Постанова

від 22.07.2022 по справі 189/630/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 липня 2022 року

місто Київ

справа № 189/630/16-ц

провадження № 61-15921св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Селянське (фермерське) господарство Климчука Валерія Михайловича, Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія АС», Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, Покровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

третя особа - державний реєстратор Покровської районної державної адміністрації Кривошей Анастасія Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року, постановлене суддею Чорною О. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складіПетешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2015 року, у травні 2016 року та у серпні 2019 року звернулася до суду із позовними вимогами (з урахуванням первісного, об`єднаного та уточненого позовів) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання рухомого та нерухомого майна спільною сумісною власністю осіб та подружжя, визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого майна, визнання незаконним та скасування рішення власника про відчуження нерухомого майна, стягнення 1/2 частини вартості нерухомого та рухомого майна, зобов`язання скасувати реєстрацію права власності на рухоме майно та поновлення реєстрації права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з жовтня 2006 року перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, їздили разом відпочивати, святкували дні народження, несли спільні витрати, купували товар у магазинах, купували інші речі в інтересах сім`ї, користувалися рівними правами на майно, вели спільне господарство, отримували дохід від підприємницької діяльності, пов`язаної з вирощуванням та продажем овочів та іншої сільськогосподарської продукції, розпоряджалися спільним бюджетом (коштами). 14 березня 2008 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ОСОБА_1 зазначала, що всі кошти, які вони спільною працею заробляли, за її згодою, ОСОБА_2 витрачав на купівлю транспортних засобів та будівництво нерухомого майна для подальшого використання в підприємницькій діяльності з метою збільшення сімейного бюджету для їх спільних потреб.

Позивач звертала увагу на те, що за час спільного проживання за спільні кошти ними придбано нерухоме майно та транспортні засоби.

Транспортний засіб ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, автомобіль Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, трактор Беларус-892, 2007 року випуску, автомобіль Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD 2477, реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль МАЗ 5337 11150, 1992 року випуску, причіп вантажний ГКБ 8350, 1988 року випуску, автомобіль КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний John Deere 9600, 1996 року випуску, трактор John Deere 8310R, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , трактор Беларус-892, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , придбані Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_2 (далі - СФГ ОСОБА_2.), а у 2017 році продані Товариству з обмеженою відповідальністю «Надія АС» (далі - ТОВ «Надія АС»).

Позивач стверджувала, що за спільні з ОСОБА_2 кошти в період з 2013 року до 2014 року здійснено перебудову об`єкта нерухомості - комплексу нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , та значно збільшено його вартість, а також побудовано теплицю. На підставі рішення СФГ ОСОБА_2 від 23 червня 2017 року та протоколу загальних зборів ТОВ «Надія АС» від 23 червня 2017 року здійснено відчуження зазначеного нерухомого майна шляхом внесення цього майна до статутного фонду ТОВ «Надія АС», чим порушено її майнові права.

ОСОБА_1 посилалася на те, що СФГ ОСОБА_2 , власником та єдиним членом якого є ОСОБА_2 , за своєю організаційно-правовою формою є приватним підприємством, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання, тому спірне рухоме та нерухоме майно є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, позивач просила суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати, що рухоме майно СФГ ОСОБА_2., а саме автомобіль ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , автомобіль Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 , трактор Беларус-892, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , придбане під час спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є їх спільною сумісною власністю;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 червня 2016 року № 1258/02/1247/2, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС»,транспортного засобу ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС»на транспортний засіб ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, та поновити реєстрацію права власності на цей транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 червня 2016 року № 1259/02/1247/2016, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС»,автомобіля Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС»на транспортний засіб Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 , та поновити реєстрацію право власності на цей транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати наказ СФГ ОСОБА_2 від 08 червня 2016 року № 3 про зняття з обліку та продаж ТОВ «Надія АС»трактора

Беларус-892, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області поновити реєстрацію права власності на трактор Беларус-892, 2007 року випуску, за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати, що рухоме майно СФГ ОСОБА_2 , а саме автомобіль Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD 2477, реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль МАЗ 5337 11150, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 , причіп вантажний ГКБ 8350, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 , автомобіль КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; комбайн зернозбиральний марки John Deere 9600, 1996 року випуску, трактор John Deere 8310R, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , трактор Беларус-892, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , придбане під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 липня 2017 року № 1, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», трактора Беларус-892, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області поновити реєстрацію права власності на трактор Беларус-892, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 липня 2017 року № 2, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», комбайна зернозбирального John Deere 9600, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 ;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровські області поновити реєстрацію права власності на комбайн зернозбиральний John Deere 9600, 1996 року випуску, за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08 липня 2017 року № 3, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», трактора John Deere 8310R, 2011 року випуску, реєстраційні номер НОМЕР_4 ;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровські області поновити реєстрацію права власності на трактор John Deere 8310R, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 липня 2017 року № 1247/2017/522743, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», транспортного засобу ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

- скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС» на транспортний засіб ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, та поновити право власності на цей транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 липня 2017 року № 1247/2017/522373, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», причепу вантажного ГКБ 8350, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 ;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС» на причіп вантажний ГКБ 8350, 1988 року випуску, та поновити право власності на нього за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 липня 2017 року № 1247/2017/538436, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», транспортного засобу МАЗ 5337, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 ;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС» на транспортний засіб МАЗ 5337, 1992 року випуску, та поновити право власності на цей транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 липня 2017 року № 1247/2017/538472, укладений між СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія АС», транспортного засобу КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС» на транспортний засіб КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, та поновити право власності на цей транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 червня 2014 року № 1247/2017/538526, укладений між СФГ ОСОБА_2.і ТОВ «Надія АС», транспортного засобу Mitsubishi Pajero Sport, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Надія АС» на автомобіль Mitsubishi Pajero Sport, 2011 року випуску, та поновити право власності на зазначений транспортний засіб за СФГ ОСОБА_2 ;

- визнати, що нерухоме майно СФГ ОСОБА_2 - комплекс нежитлових будівель, загальною площею 11 868, 5 кв. м, саме: літ. А-1 нежитлова будівля-майстерня, літ. а-1 добудова до нежитлової будівлі-майстерні, літ. 1-Б бокси гаражів, літ. 1-В заправка, літ. 1-Г нежитлова будівля зерноскладу, літ. 1-Д бокси гаражів, літ. 1-Л нежитлова будівля зерноскладу, літ. 1-М нежитлова будівля зерноскладу, літ. 1-Р нежитлова будівля зерноскладу, літ. 1-Ж навіс, літ. 1-3 нежитлова будівля складу запчастин, літ. 1-П нежитлова будівля току, літ. 1-С нежитлова будівля очисного комплексу ЗАВ-20 з ваговою, літ. 1-Н теплиця, літ. 1- Т вбиральня, літ. 1-К водоколонка, № 1-6 огорожа, літ. І бруківка, розташований на АДРЕСА_1 , придбане під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати незаконним та скасувати рішення СФГ ОСОБА_2 від 23 червня 2017 року про відчуження зазначеного нерухомого майна шляхом внесення до статутного фонду ТОВ «Надія АС»;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що розташоване на вул. Пушкіна, 4-Б в с. Червоний Лиман Покровського району Дніпропетровської області, за ТОВ «Надія АС», проведену 23 червня 2017 року державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Кривошей А. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 35865603 від 26 червня 2017 року, номер запису про право власності 21105297;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 127 485, 50 грн - 1/2 частини вартості транспортного засобу ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 ; 71 531, 00 грн - 1/2 частини вартості транспортного засобу Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 ; 153 367, 50 грн - 1/2 частини вартості трактора Беларус-892, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ; 208 225, 50 грн - 1/2 частину вартості автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD 2477, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 87 292, 50 грн - 1/2 частини вартості автомобіля марки МАЗ 5337 11150, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 ; 20 001, 50 грн - 1/2 частини вартості причепа вантажного ГКБ 8350, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 ; 130 332, 00 грн - 1/2 частини вартості автомобіля КАМАЗ 53212 10850, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 38 493, 50 грн - 1/2 частину вартості автомобіля марки МАЗ 3302-414 2464, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; 557 700, 50 грн - 1/2 частини вартості комбайна зернозбирального John Deere 9600, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 ; кошти в розмірі 2 062 280, 00 грн - 1/2 частини вартості трактора John Deere 8310R, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; 153 367, 50 грн - 1/2 частини вартості трактора Беларус-892, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; 2 291 575, 50 грн - 1/2 частини вартості комплексу нежитлових будівель, загальною площею 11 868, 50 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ; 1 408 522, 40 грн - 1/2 частини вартості теплиці літ. 1-І, розташованої на АДРЕСА_1 , разом 7 310 174, 90 грн.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 , СФГ ОСОБА_2 і ТОВ «Надія-АС» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, Покровський районний суд Дніпропетровської області у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не довела проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету до укладення шлюбу. Також суд не встановив підстав вважати, що майно, набуте СФГ ОСОБА_2 у період з 2008 року до 2014 року, є об`єктом спільної сумісної власності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 23 вересня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18), від 12 березня 2020 року у справі № 179/130/13-ц (провадження № 61-44846св18), від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18);

- суд першої інстанції допитав свідків, які не були заявлені під час підготовчого засідання, судом не з`ясовано думку інших учасників справи з цього приводу, не вирішено клопотання сторони позивача щодо визнання доказів недопустимими (допит свідків);

- наявні обґрунтовані сумніви в неупередженості судді Петешенкової М. Ю., яка мала бути відсторонена від розгляду цієї справи, оскільки раніше ухвалювала рішення у цій справі, яке було скасовано;

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання прослухати технічний запис показань свідків; суд першої інстанції безпідставно відхилив письмові пояснення позивача як свідка.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у листопаді2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 03 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 1993 року зареєстроване СФГ ОСОБА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_14 , засновник, голова та єдиний член юридичної особи - ОСОБА_2 , форма власності - приватна, види діяльності - вирощування зернових культур, овочів та баштанних культур, оптова торгівля зерном, фруктами і овочами, роздрібна торгівля.

ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 20 вересня 1980 року до 17 жовтня 2006 року.

14 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано 27 січня 2015 року.

ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2004 року до 31 березня 2005 року працювала у фізичної особи-підприємця кухаркою за трудовим договором № 129, з 13 квітня 2005 року отримувала виплату допомоги по безробіттю, а 01 червня 2007 року прийнята на роботу до СФГ ОСОБА_2 різноробочою та працювала на цій посаді до 01 грудня 2014 року.

За період з 01 липня 2007 року до 30 листопада 2014 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в розмірі 80 218, 99 грн, що підтверджується довідкою СФГ ОСОБА_2 від 12 квітня 2017 року.

ОСОБА_2 за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2015 року нараховано заробітну плату в сумі 134 089,63 грн, що підтверджується довідкою СФГ ОСОБА_2 від 20 листопада 2018 року № 16.

У користуванні СФГ ОСОБА_2 станом на 29 січня 2007 року знаходилося 456, 7788 га землі, станом на 24 січня 2008 року - 515, 0239 га, станом на 28 січня 2009 року - 524, 9027 га, станом на 27 січня 2010 року - 519, 9736 га, станом на 17 січня 2011 року - 518, 8790 га, станом на 24 січня 2012 року, 23 січня 2013 року та 24 січня 2014 року - 513, 7299 га землі.

На підтвердження господарської діяльності СФГ ОСОБА_2 відповідач надав річні звіти, звіт про фінансові результати, звіти про збирання урожаю за період з 2002 року до 2008 року, податкові накладні, товарні накладні за період з 2008 року до 2014 року.

Згідно з рішенням Олександрівської сільської ради від 15 грудня 2006 року № 91 ухвалено оформити право власності на комплекс нежитлових будівель - майстерню, склад запчастин, заправку для тракторів, які розташовані в АДРЕСА_1 , за СФГ ОСОБА_2 . На підставі цього рішення 05 лютого 2007 року видано свідоцтво про право приватної власності СФГ ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно.

У подальшому здійснено реконструкцію господарського двору СФГ ОСОБА_2 , що підтверджується технічним паспортом на комплекс нежитлових будівель від 05 червня 2013 року та декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 23 грудня 2013 року. 18 липня 2014 року видано свідоцтво про право приватної власності СФГ ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно, загальною площею 11 868, 50 кв. м.

На підтвердження придбання будівельних матеріалів та обладнання, замовлення та оплати послуг і робіт саме СФГ ОСОБА_2 . ОСОБА_2 надав відповідні бухгалтерські, господарські та банківські документи, згідно з якими його покупцем є саме господарство.

СФГ ОСОБА_2 в період з вересня 2007 року до березня 2012 року придбало такі транспортні засоби: ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, трактор Беларус-892, 2007 року випуску, Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD 2477, 2011 року випуску, МАЗ 5337 11150, 1992 року випуску, причіп вантажний ГКБ 8350, 1988 року випуску, КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, комбайн John Deere 9600, 1996 року випуску, трактор Беларус-892, 2008 року випуску та трактор John Deere 8310R, 2011 року випуску, який придбано за рахунок кредитних коштів, наданих на підставі кредитного договору від 27 березня 2012 року № 011-305653/62222, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» і СФГ ОСОБА_2 .

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10 червня 2016 року СФГ ОСОБА_2. продало, а ТОВ «Надія АС» купило транспортні засоби ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, та Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 10 червня 2016 року № 1258/02/1247/2016 та № 1259/02/1247/2016.

Також у період з 01 липня 2017 року до 13 липня 2017 року СФГ ОСОБА_2 продало, а ТОВ «Надія АС» купило трактор колісний Беларус-892, 2008 року випуску, трактор колісний John Deere 8310R, 2011 року випуску, комбайн зернозбиральний John Deere 9600, 1996 року випуску, Mitsubishi Pajero Sport, 2011 року випуску, транспортні засоби МАЗ 5337, 1992 року випуску, КАМАЗ 53212, 1990 року випуску, ГКБ 8350, 1988 року випуску, та ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, що підтверджується договорами купівлі-проваджу від 01 липня 2017 року № № 1247/2017/522373, 1247/2017/522743, від 05 липня 2017 року № 1, від 08 липня 2017 року № № 2, 3, від 13 липня 2017 року № № 1247/2017/538526, 1247/2017/538436, 1247/2017/538472.

Зазначені транспортні засоби зареєстровані за ТОВ «Надія АС».

Також 23 червня 2017 року загальні збори учасників ТОВ «Надія АС», засновниками якого є ОСОБА_2 та СФГ ОСОБА_2 , прийняли рішення, оформлене протоколом № 2, про прийняття до статутного фонду ТОВ «Надія АС» нерухомого майна та комплексу нежитлових будівель, загальною площею 11 868, 50 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із заявою засновника СФГ ОСОБА_2 про передачу ним до статутного фонду ТОВ «Надія АС» цього нерухомого майна.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 червня 2017 року власником комплексу нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Надія АС».

Право, застосоване судом

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Правило статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання рухомого майна, придбаного в цей період, спільною сумісною власністю

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 4-283цс18) зазначено, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

ОСОБА_1 , зазначаючи про проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилалася на показання свідків, певні фото, а також на факт отриманням особистої кореспонденції на адресу місця проживання відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши надані позивачем докази, зробив висновок про те, що показання свідків, фото та листи не підтверджують факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу у зазначений період, оскільки не підтверджують ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, інтимні відносини самі по собі - без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не можуть підтверджувати те, що між сторонами склалися та мали місце протягом зазначеного періоду часу усталені стосунки, які притаманні подружжю, тому суди обґрунтовано відмовили у встановленні факту проживання однією сім`єю до укладення шлюбу.

Крім того, той факт, про встановлення якого просила ОСОБА_1 , зокрема факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки спірні транспорті засоби придбані СФГ ОСОБА_2 за кошти цієї юридичної особи, отримані в результаті здійснення господарської діяльності. СФГ ОСОБА_2 зареєстроване 21 липня 1993 року, тобто задовго до початку періоду, протягом якого позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю з засновником цього фермерського господарства. ОСОБА_1 не була ані засновником, ані членом СФГ ОСОБА_2 , доказів внесення нею грошових коштів чи майна до статутного чи складеного капіталу цього фермерського господарства в період з жовтня 2006 року до 14 березня 2008 року чи раніше жовтня 2006 року позивач не надала.

З наведених підстав правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вимог про визнання транспортних засобів ГАРЗ СС-3309, 2007 року випуску, Volkswagen Caddy, 2007 року випуску, трактора Беларус-892, 2007 року випуску, спільною сумісною власністю, визнання недійсними правочинів щодо відчуження зазначеного майна та стягнення 1/2 частини вартості цього рухомого майна, оскільки спірне майно придбане СФГ ОСОБА_2 за кошти, отримані внаслідок господарської діяльності підприємства, та є власністю юридичної особи, яку не обмежено в розпорядженні належним їй майном.

У касаційній скарзі заявник не навела переконливих доводів на обґрунтування вимог касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до власного викладу обставин справи, непогодження із встановленими фактичними обставинами справи судами першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші доводи касаційної скарги щодо належності спірного майна на праві спільної сумісної власності ґрунтуються на припущенні, що у період з жовтня 2006 року до 14 березня 2008 року сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах, оскільки наведений факт судами не встановлений.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме про те, що суд першої інстанції не врахував показання позивача як свідка, допитав свідків, які не були заявлені під час підготовчого засідання, не з`ясував думку інших учасників справи з цього приводу та не вирішив клопотання сторони позивача щодо визнання доказів недопустимими (допит свідків), а також про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання прослухати технічний запис показань свідків.

Зазначені обставини не призвели до неправильного вирішення спору по суті пред`явлених вимог, оскільки суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що показання свідків не є достатніми для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні положень статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Додатково враховано, що у судовому засіданні, призначеному на 19 листопада 2020 року, суд першої інстанції поставив на обговорення питання про виклик та допит свідків за клопотанням позивача, а саме свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , втім представник позивача зазначив, що не наполягає на виклику цих свідків, тому суди відмовили в задоволенні клопотання позивача про відтворення технічного запису показань цих свідків.

Суд першої інстанції заслухав покази ОСОБА_1 як свідка, врахував, що позивач є заінтересованою особою у вирішенні спору, тому критично оцінив покази позивача як свідка, що відповідає приписам статті 89 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження

№ 61-28343св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

Так, у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у

справі № 6-2253цс15 зроблено такий висновок: «За правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Подібні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження

№ 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зроблено висновок про те, що: «Обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18),та Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

Щодо вимог про визнання рухомого та нерухомого майна, придбаного в період шлюбу, спільною сумісною власністю подружжя

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції, чинній на час створення СФГ ОСОБА_2 , селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право продавати і передавати підприємствам, установам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування належне йому на праві власності майно.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. У власності майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, на яке посилається заявник у касаційній скарзі, щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не була засновником та членом СФГ ОСОБА_2 , не вносила власних коштів до статутного чи складеного капіталу СФГ ОСОБА_2 , не має корпоративних прав у цьому підприємстві. Також до статутного чи складеного капіталу СФГ ОСОБА_2 не вносилися спільні кошти та спільне майно подружжя.

Суди першої та апеляційної інстанцій дали оцінку доказів, наданих учасниками справи, та зробили обґрунтований висновок про те, що СФГ ОСОБА_2 здійснювало господарську діяльність з 1993 року, отримувало прибуток, за рахунок якого придбало транспортні засоби, нерухоме майно, зробило переобладнання комплексу нежитлових будівель та використовувало зазначене майно у діяльності фермерського господарства для досягнення статутних цілей.

Також у справі, що переглядається, суди врахували, що єдиним джерелом доходу сім`ї в період шлюбу, згідно з доказами, наданими учасниками справи, є заробітна плата, яку отримували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сукупний розмір якої неспівставний із вартістю транспортних засобів і вартістю переобладнання нежитлового комплексу, витрати на які здійснено СФГ ОСОБА_2 .

Суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги, що нерухоме майно придбано СФГ ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , яка не надала доказів її трудової або фінансової участі чи залучення спільних сімейних коштів на переобладнання нежитлового комплексу, а також доказів щодо істотного збільшення вартості цього об`єкта.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що майно, набуте СФГ ОСОБА_2 у період з 14 березня 2008 року до 27 січня 2015 року, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки майно фермерського господарства не було сформоване за рахунок спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , спірне майно набувалося саме від імені та за кошти юридичної особи задля забезпечення її діяльності, а не в інтересах сім`ї.

Враховуючи викладене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсними правочинів щодо відчуження спірного майна та стягнення 1/2 частини вартості цього рухомого та нерухомого майна, оскільки спірне майно належить СФГ ОСОБА_2 на праві приватної власності і фермерське господарство має право здійснювати відчуження майна на підставі цивільно-правових угод на свій розсуд.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 657/717/19 (провадження № 61-19325св20).

Посилання ОСОБА_1 на те, що ухвалою від 15 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнав її право на поділ спірного майна, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке належить на праві власності СФГ ОСОБА_2 . У зазначеній ухвалі суд касаційної інстанції зробив висновок лише про те, що позовна вимога про визнання за кожним із подружжя права власності в рівних частках на майно, яке належить СФГ ОСОБА_2 та використовуються ним для підприємницької діяльності, не може бути задоволена, оскільки таке майно не може включатися до складу спільного майна сторін і враховуватися при його поділі. Втім, другий із подружжя має право вимоги (майнове право) щодо виплати сум у разі поділу майна між подружжям. Отже, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ фактично зробив висновок про неправильно обраний позивачем спосіб захисту прав та поділу майна, однак висновку щодо віднесення спірного майна до переліку об`єктів права спільної сумісної власності подружжя суд касаційної інстанції не робив, зазначив лише про обов`язок з`ясувати джерело і час придбання майна. Врахувавши, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди належно не встановили, судами порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції скасував оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 179/130/13-ц (провадження № 61-44846св18) та від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18).

Так, у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18) наголошено, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, проте наголошено, що ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 179/130/13-ц (провадження № 61-44846св18) зроблено такі висновки: «Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя».

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 179/130/13-ц (провадження

№ 61-44846св18), від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18).

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо наявності сумнівів в неупередженості судді Петешенкової М. Ю., яка, на думку заявника, мала бути відсторонена від розгляду цієї справи, оскільки раніше ухвалювала рішення у цій справі, яке було скасовано.

Згідно з частинами першою, другою статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Зазначена підстава для відводу (самовідводу) судді як недопустимість повторної участі судді у розгляді справи спрямована на запобігання можливій необ`єктивності та упередженості судді. Така необ`єктивність та упередженість судді може бути спричинена тим, що суддя під час своєї попередньої участі у розгляді справи прямо чи побічно висловив свою позицію щодо спірних правовідносин.

У справі, що переглядається, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року, постановленою колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Кочкової Н. О., Пономарь З. М., залишено без змін ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року про скасування заходів забезпечення позову.

Зазначену ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року не було оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду та, відповідно, не було скасовано, тому не встановлено підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 та частиною третьої статті 37 ЦПК України, які б унеможливлювали участь судді Петешенкової М. Ю. у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та викликали сумніви в неупередженості або об`єктивності цієї судді.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак