Постанова

від 22.07.2022 по справі 607/20853/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/20853/21Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/542/22 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 311000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2022 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого - Міщій О.Я.

суддів - Костів О. З., Шевчук Г. М.,

секретар с/з - Сович Н.А.

з участю ОСОБА_1 , його представника адвоката Кравця Р.Ю., представника комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради Щепної Г.З., представника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Алексеєвої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 607/20853/21 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.04.2022 року, ухваленого суддею Сливкою Л.М., за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Тернопільського району, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він працює заступником директора з виховної роботи, вчителем історії, з 18 листопада 1994 року. У листопаді 2021 року відповідачем комунальнимзакладом «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради було порушено його конституційне право на працю, зокрема постійно вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19 та обмеженням прав працівника щодо повноцінної роботи. Так, 08 листопада 2021 року відповідачем комунальнимзакладом «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради йому було вручено наказ №58-к від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.

ОСОБА_1 зазначав, що наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює його від роботи. Однак, ні в трудовому контракті, ні у посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та комунальнимзакладом такого зобов`язання з боку позивача немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності згаданого щеплення.

Зазначає, що виключно Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює перелік обов`язкових щеплень, і ним не визначене щеплення від СОVID-19 як обов`язкове.

Тому, на думку позивача, законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19. Відтак, вважав, що наказ відповідача є незаконним та підлягає скасування в судовому порядку.

Крім цього, ОСОБА_1 зазначав, що дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24 грудня 2020 року №3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09 лютого 2021 №213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

09 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву на усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради №58-к від 05.11.2021 року про відсторонення його від роботи та поновити на посаді заступника директора з виховної роботи, вчителя історії; зобов`язати Відділ освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14628,47 гривень.

17 грудня 2021 року від представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява на усунення недоліків, до якої долучено викладену у новій редакції позовну заяву ОСОБА_1 до комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Окрім викладу обставин на обґрунтування позовних вимог, які зазначені позивачем у первісній позовній заяві, представник позивача також зазначає, що із довідки про доходи від 09 листопада 2021 року вбачається, що виплату заробітної плати позивачу за роботу заступником директора з виховної роботи, вчителем історії комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» здійснює Відділ освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради. За вересень-жовтень 2021 року позивач відпрацював 42 робочі дні. Згідно нарахувань за жовтень фактична заробітна плата становить 14628,47 гривень, що є пропорційною середньомісячній заробітній платі за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року до моменту розгляду справи 07 грудня 2021року ( 21 робочий день).

Враховуючи вказане, просив визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області №58-к від 05 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи; зобов`язати Відділ освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Тернопільської області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14628,47 гривень.

26 січня 2022 року від представника позивача надійшла до суду заява про уточнення позовних вимог, у якій представник просив визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради №58-к від 05 листопада 2021 року про відсторонення позивача від роботи, а також стягнути із відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13.04.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Тернопільської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. просить скасувати рішення суду, постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог процесуального закону - ст.ст.77,-79, п.п.3, 6 ч.4 ст.265 ЦПК України, оскільки законодавством чітко визначено, якими документами підтверджується факт відмови чи ухилення від щеплення (для відмови форма №063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків), а для ухилення подання відповідних посадових осіб), однак ці документи у справі відсутні.

Адвокат Кравець Р.Ю. указує, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави відсторонення з роботи, адже ст.46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава як в інших випадках, передбачених законодавством, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки Наказ МОЗ України №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб - відсутні.

В апеляційній скарзі зазначено, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, не передбачено календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі і за епідемічними показниками. Також, в порушення ст.7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи. Більше того, рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, яка вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом. Постанова КМУ №1236 не є законом та не може собою його підмінювати, що вже було встановлено в рішенні Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року, обставин же відсторонення, в порядку законом, судом не установлено. Крім того, відповідно до ч.2 ст.32, ч.3 ст.34 Конституції України, ч.2 ст.21 Закону України Про інформацію, ст.286 ЦК України, ст.ст.3, 39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Адвокат Кравець Р.Ю. зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, а також на практику Європейського Суду з прав людини у справах, де надавалася оцінка діям, які були вчинені за відмінних обставин, аніж ті, що є наразі предметом спору у даній справі.

Представник позивача указує, що враховуючи правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду у справі № 712/3841/17 від 21.08.2019 року, у разі відсторонення без законних підстав, суд має задовольнити позов про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому і позивач у даному випадку має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також, в апеляційній скарзі адвокат Кравець Р.Ю. просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, додавши до апеляційної скарги попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, який становить 11300 гривень, із відповідним переліком виконаних послуг; рахунок на оплату №238 від 29.04.2022 року; квитанцію про оплату № 22; акт надання послуг № 170 від 03.05.2022 року; ордер на надання правничої допомоги серії АА 1163998 та договір про надання правничої допомоги№ 78 від 29.04.2022 року.

Від комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача просить у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р.Ю. відмовити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13.04.2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві зазначено, що правомірність відсторонення позивача від роботи через відмову від вакцинації проти COVID 19 установлена нормативно правовими актами, тому відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV2" саме керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID 19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень.

Представник комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» зазначає, що пункт 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, на яке представник позивача посилається в апеляційній скарзі, немає жодного відношення до даної справи, тому указане посилання вважає безпідставним.

Щодо посилання представника позивача на статтю 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", то таємницею є лише інформація про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні, а в документах про вакцинацію таких відомостей немає. Крім того, частина 2 статті 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" вказує лише на заборону вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта без жодної згадки про вакцинацію.

Зазначає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто, було виправданим. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Також, надійшов відзив на апеляційну скаргу від Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради, в якому представник відповідача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13.04.2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Представник зазначила, що позивач у суді першої інстанції пояснив, що він не вакцинувався від COVID - 19 та не звертався до медичного закладу за встановленням медичних протипоказань щодо вакцинації. Підставою для відсторонення ОСОБА_1 від роботи стало повідомлення КЗ «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради від 01.11.2021р. про необхідність надання документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID - 19 або надання довідки про наявність протипоказань, з посиланням на нормативно-правові акти, оскільки ненадання таких документів тягне за собою відсторонення від роботи, без збереження заробітної плати.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що із загальних положень Календаря профілактичних щеплень в Україні вбачається, що цей календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, а також передбачено обов`язкові профілактичні щеплення проти інших інфекційних захворювань окремих категорій працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

При цьому, переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021р. №2153 встановлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID 19 на період дії карантину підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Представник відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради звернула увагу, що статтею 3 Конституції України саме людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, тому законним є втручання відповідача у право позивача на працю, яке відповідає законній меті і є виправданим з огляду на суспільну ситуацію, пов`язану з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID 19, оскільки за вжиття заходів відсторонення від роботи невакцинованих працівників досягається загальне суспільне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, яке превалює над особистими інтересами особи.

Представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. подав відповідь на відзив, подані відповідачами, виклавши свої аргументи щодо наведених відповідачами у відзивах заперечень та зазначив мотиви їх відхилення, аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі. Також, адокат ОСОБА_2 указує, що лист Верховного Суду від 24.12.2021 № 3223/0/208-21 щодо відсторонення невакцинованих працівників не містить правового висновку Верховного Суду, а є особистою думкою окремого судді, відтак не є обов`язковим до врахування судами відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Доводи відповідача про правомірність позбавлення позивача заробітної плати за час протиправного відсторонення суперечать вимогам чинного законодавства та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справі №712/3841/17 від 21.08.2019 року.

Щодо допуску позивача до роботи, представник позивача звернув увагу на те, що наказ Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року № 2153», передбачає зупинення дії наказу від 04.10.2021 року № 2153 лише до завершення воєнного стану в Україні, тобто позивач не захищений від подальшого можливого порушення його прав після закінчення воєнного стану.

Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 18.11.1994 року прийнятий на роботу на посаду вчителя історії Почапинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням до кінця 1994-1995 навчального року.

25.08.2009 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Почапинці на 0,5 ставки.

Як убачається із запису в трудовій книжці, назву школи змінено на комунальний заклад «Почапинський заклад загальної середньої освіти» Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, згідно рішення 3 сесії 8 скликання Підгороднянської сільської ради №65 від 05 січня 2021 року.

Як вбачається із повідомлення директора комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Тернопільського району від 01.11.2021 року Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, адресоване ОСОБА_1 , позивача повідомлено про те, що з 08.11.2021 року на період дії карантину щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу загальної середньої освіти.

На підставі наказу МОЗ Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 року №2153 та пункту 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236 адміністрація зазначеного закладу освіти просить позивача до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19.

Також позивачу пропонувалось надати довідку про абсолютні протипоказання щодо щеплення, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року №595. Зазначене повідомлення отримано позивачем 01 листопада 2021 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 61).

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було.

Наказом директора комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради №58-к від 05 листопада 2021 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

У зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 внаслідок введення воєнного стану на території України, наказом директора комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради №13-к від 28.02.2022 року ОСОБА_1 з 01.03.2022 року допущено до роботи до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 88).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсторонення від роботи у випадку непроходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прямо передбачене чинним законодавством. Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було. Роботодавцем заздалегідь попереджено позивача про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене письмово та ознайомлено з ним позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання відповідного наказу із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом про відсторонення. Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. У кожному з цих аспектів суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Колегія суддів, з такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується, виходячи з такого.

Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін законодавство, що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до преамбули Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я).

Відповідно до статті 5 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров.

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік №2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ №2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку №2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції - Право на повагу до приватного і сімейного життя, а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року №731).

Відтак, системний аналіз вищенаведених норм доводить, що обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного вище в наказі МОЗ №2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі.

Календар профілактичних щеплень передбачає проведення щеплень від захворювань, починаючи з дня народження людини до досягнення певного віку, які є обов`язковими для всього населення.

Гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, стала актуальною в України нещодавно та обов`язкові щеплення для запобігання її поширенню встановлено лише для окремих категорій (професій) працівників, а не для всіх громадян, та не пов`язане з досягненням певного віку.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про те, що щеплення не набуло статусу обов`язкового з тих підстав, що не внесено до Календаря щеплень, є помилковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (з подальшими змінами і доповненнями) передбачено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України встановлено карантин, дію якого згодом продовжено.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 ;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи є одним із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Судом першої інстанції встановлено, що на працівників комунального закладу «Почапинська ЗЗСО» Підгороднянської сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області поширюється дія Переліку №2153.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення профілактичного щеплення в судовому засіданні не здобуто.

Отже, позивач, який працює у шкільному закладі, підлягає обов`язковій вакцинації.

З урахуванням того, що позивач ОСОБА_1 відмовився від обов`язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив його від роботи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що його відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує право на працю з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 зазначив, що згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У пунктах а, б статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів. Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення особи засобів для існування, проте це є прямим наслідком рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від вакцинації, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників закладу освіти, які таку вакцинацію провели. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши заборону працювати особам, які не мають профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників закладу освіти, а також учнів та їх батьків, в тому числі і самого невакцинованого викладача.

Отже, за обставинами цієї справи, право позивача на працю було правомірно тимчасового обмежене роботодавцем з огляду на суспільні інтереси.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не праця, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян цієї держави.

Колегія судів зазначає, що норма статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб покликана захистити здоров`я та життя усіх працівників закладу освіти, у зв`язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування на роботі працівників, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів коронавірусу, що є загрозою для життя та здоров`я не лише працівників закладу освіти та учнів, а й членів їхніх сімей, тобто працівник, який не отримав вакцинації проти COVID-19, не лише стає потенційно небезпечним для оточення, а й сам піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.

Посилання представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р.Ю. на те, що інформація про його вакцинальний статус стосовно COVID-19 є захищеною законом медичною таємницею, яку не має права вимагати роботодавець, є безпідставними.

Так, статтею 286 ЦК України визначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до статті 39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Тобто за місцем роботи не може вимагатися інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи. Разом з тим документи про вакцинацію таких відомостей не містять.

Отже, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, керівником шкільного навчального закладу було обґрунтовано відсторонено ОСОБА_1 від роботи, у зв`язку із відмовою або ухиленням від обов`язкового для працівників закладів шкільної освіти профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Твердження ОСОБА_1 про те, що роботодавцем не було встановлено факту його ухилення чи відмови від проведення щеплення, є безпідставними.

Так, ОСОБА_1 01 листопада 2021 року було ознайомлено із повідомленням директора закладу від 01 листопада 2021 року Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, у якому попереджено, що у разі ненадання одного із визначених у повідомленні документів з 08.11. 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

До 05.11.2021 року позивачем не надано роботодавцю інформацію щодо проведення щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 або щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, що свідчить про відмову чи ухилення ОСОБА_1 від проведення такого щеплення.

Колегія суддів зазначає, що держава, встановивши заборону працювати педагогам, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси.

Отже, право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він відмовився від обов`язкового щеплення.

Колегія суддів також вважає безпідставними твердження представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р.Ю. про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 визначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, проводиться відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р. Ю. слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13.04.2022 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України,апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Ростислава Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.04.2022 року залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 липня 2022 року.

Головуючий

Судді