Ухвала

від 20.07.2022 по справі 991/962/22

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

справа № 991/962/22

провадження № 11-сс/991/198/22

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.02.2022р. про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000144 від 23.03.2021р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.4 ст.368 КК України, -

в с т а н о в и л а:

24 червня 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді від 14.02.2022р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_6 (т.4 а.с.107-137), яку ухвалою судді-доповідача від 27.06.2022р. призначено до розгляду (т.4 а.с.141).

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі САП) Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , та з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_9 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України, а також його дружині ОСОБА_10 та Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛІФ», шляхом заборони будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації права власності на зазначені об`єкти нерухомості та рухомого майна. В іншій частині у задоволенні клопотання відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали в частині накладення арешту на Ѕ частину її майна, що належать підозрюваному ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, а саме:

- Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину автомобіля OPEL COMBO, 2009 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN (номер кузова) НОМЕР_2 ;

- Ѕ частину автомобіля BMW X5, 2009 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN (номер кузова) НОМЕР_4 ;

- Ѕ частину автомобіля BMW 325I, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN (номер кузова) НОМЕР_6 ;

- Ѕ частину автомобіля PORSCHE CAYENNE, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN (номер кузова) НОМЕР_8 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам КПК України та постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та грубо порушують майнові права власників майна. Зокрема, зазначає, що підозрюваним у кримінальному провадженні є саме ОСОБА_9 , втім, слідчим суддею накладено арешт і на її майно, як дружини останнього, хоча вона не має жодного відношення до провадження та не є його учасником. Накладаючи арешт на її майно, слідчий суддя керувався лише тим, що вказане майно придбане під час шлюбу і є спільно нажитим подружжя. Дійсно, з 01.06.2012 року вона перебуває з ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі, проте стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б підтверджували набуття майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, на кошти, здобуті внаслідок вчинення інкримінованих ОСОБА_9 злочинів. При цьому, слідчим суддею накладено арешт на все майно, зареєстроване на ОСОБА_9 , натомість останнє придбане ним в період шлюбу, а отже, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, тому кожен з подружжя є власником Ѕчастини цього майна. При цьому, навіть у разі визнання ОСОБА_9 винуватим в інкримінованому йому злочині та застосування конфіскації майна, це ще не означає, що майно останнього буде конфісковано в повному обсязі. Вважає, що наклавши арешт на майно подружжя, слідчий суддя порушив її законні інтереси та поставив під загрозу майновий стан родини, а також можливість забезпечувати належний рівень життя їхнім неповнолітнім дітям. Крім того, зазначає, що вона є добросовісним набувачем майна, а тому арешт на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, накладено незаконно. На обґрунтування своєї позиції посилається на практику ЄСПЛ та неврахування останньої слідчим суддею в частині вимоги розумної пропорційності та справедливого балансу.

2. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

Учасники апеляційного розгляду, належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги (т. 4 а.с. 144-146, 157-158), в судове засідання не з`явилися. Апелянт ОСОБА_6 засобами електронного зв`язку направила клопотання про розгляд апеляційної скарги за її відсутності, повідомила про підтримання вимог своєї апеляційної скарги та просила їх задовольнити в повному обсязі (т.4 а.с.159). Прокурор САП ОСОБА_11 засобами електронного зв`язку направив заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив провести апеляційний розгляд за його відсутності, та зазначив, що проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскільки слідчим суддею обґрунтовано накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 , зокрема й на те, що належить йому на праві спільної сумісної власності. Звернув увагу, що питання визначення часток майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, вирішується в порядку цивільного судочинства, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу (т.4 а.с.160-163).

Враховуючи положення ч.4 ст.405 КПК України та те, що всі учасники кримінального провадження належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду та своїм правом взяти участь в судовому засіданні не скористались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, оскільки їх неявка не перешкоджає судовому розгляду.

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.

До Вищогоантикорупційного судунадійшло клопотаннядетектива НАБУ ОСОБА_7 ,погоджене зпрокурором САПОфісу Генеральногопрокурора ОСОБА_8 ,про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000144 від 23.03.2021р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.4 ст.368 КК України.

За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52021000000000144 від 23.03.2021р. за підозрою ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК України.

За версією органу досудового розслідування, у період з лютого 2021 року по лютий 2022 року депутат Київської міської ради ОСОБА_12 за пособництва свого помічника ОСОБА_9 та інших фігурантів кримінального провадження, здійснив одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_17 в сумі 1390000,00грн. за сприяння в розміщенні та використанні точок пересувної роздрібної торгівлі («купав») в м.Києві.

10 лютого 2022 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК України.

Клопотання проарешт майнаобґрунтовується тим, що у органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що до ОСОБА_9 , який набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні, у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК України, може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у вигляді конфіскації майна.

У клопотанні також зазначено, що згідно з даними Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_18 з 01.06.2012 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , а тому детектив вважає, що за правилами ст.60 СК України усе майно, набуте підозрюваним та ОСОБА_6 у період з 01.06.2012 року по теперішній час, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та на нього може бути накладено арешт як на майно підозрюваного, що може підлягати конфіскації.

Як на правову підставу для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п.3 ч.2 ст.170 КПК України.

3.2. Мотиви слідчого судді.

З метою запобігання можливості відчуження майна, розгляд клопотання про арешт майна проведено без виклику власників майна, однак з подальшим повідомленням їх про постановлене рішення.

Вирішуючи питання, визначені у ст.170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч5 ст.27, ч.4 ст.368 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що суд може призначити ОСОБА_9 покарання у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження.

Посилаючись на вказані обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на майно сприятиме забезпеченню його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду з його конфіскації, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного.

Разом з цим, слідчий суддя, посилаючись на положення ст.ст.60, 61 СК України, дійшов висновку, що оскільки відповідно до матеріалів клопотання ОСОБА_9 з 01.06.2012 року одружений з ОСОБА_6 , то зареєстроване за останньою рухоме та нерухоме майно належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності. З огляду на це, слідчим суддею накладено арешт не на все зазначене у клопотанні майно, що зареєстровано за ОСОБА_6 , а лише на Ѕйого частину. Таке рішення мотивоване тим, що частки майна, набутого подружжям за час шлюбу, є рівними, а тому підозрюваному належить Ѕзазначеного у клопотанні майна.

4. Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не ставить під сумнів висновки оскаржуваної ухвали щодо наявності правових підстав для накладення арешту на майно її чоловіка - підозрюваного ОСОБА_9 , зазначене у клопотанні, а також щодо інших обставин, які підлягають встановленню при вирішенні питання про накладення арешту на майно, посилаючись лише на необґрунтованість накладення арешту на належне їй майно. Отже, ухвала слідчого судді оскаржується в апеляційному порядку лише в частині висновків про накладення арешту на майно ОСОБА_6 , зазначене в пункті 2 її резолютивної частини.

Відповідно, перегляд ухвали здійснюється виключно в цій частині на предмет правильності зазначених висновків та в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982р., будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах зазначених доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. В той же час, згідно з ч.2 ст.60 цього Кодексу вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Одночасно із цим, ч.3 ст.368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, підозрюваний ОСОБА_9 з 01.06.2012 року по теперішній час перебуває у шлюбі з ОСОБА_19 (після реєстрації ОСОБА_6 ) (т.1 а.с.46-47).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.01.2022р., за ОСОБА_6 зареєстровано ряд об`єктів рухомого та нерухомого майна, придбаного нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_9 (т.1 а.с.54-55, 60-63).

Перелік цього майна наведений у пункті 2 оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів звертає увагу на те, що режим права власності виникає в залежності від виду правочину, на підставі якого воно було набуте. Оскільки вищевказане майно набуто ОСОБА_6 під час її перебування у шлюбі із підозрюваним, то в силу вимог ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України, таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому, ОСОБА_6 не надано доказів на спростування режиму спільної сумісної власності, наявності укладеного між подружжям шлюбного договору, спеціального договору або ж доказів про те, що таке майно було набуте в інший спосіб, визначений законом наприклад, шляхом отримання спадщини, придбання за власні кошти, та інше.

На основіподаних детективомдоказів,слідчим суддеюправильно встановлено,що вказанемайно булооформлено увласність подружжяу періодїх перебуванняу шлюбі,а отже,є спільноюсумісною власністюподружжя. Зазначене відповідає змісту ст.60 СК України та ніким не заперечується.

Арешт на майно, титульним власником якого є ОСОБА_6 , накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна, належного на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_9 , про що прямо зазначено в оскаржуваній ухвалі.

При цьому, сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натур. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Отже, для накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не потрібно встановлювати належну саме підозрюваному частку у цьому майні. Також, для накладення арешту на майно не є обов`язковою передумовою наявність процесуального статусу підозрюваного саме у титульного власника такого майна.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про відсутність доказів, які б підтверджували набуття майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, на кошти, здобуті внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, та те, що вона не є стороною кримінального провадження, також не є слушними. Так, незалежно від реєстрації майна на ім`я одного із подружжя, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважається спільним на загальних підставах. Вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не до особистого майна ОСОБА_6 , а щодо майна підозрюваного, що знаходиться у спільній сумісній власності із дружиною.

Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, та можливість конфіскації майна ОСОБА_20 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою запобігання ризику відчуження ним вказаного майна.

Щодо доводів ОСОБА_6 про порушення її прав як власника майна та законних інтересів її неповнолітніх дітей, а також неврахування слідчим суддею практики ЄСПЛ в частині вимоги розумної пропорційності та справедливого балансу, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя надав цьому оцінку та дійшов правильного висновку, що визначене ним обмеження, зокрема право розпорядження майном, не буде занадто обтяжливим для власників майна, оскільки обмеження щодо права користування арештованим майном оскаржувана ухвала не містить.

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, та слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.02.2022р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4