеджер (управитель) з персоналу" для працевлаштування, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Позивачем не надано доказів того, що у 2021 році до відповідача зверталися особи з інвалідністю для працевлаштування, однак отримали відмову у цьому.

У ході судового розгляду доведено, що відповідач, створивши у 2021 році 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу та надавши державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації її працевлаштування, виконав свої обов`язки щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, що свідчить про відсутність у його діях складу господарського правопорушення та виключає застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Звітуючи до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач дотримався Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 27.08.2020 року №521, та правомірно не відобразив у ньому суму коштів адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки цей спір виник внаслідок необґрунтованих дій та безпідставних вимог позивача - суб`єкта владних повноважень, а рішення ухвалено на користь відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, тому суд, відмовляючи у задоволенні позову, керуючись частиною 2 статті 134, частиною 8 статті 139 КАС України, покладає на позивача судові витрати відповідача, понесені у цій справі, а саме витрати на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив суд стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що воно підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу відповідачем до суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 24.04.2019 року, відповідно до якого адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання в інтересах клієнта надавати йому професійну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити грошову винагороду (гонорар) Адвокатському об`єднанню з надання професійної правничої допомоги, а також фактичні витрати пов`язані з виконанням цього договору.

Також, надано додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 24.04.2019 року, якою визначено, що загальна вартість наданої правової допомоги в суді апеляційної інстанції становить 2 500 грн.

Відповідно до розрахунку до договору про надання правничої допомоги адвокатом надано послуги з опрацювання матеріалів апеляційної скарги у даній справі, кількість витраченого часу 3 години, вартість послуг 2500 грн.

Факт надання послуг за договором від 24.04.2019 року також підтверджується актом приймання передачі послуг.

Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 2500 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг), натомість сумо яка є співмірною зі складністю справи є 1000 грн.,а тому на користь відповідача підлягає стягненню 1000 грн..

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 року в адміністративній справі №340/3014/22 залишити без змін.

Стягнути на користь приватного підприємства «Центр-Еліт» за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму правничої допомоги у розмірі 1000 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за наявності підстав передбачених ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддяО.О. Круговий

суддяТ.С. Прокопчук

суддяА.В. Шлай