Рішення
від 03.09.2021 по справі 463/2827/16-ц
ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/2827/16-ц

Провадження № 2/463/365/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -

встановив:

14 червня 2016 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом (т.1 а.с.1-6) до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійним договору купівлі-продажу автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , на підставі якого було оформлено довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; здійснити поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , шляхом визначення часток, відступивши від рівності часток подружжя та визнавши за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки даного автомобіля, а за ОСОБА_5 - право власності на ј частки даного автомобіля; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно на її користь понесені нею судові витрати.

Позов мотивує тим, що 6 червня 2008 року між нею, ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_5 було укладено шлюб, зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №894. Від цього шлюбу у сторін є дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає разом із позивачем. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 3 серпня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу, 4 грудня 2008 року, позивачем та відповідачем разом за рахунок спільних коштів було придбано автомобіль Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 . Дата первинної реєстрації вказується у заяві на перереєстрацію даного автомобіля 26 листопада 2014 року. Вказаний автомобіль був сімейним, виконував функцію організації та забезпечення комфорту сім`ї.

Починаючи з листопада 2014 року, позивач з відповідачем не проживали разом, не підтримували подружніх відносин, не вели спільного домашнього господарства. Про місце перебування спірного автомобіля, особисте життя та наявність доходу у відповідача позивачу не було відомо. Як вказує у позовній заяві позивач дані обставини також відображені в описовій частині рішення Сихівського районного суду м.Львова від 3 серпня 2015 року.

У зв`язку з погіршенням фізичного здоров`я позивача та дитини, повною байдужістю відповідача до розвитку спільної дитини, ігноруванням відповідача до обов`язку батька по її утриманню, позивачем 3 листопада 2015 року був заявлений позов до Сихівського районного суду м.Львова про стягнення аліментів.

Натомість, відповідач 26 листопада 2014 року перереєстрував автомобіль Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , на дружину свого рідного брата ОСОБА_8 - відповідача ОСОБА_2 , на підставі довідки-рахунку філії № 1 ТзОВ Рік-автоцентр від 26 листопада 2014 року № 837862. Вартість автомобіля становила 77000 грн. (документи РСЦ у Львівській області територіального сервісного центру 4641 від 17 лютого 2016 року). Про факт перереєстрації автомобіля позивачу стало відомо через витребовувані документи Сихівським районним судом м.Львова під час розгляду цивільної справи про стягнення аліментів 25 лютого 2016 року .

Крім того, позивач зазначила про те, що під час численних судових засідань у справі про стягнення аліментів їй також стало відомо, що згідно листа ДПІ у Личаківському районі від 11 січня 2016 року, дохід відповідача згідно поданих падаткових декларацій про майновий стан та доходи, за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року становить 0 грн. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що відомості вказані у пункті Доходи від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого та/або нерухомого майна за 2014 рік не відповідають дійсності, а це в свою чергу вказує на приховання своїх доходів, в тому числі і від сплати аліментів.

Так як письмової згоди на продаж та перереєстрацію спірного автомобіля, придбаного у період перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, позивач не давала, про продаж такого її не було повідомлено, а відтак позивач вважає, що спірний автомобіль, як об`єкт спільної сумісної власності подружжя в силу ч. 1 ст. 60 СК України, проданий без згоди іншого з подружжя, не в інтересах сім`ї, кошти від продажу якого не використані на потреби сім`ї, а тому такий будучи спільною сумісною власністю подружжя є предметом поділу.

Відступаючи від засади рівності часток подружжя у праві на спільне сумісне майно подружжя та просячи визнати за позивачем право на ѕ частини автомобіля, а за відповідачем - ј, позивач покликаючись на положення ч.ч. 2,3 ст. 70 СК України зазначає про те, що з нею проживає і знаходиться на її утриманні неповнолітня дитина, розмір аліментів, які відповідач сплачує по рішенню суду (за період 1 листопада 2014 року по 2 листопада 2015 року - 13 місяців становить 2497 грн., тобто 192 грн. в місяць) є недостатнім для забезпечення фізичного, інтелектуального, духовного розвитку, лікування та відпочинку дитини. Крім того, відповідач здійснив продаж спільного автомобіля без згоди іншого з подружжя, приховав у судових засіданнях дохід від його відчуження, не використав кошти на потреби дитини і тим самим погіршив становище позивача та спільної дитини, в тому числі і матеріальне.

Заявляючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним позивач зазначає наступне. Оскільки правочин щодо купівлі-продажу зазначеного транспортного засобу є угодою щодо розпорядження спільним майном, яку оформлено з порушенням вимог ч. 3 ст. 65 СК України, оскільки продаж спільного автомобіля відбувся без письмової згоди позивача, як співвласника, то у відповідності до 215 ЦК України вказане свідчить про недодержанням стороною вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому вказаний правочин не може вважатися правомірним.

А тому з метою захисту своїх порушених прав, як одного з подружжя, позивач звернулася до суду з відповідним позовом, який просить задоволити.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 14 червня 2016 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Головатого Р.Я.

18 липня 2016 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та поділ майна подружжя залишено без руху.

Ухвалою суду від 27 липня 2016 року відкрито провадження у даній справі.

Крім того, 27 липня 2016 року ухвалою суду частково задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, в забезпечення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та поділ майна подружжя накладено арешт на автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 .

2 серпня 2016 року на адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_4 про уточнення позову (т.1, а.с.56-58), відповідно до якої залучено як співвідповідача у справі ТзОВ Рік-Автоцентр . Крім того, просить визнати недійсним договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр на продаж автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійним договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійсною видану ТзОВ Рік-Автоцентр ОСОБА_2 довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 на автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; здійснити поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , шляхом визначення часток, відступивши від рівності часток подружжя: визнати за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки даного автомобіля, визнати за ОСОБА_5 право власності на ј частки даного автомобіля; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на її користь понесені нею судові витрати.

Уточнені позовні вимоги обґрунтовує тим, що купівля-продаж спірного автомобіля відбулася не на підставі договору купівлі-продажу, укладеного безпосередньо між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а з комісіонером ТзОВ Рік-Автоцентр . Так, 25 листопада 2014 року між ОСОБА_5 , як комітентом, та ТзОВ Рік-Автоцентр , як комісіонером, був укладений Договір комісії на продаж транспортного засобу № 837862-1, згідно якого комісіонер за дорученням комітента зобов`язувався здійснити для комітента продаж його транспортного засобу - автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 .

26 листопада 2014 року між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 був укладений договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2, згідно якого ТзОВ Рік-Автоцентр , діючи в інтересах ОСОБА_5 , продав належний останньому спірний автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 покупцю ОСОБА_2 .

Як вбачається із заяви ОСОБА_5 від 26 листопада 2014 року на адресу директора ТзОВ Рік-Автоцентр , відповідач ОСОБА_5 повідомив, що треті особи не мають прав на спірний автомобіль. Таким чином, на думку позивача, відповідач ОСОБА_5 приховав від комісіонера той факт, що спірний автомобіль набутий у власність під час шлюбу з позивачем, тобто належить йому та позивачу, як подружжю, на праві спільної сумісної власності.

На підставі такого договору комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року ТзОВ Рік-Автоцентр було видано відповідачу ОСОБА_2 довідку-рахунок № НОМЕР_3 від 26 листопада 2014 року, яка в свою чергу, була підставою для реєстрації спірного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 .

Підстави визнання спірних правочинів недійсними є аналогічними підставам, зазначеним у первісній позовній заяві.

17 листопада 2016 року відповідачем ОСОБА_5 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (т.1, а.с.110-111), відповідно до якої просить визнати за ним право власності на Ѕ частину спільно нажитого у шлюбі майна; виділити йому у власність телевізор Samsung - 3000 грн., цифровий дзеркальний фотоапарат Nikon D 80 - 7000 грн., стіл з набором крісел (з червоного дерева) - 10000 грн., сейф металевий - 3000 грн., золоті прикраси на суму 25250 грн.; зобов`язати ОСОБА_4 повернути йому майно, яке є його особистою приватною власністю, зокрема весь його одяг та гірські лижі Salomon (з чобітьми); стягнути з ОСОБА_4 на його користь судові витрати у справі.

Зустрічний позов відповідач ОСОБА_5 мотивує тим, що відповідачкою ОСОБА_4 (позивачкою по первинному позову) заявлено до поділу не усе майно, яке було набуте сторонами під час шлюбу, тому відповідач ОСОБА_5 зазначає інше майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та просить відповідно розподілити його згідно чинного законодавства.

Вказує про те, що на даний час усе майно, набуте сторонами під час шлюбу, знаходиться в домі відповідачки ОСОБА_4 та остання не бажає добровільно його розподілити.

У період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства подружжям було придбано: камін (+ вартість за встановлення) - 5000 грн.; телевізор Samsung - 3000 грн.; домашній кінотеатр із відеомагнітофоном - 2000 грн.; холодильник Samsung (двохдверний) - 12500 грн.; бойлер - 2000 грн.; батарея з терморегулятором в спальню - 2000 грн.; цифровий дзеркальний фотоапарат Nikon D 80 - 7000 грн.; стіл з набором крісел (з червоного дерева) - 10000 грн., сейф металевий (вартість матеріалу) - 3000 грн.; золоті прикраси чоловічі та жіночі (ланцюжки, сережки, перстені, набори сережок з каблучками з топазом, печатки та багато іншого) - 52 000 грн.

Також у період шлюбу відповідачем ОСОБА_5 було придбано для особистого користування гірські лижі Salomon (з чобітьми його розміру ноги) вартістю 5000 грн. Крім того, як до шлюбу, так і під час, ним було придбано одяг для відповідачки ОСОБА_4 , для себе та дитини. Відповідачка ОСОБА_4 категорично відмовляється повернути позивачу по зустрічному позову ОСОБА_5 навіть його особистий одяг та предмети особистої гігієни, а також лижі, не пояснюючи при цьому причин. Натомість зухвало заявила, що здасть речі відповідача ОСОБА_5 на барахолку, що, на думку останнього, є яскравим свідченням її меркантильності та цинізму.

25 листопада 2016 року позивачем ОСОБА_4 подано заяву про уточнення позову (т.1, а.с.118-119), відповідно до якої просить визнати недійсним договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр на продаж автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійним договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійсною видану ТзОВ Рік-Автоцентр ОСОБА_2 довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 на автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; здійснити поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , шляхом визначення часток, відступивши від рівності часток подружжя: визнати за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки даного автомобіля, визнати за ОСОБА_5 право власності на ј частки даного автомобіля; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на її користь понесені нею судові витрати.

Уточнення позовних вимог мотивує тим, що в позові помилково зазначено, що спірний автомобіль є маловантажним. Однак, на час укладення спірного договору та реєстрації ТЗ за ОСОБА_2 спірний автомобіль був пасажирським. В решті позовні вимоги та їх обґрунтування, викладені в первісній позовній заяві та попередній заяві про уточнення позову, залишаються без змін.

Ухвалою суду від 21 грудня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 від 17 листопада 2016 року залишено без руху.

На виконання вищезазначеної ухвали 3 січня 2017 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (т.1, а.с.133-135), відповідно до якої просить визнати за ним право власності на Ѕ частину спільно нажитого у шлюбі майна, виділити у власність ОСОБА_5 Ѕ частину спільно нажитого майна на суму 55 100 грн., зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 майно, яке є його особистою приватною власністю - гірські лижі Salomon з чобітьми вартістю 5 000 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати у справі.

Окрім обставин, викладених в зустрічній позовній заяві в редакції від 17 листопада 2016 року, відповідач ОСОБА_5 додатково зазначив про те, що у період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства подружжям було придбано: камін (+ вартість за встановлення) - 5000 грн.; телевізор Samsung - 3000 грн.; домашній кінотеатр із відеомагнітофоном - 2000 грн.; холодильник Samsung (двохдверний) - 12500 грн.; бойлер - 2000 грн.; батарея з терморегулятором в спальню - 2000 грн.; цифровий дзеркальний фотоапарат Nikon D 80 - 7000 грн.; стіл з набором крісел (з червоного дерева) - 10000 грн., сейф металевий (вартість матеріалу) - 3000 грн.; набір інструментів Топекс - 1 000 грн.; робочий стіл+крісло офісне шкіряне - 1500 грн.; ліжко+матрац - 5000 грн.; телевізор Grundig - 1000 грн.; мікрохвильова піч Самсунг - 700 грн.; комбайн Бош - 1000 грн.; килим - 1500 грн.; столик журнальний - 1000 грн.; велотренажер - 1000 грн.; набір для пікніків - 500 грн.; мангал кований ручної роботи - 2000 грн.; бритва чоловіча Філіпс - 1000 грн.; золоті прикраси: ланцюжок на руку - 2600 грн.; сережки - 2700 грн.; ланцюжок на руку - 3100 грн.; перстень - 2400 грн.; сережки - 2000 грив ень; перстень - 2900 грив ень; перстень - 1800 грн.; ланцюжок на шию - 3700 грн.; перстень - 1500 грн.; перстень - 2100 грн.; перстень - 3700 грн.; набір сережки з каблучкою (з топазом) - 7600 грн.; перстень - 1700 грн.; перстень - 2000 грн.; сережки - 1900 грн.; перстень - 2200 грн.; сережки - 2600 грн.; перстень - 1900 грн.; перстень - 2500 грн.; перстень - 1100 грн. Таким чином, загальна вартість купленого ОСОБА_5 майна під час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_4 становить 115700 грн. Оскільки вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя в силу положень ст. 60 СК України, то просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частку такого майна, що становить 57850 грн.

Крім того, зазначив, якщо частка майна, яка залишиться у відповідачки ОСОБА_4 , або якщо деяке майно нею було відчужено або приховано, буде більшою та перевищить у своїй вартості частку майна, яку буде присуджено судом йому у власність, просить суд стягнути різницю у вартості, як компенсації, із ОСОБА_4 на його користь.

5 січня 2017 року позивачем ОСОБА_4 подано додаткові пояснення (т.1, а.с.138-139), в яких зазначила про те, що на своїх позовних вимогах наполягає повністю. Зазначила обставини, які за своїм змістом та суттю є ідентичними обставинам, викладеним в позовній заяві та заявах про її уточнення.

Протокольною ухвалою судового засідання 8 лютого 2017 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Ухвалою суду від 8 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення зустрічного позову.

Також ухвалою суду від 8 лютого 2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 про витребування доказів, зобов`язано Личаківську ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області подати до суду довідку щодо розміру доходів ОСОБА_5 за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року.

9 березня 2017 року представником ТзОВ Рік-Автоцентр Мартиневич Ю.О. подано клопотання (т.1, а.с.188-189), згідно якого зазначив, що відповідач ТзОВ Рік-Автоцентр первинні позовні вимоги не визнає та вважає такі необґрунтованими та безпідставними, такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 8 квітня 2015 року (справа №6-7цс15) та постанові від 7 жовтня 2015 року (справа №1622цс15). У вирішенні зустрічних позовних вимог відповідач покладається на розсуд суду, оскільки такі не стосуються ТзОВ Рік-Автоцентр .

Ухвалою суду від 19 червня 2017 року задоволено заяву позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову та в забезпечення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ТзОВ Рік-Автоцентр про визнання недійсним договору та поділ майна подружжя передано автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 з відповідними документами та ключами на безоплатне відповідальне зберігання ОСОБА_9 в гаражі № НОМЕР_4 за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Горішній, гаражно-будівельний кооператив Сигнал .

Ухвалою суду від 23 червня 2017 року виправлено описку, допущену в ухвалі від 19 червня 2017 року про забезпечення позову, замінивши у тексті ухвали (окрім абзацу п`ятого мотивувальної частини ухвали) ім`я та по батькові особи, яка надає згоду на передачу їй на зберігання автомобіля і якій суд ухвалив передати на зберігання автомобіль, ОСОБА_10 на вірно ОСОБА_11 у відповідних відмінках.

3 серпня 2017 року у зв`язку з припиненням повноважень (закінченням п`ятирічного строку призначення) судді ОСОБА_12 здійснено повторний автоматизований розподіл даної судової справи та автоматизованою системою документообігу суду для розгляду такої визначено суддю ОСОБА_13 .

Ухвалою суду від 18 вересня 2017 року суддею Лакомською Ж.І. справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

1 червня 2018 року здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з неможливістю судді Лакомської Ж.І. брати участь у розгляді такої та автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Стрепка Н.Л. для її розгляду.

Ухвалою суду від 7 червня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Стрепком Н.Л., розпочато підготовче провадження в такій та призначено її у підготовче засідання.

20 серпня 2018 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на зустрічну позовну заяву (т.2, а.с.98-99), відповідно до якого просить у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити.

В поданому відзиві зазначила про те, що зустрічний позов ОСОБА_5 , всі обставини, на які він покликається в ньому, заперечує в повному обсягу. Зустрічний позов не підлягає до задоволення, оскільки є безпідставним та не підтверджується жодним доказом і не ґрунтується на законі. Так, ОСОБА_5 просить поділити майно, яке, нібито, було набуте під час шлюбу, та нібито, знаходиться в її домі, а саме - камін, телевізор Самсунг , домашній кінотеатр з відеомагнітофоном, холодильник Самсунг , батарея з терморегулятором, цифровий дзеркальний фотоапарат Нікон , стіл з набором крісел з червоного дерева, бойлер, набір інструментів Топ екс , робочий стіл та шкіряне офісне крісло, ліжко з матрацом, телевізор Грюндіг , мікрохвильова піч Самсунг , комбайн Бош , килим, столик журнальний, велотренажер, набір для пікніків, мангал кований ручної роботи, бритва чоловіча Філіпс , сейф металевий, золоті прикраси (ланцюжки, перстені, сережки, тощо). Крім того, ОСОБА_5 просить зобов`язати її повернути його, особисте майно - гірські лижі Саламон з чобітьми. У зв`язку з цим позивач ОСОБА_4 зазначила про те, що жодного з вищевказаного переліку майна в шлюбі з ОСОБА_5 вона не набувала і в її домі його немає. Тобто, відповідач ОСОБА_5 вимагає поділити неіснуюче майно.

Крім того, на думку позивача ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_5 не надав жодного доказу набуття такого майна під час шлюбу і його фактичної наявності у володінні позивача. Зазначила, що під час шлюбу вони з ОСОБА_5 проживали в квартирі її батьків, яка була в повному обсягу обладнана всім необхідним для проживання. Ніякої побутової техніки, в т.ч. і вказаної ОСОБА_5 , вони не купували. Все майно, яке знаходиться в квартирі її батьків, належить лише її батькам.

На початку листопада 2014 року ОСОБА_5 переїхав до своїх батьків на АДРЕСА_1 . При цьому вивіз із собою все, що вважав за доцільне, в т.ч. частину рухомого майна, яке належало її батькам, присвоївши його. Жодних перешкод в цьому ні позивач, ні будь-хто інший йому не вчиняв. Гірські лижі з чобітьми ОСОБА_5 в той самий час також забрав із собою.

В переліку спільного майна відповідач ОСОБА_5 вказує перелік золотих прикрас (коштовностей індивідуального користування) без їх будь-якої ідентифікації. Зокрема, ОСОБА_5 не зазначає, чи перстені є жіночими чи чоловічими. Сережки можуть бути лише жіночими прикрасами. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Більше того, ОСОБА_5 не надав жодного доказу придбання такого майна в шлюбі, наявності такого майна взагалі, та у володінні позивача, зокрема.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 19 червня 2017 року про забезпечення позову скасовано, постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.

Протокольною ухвалою підготовчого засідання 9 жовтня 2018 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_5 про уточнення позовних вимог від 19 червня 2017 року (т.2, а.с.116-117), відповідно до якої останній просить розподілити спільну сумісну власність подружжя - грошові кошти в сумі 204516 грн. та присудити стягнути з ОСОБА_4 на його користь Ѕ частку - 102258 грн., стягнути з ОСОБА_4 на його користь судові витрати, які включають в себе: судовий збір, витрати на правову допомогу адвоката в сумі 13616 грн.

Уточнені вимоги відповідач ОСОБА_5 мотивує тим, що відповідно до декларації про доходи ОСОБА_4 за 2014 рік, сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах становила 88722 грн., а сума коштів, вкладених у звітному році - 101538 грн., доходи одержані з усіх джерел в Україні, зокрема проценти - 10344 грн., інші доходи - 3912 грн. Усі ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Тим більше, із заробітною платою в 58406 грн. в рік (4867 грн. в місяць) ОСОБА_4 не мала б фінансової можливість за власні кошти зробити депозити на такі значні суми коштів. А тому спільно нажите майно у вигляді грошових коштів на загальну суму 204516 грн. підлягає до поділу.

9 жовтня 2018 року на електронну адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якого просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м Львова від 27 липня 2016 року, та зняти арешт з автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову повернуто заявнику.

16 жовтня 2018 року на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якого просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м Львова від 27 липня 2016 року, та зняти арешт з автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 .

18 жовтня 2018 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_4 про збільшення розміру позовних вимог (т.2, а.с.182-184), відповідно до якої просить визнати недійсним договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр на продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійним договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійсною видану ТзОВ Рік-Автоцентр ОСОБА_2 довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 на автомобіль марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; здійснити поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , шляхом визначення часток, відступивши від рівності часток подружжя: визнати за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки даного автомобіля, визнати за ОСОБА_5 право власності на ј частки даного автомобіля; стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 96 846 гривень, що становить ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на її користь понесені нею судові витрати.

Уточнення позовних вимог мотивує тим, що під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 ними було придбано два автомобілі - спірний автомобіль Opel Vivaro , який було зареєстровано на ім`я відповідача, а також автомобіль Нісан-Мікра д.н.з. НОМЕР_5 , який фактично куплено в ОСОБА_14 , але не було перереєстровано ні на позивача, ні на відповідача, подружжя користувалися цим автомобілем відповідно до виданої довіреності. Автомобіль Нісан-Мікра , д.н.з. НОМЕР_5 , відповідач ОСОБА_5 в подальшому без її відома та без її згоди продав на підставі довіреності, а отримані кошти присвоїв.

Оскільки відповідач ОСОБА_5 взагалі не мав жодних доходів, а її доходів було недостатньо для придбання цих автомобілів, а такі автомобілі їм потрібні для забезпечення життєдіяльності сім`ї, то кошти для їх придбання позивачу позичив її батько. Так, для придбання автомобіля Opel Vivaro , НОМЕР_2 , 12 жовтня 2008 року батько ОСОБА_9 позичив позивачу 10000 доларів США, а для придбання автомобіля Нісан-Мікра , д.н.з. НОМЕР_5 , 25 березня 2012 року - ще 10000 доларів США.

Оскільки у подружжя не було коштів для повернення боргу батькові, то батько погоджувався на відстрочення такого повернення. Однак, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц, даний борг в сумі 129128,00 грн. (еквівалент 20000 доларів США) вирішено стягнути з позивача ОСОБА_4 .

Вищевказані кошти були позичені позивачем в інтересах сім`ї, оскільки на них було придбано два вищевказаних автомобілі для сім`ї.

А тому з урахуванням положень п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя та ч. 4 ст. 65 СК України, враховуючи необхідність відступити від рівності часток при поділі спільного майна, позивач вважає, що зобов`язання, яке виникло за рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року в справі №464/8964/16-ц, необхідно поділити між нею та відповідачем у відповідних частках, тобто, стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь 3/4 суми такого боргу, що становить 96846,00 грн.

В решті позовні вимоги та їх обґрунтування, викладені в первинній позовній заяві та в заявах про уточнення позову, позивач залишила без змін.

Також 18 жовтня 2018 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на зустрічну позовну заяву (заяву про уточнення позовних вимог від 19 червня 2017 року) (т.2, а.с.197-202), в якому просить відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 за безпідставністю.

В поданому відзиві зазначила про те, що із вимогою про поділ грошових коштів в розмірі 204516 грн., які відображені в її декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 року, а саме - кошти депозитних вкладів в розмірах 88722 грн. та 101344 грн., проценти в розмірі 10344 грн., інші доходи в розмірі 3912 грн., категорично не погоджується. Зазначила, що вказані депозитні вклади дійсно були оформлені на її ім`я, дану обставину визнає, а відтак, вона не підлягає доказуванню. Довідки, що підтверджують наявність у неї на той час депозитів та рух коштів по ним додала.

Уточнила, що відповідач не правильно розтлумачив зміст її декларації. У неї на рахунках була загальна сума в розмірі 88722 грн. Це загальна сума, яка перебувала на депозитних рахунках. Сума 101344 - сума вкладених коштів у поточному році, це не гроші, які є в наявності, а динамічний показник рахунку. До суми коштів, вкладених у поточному році відносяться: вкладені кошти на депозитні рахунки, а також зарахування на картку для виплат не типових платежів . До не типових платежів банк відносить для зарплатних карток будь-які зарахування, у призначенні платежі якого не вказано заробітна плата . Тому коштів розміром 200000 грн. на її рахунках ніколи не було, як і суми 101538,50 грн.

Згідно довідки банку, на підставі якої вона заповнювала свою декларацію (довідку додала) сума коштів на депозитних рахунках, зазначена у декларації утворилась шляхом складання стовпчика Заборгованість на 31 грудня 2014 року сум, які відповідають рядкам з депозитними рахунками: 398,23 грн+18727,19 грн.+18,60 грн.+30000 грн. 2475 USD +560,07 грн.+ 0.67 USD +0.07 USD = 88 722 грн. (долари США переведені у гривні по офіційному курсу НБУ станом на 31 грудня 2014 року). Сума у тому числі вкладених у звітному році утворена шляхом складання стовпчика Сума вкладених коштів на рахунок у звітному у періоді сум, які відповідають рядкам з депозитними рахунками: і дорівнює 101538,50 грн. Щодо відсотків у сумі 10344 грн. зазначила, що відсотки виплачувались щомісяця та капіталізувались. Тобто, сума вказана у стовпчику залишок на 31 грудня 2014 року включає в себе проценти, які нараховані по депозитах та залишились на рахунках. За погодженням із своїм батьком проценти від вкладу позивач ОСОБА_4 мала можливість використовувати на потреби дитини у процесі їх нарахування (близько 450 грн. щомісяця), і ті проценти, що не витрачені залишились на рахунку і охоплюються сумою 88722 грн.

Щодо походження зазначених депозитів позивач ОСОБА_4 зазначила наступне. Оскільки її доходів за відсутності доходів відповідача не вистачало на утримання сім`ї - їй матеріально допомагали її батьки. Зокрема, її батьки допомагали їм матеріально для забезпечення повсякденного побуту, а також позичили їм 20000 доларів США для придбання автомобілів, про що вказано в її заяві про уточнення позову від 5 жовтня 2018 року. Крім того, маючи власні заощаджені кошти, її батьки вирішили розмістити їх в банківських депозитних вкладах. Оскільки батьки погано орієнтуються в ситуації з банками, їх платоспроможності, надійності, умовах пропонованих депозитних вкладів, то вони доручили позивачу ОСОБА_4 оформити депозитні вклади на їхні грошові кошти на її ім`я, і передали їй відповідні суми своїх коштів.

Так у січні 2012 року батько позивача передав їй для розміщення на депозитному рахунку 30000 грн. Ці кошти 28 січня 2012 року позивач розмістила на депозитному рахунку ( НОМЕР_6 ).

Також у серпні 2013 року батько надав - 1355 USD. 16 серпня 2013 року дані кошти були розміщені на депозитному рахунку. У серпні 2014 року батько передав - 1000 USD, 944 USD з яких, разом із 1355 USD були розміщені на депозитному рахунку НОМЕР_7 .

19 серпня 2014 року позивачем на депозитний рахунок було розміщено 2410 USD (два платежі 1466 USD та 944 USD).

Сума 18727,19 грн. (рахунок НОМЕР_8 ) на одному із депозитних рахунків утворилась шляхом накопичення процентів від вкладу розміром 30000 грн. за період з січня 2012 року по грудень 2014 року. 11 грудня 2014 року накопичені відсотки в сумі 18727 грн. були переведені на один з депозитних рахунків позивача ОСОБА_4 , і відповідно були відображені у декларації. Ця сума також належить батькам позивача.

Після спливу строку відповідних депозитних вкладів позивач повернула батькам їхні кошти, що підтверджується їхньою розпискою. Повернення коштів батькам відбулось у серпні 2015 року у сумі 2500 USD та 20000 грн. та у серпні 2017 року у сумі 30000 грн.

По інших рахунках пояснила наступне.

Рахунок НОМЕР_9 (із залишком 398,23 грн.) це рахунок скарбничка. Сума 398,23 грн. на цьому рахунку станом на 31 грудня 2014 року перебувала частина відсотків від депозиту НОМЕР_6 розміром 30000. У виписці по рахунку НОМЕР_6 можна побачити транзакцію з датою 31 грудня 2014 року, якою перераховано 398,23 грн. на картку-скарбничку, тобто рахунок НОМЕР_9 . Дані кошти, не були спільною сімейною власністю з огляду на вище викладене.

Рахунок НОМЕР_8 (із залишком 18727,19 грн.) це рахунок скарбничка. Як зазначено вище на нього 11 грудня 2014 року позивачем були перераховані відсотки, розміром 18727,19 одержані з депозиту розміром 30000 у період з 1 березня 2012 року по 11 грудня 2014 року.

Дані кошти, не були спільною сімейною власністю з огляду на викладене.

Рахунок НОМЕР_10 (із залишком 18,60 грн.) це одна із зарплатних карток позивача, яка з липня 2012 року не використовується. Сума 18,60 грн. перебуває на цій картці з липня 2012 року.

Рахунок НОМЕР_11 (із залишком 560,07 грн.) - це зарплата картка позивача, на яку перераховувалась її заробітна плата.

Рахунок НОМЕР_12 (із залишком 0,67 USD) - це депозитний рахунок, відкритий на її ім`я. Як видно із довідки грошові кошти у 2014 році на цей рахунок не зараховувались.

Рахунок НОМЕР_13 (із залишком 0,07 USD) - це рахунок до запитання з використання цього рахунку кошти в сумі 1355 USD з відсотками (разом 1466,67 USD) були вкладені разом з 944 USD на рахунок НОМЕР_7 (залишок 2475,70 USD). Як наслідок утворений депозит розміром 2475,70 USD.

Покликаючись на висновок ВСУ в постанові №367/5390/14-ц від 5 квітня 2017 року та положення статті 60 СК України, позивач зазначила про те, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча і у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Додала, що відповідач не брав участі у формуванні майнової бази їхньої сім`ї, яка розпалася. Поважних причин для відсутності самостійного заробітку (доходу) у відповідача не було. У вихованні доньки він участі не брав, самостійного доходу не мав, проживав в облаштованій квартирі, яка належить їй на праві приватної власності та була набута нею до шлюбу. Так аналізуючи доходи ОСОБА_5 слід дійти висновку, що він почав працювати лише після розірвання шлюбу зі нею, оскільки вже не мав джерел для покращення свого майнового стану.

Звернула увагу суду на те, що кошти на зазначених депозитних вкладах, з врахуванням нарахованих на них процентів, не належали і не належать ні їй, ні відповідачу, а відтак не є спільною сумісною власністю подружжя, а належали та належать її батькам ОСОБА_9 та ОСОБА_15 . Погодилась і з твердженням відповідача ОСОБА_5 про те, що з її заробітною платою 58406 грн. за 2014 рік (4867 грн. на місяць) вона не могла заощадити для депозитних вкладів. Таких коштів не вистачало навіть на утримання сім`ї. Такі ж невисокі доходи вона отримувала і в попередні роки. Відповідач ОСОБА_5 взагалі не мав жодних доходів, оскільки в довідці Личаківської ОДПІ ГУДФС у Львівській області №1708/13-06-08-01-26 від 23 січня 2017 року, наданої на вимогу суду зазначено, що в 2008-2012 роках ОСОБА_5 жодних доходів не отримував. Крім того, в судовому засіданні в даній справі в іншому складі суду при поданні заяви про уточнення зустрічного позову представник відповідача ОСОБА_5 пояснив, що про вищевказані депозитні вклади відповідач нічого не знав, а дізнався лише з її декларації за 2014 року, яку виявив у Сихівському районному суді м. Львова в справі про стягнення аліментів. Відповідач і не міг знати про такі депозити, оскільки ні в нього, ні в неї не було джерел для формування таких депозитів. Оскільки такі депозитні вклади були оформлені на її ім`я, то вона зобов`язана була відобразити їх у своїй декларації про майновий стан.

Таким чином, коштів у вигляді депозитних вкладів, які відповідач бажає поділити, у спільній власності подружжя нема і ніколи не було, оскільки таких сум подружжя не набувало під час шлюбу.

Що стосується інших доходів в розмірі 3912 грн., які зазначені в її декларації за 2014 рік, і які відповідач також хоче поділити, зазначила, що такі доходи дійсно належали їй і давно використані на утримання сім`ї, а зокрема, на утримання спільної із відповідачем дитини, а тому ділити немає чого. Дивним для позивача є те, що за такою ж логікою відповідач не вимагає поділу всіх її доходів, заробітної плати за весь час перебування в шлюбі, які були використані на сім`ю.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що відповідач ОСОБА_5 не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження свого зустрічного позову, не підтвердив наявності таких коштів у спільній сумісній власності, а натомість такий зустрічний позов спростовується належними доказами.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2018 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

15 листопада 2018 року постановлено ухвалу про витребування доказів, витребувано з Сихівського відділення Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області інформацію про доходи ОСОБА_4 за період з 1 квітня 2008 року до 31 серпня 2015 року та з Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області інформацію про доходи ОСОБА_5 за період з 1 квітня 2008 року до 31 серпня 2015 року.

21 грудня 2018 року ОСОБА_2 втретє подала заяву про скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м Львова від 27 липня 2016 року, та зняти арешт з автомобіля марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 .

Ухвалою від 26 грудня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

27 грудня 2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_5 на заяву про збільшення позовних вимог від 5 жовтня 2018 року (т.3, а.с.59-60), відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_4 просить залишити без задоволення.

Поданий відзив мотивує тим, що вимога позивача ОСОБА_4 про стягнення з нього на її користь 96846 грн., що становить 3/4 суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року в справі №464/8964/16-ц є безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначив, що 12 квітня 2012 року згідно довіреності, виданої ОСОБА_14 було надано у користування ОСОБА_5 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 автомобіль марки Nissan Micra. Щоб придбати цей автомобіль у власність позивач ОСОБА_4 запропонувала продати Ореl Vivaro. Однак, після реалізації Ореl Vivaro ОСОБА_4 , забравши всі кошти за продаж даного автомобіля, вирішила припинити сімейні стосунки (на думку відповідача, це планувалося позивачем заздалегідь). Коштів для сплати за Nissan Micra у нього не було, а тому власниця скасувала довіреність. У подальшому ОСОБА_14 продала вказаний автомобіль іншій особі, кому саме відповідач не володіє інформацією. З урахуванням зазначеного вважає, що ніколи не мав місце факт придбання автомобіля Nissan Micra ними, як подружжям, оскільки його вартість не була оплачена.

У зв`язку із цим, доводи позивача ОСОБА_4 , що нібито ними було придбано автомобіль Ніссан Мікра , на думку відповідача, не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу. На підтвердження викладених обставин до поданого відзиву долучив копію витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей та копію листа приватного нотаріуса Моргун О.С. до ОСОБА_5 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 .

Щодо доводів позивача ОСОБА_4 про те, що вона позичала кошти в свого батька для придбання автомобілів, відповідач зазначив, що вони також є неправдивими та не заслуговують на увагу. Оскільки для придбання автомобіля Опель Віваро ними кошти не позичалися ні в кого. У нього були власні збереження, за які він і придбав даний автомобіль. Про те, чи позичала позивач ОСОБА_4 якісь кошти у свого батька, коли і в яких сумах - йому не було нічого відомо, припускає, що її батько, який перебував уже на пенсії станом на 2015 і 2017 роки, не міг мати таких значних сум коштів для позики. А якщо і справді позичав їй ці гроші, то йому не було нічого відомо про них, для чого ОСОБА_4 їх позичала та куди витратила не знає та вважає, що не в інтересах сім`ї. Оскільки боргові зобов`язання подружжя - це зобов`язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов`язаний повернути борг, а борг, про який зазначає ОСОБА_4 взятий нею особисто без його відома і кошти витрачені нею не в інтересах сім`ї, тому цей борг, на думку відповідача, не може вважатися спільним боргом подружжя, а відтак не може підлягати розподілу між ними.

Зважаючи на це вважає, що ОСОБА_4 не обґрунтувала свої позовні вимоги, не надала жодних доказів, які підтверджують факт використання позичених нею коштів в інтересах сім`ї, а щодо автомобіля Ніссан Мікра , то взагалі відсутній сам факт придбання даного автомобіля.

6 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_5 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог по зустрічному позові (т.3, а.с.72-73), відповідно до якої просить визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: легковий автомобіль марки Kia Rio , номер VIN: НОМЕР_14 , д.н. НОМЕР_15 ; легковий автомобіль марки Daewoo Matiz , номер VIN: НОМЕР_16 , д.н. НОМЕР_17 ; визнати за ним право власності на Ѕ частку автомобіля марки Kia Rio , д.н. НОМЕР_15 , та Ѕ частку автомобіля марки Daewoo Matiz , д.н. НОМЕР_17 ; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 54 676,15 грн, що становить Ѕ частину вартості автомобілів; стягнути з ОСОБА_4 на його користь судовий збір за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог - 768,40 грн.

Збільшення розміру позовних вимог по зустрічному позові обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_4 під час їхнього шлюбу за спільно нажиті кошти придбала, а згодом відчужила два автомобілі. Так, ним через свого представника на адвокатський запит з Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області отримано інформацію про те, що транспортний засіб КІА RІО , д.н.з. НОМЕР_15 було зареєстровано з 21 жовтня 2011 року за громадянкою ОСОБА_18 на підставі довідки-рахунку № ДПІ008720, а з 21 лютого 2012 року по теперішній час за громадянином ОСОБА_19 . Крім того, транспортний засіб Daewoo Matiz , д.н.з. НОМЕР_17 , зареєстровано з 21 квітня 2010 року за громадянкою ОСОБА_18 на підставі біржової угоди №А-155-10, а з 13 вересня 2011 року за громадянкою ОСОБА_20 .

Оскільки спірні транспортні засоби уже давно відчужено та немає можливості звернутись до суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки вказаних автомобілів, відповідач просить суд прийняти до уваги ціну позову, яка визначена, виходячи з середньоринкової вартості аналогічних автомобілів згідно інформації з довідника Бюлетень автотоварознавця . Згідно яких ринкова вартість автомобіля КІА RІО , об`єм двигуна 1,4, 2007 року випуску, становила 8360 доларів США; автомобіля Daewoo Matiz , 2006 року випуску, об 'єм двигуна 1,0 - 5350 доларів США. Зважаючи на курс долара США станом на день продажу автомобіля КІА RІО - 7,98 грн., вартість даного авто становила 66712,80 грн. Вартість автомобіля Daewoo Matiz , згідно курсу валют на момент його чуження - 7,97 грн., - 42639,5 грн.

Таким чином, загальна вартість обох автомобілів становила 109352,3 грн., а тому просить суд поділити між ним та ОСОБА_4 вартість даних автомобілів, як спільно нажите майно, визнавши за ним право власності на Ѕ такого майна, та стягнути з ОСОБА_4 на його користь 54676,15 грн., а також відповідний судовий збір. Інші позовні вимоги залишає без змін.

7 лютого 2019 року представником позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 подано заяву про зміну (доповнення) підстави позову (т.3, а.с.85-87), відповідно до якої просить визнати недійсним договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр на продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійним договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійсною видану ТзОВ Рік-Автоцентр ОСОБА_2 довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 на автомобіль марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; поділити спільне майна подружжя, відступивши від рівності часток подружжя: визнати за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_5 право власності на ј частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 96846 гривень, що становить ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати.

Зміну (доповнення) підстави позову мотивує покликаючись на правовий висновок Верховного Суду України, висловлений в постанові від 5 липня 2017 року в справі №6-1743цс16 (номер рішення в ЄДРСР 67721666), згідно якого укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Вважає, що зазначений правовий висновок підлягає до застосування у спірних правовідносинах.

У зв`язку із вищезазначеним правовим висновком позивач ОСОБА_4 переконана, що нею в обгрунтування своїх вимог за первісним позовом надано до суду докази щодо обставин відчуження спірного автомобіля відповідачем ОСОБА_5 на користь дружини свого рідного брата ОСОБА_8 - ОСОБА_2 . А саме про те, що ОСОБА_2 є дружиною його рідного брата ОСОБА_8 , яка зареєстрована та проживає з відповідачем ОСОБА_5 на одному спільному з ним подвір`ї за адресою: АДРЕСА_1 , та їй було наперед відомо, до укладення цих спірних договорів про відчуження вказаного автомобіля, що зазначений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що позивач ОСОБА_4 не надавала згоди відповідачу ОСОБА_5 на його відчуження, оскільки до розірвання з ним шлюбу протягом тривалого часу у них з відповідачем були неприязні стосунки, постійні скандали, суперечки, а з листопада 2014 року подружжя взагалі перестало проживати разом і підтримувати подружні відносини та вести спільне господарство, що підтверджується обставинами та висновками суду, викладеними в рішенні Сихівського районного суду м. Львова від 3 серпня 2015 року в справі №464/3196/15-ц за її позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу. Вказане також підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими процесуальними документами відповідача ОСОБА_2 , а саме як слідує з її клопотання про скасування заходів забезпечення позову від 16 жовтня 2018 року, вона, зокрема, вказує на те, що начебто восени 2014 року домовлялась з подружжям ОСОБА_21 , тобто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , про продаж та ціну вказаного автомобіля, які начебто бажали придбати інший автомобіль. Тобто, позивач вважає, що вказаним письмовим доказом відповідач ОСОБА_2 підтверджує той факт, що їй було наперед відомо про належність вказаного автомобіля до спільної сумісної власності подружжя. Проте, не відповідають фактичним обставинам справи та є намаганням залишити за собою належний ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності автомобіль придбаний незаконно у відповідача ОСОБА_5 , який діяв виключно зі своїх власних особистих інтересів та таким чином намагався приховати від ОСОБА_4 їхнє спільне з ним майно, нажите під час шлюбу. Посилання ОСОБА_2 в клопотанні на те, що позивачем начебто надавалася згода на відчуження вказаного автомобіля ОСОБА_5 є неправдивими, оскільки такої розмови між позивачем та ОСОБА_2 взагалі ніколи не було і позивач їй про таку згоду ніколи не казала, та ніколи не надавала відповідачу ОСОБА_5 згоди на таке відчуження - ні письмово, ні усно. Таким чином, позивач вважає, що за обставинами справи відповідачці ОСОБА_2 було наперед відомо про те, що позивач ОСОБА_4 не надавала будь-якої згоди на відчуження спірного автомобіля відповідачу ОСОБА_5 , який належить їй на праві спільної сумісної власності з ним.

Відчуження (продаж) спірного автомобіля, який було здійснено через юридичну особу - комісіонера, відповідача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр , є намаганням відповідача ОСОБА_5 створити примарну ілюзію того, що таке відчуження відбулося на користь третьої особи, якій не було нічого відомо про те, що зазначений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та те, що іншим з подружжя не було надано згоди на його відчуження. Так, відповідно до п. 43 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року №1200, яким затверджено Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери (в редакції, яка діяла на момент укладення спірних договорів), на комісію приймалися транспортні засоби та їх складові частини, що мали ідентифікаційні номери, зареєстровані або зняті з обліку в Державтоінспекції, або машини, зняті з обліку в Держсільгоспінспекції, для їх подальшої реалізації від громадян України - за наявності паспорта громадянина України чи тимчасового посвідчення громадянина України, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) або свідоцтва про реєстрацію машини, свідоцтва про спадщину, рішення суду або довідки на складову частину, що має ідентифікаційний номер, виданої Державтоінспекцією або Держсільгоспінспекцією. Тобто, обов`язковим документом є паспорт чи тимчасове посвідчення громадянина України. Між тим, відповідно до п. 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, на десятій сторінці паспорту робляться відмітки про сімейний стан власника паспорту. Проте, відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр не було прийнято до уваги інформацію, яка містилася на десятій сторінці паспорту відповідача ОСОБА_5 про те, що він знаходився на той час у шлюбі з ОСОБА_4 з 6 червня 2008 року, про що було у паспорті зроблено відповідний запис зі штампом. В спірному договорі комісії на продаж спірного автомобіля зазначено реквізити паспорта ОСОБА_5 , тобто посадова особа ТзОВ Рік-Автоцентр мала його в своєму розпорядженні і достовірно знала про перебування ОСОБА_5 в шлюбі з позивачем. В той же час, з документів відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр слідує, що воно під час укладання цього договору та подальшого з ОСОБА_2 виходило лише з заяви, поданої ОСОБА_5 на його адресу, в якій він зазначив, треті особи не мають право на автомобіль, що суперечить змісту паспорта ОСОБА_5 в частині відмітки про його перебування в шлюбі. Тобто, перевіряючи вказану інформацію щодо сімейного стану ОСОБА_5 та укладаючи спірні договори комісії з відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , відповідач Товариство з обмеженою ювідальністю Рік-Автоцентр діяло недобросовісно щодо оформлення права на комісію та в подальшу продаж вказаного спірного автомобіля, який належить позивачу на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_5 .

У зв`язку із цим позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр , укладаючи спірні договори та видаючи довідку-рахунок, на підставі якої було незаконно здійснено перереєстрацію спірного автомобіля з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 , діяли недобросовісно та в порушення вимог ст. 3 ЦК України.

14 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на заяву про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом від 5 лютого 2019 року (т.3, а.с.109-110), відповідно до якого просить у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

Заперечуючи проти заявлених в заяві про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом від 5 лютого 2019 року, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 зазначає про те, що згідно представлених позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_5 листів Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, автомобіль ДЕУ Матіз д.н.з. НОМЕР_17 був зареєстрований на її ім`я з 21 квітня 2010 року, а з 13 вересня 2011 року за ОСОБА_20 , автомобіль КІА РІО д.н.з. НОМЕР_15 був зареєстрований на її ім`я з 21 жовтня 2011 року, а з 21 лютого 2012 року за ОСОБА_19 . З даних документів вбачається, що не пізніше 13 вересня 2011 року автомобіль ДЕУ Матіз д.н.з. НОМЕР_17 був проданий, автомобіль КІА РІО д.н.з. НОМЕР_15 був куплений до 21 жовтня 2011 року і проданий не пізніше 21 лютого 2012 року. В цей період подружжя проживали разом і вели спільне господарство. За спільним рішенням подружжя було продано автомобіль ДЕУ Матіз д.н.з. НОМЕР_17 і за отримані від продажу кошти купили автомобіль КІА РІО д.н.з. НОМЕР_15 , який також продали, а отримані від його продажу кошти витратили на утримання сім`ї, оскільки у відповідача за первісним позовом жодних доходів не було, а зарплати позивача за первісним позовом не вистачало на прожиття сім`ї. Жодних доказів того, що кошти від продажу цих автомобілів позивач використала не в інтересах сім`ї відповідач суду не надав і таких не існує.

Вважає, що не може бути предметом поділу майно, якого не існує в спільній власності протягом більше 7-8 років, яке було за взаємною згодою спільно спожите під час шлюбу та ведення спільного господарства сім`ї. Крім того, відповідачем неправильно визначено загальну вартість автомобілів ДЕУ Матіз д.н.з. НОМЕР_18 та КІА РІО д.н.з. НОМЕР_15 .

18 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на заяву про зміну (доповнення) підстав позову (т.3, а.с.123), відповідно до якого заперечує обставини, викладені в заяві про зміну (доповнення) підстав позову.

В поданому відзиві зазначила про те, що на даний момент судом ще не встановлено чи є спірний автомобіль предметом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , оскільки позивач ОСОБА_4 жодним чином не підтвердила, що давала кошти на купівлю автомобіля Опель Віваро. Їй відомо, що ОСОБА_5 купував даний автомобіль на власні заощаджені кошти. А тому вважає дивним, що ОСОБА_4 згадує про те, що вона ніби позичала кошти (двадцять тисяч доларів США) у свого батька для придбання двох автомобілів (спірного та Нісан-Мікра) не при поданні першої заяви до Личаківського суду від 14 червня 2016 року, а лише при поданні заяви про уточнення позову від 5 жовтня 2018 року. Якщо така позика і була, то це жодним чином не підтверджує, що кошти витратили на купівлю саме Опель Віваро. Протягом шлюбу ОСОБА_18 ( ОСОБА_4 ) та ОСОБА_5 мали у власності кілька спільних автомобілів, які були зареєстровані на позивачку ОСОБА_21 ( ОСОБА_4 ), а саме Део-Матіз та Кіа-Ріо. Цілком можливо, що кошти позичені у батька ОСОБА_9 , були витрачені на придбання саме цих авто, а не Опель Віваро. Вважає, що у разі якщо ОСОБА_4 позичала кошти на придбання автомобіля, реєстрація такого на чоловіка є не логічною. Також не зрозуміло, чому ОСОБА_4 не претендувала на поділ майна під час розірвання шлюбу. Не згадувалося про боргові розписки раніше в жодному документі. В декларації про доходи за 2014 рік ОСОБА_18 взагалі не вказує жодних боргових зобов`язань, незрозуміло звідки такі виникають аж у 2017 році, вже після розірвання шлюбу ОСОБА_22 .

Про бажання продати Опель Віваро говорилося їй та її чоловікові впродовж тривалого періоду часу (не один місяць) протягом 2014 року. Вони з чоловіком довго вагались щодо доцільності придбання цього автомобіля і його ціни, оскільки він вже був достатньо старим (2005 р.в). Вперше купували автомобіль, оскільки обоє ще досі не мали у своїй власності жодного. Але, все таки, 26 листопада 2014 році придбала цей автомобіль у ОСОБА_5 по довідці-рахунку. При знятті з обліку автомобіля та оформленні рахунку при купівлі-продажу транспортного засобу не вимагається наявність нотаріально засвідченої згоди дружини чи чоловіка. Тому для неї незрозумілим є звинувачення ОСОБА_4 ТзОВ Рік-Автоцентр у недобросовісних діях.

Вважає, що якщо ОСОБА_4 була категорично проти продажу цього автомобіля, то чому не заявляла про це після продажу, не оскаржувала дій свого чоловіка. Більше того, при розірванні шлюбу зазначила, що немає майнових претензій до ОСОБА_5 . Факт прописки ОСОБА_5 з 27 листопада 2000 року по сьогоднішній день у Львові на АДРЕСА_2 , поряд з її будинком не означає його проживання за місцем реєстрації на дату продажу спірного автомобіля. Про якісь нібито неприязні стосунки та суперечки між ОСОБА_23 і ОСОБА_24 їй нічого не відомо.

Вважаючи себе добросовісним набувачем, сплативши повністю вартість автомобіля, вважає, що її майно, у тому числі її автомобіль марки Опель Віваро , не може підлягати поділу як майно подружжя ОСОБА_21 ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ).

25 лютого 2019 року представником позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 подано заяву про зміну (доповнення) підстави позову (т.3, а.с.128-133), відповідно до якої просить визнати недійсним договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр на продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійним договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати недійсною видану ТзОВ Рік-Автоцентр ОСОБА_2 довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 на автомобіль марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , та визнати недійсною реєстрацію даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862; поділити спільне майно подружжя, відступивши від рівності часток подружжя наступним чином: визнати за позивачем ОСОБА_4 право власності на ѕ частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 ; визнати за відповідачем ОСОБА_5 право власності на ј частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 96 846 гривень, що становить ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц; стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна - відмовити у повному обсязі.

Зміну (доповнення) підстави позову мотивує тим, що окрім раніше викладених в первісній позовній заяві та заявах про її уточнення (доповнення) обґрунтувань заявлених вимог, при прийнятті рішення у справі слід врахувати факт здійснення позивачем ОСОБА_4 витрат на утримання неповнолітньої доньки, половина місячного розміру яких в рази перевищує місячний розмір аліментів, який стягується з відповідача на підставі рішення суду. А відтак встановлені чинним законодавством України розміри щорічних прожиткових мінімумів на дитину та здійснені позивачем ОСОБА_4 щомісячні витрати в зв`язку з необхідністю забезпечення належного рівня харчування, житла, відпочинку і медичного обслуговування малолітньої доньки ОСОБА_7 , свідчать про те, що розмір аліментів, які сплачує відповідач ОСОБА_5 згідно рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року є недостатніми для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування спільної з позивачем дитини . Крім того, відповідач ОСОБА_5 протягом значного часу ухиляється від участі в утриманні малолітньої дитини ОСОБА_7 , оскільки ним до цього часу не виконана у повному обсязі постанова Апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2018 року в справі №463/5290/16-ц, провадження №22-ц/783/154/18, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення половини вартості додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 11531,41 грн., що не дозволяє позивачу ОСОБА_4 використати своєчасно вказані грошові кошти, одержані від ОСОБА_5 , на цілі забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування спільної малолітньої доньки ОСОБА_7

27 лютого 2019 року на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_4 на відзив відповідача ОСОБА_2 на заяву про зміну (доповнення) підстав позову (т.3, а.с.148-150), згідно якої просила доводи відповідача ОСОБА_2 , викладені в її відзиві відхилити, як безпідставні і та необґрунтовані, а врахувати її міркування та аргументи, наведені у відповіді на відзив.

Зазначила, що не відповідає дійсності твердження (а точніше припущення, висловлене зворотом наскільки мені відомо ) відповідача ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль ОСОБА_5 купив за власні заощадження, оскільки таких заощаджень у нього не було. Насправді автомобіль було придбано за кошти, позичені подружжю її батьками.

Вважає, що не можуть бути прийняті до уваги міркування відповідача ОСОБА_2 , формульовані в запитальній формі щодо згоди або незгоди ОСОБА_5 на продаж автомобілів Део Матіз та Кіа Ріо (з цього приводу свою позиція виклала у відзиві на заяву ОСОБА_5 про уточнення зустрічного позову), а також у формі припущень щодо можливості витрачання позичених коштів не на спірний автомобіль, а на інші автомобілі. Не мають ніякого сенсу міркування ОСОБА_2 щодо пошуку логіки в реєстрації спірного автомобіля не на її ім`я, а на ім`я ОСОБА_5 , висловлювання ОСОБА_2 нерозуміння того, чому вона не претендувала на поділ майна під час розірвання шлюбу та звідки взялися боргові зобов`язання. Підкреслила, що при купівлі та продажу автомобілів Део Матиз та Кіа Ріо вона була присутня разом із ОСОБА_5 , а тому, при цьому не оформлювала нотаріальної згоди на вчинення правочинів.

З урахуванням положень ст. 60 СК України не має значення, на кого з подружжя зареєстровано майно, важливо чи воно було набуте під час шлюбу. Відповідно до ст. 69 СК України, вимагати поділу спільного майна подружжя можна під час шлюбу, одночасно з розірванням шлюбу, після розірвання шлюбу. Боргові зобов`язання виникли у неї не з невідомо звідки, як вказує ОСОБА_2 , а з рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року.

Жодних бажань щодо продажу автомобіля Опель Віваро ні ОСОБА_2 , ні її чоловікові ніколи не висловлювала. На думку позивача ОСОБА_4 , про заздалегідь сплановане ОСОБА_5 відчуження автомобіля та обернення коштів від його продажу на свою ( ОСОБА_5 ) користь свідчить і залучення до процесу відчуження комісіонера. В своєму відзиві ОСОБА_2 ставить ряд питань, які не мають ніякого сенсу. Поряд з цим, цими запитаннями відповідач ОСОБА_2 підтвердила свою недобросовісність у придбанні спірного автомобіля.

Зазначила, що в своїй позовній заяві про розірвання шлюбу вона не зазначала, що не має майнових претензій до ОСОБА_5 , як це безпідставно стверджує ОСОБА_2 , а зазначала, що на час подання такого позову про розірвання шлюбу немає спору про поділ спільного майна подружжя. Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_5 проживав разом з нею, ОСОБА_4 , до 30 листопада 2014 року вважає примітивними, оскільки насправді ОСОБА_5 переїхав жити до своїх батьків на початку листопада 2014 року.

25 березня 2019 року на адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_4 про уточнення до позову (т.4, а.с.2-17), відповідно до якої просить визнати недійсними: договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр про продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, укладений між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; довідку-рахунок філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862, видану ТзОВ Рік-Автоцентр відповідачу ОСОБА_2 на автомобіль марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна; реєстрацію вказаного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку філії №1 на ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862. Крім того, просить поділити спільне майно подружжя, відступивши від рівності часток подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; визнати за відповідачем ОСОБА_5 право власності на ј частки автомобіля марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, об`єм двигуна 1870, номер кузова НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 96 846 грн, що становить ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц. Також просить стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТзОВ Рік-Автоцентр солідарно на користь позивача ОСОБА_4 понесені нею судові витрати. В зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна відмовити у повному обсязі.

Фактично вказана заява за своєю суттю та змістом є новою редакцію позовної заяви з урахуванням раніше поданих уточнень та змін. Обставини, викладені в ній, є ідентичними, викладеним позивачем в раніше поданих у справі заявах по суті.

19 квітня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_4 на відзив відповідача ОСОБА_5 на заяву про збільшення позовних вимог від 5 жовтня 2018 року (т.4, а.с.25-26), згідно якої просила доводи відповідача ОСОБА_5 , викладені в його відзиві відхилити, як безпідставні та необгрунтовані. Натомість врахувати викладені у її відповіді міркування та аргументи.

В поданій відповіді зазначила, що вказані відповідачем ОСОБА_5 у відзиві обставини та документи, які він додав до нього, не відповідають дійсності та спростовуються об`єктивними доказами.

Так, згідно з відповіддю Територіального сервісного центру № 4641 МВСУ № 31/13 4641Т-296/з від 18 жовтня 2018 року, автомобіль Ніссан Мікра , 2006 р.в. д.н.з. НОМЕР_19 був зареєстрований за ОСОБА_14 з 18 серпня 2006 року до 26 травня 2015 року і перереєстрований на нового власника на підставі довідки-рахунку ВІА 969059 від 26 травня 2015 року, виданої відповідачем ТзОВ Рік-Автоцентр . Тобто, 26 травня 2015 року ймовірно саме ОСОБА_5 діючи на підставі довіреності ОСОБА_14 , яка була скасована лише 4 серпня 2015 року (наступного дня після ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу), продав цей автомобіль іншій особі, а отримані від продажу кошти присвоїв, оскільки в цей час подружжя проживало окремо (з початку листопада 2014 року).

Крім того, згідно заяви ОСОБА_14 від 4 серпня 2015 року про скасування довіреності, така довіреність від 12 квітня 2012 року була видана на вчинення правочинів щодо розпорядження автомобілем, а не користування ним, як безпідставно стверджує відповідач. Будь-який власник, в т.ч. ОСОБА_14 не віддав би іншій особі автомобіль та довіреність на його відчуження, не отримавши одночасно коштів за нього. Якби ОСОБА_14 не отримала коштів за автомобіль, то вона б не могла не цікавитися долею свого автомобіля протягом трьох років, знаючи, що є її довіреність на продаж. Із зазначених документів вбачається, що спочатку автомобіль було продано (26 травня 2015 року), а пізніше скасовано довіреність (4 серпня 2015 року), а не навпаки, як безпідставно стверджує відповідач. Крім того, якби автомобіль продавала ОСОБА_14 особисто, а не ОСОБА_5 за її довіреністю, то подальше скасування нею довіреності не мало б жодного правового сенсу, оскільки в автомобіля вже був новий власник. Безпідставним є твердження відповідача про те, нібито, вона, позивач, пропонувала йому продати автомобіль Опель Віваро і за виручені кошти купити автомобіль Ніссан Мікра , але після продажу автомобіля Опель Віваро нібито, присвоїла собі всі виручені кошти, і він не мав за що купити автомобіль Ніссан Мікра . Відтак, автомобіль Опель Віваро продала не позивач ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 без її відома та згоди, коли вони вже проживали окремо, і саме він присвоїв собі кошти від його продажу. ОСОБА_5 продав обидва автомобілі і присвоїв собі всі кошти від їх продажу, оскільки подружжя уже тоді проживало окремо.

Щодо покликань відповідача про те, що позивач не позичала в свого батька коштів для придбання автомобілів Опель Віваро та Ніссан Мікра , оскільки її батько в 2015-2017 роки перебував на пенсії і не міг мати таких коштів, то зазначила, що такі не відповідають дійсним обставинам. Оскільки кошти на придбання автомобілів Опель Віваро та Ніссан Мікра батько їм позичив відповідно в 2008 році та в 2012 році, а не в 2015 та 2017 роках. Ніяких власних заощаджень у відповідача не було і доказів їх наявності він суду не надав. Зазначені автомобілі були придбані за кошти, позичені батьком позивача, що підтверджується рішенням Сихівського районного суду м. Львова, відповідач таємно, приховуючи від позивача, протиправно без її згоди їх продав, а отримані від продажів кошти присвоїв собі.

23 травня 2019 року відповідачем ОСОБА_5 подано заяву про уточнення позовних вимог по зустрічному позову (т.4, а.с.79-80), відповідно до якої просить визнати спільною сумісною власністю подружжя нажите у шлюбі майно: камін (+ вартість за встановлення) - 5000 грн.; телевізор Samsung - 3000 грн.; домашній кінотеатр із відеомагнітофоном - 2000 грн.; холодильник Samsung (двохдверний) - 12500 грн.; бойлер - 2000 грн.; батарея з терморегулятором в спальню - 2000 грн.; цифровий дзеркальний фотоапарат Nikon D 80 - 7000 грн.; стіл з набором крісел (з червоного дерева) - 10000 грн., сейф металевий (вартість матеріалу) - 3000 грн.; набір інструментів Топекс - 1 000 грн.; робочий стіл+крісло офісне шкіряне - 1500 грн.; ліжко+матрац - 5000 грн.; телевізор Grundig - 1000 грн.; мікрохвильова піч Самсунг - 700 грн.; комбайн Бош - 1000 грн.; килим - 1500 грн.; столик журнальний - 1000 грн.; велотренажер - 1000 грн.; набір для пікніків - 500 грн.; мангал кований ручної роботи - 2000 грн.; бритва чоловіча Філіпс - 1000 грн.; золоті прикраси: ланцюжок на руку - 2600 грн.; сережки - 2 700 грн.; ланцюжок на руку - 3100 грн.; перстень - 2 400 грн.; сережки - 2 000 грив ень; перстень - 2900 грив ень; перстень - 1800 грн.; ланцюжок на шию - 3700 грн.; перстень - 1500 грн.; перстень - 2100 грн.; перстень - 3700 грн.; набір сережки з каблучкою (з топазом) - 7600 грн.; перстень - 1700 грн.; перстень - 2000 грн.; сережки - 1900 грн.; перстень - 2200 грн.; сережки - 2600 грн.; перстень - 1900 грн.; перстень - 2 500 грн.; перстень - 1100 грн.; визнати за ним право власності на Ѕ частину з даного майна та виділити йому у власність Ѕ частину спільно нажитого майна на суму 57 850 гривень; у разі залишення у власності ОСОБА_4 майна на більшу суму, зобов`язати ОСОБА_4 сплатити на його користь різницю у вартості розподіленого майна; визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти (на рахунку в банках та інших фінансових установах) в сумі 204516 гривень та розподілити такі, присудивши стягнути з ОСОБА_4 на його користь Ѕ частину - 102258 гривень; визнати спільною сумісною власністю подружжя легковий автомобіль марки Kia Rio , номер VIN: НОМЕР_14 , д.н. НОМЕР_15 ; легковий автомобіль марки Daewoo Matiz , номер VIN: НОМЕР_16 , д.н. НОМЕР_17 ; визнати за ним право власності на Ѕ частку автомобіля марки Kia Rio , д.н. НОМЕР_15 , та Ѕ частки автомобіля марки Daewoo Matiz , д.н. НОМЕР_17 ; стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 54676,15 грн, що становить Ѕ частин вартості автомобілів; стягнути з ОСОБА_4 на його користь 1791 гривню судових витрат; стягнути з ОСОБА_4 на його користь попередньо оплачені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13616 гривень.

Вказана заява є фактично остаточною редакцією зустрічного позову з урахуванням раніше поданих уточнень та доповнень.

27 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на заяву про уточнення позовних вимог по зустрічному позову (т.4, а.с.89), відповідно до якого просить відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 за безпідставністю. Зазначено, що позивач не визнає таких позовних вимог за зустрічним позовом з підстав, викладених в заявах по суті, які подані стороною позивача раніше, а також в запереченнях на зустрічний позов, поданих стороною позивача до 15 грудня 2018 року.

3 липня 2019 року судом постановлено ухвалу про витребування доказів, витребувано у приватного нотаріуса Моргуна О.С. копію посвідченої останнім довіреності від 12 квітня 2012 року, зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за №410, виданої ОСОБА_14 - ОСОБА_5 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 на вчинення правочинів щодо розпорядження автомобілем Ніссан Мікра , 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_19 .

Ухвалою суду від 4 жовтня 2019 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу та провадження у справі зупинено на час проведення такої.

6 лютого 2020 року на адресу суду надійшов лист директора Львівського НДІСЕ Ястреба І.С., відповідно до якого станом на 31 січня 2020 року оплати вартості експертизи не проведено, відтак ухвалу суду залишено без виконання, а матеріали справи повернуто до суду.

У зв`язку з зазначеним ухвалою суду 7 лютого 2020 року провадження у справі поновлено та призначено таку до розгляду у підготовчому засіданні на 3 березня 2020 року .

Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням сторін у справі та карантинними заходами.

В судовому засіданні 9 березня 2021 року представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 первісний позов підтримав в редакції від 25 березня 2019 року з мотивів викладених в ньому, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Додатково пояснив, що на момент придбання автомобіля Опель Віваро сторони проживали разом. Зокрема останні проживали разом з 2008 року, ОСОБА_5 не мав ніяких доходів, ОСОБА_4 отримувала заробітну плату та допомогу від своїх батьків. Щодо зустрічного позову вказав, що зазначеного відповідачем в позові рухомого майна - каміна і персня вартістю 1100 грн. не було, а побутова техніка є майном батьків ОСОБА_4 , які обладнали квартиру, спільного майна в квартирі немає. Щодо золотих прикрас, то ОСОБА_5 все своє майно забрав з собою. Рухомого майна, яке може бути спільною сумісною власністю у ОСОБА_4 немає. Автомобілі ОСОБА_25 та ОСОБА_26 були придбані в шлюбі та відчужені також, в 2011 та 2013 роках. Дані автомобілі були зареєстровані на ОСОБА_4 , вона їх і відчужила, за виручені від продажу ОСОБА_27 кошти був придбаний автомобіль ОСОБА_28 , виручені від продажу автомобіля Кіа кошти були витрачені на сімейні потреби, за які суми автомобілі було продано представнику не відомо. Щодо грошових коштів вказав, що про депозити ОСОБА_4 довідався з декларації, однак сума зазначена відповідачем неправильна, оскільки 30000 грн. та 2500 дол. США були депозитами, відсотки становили близько 20000 грн., ці кошти належали батькам позивачки, що пітверджується наданими розписками.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 первісний позов заперечив з мотивів, викладених у відзиві, в задоволенні такого просив відмовити, зустрічний позов підтримав в редакції від 20 травня 2019 року з мотивів викладених в ньому та просив задовольнити. Щодо первісного позову додатково вказав, що автомобіль було придбано за кошти батьків як стверджує позвач, а тому він не є спільним майном подружжя. Вважає, що відсутні підстави для визнання договору недійсним. Також в декларації позивача про доходи від 2014 року не зазначено транспортного засобу. Окрім того ОСОБА_5 не повідомлялось про рішення Сихівського суду м. Львова, а в наданих розписках зазначено іншу адресу ніж фактичне місце проживання позивача. Щодо зустрічного позовоу пояснив, що фактичний розрив шлюбних стосунків сторін відбувся 30 листопада 2014 року, з цього часу жодних речей забрано не було. Звернув увагу на те, що в декларації позивача не зазначено жодних зобов`язань. Автомобілі ОСОБА_25 та ОСОБА_26 були придбані в 2011 та 2013 роках коли сторони ще проживали разом в шлюбі. Пояснив, що зазначені в зустрічному позові суми депозитів позивача взяті з декларації останньої.

Відповідач ОСОБА_2 первісний позов заперечила з мотивів викладених у її відзиві та в задоволені такого просила відмовити. Пояснила, що в листопаді сторони ще проживали разом як подружжя, восени ще разом відпочивали за кордоном. Вважає, що автомобіль придбала законно та є добросовісним набувачем, до розлучення сторін до неї ніяких претензій не виставлялось. Автомобіль купувала лише раз, тому процедура купівлі їй невідома. Підтвердила, що є дружиною рідного брата ОСОБА_5 та проживає у АДРЕСА_1 .

Допитаний в судовому засіданні 22 квітня 2021 року у якості свідка ОСОБА_9 повідомив, що ОСОБА_4 є його дочкою, ОСОБА_5 - колишнім зятем, покази щодо розподілу майна останніх дає вперше, про цю справу дізнався п`ять місяців тому. Вказав, що в 2008 році дав кошти на автомобіль, в 2012 році на другий автомобіль, в 2008 році донька написала розписку про отримання коштів. Також в 2012 році дав доньці 30000 грн., які остання поклала в банк, потім дав 1 тисячу дол. США, потім ще 1 тисячу. На запитання учасників судового засідання вказав, що сторони уклали шлюб 6 червня 2008 року, познайомилися за рік до весілля, дочка на момент знайомства працювала в БТІ, де працював ОСОБА_5 не знає, роботи останній не мав. На момент шлюбу у доньки була квартира, а ОСОБА_5 - лише одна сумка з речами. Весілля оплачували пропорційно: він за своїх гостей, ОСОБА_5 - за своїх. Після укладення шлюбу сторони спочатку проживали в квартирі на Трильовського, в 2008 році після народження внучки коли дочка вийшла з пологового будинку вони переїхали в квартиру на АДРЕСА_3 , а вони з дружиною - на АДРЕСА_4 . Квартира на Трильовського була повністю обмебльована на облаштована технікою, аналогічно і квартира на ОСОБА_29 . Квартиру на ОСОБА_29 отримав в 2001 році як військовослужбовець на чотирьох членів сім`ї, потім син виписався і квартиру приватизували на трьох членів сім`ї - нього, дружину і доньку, пізніше таку подарували дочці, в даній квартирі немає нічого, що б донька з зятем разом прибали, оскільки в квартирі все було. Квартира на вул. Трильовського належить сину, перейшла йому від матері свідка, проживали сім`єю в даній квартирі з 1993 до 2001 року. Дружина свідка - старша медсестра в поліклініці на ОСОБА_30 . Спочатку вони оплачували доньці з зятем квартиру, допомагали коштами. На купівлю автомобіля Опель Віваро він позичив 10 тисяч доларів США, також позичив 10 тисяч доларів США на другий автомобіль 25 березня 2012 року, в 2017 році подав позов про стягнення коштів. Автомобіль ОСОБА_25 був куплений в 2010 році, а проданий в 2011 році, ОСОБА_26 - куплений в 2011 році і проданий через 3-4 місяці, автомобілі продавав ОСОБА_5 , не радився щодо продажу ні з ким. Автомобілем ОСОБА_26 користувалася ОСОБА_31 , а Опель Віваро - ОСОБА_23 . Автомобіль ОСОБА_32 купив сам і потім продав. Автомобілем Ніссан користувався ОСОБА_5 , він забрав автомобіль і документи на такий. Розірвали шлюб сторони у 2015 році, фактично перестали жити разом з листопада 2014 року, до моменту як сторони розійшлися позичені кошти не були повернуті. Кошти, які ОСОБА_4 брала і клала на депозит остання повернула. Під час того як позичав кошти на автомобіль був присутній ОСОБА_33 - син, донька ОСОБА_4 та друг ОСОБА_5 - ОСОБА_34 , кошти позичав на ОСОБА_35 , ОСОБА_23 при цьому не був присутній, позичала донька, щоб ОСОБА_23 тримав позичені кошти не бачив. Пояснив, що вказаний у свідоцтві власником автомобіля ОСОБА_36 , даний автомобіль купив в 2008 році разом з сином, дав останньому 80000 грн., оплатили всю суму за автомобіль, за надані сину кошти розписку не брав. Кошти позичав доньці 2 рази, такі були витрачені нею разом з чоловіком на автомобілі, після розлучення грошей дочці не позичав. Щодо позичання коштів всього було дві розписки.

Допитана в цьому ж судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 повідомила, що ОСОБА_4 є її дочкою, а ОСОБА_5 - колишнім зятем. Донька познайомилась з ОСОБА_5 в 2006 році, вона вчилась і працювала. Одружились вони 8 червня 2008 року, тоді проживали на АДРЕСА_4 . Весілля було на 100-110 чоловік, 20 з них рідні ОСОБА_5 , за інших оплачував батько ОСОБА_4 . Давали їм гроші, продукти. В червні 2009 року останні переселились на АДРЕСА_3 , а свідок з чоловіком переїхали на АДРЕСА_4 . Зять спочатку працював м`ясником в Арсені, потім вирішив започаткувати свою справу. ОСОБА_4 була в декреті три роки. Дали їм гроші на автомобіль, купили такий, зять возив у ньому якісь товари. Гроші дали з розрахунку, що їх їм повернуть, термін повернення в розписках не вказували. Коли давали кошти свідок присутня не була, розписку писали в квартирі на АДРЕСА_5 , там були син, ОСОБА_37 і ОСОБА_31 , в один день писали дві-три розписки. Потім зять купив іншу маленьку машину, потім ще якусь іншу. Даним автомобілем користувався ОСОБА_5 , ОСОБА_31 , родичі. Ще раз позичали кошти в 2012 році на автомобіль Ніссан Мікра, попередній борг тоді ще не повернули, знову позичали на ОСОБА_29 . Кошти позичали два рази по 10 тисяч доларів США, їх потратили на купівлю автомобілей. На депозит ОСОБА_4 також дав гроші ОСОБА_9 . Потім в жовтні-листопаді 2014 року відносини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зіпсувались, в 2015 році вони розлучились. ОСОБА_5 зібрав все в хаті і сказав, що поїде до мами. Ювелірні вироби, комп`ютер забрав ОСОБА_23 коли пішов, залишився автомобіль Ніссан Мікра. Що саме було в сумках, які складав ОСОБА_23 свідок не бачила, коли він пішов виявляла чого не було в квартирі. Коли ОСОБА_4 була в лікарні в 2015 році і ОСОБА_23 прийшов відвідати доньку - забрав автомобіль Ніссан Мікра евакуатором, коли прийшов наступного разу - забрав документи на автомобіль, які були вдома. Колишній зять забрав у доньки все, залишив її ні з чим, писав скарги до неї та свідка на роботу. Дитиною останній не займається. Квартира на ОСОБА_29 належала свідку, її чоловіку і доньці ОСОБА_4 , в 2012 році таку подарували останній, в даній квартирі був ремонт і вона була обставлена. Відвідували їх кожного дня, внучку водили в садок, а ввечері дитину забирала ОСОБА_4 . Позичили 10 тисяч доларів США, в 2012 році коли вони купиляли автомобіль ОСОБА_38 позичили ще гроші, ОСОБА_31 писала розписку. Крім того свідок повідомила, що автомобіль Аутлендер купив її чоловік в 2008 році, чи ще хтось купував з ним їй не відомо, це був новий автомобіль.

Представник відповідача ТзОВ Рік-Автоцентр в дожне з судових засідань не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце їх проведення, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгялуд справи не подав.

За таких обставни суд вважає за можливе провести судове засідання у йог овідсутності відносно чого інші учасник процесу не заперечили.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Судовим розглядом встановлено, що сторони з 6 червня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 3 серпня 2015 року в справі №464/3196/15-ц (т. 1 а/с 8).

Під час час перебування в шлюбі ними було придбано автомобіль марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 . Так з відповіді Територіального сервісного центру №4641 РСЦ МВС у Львівській області вбачається, що даний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_5 4 грудня 2008 року (т. 1 а/с 145-146).

Стороною відповідача будь-яких належних і допустимих доказів, що вказаний транспортний засіб придбаний відповідачем за власні кошти та є його особистою приватною власністю не надано, а від так суд приходить до висновку, що даний автомобіль є майном подружжя набутим за час шлюбу, а тому є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

25 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр було укладено договір комісії на продаж транспортного засобу №837862-1, відповідно до якого комісіонер (ТзОВ Рік-Автоцентр ) зобов`язувався за дорученням комітента ( ОСОБА_5 ) здійснити для комітента продаж транспортного засобу автомобіля марки Opel Vivaro , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску (т.1 а/с 61).

Надалі 26 листопада 2014 року між ТзОВ Рік-Автоцентр та ОСОБА_2 укладено договір комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2, згідно з яким ОСОБА_2 за посередництвом ТзОВ Рік-Автоцентр було придбано у ОСОБА_5 автомобіль марки Opel Vivaro , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску (т.1 а/с 65).

На підставі вказаного договору 26 листопада 2014 року філією №1 ТзОВ Рік-Автоцентр видано ОСОБА_2 довідку-рахунок № НОМЕР_3 на автомобіль марки Opel Vivaro , номер кузова НОМЕР_1 (т. 1 а/с 60). За заявою ОСОБА_2 №53286486 від 26 листопада 2014 року на підставі зазначеної раніше довідки-рахунку ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Львова та Пустомитівського району було перереєстровано автомобіль марки Opel Vivaro , 2005 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 10).

Вирішуючи вимоги позивача щодо визнання вказаних вище договорів недійсними суд враховує те, що відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 2 даної статті визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Водночас, ч. 3 такої передбачено випадки, у яких вимагається письмова згода другого з подружжя для укладення одним із подружжя договору щодо розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема згода другого з подружжя має бути подана письмово у разі укладення договорів стосовно цінного майна.

Також згідно з ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Наведене кореспондується з вимогами ч. 3 ст. 65 СК України, відповідно до яких для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) у якому Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.

Так з наданих ТзОВ Рік-Автоцентр документів щодо продажу ОСОБА_2 за дорученням комітента ОСОБА_5 автомобіля марки Opel Vivaro , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску вбачається, що при укладенні відповідачем ОСОБА_5 з ТзОВ Рік-Автоцентр договору комісії на продаж зазначеного автомобіля позивачем ОСОБА_4 як другим з подружжя письмова згода на продаж такого не надавалась (т. 1 а.с. 59-67).

При цьому з договору комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року та виданої на підставі такого довідки-рахунку №837862, вбачається, що ОСОБА_5 було відчужено ОСОБА_2 за посередництва ТзОВ Рік-Автоцентр було придбано автомобіль марки Opel Vivaro , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2005 року випуску, вартісю 77000 (сімдесят сім тисяч) гривень (т.1 а/с 60, 65).

Враховуючи суму договору купівлі-продажу транспортного засобу, у відповідності до частини четвертої статті 65 СК України відповідач повинен був отримати від позивача письмову згоду на відчуження автомобіля, однак доказів отримання такої не представив, а позивач заперечує надання такої.

При цьому суд критично ставиться до тверджень відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про те, що позивачу ОСОБА_4 було відомо про намір продати зазначений автомобіль та під час продажу такого сторони ще проживали разом, оскільки продаж автомобіля марки Opel Vivaro відбувся в кінці листопада 2014 року, а рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 3 серпня 2015 року в справі №464/3196/15-ц про розірвання шлюбу між ними встановлено, що з листопада 2014 року сторони не проживають разом, не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства (т. 1 а/с 8).

З наведеного вбачається, що при укладенні між ОСОБА_5 та ТзОВ Рік-Автоцентр договору комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року було порушено вимоги ч. 3 ст. 65 СК України, щодо подання письмової згоди другого з подружжя на укладення такого.

Позивач ОСОБА_4 просить визнати недійсними договори щодо продажу зазначеного вище автомобіля марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 , а також реєстрацію вказаного автомобіля на ім`я відповідача ОСОБА_2 , та поділити спільне майно подружжя, відступивши від рівності часток подружжя шляхом визнання за нею право власності на ѕ частки даного автомобіля марки та визнання за відповідачем ОСОБА_5 право власності на ј частки такого.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Водночас право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Водночас, як вбачається з показів сторони відповідача та матеріалів справи, відчуження автомобіля марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 , відбулося внаслідок усвідомленої волі власника такого ОСОБА_5 на укладення відповідного договору комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, відтак відповідач ОСОБА_2 у даному випадку є добросовісним набувачем.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК Укрїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 травня 2018 року у справі №755/20923/14-ц, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Однак частинами 1 та 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 27 січня 2021 року у справі №715/571/19, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Водночас, позивач ОСОБА_4 мотивуючи свої позовні вимоги про поділ автомобіля марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 , тим, що такий було відчужено без її згоди, не пред`являє вимогу про компенсацію на її користь відповідної частки вартості вказаного автомобіля, натомість просить визнати недійсними правочини щодо продажу такого, що у разі задоволення її позовних вимог фактично означатиме витребування даного автомобіля з володіння добросовісного набувача - відповідача ОСОБА_2 внаслідок застосування реституції.

Відтак позивачем ОСОБА_4 при зверненні з позовом було обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права, а тому її вимоги щодо визнання недійсними договору комісії на продаж транспортного засобу №837862-1 від 25 листопада 2014 року, договору комісії на купівлю транспортного засобу №837862-2 від 26 листопада 2014 року, довідки-рахунку філії №1 ТзОВ Рік-Автоцентр від 26 листопада 2014 року №837862 та реєстрації автомобіля на ім`я ОСОБА_2 на підставі вказаної довідки, а також пов`язані з такими вимоги про поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 , шляхом визнання за нею права власності на ѕ частки даного автомобіля та за відповідачем ОСОБА_5 право власності на ј його частки, до задоволення не підлягають.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_4 про стягнення з відповідача ОСОБА_5 на її користь ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі №464/8964/16-ц, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

В судовому засіданні оглядом матеріалів справи №464/8964/16-ц, провадження №2/464/236/17, вбачається, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у даній справі стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 заборгованість за договорами позики у розмірі 129128 (сто двадцять дев`ять тисяч сто двадцять вісім) гривень 00 копійок.

При цьому даним рішенням встановлено, що 12 жовтня 2008 року та 25 березня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_22 було укладено договори позики грошових коштів, що стверджується наявними у матеріалах справи копіями боргових розписок від 12 жовтня 2008 року та 25 березня 2012 року. Позивач за наявними розписками передав у власність відповідача грошові кошти. Згідно з вказаними розписками відповідач отримав кошти у розмірі по 10000 дол.США за кожним із договорів, тобто на загальну суму 20000 дол.США грн. на придбання рухомого майна - автомобілів, однак у встановлений термін грошових коштів не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

Водночас, даним рішенням не встановлено для придбання яких саме автомобілів та у яких цілях ОСОБА_4 було отримано від ОСОБА_9 в позику грошові кошти. Матеріали справи містять копії розписок, зазначених у рішенні суду. Так, в своїй розписці від 12 жовтня 2008 року ОСОБА_39 зазначає, що взяла у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10000 (десять тисяч) доларів США на придбання автомобіля марки Опель Віваро, який буде пригнаний з Іспанії в грудні 2008 року (а.с. 18). У розписці ж від 25 березня 2012 року ОСОБА_9 зазначає, що передав грошові кошти в 10000 (десять тисяч) доларів США ОСОБА_39 для придбання автомобіля Ніссан Мікра, 2006 року, р.н. НОМЕР_19 , у ОСОБА_14 для організації розвитку дитини ОСОБА_40 (а.с. 20).

З вказаних розписок, а також показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_15 вбачається, що при переданні даних коштів позивачу ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_5 не був присутній. При цьому останній заперечує той факт, що йому було відомо про отримання позивачем у даній справі ОСОБА_4 , його дружиною на той час, таких грошових коштів, а також факт придбання зазначених автомобілів в рахунок таких. Суд звертає увагу на те, що позивачем ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів того, що отримані нею грошові кошти були витрачені саме на придбання автомобілів, що були набуті сторонами під час шлюбу, зокрема автомобіля марки Opel Vivaro , р.н. НОМЕР_2 . Що ж до автомобіля Ніссан Мікра, то з матеріалів справи вбачається, що такий не було набуто у власність ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , оскільки відповідно до договору на купівлю транспортного засобу №969059-2 від 26 травня 2015 року автомобіль марки Nissan Micra , 2006 року випуску, за посередництва ТзОВ Ріке-Автоцентр було продано ОСОБА_41 саме ОСОБА_14 , а не позивачем ОСОБА_4 чи відповідачем ОСОБА_5 (т. 4 а/с 65). При цьому позивач стверджує, що ОСОБА_14 12 квітня 2021 року було видано їй, ОСОБА_5 та ОСОБА_17 довіреність на вчинення правочинів щодо розпорядження автомобілем Ніссан Мікра , 2006 року, р.н. НОМЕР_19 , та такий автомобіль було фактично передано їм у володіння, однак доказів наведеного та копії даної довіреності нею суду не надано. При цьому згідно з відповіддю приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Моргуна О.С., копія зазначеної довіреності, посвідчена ним 12 квітня 2012 року за реєстровим №410, знищена у зв`язку зі спливом строку її зберігання, відтак суд позбавлений можливості дослідити зміст такої (т. 4 а/с 117).

Відтак позивачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів того, що отримання нею грошових коштів в позику від ОСОБА_9 здійснювалося в інтересах сім`ї, а також що вказані кошти були використані в інтересах такої. При цьому суд критично ставиться до показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_15 щодо мети надання в позику зазначених коштів, оскільки такі є батьками позивача ОСОБА_4 .

Окрім того, з позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_9 звернувся до Сихівського районного суду м. Львова 8 грудня 2016 року, тобто вже після звернення ОСОБА_4 до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, а також подання ОСОБА_5 зустрічного позову, відтак суд розцінює даний позов як такий, що поданий саме з метою подальшого стягнення коштів з ОСОБА_5 . Крім того, суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_4 стверджує, що кошти вона позичила в батька в інтересах сім`ї, однак подавши позов про поділ майна подружжя, не залучає до участі в справі за позовом ОСОБА_9 до неї про стягнення боргу її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , що свідчить про протилежне щодо мети отримання позики або використання отриманих коштів.

З врахуванням наведеного, вимоги позивача ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 на її користь ѕ суми боргу, визначеного рішенням Сихівського районного суду м. Львова, до задоволення також не підлягають.

Вирішуючи вимоги відповідача ОСОБА_5 за зустрічним позов суд приходить до наступного.

Щодо позовних вимог ОСОБА_5 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ нажитого у шлюбі майна, а саме каміну, телевізору Samsung, домашнього кінотеатру із відеомагнітофоном, двохдверного холодильника Samsung, бойлера, батареї в спальню з терморегулятором, цифрового дзеркального фотоапарату Nikon D 80, стола з набором крісел з червоного дерева, металевого сейфу, набору інструментів Топекс, робочого столу та офісного шкіряного крісла, ліжка та матрацу, телевізору Grundig, мікрохвильової печі Самсунг, комбайну Бош, килиму, журнального столику, велотренажеру, набору для пікніків, кованого мангалу ручної роботи, чоловічої бритви Філіпс, а також ювелірних виробів, то такі до задоволення не підлягають, оскільки ОСОБА_5 чи його представником не представлено належних і допустимих доказів придбання такого майна в шлюбі та користування таким ОСОБА_4 . Крім того, як позивач ОСОБА_4 у своїх заявах по суті, так і свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_15 в своїх показах, наданих в судовому засіданні, стверджують, що облаштування та обмеблювання квартири, в якій проживало подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювалося саме ними, оскільки така спочатку належала їм, доказів протилежного відповідачем ОСОБА_5 суду також не надано.

Також ОСОБА_5 пред`явлено вимогу про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів (на рахунку в банках та інших фінансових установах) в сумі 204 516 гривень та розподілення таких.

Частиною 2 ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

При цьому згідно з ч.ч. 1, 2 ст 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Так дійсно з наявної в матеріалах справи декларації ОСОБА_22 про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік (т. 2 а.с. 120-128) вбачається, що сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах становила 88722 грн., з яких сума коштів, вкладених у звітному році - 101538 грн., доходи одержані з усіх джерел в Україні, зокрема проценти отримані позивачем за даний рік - 10344 грн., інші доходи - 3912 грн. При цьому загальна сума доходу, одержаного ОСОБА_4 за 2014 рік становила 72 662 грн., з яких заробітна плата та інші виплати відповідно до умов трудового договору - 58406 грн.

Водночас, як вбачається з заперечень позивача ОСОБА_4 на зазначені вимоги відповідача ОСОБА_5 , викладені у відзиві від 18 жовтня 2018 року, та наданими на підтвердження таких довідками про банківські операції та виписками по рахунках (т. 2 а/с 205-230), зазначена у декларації сума вкладених у поточному році коштів у розмірі 101 38,50 грн., не є коштами, які були безпосередньо в наявності у позивача станом на 2014 рік, а загальною сумою коштів, що вкладались позивачем на рахунки протягом даного року. При цьому залишок коштів на рахунках позивача ОСОБА_4 станом на 31 грудня 2014 року становив 88721, 86 грн.

Хоч позивач ОСОБА_4 і визнає, що на її ім`я було оформлено ряд депозитних вкладів, однак стверджує, що кошти для розміщення даних депозитів були надані їй батьком та в подальшому повернені нею такому. Так з наявних в матеріалах справи розписок ОСОБА_9 вбачається, що 24 серпня 2015 року ним було отримано від його доньки ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 2500 доларів США та проценти від цього вкладу в сумі 20000 грн, які були надані ним для розміщення на депозитному рахунку, а також 24 серпня 2017 року ним було отримано від останньої грошові кошти в сумі 30000 грн., які також були надані ним для розміщення на депозитному рахунку (т. 5 а/с 4, 5). При цьому суд критично ставиться до можливості позивача ОСОБА_4 розмістити в банку депозитний вклад такого розміру як за рахунок власних коштів, так і з можливих доходів відповідача ОСОБА_5 , оскільки згідно з відповідями Личаківської ДПІ Личаківського управління ГУ ДФС у Львівській області від 28 листопада 2018 року на запит суду у відповідача ОСОБА_5 був відсутній офіційний дохід з 2011 по 2015 роки (т. 3 а/с 23-24), а з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів №1367/9/08.1-08 від 25 січня 2019 року вбачається, що дохід ОСОБА_4 за 2014 рік становив 62365,37 грн. (т. 3 а/с 69).

При цьому позивач стверджує, що частину процентів від вкладів за погодженням з батьком нею було використано на потреби дитини, як і зазначені в декларації про доходи за 2014 рік інші доходи розміром 3912 грн. Суд враховує те, що до листопада 2014 року сторони проживали разом та вели спільне господарсто, від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а/с 7), відтак з врахуванням відсутності у відповідача ОСОБА_5 власних доходів, позивачем для утримання сім`ї та дитини зокрема використовувались отримані нею доходи, в тому числі й ті, поділити які просить відповідач, доказів протилежного відповідачем не надано.

З врахуванням наведеного вимоги відповідача щодо розподілення зазначених вище коштів задоволенню не підлягають.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_5 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя легкового автомобіля марки Kia Rio , номер VIN: НОМЕР_14 , д.н. НОМЕР_15 , а також легкового автомобіля марки Daewoo Matiz , номер VIN: НОМЕР_16 , д.н. НОМЕР_17 , суд враховує те, що з матеріалів справи вбачається, що сторонами визнається факт придбання даних автомобілів під час шлюбу, а тому такі є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас розглядаючи вимоги відповідача ОСОБА_5 щодо визнання за ним права власності на Ѕ частки зазначених автомобілів та стягнення з відповідача ОСОБА_4 на його користь Ѕ частини вартості таких суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з відповідей Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області на запити представника відповідача адвоката Ощипка В.С. від 4 січня 2019 року №31/13-0-295/нз та №31/13-0-296/нз (т. 3 а/с 75-78), автомобіль Kia Rio д.н.з. НОМЕР_15 був зареєстрований за позивачем ОСОБА_42 21 жовтня 2011 року, а з 21 лютого 2012 року такий перереєстровано на ім`я ОСОБА_19 . Автомобіль Daewoo Matiz д.н.з. НОМЕР_17 був зареєстрований за позивачем ОСОБА_42 21 квітня 2010 року, а з 13 вересня 2011 року такий перереєстровано на ім`я ОСОБА_20 .

При цьому відповідач ОСОБА_5 стверджує, що йому не було відомо як про придбання, так і про продаж зазначених автомобілів, однак позивачем ОСОБА_4 дані факти заперечуються, водночас жодною зі сторін не надано суду належних і допустимих доказів як на підтвердження, так і на спростування зазначених обставин. Не представлено відповідачем ОСОБА_5 суду також доказів того, що вказані автомобілі після їх придбання, а також кошти отримані від відчуження таких, були використані позивачем ОСОБА_4 не в інтересах сім`ї.

Окрім того, оскільки наведене майно перебуває у власності третіх осіб, відтак, як вже зазначалося судом раніше, у разі порушення прав відповідача ОСОБА_5 внаслідок продажу зазначених автомобілів, відновлення таких можливе лише шляхом стягнення на його користь компенсації частини їх вартості. Просячи стягнути на його користь 54676,15 грн., що становить Ѕ частину вартості автомобілів, відповідач ОСОБА_5 зазначає, що вартість спірних транспортних засобів визначено виходячи з середньоринкової вартості аналогічних автомобілів згідно інформації з довідника Бюлетень автотоварознавця (т. 3 а/с 79-81).

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так згідно з ч. 1, 2 ст. 102 ЦПК України обставини, встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, встановлюються відповідним висновком експерта. При цьому відповідно до ч. 3 даної статті висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 4 жовтня 2019 року в справі за клопотанням представника відповідача було призначено експертизу для визнання ринкової вартості спірних автомобілів Kia Rio та Daewoo Matiz станом на момент їх продажу (т. 4 а/с 121-122), однак вказану ухвалу суду було залишено без виконання у зв`язку з несплатою відповідачем ОСОБА_5 вартості проведення такої (т. 4 а/с 143). Також відповідачем не було надано відповідного висновку експерта щодо вартості спірних автомобілів, виконаного на його замовлення. Відтак судом під час розгляду справи не було здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження вартості автомобілів та таких не було надано стороною, що була зобов`язана довести обставини, на які вона посилається - відповідачем ОСОБА_5 . З врахуванням наведеного вимоги відповідача ОСОБА_5 про щодо визнання за ним права власності на Ѕ частки зазначених вище автомобілів та стягнення на його користь з позивача ОСОБА_4 вартості такої - 54676,15 грн. не підлягають до задоволення.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Ухвалюючи рішення у справі суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання судових витрат. Оскільки суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог як за позовом ОСОБА_4 , так і за зустрічним позовом ОСОБА_5 , відтак судові витрати сторонам у справі відшкодуванню не підлягають.

Крім того, у відповідності до положень ст. 158 ЦПК України вжиті заходи забезпечення позову ухвалою суду від 27 липня 2016 року, якою накладено арешт на автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 , слід скасувати, оскільки суд прийшов до переконання, що вимоги позивача ОСОБА_4 про скасування реєстрації права власності на даний автомобіль за ОСОБА_2 до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 76-82, 89, 141, 158, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовити.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 липня 2016 року про накладення арешту на автомобіль марки Opel Vivaro , фургон маловантажний-В, 2005 року, об`єм двигуна 1870, д.н. НОМЕР_2 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_20 .

Відповідачі: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 ;

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю Рік-Автоцентр , місцезнаходження: м. Львів, вул. Щирецька, 36, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35101539.

Суддя: Стрепко Н.Л.

Дата ухвалення рішення03.09.2021
Оприлюднено03.09.2021
Номер документу99346702
СудочинствоЦивільне
Сутьподіл майна подружжя

Судовий реєстр по справі —463/2827/16-ц

Постанова від 28.06.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Постанова від 27.06.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Ухвала від 31.01.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Ухвала від 22.11.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Ухвала від 02.11.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Ухвала від 18.10.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Ухвала від 18.10.2021

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Бойко С. М.

Рішення від 03.09.2021

Цивільне

Личаківський районний суд м.Львова

Стрепко Н. Л.

Ухвала від 29.09.2020

Цивільне

Личаківський районний суд м.Львова

Стрепко Н. Л.

Ухвала від 02.03.2020

Цивільне

Личаківський районний суд м.Львова

Стрепко Н. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні