Постанова

від 28.06.2022 по справі 463/2827/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/2827/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/3556/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія: 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю «Рік-Автоцентр» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнювала заявами від 02.08.2016 року (т.1, а.с.56-58), 25.11.2016 року (т.1, а.с.118-119), 18.10.2018 року (т.2, а.с.182-184), 07.02.2019 року (т.3, а.с.85-87), 25.02.2019 року (т.3, а.с.128-133) та 25.03.2019 року (т.4, а.с.2-17), з остаточними вимогами:

- про визнання недійсними: договору комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Рік-Автоцентр», про продаж автомобіля марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; договору комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладеного між ТОВ «Рік-Автоцентр» та ОСОБА_5 , про купівлю-продаж автомобіля марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; довідки-рахунку філії №1 ТОВ «Рік-Автоцентр» від 26 листопада 2014 року №837862, виданої ТОВ «Рік-Автоцентр» ОСОБА_5 на автомобіль марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , та реєстрації вказаного автомобіля на ім`я ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТОВ «Рік-Автоцентр» від 26 листопада 2014 року №837862;

- про поділ спільного майна подружжя, відступивши від рівності часток подружжя, шляхом визнання за нею ( ОСОБА_1 ) права власності на 3/4 частки автомобіля марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , а за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частку цього автомобіля;

- про стягнення з ОСОБА_3 на її ( ОСОБА_1 ) користь 96846 грн., що становить 3/4 суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обгрунтовувала тим, що 06.06.2008 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 серпня 2015 року. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем.

Під час шлюбу, 04.12.2008 року за рахунок спільних коштів та в інтересах сім`ї ними було придбано автомобіль «Opel Vivaro», 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 .

Починаючи з листопада 2014 року, позивач з відповідачем не проживали разом, не підтримували подружніх відносин, не вели спільного господарства, тому про місце знаходження спірного автомобіля, особисте життя відповідача та наявність у нього доходу позивачці не було відомо.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивачки та дитини, невиконанням відповідачем батьківського обов`язку по матеріальному утриманню дитини, 03.11.2015 року позивач подала до Сихівського районного суду м. Львова позов про стягнення аліментів.

Натомість, 26.11.2014 року відповідач перереєстрував спірний автомобіль на дружину свого рідного брата ОСОБА_7 відповідачку ОСОБА_5 , про що позивачці стало відомо через витребувані документи Сихівським районним судом м. Львова під час розгляду цивільної справи про стягнення аліментів 25.02.2016 року .

Купівля-продаж спірного автомобіля відбулася не на підставі договору купівлі-продажу, укладеного безпосередньо між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а через комісіонера ТОВ «Рік-Автоцентр», якому відповідач ОСОБА_3 повідомив про відсутність прав третіх осіб на спірний автомобіль, приховавши, належність відчужуваного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач вважає, що відповідачі діяли недобросовісно, оскільки ОСОБА_5 є дружиною рідного брата відповідача ОСОБА_3 і їй було наперед відомо, до укладення оспорюваних договорів, що зазначений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і що вона ( ОСОБА_1 ) не давала згоди відповідачу ОСОБА_3 навідчуження автомобіля, у зв`язку з припиненням між ними подружніх відносин та спільного проживання іще до розірвання шлюбу, постійними суперечками та конфліктами, про що ОСОБА_5 , яка зареєстрована та проживає з відповідачем ОСОБА_3 на одному спільному з ним подвір`ї за адресою: АДРЕСА_1 , було добре відомо.

Недобросовісність ТОВ «Рік-Автоцентр» при укладенні оспорюваних договорів полягає, на переконання позивача, в тому, що назване товариство мало в розпорядженні (по документах) інформацію щодо сімейного стану відповідача та, відповідно, про відсутність необхідної для такого відчуження згоди іншого з подружжя.

У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ТОВ «Рік-Автоцентр», укладаючи спірні договори та видаючи довідку-рахунок, на підставі якої було незаконно здійснено перереєстрацію спірного автомобіля з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 ,діяли недобросовісно.

Позивач вважає, що наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, оскільки договір оформлено з порушенням вимог закону, без письмової згоди іншого з подружжя на вчинення такого правочину, та внаслідок недобросовісних дій відповідачів.

У зв`язку з тим, що письмової згоди на продаж та перереєстрацію спірного автомобіля позивач не давала, про продаж автомобіля її не було повідомлено, відтак, спірний автомобіль, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, проданий без її згоди, не в інтересах сім`ї, кошти від продажу автомобіля не використані на потреби сім`ї, тому підлягає поділу між сторонами, як колишнім подружжям.

При поділі спірного автомобіля, позивач просить відступити від рівності часток та присудити їй 3/4 частини автомобіля, оскільки з нею проживає і знаходиться на її утриманні неповнолітня дитина, а аліментів, які відповідач сплачує за рішенням суду, є недостатньо для забезпечення фізичного, інтелектуального, духовного розвитку, лікування та відпочинку дитини, окрім того, відповідач протягом тривалого часу ухилявся від участі в утриманні дитини, в тому числі, невиконуючи рішення суду про стягнення додаткових витрат на дитину.

Просить врахувати, що внаслідок продажу спірного автомобіля, відповідач, діючи без її згоди та приховуючи дохід від сім`ї, погіршив їхнє з дитиною матеріальне становище.

Крім того, зазначає, що у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 було придбано автомобіль «Нісан-Мікра», д.н. НОМЕР_3 , який фактично куплено в ОСОБА_8 , але ним подружжя користувалось на підставі довіреності. Вказаний автомобіль відповідач ОСОБА_3 також продав, по довіреності, без відома та згоди позивача, а отримані кошти привласнив.

Позивач зазначила, що обидва автомобілі придбані за позичені у її батька ОСОБА_9 кошти, які в подальшому борг в сумі 129128 грн. (еквівалент 20000 доларів США) стягнуті з неї рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц, а оскільки автомобілі придбавалась в інтересах сім`ї, тому обов`язок по поверненню позичених коштів лежить на обох з подружжя. При цьому, позивач просить відступити від рівності часток і стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь 3/4 суми такого боргу, що становить 96846 грн.

У листопаді 2016 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т.1, а.с.110-111), яку в подальшому уточнив (т.1, а.с.133-135; т.2, а.с.116-117; т.3, а.с.72-73; т.4, а.с.79-80), і просив визнати спільною сумісною власністю подружжя набуте у шлюбі майно, а саме: камін (ураховуючи вартість за встановлення) 5000 грн.; телевізор Samsung 3000 грн.; домашній кінотеатр із відеомагнітофоном 2000 грн.; холодильник Samsung (двохдверний) 12500 грн.; бойлер 2000 грн.; батарея з терморегулятором в спальню 2000 грн.; цифровий дзеркальний фотоапарат Nikon D 80 7000 грн.; стіл з набором крісел (з червоного дерева) 10000 грн., сейф металевий (вартість матеріалу) 3000 грн.; набір інструментів Топекс 1000 грн.; робочий стіл з кріслом офісним шкіряним 1500 грн.; ліжко з матрацом 5000 грн.; телевізор Grundig 1000 грн.; мікрохвильова піч Samsung 700 грн.; комбайн Воsch 1000 грн.; килим 1500 грн.; столик журнальний 1000 грн.; велотренажер 1000 грн.; набір для пікніків 500 грн.; мангал кований ручної роботи 2000 грн.; бритва чоловіча Philips 1000 грн.; золоті прикраси: ланцюжок на руку 2600 грн.; сережки 2700 грн.; ланцюжок на руку 3100 грн.; перстень 2400 грн.; сережки 2000 гривень; перстень 2900 гривень; перстень 1800 грн.; ланцюжок на шию 3700 грн.; перстень 1500 грн.; перстень 2100 грн.; перстень 3700 грн.; набір сережки з каблучкою (з топазом) 7600 грн.; перстень 1700 грн.; перстень 2000 грн.; сережки 1900 грн.; перстень 2200 грн.; сережки 2600 грн.; перстень 1900 грн.; перстень 2500 грн.; перстень 1100 грн.; визнати за ним право власності на 1/2 частину цього майна та виділити йому у власність 1/2 частину спільно нажитого майна на суму 57850 грн.; у разі залишення у власності ОСОБА_1 майна на більшу суму, зобов`язати ОСОБА_1 сплатити на його користь різницю у вартості розподіленого майна; визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти (на рахунку в банках та інших фінансових установах) в сумі 204516 грн. та розподілити їх, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину 102258 грн.; визнати спільною сумісною власністю подружжя легковий автомобіль марки «Kia Rio», номер VIN: НОМЕР_4 , д.н. НОМЕР_5 ; легковий автомобіль марки «Daewoo Matiz», номер VIN: НОМЕР_6 , д.н. НОМЕР_7 ; визнати за ним право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Kia Rio», д.н. НОМЕР_5 , та на 1/2 частку автомобіля марки «Daewoo Matiz», д.н. НОМЕР_7 ; стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь 54676 грн. 15 коп., що становить 1/2 частину вартості автомобілів.

Зустрічний позов ОСОБА_3 обгрунтовував тим, що усе вказане майно, набуте сторонами під час шлюбу, знаходиться у будинку відповідачки ОСОБА_1 і остання не бажає добровільно його поділити.

Також просив поділити між ним та відповідачкою, в рівних частках, грошові кошти на рахунках в банках та інших фінансових установах на суму 204516 грн., стягнувши з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину цих коштів 102258 грн.

Зазначав, що відповідно до декларації про доходи ОСОБА_1 за 2014 рік, сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах становила 88722 грн., а сума коштів, вкладених у звітному році 101538 грн., доходи, одержані з усіх джерел в Україні, зокрема, проценти 10344 грн., інші доходи 3912 грн. Усі ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягають поділу між ними.

Крім того, зазначав, що ОСОБА_1 під час шлюбу за спільні кошти подружжя придбала вказані вище автомобілі, а згодом, їх відчужила, тому повинна сплатити йому вартість 1/2 частини цих автомобілів.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 липня 2016 року, про накладення арешту на автомобіль марки «Opel Vivaro», фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , скасовано.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Апелянт ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог. Вважає, що рішення в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, оскільки суд не дав належної правової оцінки її доводам та доказам, які вона подавала на підтвердження своїх вимог.

Крім того, на думку апелянта, рішення підлягає зміні в частині мотивів для відмови у задоволенні зустрічного позову.

Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що 25 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Рік-Автоцентр» було укладено договір комісії на продаж даного автомобіля, насправді, обидва договори комісії були укладені 26 листопада 2014 року.

Звертає увагу, що поясненнями самої відповідачки ОСОБА_5 підтверджено, що вона достовірно знала, не могла не знати, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і що згоди на продаж автомобіля вона ( ОСОБА_1 ) не давала.

Вважає, що в справі доведено недобросовісність відповідачів, тому, при правильних висновках суду по фактичних обставинах справи, суд безпідставно відмовив у задоволенні її позовних вимог, не давши належної правової оцінки доказам у справі та дійшовши помилкового висновку про те, що відповідно до статті 388 ЦК України, вона ( ОСОБА_1 ) повинна була звертатись з вимогою про витребування майна у відповідачки ОСОБА_5 , як у добросовісного набувача.

Помилковими і такими, що не відповідають обставинам справи, апелянт вважає й висновки суду щодо позичених у її батька грошових коштів на придбання спірних автомобілів.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про недоведеність факту використання позичених коштів в інтересах сім`ї, безпідставно не врахувавши показання допитаних як свідків її батьків.

Апелянт наголошує, що продаж автомобіля по довіреності, в якій серед іншого міститься повноваження щодо розпорядження майном, є поширеним явищем, тому неправильними вважає висновки суду і в частині, що стосується належності автомобіля «Нісан Мікра».

Звертає увагу, що під час її ( ОСОБА_1 ) перебування у лікарні, відповідач вивіз автомобіль в невідомому напрямку.

Апелянт вважає, що суд правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову про поділ автомобілів «Kia Rio» та «Daewoo Matiz», але повинен був вказати іншу підставу для відмови відсутність цього майна у спільній сумісній власності подружжя на даний час і ще задовго до припинення між ними подружніх відносин.

Апелянт ОСОБА_3 вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим лише в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову.

Зазначає, що грошові кошти, які були на рахунку у ОСОБА_1 , є спільним майном подружжя, оскільки вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стверджує, що він просив стягнути з ОСОБА_1 1/2 вартості транспортних засобів на момент продажу та долучив до матеріалів справи витяги з «Бюлетня товарознавця», який є джерелом оцінки та використовується експертами під час проведення експертизи.

Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та в цій частині ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи повторно не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, тому, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення сторони апелянтів в підтримання своїх апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік об`єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.

Відповідно до вимог статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першоїстатті 69 та частини першої статті 70СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності,незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, відтак, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 червня 2008 року, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 серпня 2015 року.

У шлюбі ними було придбано автомобіль марки «Opel Vivaro», р.н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_3 04 грудня 2008 року.

Доказів про те, що вказаний транспортний засіб придбаний відповідачем за власні кошти та є його особистою приватною власністю, немає, відтак, автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

25 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Рік-Автоцентр» укладено договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1, відповідно до якого ТОВ «Рік-Автоцентр» (комісіонер) зобов`язувався за дорученням ОСОБА_3 (комітента) здійснити для комітента продаж автомобіля марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску.

В подальшому, 26 листопада 2014 року між ТОВ «Рік-Автоцентр» та ОСОБА_5 укладено договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2, згідно з яким ОСОБА_5 за посередництвом ТОВ «Рік-Автоцентр» придбала у ОСОБА_3 автомобіль марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску.

На підставі вказаного договору, 26 листопада 2014 року філією №1 ТОВ «Рік-Автоцентр» видано ОСОБА_5 довідку-рахунок № НОМЕР_8 на автомобіль марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 , та за заявою ОСОБА_5 № НОМЕР_9 від 26 листопада 2014 року здійснено реєстрацію вказаного транспортного засобу на її ім`я.

Вартість автомобіля для купівлі-продажу визначено 77000 грн.

Згідно з частиною першою статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ч.2 ст.65 СК).

Разом з тим, частиною третьою статті 65 СК України передбачено випадки, коли вимагається письмова згода другого з подружжя для укладення одним із подружжя договору щодорозпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема,згода другого з подружжя має бути подана письмовоу разі укладення договорів стосовно цінного майна.

Частиною другою статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Наведене кореспондується з вимогами ч. 3 ст. 65 СК України, відповідно до яких, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

З наданих ТОВ «Рік-Автоцентр» документів щодо продажу ОСОБА_5 за дорученням комітента ОСОБА_3 автомобіля марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску, встановлено, що при укладенні відповідачем ОСОБА_3 з ТОВ «Рік-Автоцентр» договору комісії на продаж зазначеного автомобіля, письмова згода позивачем ОСОБА_1 , як другим із подружжя, не надавалась.

Отже, при укладенні між ОСОБА_3 та ТОВ «Рік-Автоцентр» договору комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року було порушено вимоги ч.3 ст.65 СК України щодо подання письмової згоди другого з подружжя на укладення такого правочину.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 травня 2018 року у справі №755/20923/14-ц, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Водночас, позивач ОСОБА_1 , обгрунтовуючи свої позовні вимоги про поділ автомобіля марки «Opel Vivaro», р.н. НОМЕР_2 , тим, що автомобіль було відчужено без її згоди, не пред`явила вимогу про грошову компенсацію за належну їй частку в спірному автомобілі, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні її позову в цій частині у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її користь 3/4 суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Так, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь її батька ОСОБА_9 заборгованість за договорами позики у розмірі 129128 грн., разом з тим, ні цим рішенням, ні іншими доказами не доведено, що позика вказаної суми грошових коштів здійснювалась в інтересах сім`ї та була використана в інтересах сім`ї, в тому числі, й на придбання спірних автомобілів, власником одного з яких автомобіля марки «Nissan Micra», ні позивач, ні відповідач ніколи не були.

Крім того, відсутні докази, які б підтверджували ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 давав свою згоду на укладення позивачем договорів позики.

Правильними є й висновки суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 , оскільки на підтвердження заявлених ним вимог не було надано доказів про придбання перерахованого вище майна (речей домашнього вжитку, побутової техніки, меблів, золотих прикрас тощо) в шлюбі з відповідачем, про його дійсну вартість та про наявність такого майна на момент розгляду справи.

Автомобілі «Kia Rio», д.н. НОМЕР_5 , та «Daewoo Matiz», д.н. НОМЕР_7 , були придбані та відчужені ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з відповідачем, ще задовго до припинення між ними подружніх відносин, а тому підстав для висновку про те, що кошти від їх продажу не були використані в інтересах сім`ї, немає.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про відсутність визначених законом підстав для розподілу грошових коштів (депозитних вкладів), які знаходились на банківських рахунках у 2014 році, оскільки не доведено, що такі формувались виключно за рахунок доходу подружжя, і в подальшому, не були використані в інтересах сім`ї, зокрема, на утримання малолітньої ОСОБА_6 , яка залишилась проживати разом з матір`ю та знаходилась на її матеріальному утриманні, позаяк, позов про стягнення аліментів було подано у листопаді 2015 року.

Отже, підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних позовів, в колегії суддів немає, суд не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 08 липня 2022 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич