Постанова

від 01.03.2023 по справі 607/20853/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 607/20853/21

провадження № 61-7454св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальний заклад «Почапинський заклад загальної середньої освіти» Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Відділ освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня 2022 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2022 року у складі колегії суддів: Міщій О. Я., Костів О. З., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явив до суду позов до Комунального закладу «Почапинський заклад загальної середньої освіти»Підгороднянської сільської ради Тернопільського району (далі - КЗ «Почапинський ЗЗСО»), у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «Почапинський ЗЗСО» про відсторонення його від роботи, допустити до роботи, а також зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позов мотивований тим, що він працює заступником директора з виховної роботи, вчителем історії, з 18 листопада 1994 року. У листопаді 2021 року КЗ «Почапинський ЗЗСО» порушено його конституційне право на працю, зокрема, у нього постійно вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, та обмеженням прав працівника щодо повноцінної роботи.

08 листопада 2021 року КЗ «Почапинський ЗЗСО» йому вручено наказ № 58-к від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє щеплення, то відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України відповідач відсторонює його від роботи. Однак, ні в трудовому контракті, ні у посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та комунальним закладом, такого зобов`язання з боку позивача немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності згаданого щеплення. Виключно Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює перелік обов`язкових щеплень, і ним не визначене щеплення від СОVID-19 як обов`язкове.

Тому законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19. Відтак наказ відповідача є незаконним та підлягає скасування в судовому порядку.

Крім цього, дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від

24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09 лютого 2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

17 грудня 2021 року від представника позивача надійшла викладена у новій редакції позовна заява ОСОБА_1 до КЗ «Почапинський ЗЗСО», Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Тернопільської області (далі - Відділ освіти) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивача також зазначив, що із довідки про доходи від 09 листопада 2021 року вбачається, що виплату заробітної плати позивачу за роботу заступником директора з виховної роботи, вчителем історії комунального закладу «Почапинський ЗЗСО» здійснює Відділ освіти.

За вказаних обставин просив визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «Почапинський ЗЗСО» №58-к від 05 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи; зобов`язати Відділ освіти виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14 628,47 гривень.

26 січня 2022 року від представника позивача надійшла до суду заява про уточнення позовних вимог, у якій представник просив:

визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «Почапинський ЗЗСО» № 58-к від 05 листопада 2021 року про відсторонення позивача від роботи;

стягнути із відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 у задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗ «Почапинський ЗЗСО», Відділу освіти про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, серед іншого, працівники: закладів вищої освіти, післядипломної, фахової, перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (пункт 3 Наказу).

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року

№ 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також 3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей чи інших груп населення, які є найбільш уразливі.

Відсторонення від роботи у випадку непроходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством. Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене письмово та доведено до позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування оскарженого наказу.

Суд вважає неспроможними доводи позивача про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі. Саме законом - статтею 46 КЗпП України та частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено обов`язковість щеплення та відсторонення. При цьому суд зауважує, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Суд зазначає, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки він відмовився від обов`язкового щеплення та не надав будь-яких доказів, що він має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку суд зазначає, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тому підстави для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня 2022 року залишено без змін. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покладено на позивача в межах ним понесених.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсторонення від роботи у випадку непроходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прямо передбачене чинним законодавством. Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було. Роботодавцем заздалегідь попереджено позивача про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене письмово та ознайомлено з ним позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання відповідного наказу із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом про відсторонення. Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. У кожному з цих аспектів суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Аргументи учасників справи

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову, вирішити питання розподілу судових витрат, понесених ним у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди при вирішенні справи порушили вимоги процесуального закону - статті 77 - 79 ЦПК України, оскільки законодавством чітко визначено, якими документами підтверджується факт відмови чи ухилення від щеплення (для відмови - форма № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків), а для ухилення - подання відповідних посадових осіб), однак указані документи у справі відсутні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права - статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом. Постанова Кабінету Міністрів України

№ 1236 законом не є та не може собою його підмінювати, що вже було встановлено в рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року. Обставин же відсторонення в порядку, встановленим законом, судом не встановлено.

Оскаржені судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права - р. IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, який є єдиним актом який визначає перелік обов`язкових щеплень. Наказ МОЗ № 2153 містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень; частини другої статті 32, частини третьої статті 34 Конституції України, частини другої статті 21 Закону України «Про Інформацію», статті 286 ЦК України, статей 3, 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до яких пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при його медичному перегляді.

Суди проігнорували той факт, що ніхто не зобов`язаний виконувати протиправні накази.

Щодо посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України

№ 12-рп/98, то, по-перше, в резолютивній частині указаного рішення вказано, що тлумачення терміну «законодавство» було надано лише в частині статті 21 КЗпП України, яка не має жодного відношення до цієї справи, по-друге, як вже неодноразово встановлювалось статтею 46 КЗпП України в розрізі «в інших випадках, передбачених законодавством», стосується саме випадків, тобто підстав, а не процедури відсторонення, в той час як процедура згідно вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» має бути визначена саме законом, а не законодавством.

В обґрунтування відмови у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції посилаються на постанову Кабінету Міністрів України № 1236, однак зазначена постанова не містить норми права, яка б регулювала питання порядку відсторонення. В указаній постанові, яка встановлює обов`язок, вказавши «забезпечити», Кабінет Міністрів України встановив, що відсторонення має відбуватися відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, ані статтею 286 ЦК України, ані будь-яким іншим нормативно - правовим актом не затверджено перелік документів, що підпадають під медичну таємницю. Водночас, право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про інформацію». При цьому, відповідно до частин першої-другої статті 286 ЦК України, яка кореспондує зі статтею 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Поруч із цим, у частині 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», яка розкриває поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров`я зазначено, що: медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров`я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров`я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини; - здоров`я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Тобто, під час визначення таємниці про стан здоров`я підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров`я пацієнта, у тому числі і інформація про наявність або відсутність щеплень, і тим паче інформація про наявність протипоказань до вакцинації.

COVID-19 не є захворюванням, яке відомо медицині і вакцинація від нього не є стандартною і плановою.

Позивачем до суду апеляційної інстанції було подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 14 300,00 грн та додані відповідні докази на підтвердження таких виплат. Також ним понесено додаткові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн за підготовку та подання касаційної скарги, на підтвердження чого додаються до касаційної скарги копія рахунку, копія квитанції, копія акту виконаних робіт. Ураховуючи викладене, понесені позивачем судові витрати під час розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, а також під час подання касаційної скарги та її розгляду у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу та стягненню з відповідача на користь позивача.

У вересні 2022 року КЗ «Почапинська ЗЗСО» подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржені судові рішення є законним і обґрунтованим, а тому підстав для її скасування немає.

Вказує, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати. Доводи касаційної скарги, що оскаржуваний наказ суперечить вимогам статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46 КЗпП України зводяться до довільного тлумачення наведених норм закону на власну користь. Календарем профілактичних щеплень не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, для працівників закладів загальної середньої освіти, однак таке обов`язкове щеплення для зазначеної категорії працівників встановлено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням із змінами, затвердженими наказом МОЗ № 2153 від 4 жовтня

2021 року, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, що узгоджується з п. 2 Розділу 1 цього Календаря, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Щодо посилання на статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», яка передбачає, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, то необхідно зазначити, що таємницею є лише інформація про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, а в документах про вакцинацію цих жодних відомостей немає. Крім того, і частина друга вказаної статті вказує лише на заборону вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта без жодної згадки про вакцинацію.

Щодо аргументів позивача про порушення права на працю необхідно зазначити, що відсторонення від роботи означає втрату заробітної плати, проте це було наслідком його рішення свідомо обрати цей шлях, відмовившись від проведення вакцинації. Обов`язок зробити щеплення ґрунтується на законі, має об`єктивні підстави і є виправданим.

Отже, вакцинація від COVID-19 обов`язкова для певних працівників. При встановленні різних епідеміологічних рівнів визначаються обмеження невакцинованим особам. Конституцією України людина, її життя і здоров`я визнані найвищою соціальною цінністю в Україні. Також стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, яку кожен обирає вільно.

У вересні 2022 року Відділ освіти подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржені судові рішення є законним і обґрунтованим, а тому підстав для її скасування немає.

Вказує, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті правильно застосовано нормативно-правові акти, які безпосередньо регулюють спірні правовідносини і зокрема те, що статтею 46 КЗпП України встановлюють, що відсторонення працівників від роботи допускається у разі, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. Враховуючи, що відсторонення від роботи нерозривно пов`язується із тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, і такі ним безпосередньо не здійснюються, неможливим є виплата працівникові заробітної плати та збереження за таким працівником заробітної плати.

Підставою відсторонення ОСОБА_1 від роботи стало повідомлення КЗ «Почапинський ЗЗСО» від 01 листопада 2021 року про необхідність надання документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 у зв`язку з обов`язковістю щеплення працівників закладів загальної середньої освіти до 08 листопада 2021 року, або надання довідки про наявність протипоказань, з посиланням на нормативно-правові акти, оскільки ненадання таких документів тягне за собою відсторонення від роботи, без збереження заробітної плати.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 рокувідмовлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18 листопада 1994 року прийнятий на роботу на посаду вчителя історії Почапинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням до кінця 1994-1995 навчального року.

25 серпня 2009 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Почапинці на 0,5 ставки.

Назву школи змінено на КЗ «Почапинський ЗЗСО»згідно рішення 3 сесії 8 скликання Підгороднянської сільської ради №65 від 05 січня 2021 року.

Згідно із повідомленням директора КЗ «Почапинський ЗЗСО» від 01 листопада 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» позивача повідомлено про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу загальної середньої освіти.

Позивачу пропонувалось надати довідку про абсолютні протипоказання щодо щеплення, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Зазначене повідомлення отримано позивачем

01 листопада 2021 року.

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було.

Наказом директора КЗ «Почапинський ЗЗСО» №58-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

У зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від

04 жовтня 2021 року № 2153 внаслідок введення воєнного стану на території України, наказом директора КЗ «Почапинський ЗЗСО» № 13-к від 28 лютого

2022 року ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до роботи до завершення воєнного стану в Україні.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до КЗ «Почапинський ЗЗСО» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом

№ 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня

2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від

20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що порушує його право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 працює заступником директора з виховної роботи, вчителем історії з 18 листопада 1994 року; наказом директора КЗ «Почапинський ЗЗСО» № 58-к від 05 листопада 2021 року позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо позовних вимог до КЗ «Почапинський ЗЗСО» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів про відсторонення від роботи, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведенимиобставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо позовних вимог до Відділу освіти

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

У справі, що переглядається, суди не звернули увагу, що належним відповідачем за вимогамиу цій справі є КЗ «Почапинський ЗЗСО». Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови у позові. Тому оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог до Відділу освіти належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Відділу освіти змінити в мотивувальній частині, в частині відмови у задоволенні позовних вимог до КЗ «Почапинський ЗЗСО» - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, а в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

13 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

22 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгороднянської сільської ради Тернопільського району змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

13 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

22 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до Комунального закладу «Почапинський заклад загальної середньої освіти» Підгороднянської сільської ради Тернопільського району про визнання скасувати.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Почапинський заклад загальної середньої освіти»Підгороднянської сільської ради Тернопільського району про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора комунального закладу «Почапинський заклад загальної середньої освіти» Підгороднянської сільської ради Тернопільського району № 58-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

В частині позовних вимогОСОБА_1 до комунального закладу «Почапинський заклад загальної середньої освіти» Підгороднянської сільської ради Тернопільського району про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу № 607/20853/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня

2022 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 22 липня

2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук