Постанова

від 21.07.2022 по справі 947/2949/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 947/2949/20

провадження № 61-18260св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортов Ігор Олександрович,

треті особи: Дачно-садове товариство «Маяк-2», Комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року в складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Цюра Т. В., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (далі - КП «Агенція державної реєстрації») Махортова І. О., треті особи: Дачно-садове товариство «Маяк-2» (далі - ДСТ «Маяк-2»), КП «Агенція державної реєстрації», в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І. О. про реєстрацію права власності на дачний будинок (з відкриттям розділу), індексний номер 43307417 від 02 жовтня 2018 року, на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на дачний будинок загальною площею 132,3 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні вказаним дачним будинком, шляхом виселення ОСОБА_2 із цього будинку.

В обґрунтування позову зазначив, що 01 грудня 2002 року він прийнятий у члени Садового товариства «Маяк-2» (далі - СТ «Маяк-2», правонаступником якого є ДСТ «Маяк-2») та як член товариства набув право користування земельною ділянкою площею 249,0 кв. м на АДРЕСА_1 . Також він набув майнові права і на садовий будинок, який самовільно побудував колишній користувач земельної ділянки ОСОБА_4 та передав йому безоплатно одночасно із земельною ділянкою, оскільки не оформив його у свою власність. Земельна ділянка та садовий будинок знаходилися у його володінні та користуванні на законних підставах більше 15 років, на які він набув майнові права, і як користувач земельної ділянки набув право прийняти будинок в експлуатацію. У червні 2019 року він випадково дізнався, що право власності на вказаний дачний будинок зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43307417, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. 02 жовтня 2018 року. Зазначав, що оскаржуване рішення порушує його майнові права на будинок, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 надала державному реєстратору документи, які не підтверджують її право як заявника, що має право на спірний будинок, а виготовлений на її замовлення 21 вересня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Строй ЛТД» технічний паспорт на дачний будинок та довідка не можуть підтверджувати, що вона побудувала цей будинок до 05 серпня 1992 року, оскільки на цю дату їй було лише 8 років; надала державному реєстратору документи, які не передбачені законодавством в якості підстави виникненням у неї права власності на будинок, і не підтверджують набуття нею права власності, та стосуються інших осіб, а не ОСОБА_2 , а державний реєстратор прийняв рішення без належного встановлення відповідності заявлених ОСОБА_2 прав поданим нею документам, а саме: за заявою особи, яка не мала права звертатися із заявою про державну реєстрацію права власності, та на підставі документів, що відповідно до законодавства не підтверджують набуття нею як заявником права власності на цей будинок. Зокрема, норми законодавства, на які послався державний реєстратор у рішенні, не визначають перелік документів для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому з рішення державного реєстратора Махортова І. О. неможливо встановити, з яких міркувань ОСОБА_2 була визначена державним реєстратором як належний заявник для проведення державної реєстрації права власності, чим він керувався, приймаючи надані відповідачкою ОСОБА_2 документи в якості підстави для реєстрації набуття нею права власності на дачний будинок. Рішення про прийняття ОСОБА_2 у члени СТ «Маяк-2» не приймало.

Вимогу про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення з нього відповідачки обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 проживає у ньому як власник, але визнання судом рішення державного реєстратора незаконним та його скасування має наслідком припинення її права власності на спірний будинок, а він має право вимагати від неї усунення перешкод у володінні та користуванні спірним будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала. Свої заперечення обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 не був членом ДСТ «Маяк-2», а таким членом була її мати ОСОБА_5 , яка сплачувала внески, пайові внески, утримувала садовий будинок та споруді в належному технічному стані за власний рахунок, збудувала на земельній ділянці новий дачний будинок, який відповідає Державним будівельним нормам. Одночасно з цим стверджувала, що саме вона особисто побудувала спірний дім.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43307417 від 02 жовтня 2018 року, на підставі якого право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на дачний будинок загальною площею 132,3 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 . У задоволенні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, оскільки державний реєстратор у рішенні не навів правових підстав з посиланням на законодавство, що дають можливість встановити відповідність заявленого ОСОБА_2 для реєстрації права власності на дачний будинок на АДРЕСА_1 поданим нею на підтвердження цього права документам, за заявою особи, яка не має право звертатися із заявою про державну реєстрацію права власності, та на підставі документів, що відповідно до законодавства не підтверджують набуття нею як заявником права власності на цей будинок.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 в спірному будинку не проживає.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що звертаючись до державного реєстратора заявник виконала всі вимоги чинного законодавства та надала всі необхідні документи, які підтверджують набуття саме нею права власності на спірний дачний будинок;

- не звернули увагу на те, що позивач не виконав всі визначені статутом СТ «Маяк-2» процедури для вступу до товариства, а тому не може бути його членом;

- проігнорували наявні у справі докази того, що ОСОБА_2 самостійно здійснила будівництво спірного дачного будинку на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- проігнорували те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний дачний будинок;

- не надали можливості ознайомитись з оригіналами документів на які посилався позивач у своєму позові та не здійснили їх перевірку;

- не звернули увагу на те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, оскільки належним способом захисту права позивача може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію;

- не врахували, що позивач не застосував механізм оскарження рішення (дії) державного реєстратора до комісії з питань розгляду скарг в сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, а звернувся відразу до суду;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верхового Суду 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 823/750/16, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/2755/18, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.

Також у касацій скарзі заявник послався на те, що наведений в оскаржувані постанові апеляційного суду зміст положень підпунктів 3, 4 частини першої статті 3, частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» не відповідає дійсності.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення, а тому оскаржувані судові рішення Верховним Судом в цій частині не перевіряються.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 листопада 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема, заявнику запропоновано сплатити судовий збір у розмірі 3 363,20 грн.

У строк, визначений в ухвалі, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків, а саме квитанцію від 07 грудня 2021 року № 0.0.2368671264.1 про сплату судового збору у розмірі 3 363,20 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Київського районного суду м. Одеси матеріали вищезазначеної цивільної справи № 947/2949/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

07 лютого 2022 року матеріали справи № 947/2949/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2001 року ОСОБА_4 написав заяву про виключення його з СТ «Маяк-2» та передачу земельної ділянки у користування ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 02 серпня 2001 року написав заяву про прийняття його у члени СТ «Маяк-2», та одночасно подав свою заяву до правління СТ «Маяк-2» для прийняття відповідного рішення, оригінали яких зберігаються в архіві ДСТ «Маяк-2».

01 грудня 2002 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2», яке оформлено протоколом № 25, до повістки дня якого включено питання про розгляд заяв, в тому числі і ОСОБА_1 , на якому прийнято рішення про прийняття до товариства ОСОБА_1 , який отримав в користування від ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у протоколі засідання правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25 зазначено, що до товариства прийнято ОСОБА_5 (колишню дружину позивача), замість ОСОБА_1 .

20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до правління ДСТ «Маяк-2», в якому просив розглянути питання підробки зазначеного протоколу.

07 листопада 2010 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2» на якому вирішено утворити комісію для перевірки факту підробки документів щодо членства ОСОБА_5 у СТ «Маяк-2». Рішення правління СТ «Маяк-2» оформлено протоколом № 104.

15 січня 2011 року утворена комісія склала довідку, в якій зафіксувала встановленні факти підробки протоколу правління від 01 грудня 2002 року № 25.

30 січня 2011 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2», рішення якого оформлено протоколом № 105, на якому правління ознайомлено з довідкою комісії, у зв`язку із чим прийнято рішення, щоб в протоколі від 01 грудня 2002 року № 25 вказати «Прийняти в члени товариства СТ «Маяк-2» замість « ОСОБА_5 - ОСОБА_1 ».

На замовлення ДСТ «Маяк-2» судовий експерт сектору почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку відділу криміналістичних видів досліджень Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Молчанова В. П. провела технічне дослідження оригіналу протоколу правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25 та встановила виправлення рукописного запису « ОСОБА_1 » на наявний рукописний запис «Ольге Николаевне» із використанням корегуючої речовини білого кольору, про що склала висновок експертного дослідження від 13 липня 2020 року № 4-П.

Також судами встановлено, що 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_5 , подала до КП «Агенція державної реєстрації» заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка була зареєстрована за № 30376411.

02 жовтня 2018 року державний реєстратор Махортов І. О. розглянув заяву № 30376411 та документи, подані ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації прав, прийняв рішення про проведення державної реєстрації права власності № 43307417, форма власності: приватна на дачний будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

02 жовтня 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Махортов І. О. сформував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 139939210.

Це рішення було прийнято державним реєстратором за заявою ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 28 вересня 2018 року, реєстраційний номер заяви 30376411 та на підставі наступних документів, які в розділі «Актуальна інформація про право власності» визначені як підстава виникнення права власності, а саме: довідки СТ «Маяк-2» від 02 серпня 2001 року № 8, яка стосується членства у садовому товаристві колишнього користувача земельної ділянки ОСОБА_4 ; довідки СТ «Маяк-2» від 15 вересня 2005 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом СТ «Маяк-2», ділянка НОМЕР_1 а на АДРЕСА_1 ; виписки СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом кооперативу, яка отримала від ОСОБА_4 ділянку АДРЕСА_1 ; довідки ДСТ «Маяк-2» від 16 вересня 2018 року, видавник, в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідки СТ «Маяк-2», в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідки ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 21 вересня 2018 року № 212715, в якій зазначено, що будинок побудований до 05 серпня 1992 року, а тому не є самочинним; технічного паспорта від 21 вересня 2018 року, виготовлений ТОВ «Пром-Строй ЛТД».

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних судових рішень (далі - Закон № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом абзацу першого пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV заявником щодо державної реєстрації прав може бути власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV інший правонабувач - це орендар, суб`єкт іншого права, похідного від права власності, іпотекодержатель, спадкоємець (у разі оформлення спадщини, до складу якої входять речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації згідно із цим Законом).

Згідно з частиною другою статті 18 Закону 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до статті 27 Закону 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення державного реєстратора (далі - Порядок № 1127), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-ІV та цим Порядком № 1127.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 1127 державна реєстрація прав на новозбудовані об`єкти нерухомого майна проводиться на підставі документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Отже, за змістом цих норм законодавства державна реєстрація речового права можлива лише на підставі виникнення (набуття) такого права у заявника на підставах, передбачених законодавством, та підтвердження такого права документами, визначеними чинним законодавством.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що саме позивач ОСОБА_1 є членом ДСТ «Маяк-2» та набув право користування земельною ділянкою, площею 249,0 кв. м, на АДРЕСА_1 на підставі рішення правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року, яке оформлено протоколом № 25. Позивач як член ДСТ «Маяк-2» має право на прийняття в експлуатацію будинку, що розташований на земельній ділянці, площею 249,0 кв. м, на АДРЕСА_1 та знаходиться у його володінні та користуванні, шляхом отримання декларації про готовність об`єкта до експлуатації та є заявником щодо державної реєстрації прав за умови отримання такої декларації.

Водночас суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 ) у члени ДСТ «Маяк-2» не приймалася.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що майнові права ОСОБА_1 на будинок, розташований на земельній ділянці, площею 249,0 кв. м, на АДРЕСА_1 , порушені; оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43307417, прийняте державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. 02 жовтня 2018 року, є незаконним, оскільки державний реєстратор у рішенні не навів правових підстав з посиланням на законодавство, що дають можливість встановити відповідність заявленого ОСОБА_2 права для реєстрації права власності на спірний дачний будинок поданим нею на підтвердження цього права документам, за заявою особи, яка не має право звертатися із заявою про державну реєстрацію права власності, та на підставі документів, що відповідно до законодавства не підтверджують набуття нею як заявником права власності на цей будинок.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не застосував механізм оскарження рішення (дії) державного реєстратора до комісії з питань розгляду скарг в сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, а звернувся відразу до суду, Верховний Суд відхиляє, оскільки частина перша статті 37 Закону України № 1952-ІV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає право заявника на безпосереднє оскарження рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації до суду без попереднього звернення до Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що в матеріалах справи немає належних доказів того, що ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний дачний будинок, є безпідставними, оскільки вони спростовуються змістом протоколу засідання правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25 (зі змінами внесеними протоколом засідання правління СТ «Маяк-2» від 30 січня 2011 року № 105), яким встановлено факт передачі права користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 . Дійсність цього документа не спростована відповідачем у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що, звертаючись до державного реєстратора ОСОБА_2 виконала вимоги чинного законодавства та надала всі необхідні документи, які підтверджують набуття саме нею права власності на спірний дачний будинок, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що вони спростовуються матеріалами справи та встановленими у справі обставинами.

Так, відповідно до копії реєстраційної справи, яка наявна в матеріалах справи, 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 подала до Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка була зареєстрована за № 30376411 для реєстрації права власності на дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також такі документи: довідку СТ «Маяк-2» від 02 серпня 2001 року № 8, яка стосується членства у садовому товаристві колишнього користувача земельної ділянки ОСОБА_4 ; довідку СТ «Маяк-2» від 15 вересня 2005 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом СТ «Маяк-2», ділянка НОМЕР_1 а на АДРЕСА_1 ; виписку СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом кооперативу, яка отримала від ОСОБА_4 ділянку АДРЕСА_1 ; довідку ДСТ «Маяк-2» від 16 вересня 2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідку СТ «Маяк-2», в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідку ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 21 вересня 2018 року № 212715, в якій зазначено, що будинок побудований до 05 серпня 1992 року, а тому не є самочинним; технічний паспорт від 21 вересня 2018 року, виготовлений ТОВ «Пром-Строй ЛТД».

Довідки про те, що ОСОБА_5 була членом ДСТ «Маяк-2» та саме їй ОСОБА_4 передав земельну ділянку АДРЕСА_1 спростовуються копією протоколу засідання правління СТ «Маяк-2» від 07 листопада 2010 року № 104, де зафіксовано рішення утворити комісію для перевірки факту підробки документів щодо членства ОСОБА_5 у СТ «Маяк-2» (т. 1 а. с. 19 - 25); довідкою комісії від 15 січня 2011 року, в якій зафіксовано факт підробки протоколу правління № 25 від 01 грудня 2002 року (т. 1 а. с. 26 - 27); протоколом правління СТ «Маяк-2» від 30 січня 2011 року № 105, на якому правління ознайомлено з довідкою комісії, у зв`язку із чим прийнято рішення, щоб в протоколі від 01 грудня 2002 року № 25 вказати «Прийняти в члени товариства СТ «Маяк-2» замість « ОСОБА_5 - ОСОБА_1 » (т. 1 а. с. 28).

Довідки про проживання третіх осіб ( ОСОБА_5 ) в дачному будинку АДРЕСА_1 , а також довідка про належність земельної ділянки колишньому члену товариства, які надала ОСОБА_2 державному реєстратору в якості документів для реєстрації права власності на дачний будинок, не передбачені переліком документів, визначених Законом 1952-ІV та Порядком № 1127 в якості підстави для державної реєстрації прав власності, а тому не є належними доказами виникнення та у неї цього права в розумінні частини другої статті 78 ЦПК України.

Технічний паспорт (у якому зазначено прізвище ОСОБА_2 ), також не може бути прийняти до уваги судом оскільки, на момент побудови спірного будинку АДРЕСА_1 - 05 серпня 1992 року ОСОБА_2 було лише 8 років, тобто очевидним є те, що вона не могла здійснювати будівництво відповідного будинку, а тому не може вважатися особою, яка побудувала спірний будинок та у зв`язку цим має право на набуття його у власність.

Отже, подані ОСОБА_2 документи для реєстрації права власності на дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не підтверджують набуття нею права власності на зазначений будинок, а тому не могли бути підставо для ухвалення державним реєстратором оскаржуваного рішення про вчинення реєстраційних дій.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верхового Суду 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 823/750/16, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/2755/18, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, оскільки належним способом захисту права позивача може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 10 частини другої статі 16 ЦК України одним зі способів захисту прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952-ІV викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій) способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав.

За змістом цієї норми права виконанню підлягають винятково такі судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до переліку яких не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року такий спосіб захисту вже не вважається таким, що може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952-IV.

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису щодо державної реєстрації права, закон не передбачав, тому доводи касаційної скарги про ефективність застосування саме такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача, є помилковими.

Аргументи касаційної скарги про те, що наведений в оскаржувані постанові апеляційного суду зміст положень підпунктів 3, 4 частини першої статті 3, частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» не відповідає дійсності, не спростовує правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не є підставою для їх скасування.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак