Постанова

від 20.07.2022 по справі 344/2357/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/2357/20

Провадження № 22-ц/4808/578/22

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.

за участю секретаря Шандалович В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 18січня 2022року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 21 січня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту,

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12 грудня 1995 року позивач разом з чоловіком ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована в одноповерховому багатоквартирному житловому будинку, збудованому в 1939 році. Будинкова стіна їхньої квартири із вміщеним у ній вікном межувала із домоволодінням АДРЕСА_2 . Даний будинок належав ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №438/6 від 31.08.1956 року «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3 для індивідуального будівництва житлового будинку гр. ОСОБА_6 » йому було відведено 600 кв.м. Згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 13.01.1997 року житловий будинок (майно) померлого ОСОБА_6 , який належав йому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого Станіславською нотаріальною конторою 17.05.1957 року, успадкувала його дружина ОСОБА_7 .

Позивачу 24.06.1997 року на підставі рішення органу місцевого самоврядування №219 було видано державний акт на право приватної власності на землю, а на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №376 від 03.12.1997 року здійснено добудову до своєї частини будинку і будівництво гаража на приватизованій земельній ділянці на АДРЕСА_4 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 29.08.2007 року ОСОБА_7 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передачу у власність, згідно ст.ст. 81, 118 ЗК України та Постанови ВРУ від 17.02.2004 року №1492-IV, в розмірі 0,0647 га.

Позивач зазначає, що за життя ОСОБА_7 будь-яких суперечок щодо здійснення обслуговування і догляду нею за стіною свого будинку та її благоустрою в неї не виникало. Між ними було погоджено користування частиною земельної ділянки ОСОБА_7 в межах одного метра для такого обслуговування та догляду за стіною. Тому вона надавала згоду на приватизацію останньою земельної ділянки.

Однак 10.04.2008 року ОСОБА_7 подарувала половину належної їй на праві приватної власності земельної ділянки розміром 0,0334 га ОСОБА_2 , яка в 2010-2011 роках зі своєю сім`єю почала будівництво окремого житлового будинку.

Після смерті ОСОБА_7 (а фактично з жовтня 2011 року) відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали забороняти їй здійснювати обслуговування та догляд за стіною її будинку. З даного приводу вона зверталася до органів державної влади та місцевого самоврядування, однак таке листування залишалось на рівні необґрунтованих відписок та рекомендацій звернення до суду.

Зазначила, що на даний момент здійснювати обслуговування та догляд за стіною її будинку є вкрай необхідним. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18.07.1995 року за №250 (п. 5) передбачено враховувати відмостку біля «глухих» стін шириною 1 м, щоб забезпечити вільний підхід до будинку з усіх сторін.

Із схеми станом на 04.12.1950 року видно, що за даними ОБТІ загальний розмір земельної ділянки, з якої ОСОБА_6 було надано земельну ділянку для індивідуального будівництва, становила 2593,2 га. Із схеми присадибної ділянки станом на 23.03.1960 року вбачається, що її загальний розмір становить 1374 га. (колишня АДРЕСА_3 ), з яких 105,86 під будинком; 608,41 - прибудинкова територія (двір); інше - 31,55, всього 745,82 кв. м. Отже по зазначеній схемі станом на 1960 рік у користуванні ОСОБА_6 знаходилась земельна ділянка розміром 745,82 кв.м. В той же час із аналогічної схеми чітко видно, що присадибна ділянка, якою користувався ОСОБА_6 , становила 658,5 кв.м. На двох однакових схемах показано розміри земельної ділянки, що відносяться до будинку АДРЕСА_3 . Із окремо визначеної схеми земельної ділянки будинку АДРЕСА_3 того періоду видно, що її загальний розмір становив 1520 га, а загальна площа, що була у фактичному користуванні ОСОБА_6 , становила 658,5 га. Якщо порівняти зазначені схеми, то зрозуміло, що її величина суттєво відрізняється. Згідно кадастрового плану ОСОБА_7 , який виготовлявся у 2006 році, загальна площа закріпленої за нею земельної ділянки становить 0,0647 кв.м. При цьому видно, що її контури та обміри не мають конкретної відлікової межі обліку. При погоджуванні позивачем межових знаків земельної ділянки ОСОБА_7 з врахуванням фактичної величини, передання їй у власність земельної ділянки в натурі, вимірювалась не від межових точок земельної ділянки будинку АДРЕСА_5 , а від внутрішніх меж земельної ділянки.

З експлікації земель відповідачів та із кадастрових планів земельних ділянок, а саме: 2610100000:04:002:0165 (площа земельної ділянки розміром 0,0647 га), що належала ОСОБА_7 , 2610100000:04:002:0179 (площа земельної ділянки розміром 0,0334 га), що належить ОСОБА_2 , та 2610100000:04:002:0180 (площа земельної ділянки розміром 0,0313 га), що належить ОСОБА_4 , вбачається, що земельна ділянка 0,0647 га, в яку входять дві земельні ділянки розміром 0,0313 га та 0,0334 га, має фактичні внутрішні межі, а зовнішні межі є умовними.

Спеціалісти комунального виробничого підприємства «Архітектурно-планувальне бюро-ІФ», порівнюючи надані позивачем схеми земельних ділянок будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , прийшли до висновку, що питання встановлення сервітуту постійного чи строкового, платного чи безоплатного має вирішуватись після проведення обміру земельної ділянки відповідачів.

Вважає, що фактична величина земельної ділянки, якою користуються відповідачі в натурі із врахуванням середньоквадратичної похибки, як це передбачено п. 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками (Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686), дає позивачу можливість не тільки користуватись правом сервітуту (право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд (п. «ж» ст. 99 Земельного кодексу України), але й встановити відмостку стіни будинку.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.09.2021 року зазначає, що в справі було проведено земельно-технічну експертизу, відповідно до висновку якої від 12.05.2021 року встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту шириною три метри вздовж стіни будинку позивача технічно можливо на земельній ділянці площею 0,0334 га кадастровий номер 2610100000:04:002:0179 за адресою: АДРЕСА_3 .

Однак від часу подання позову відповідачі на даній земельній ділянці вздовж стіни будинку позивача посадили деревовидні кущі гібіскусу, туї, бузку, а також зі сторони АДРЕСА_5 встановили огорожу з металопрофілю.

Зазначає, що іншого проходу та проїзду до стіни свого будинку, окрім як через ділянку відповідача не має, а відповідачі у добровільному порядку відмовляються встановлювати їй сервітут.

Просить суд встановити постійний безоплатний земельний сервітут на земельній ділянці площею 0,0334 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, за адресою: АДРЕСА_2 , для права постійного безоплатного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_4 , - шляхом обмеженого безоплатного користування належною відповідачу ОСОБА_2 частиною земельної ділянки шириною 3 м, довжиною 18,10 м від дороги (вулиці) Вишневського межі земельної ділянки позивача і стіни з правої сторони житлового будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_1 для особистого цілодобового її проходу, членів її родини, осіб з будівельних робіт та проїзду спеціальними видами автотранспорту по земельній ділянці ОСОБА_2 до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 , що знаходиться у власності і користуванні позивача, для встановлення будівельних риштувань та складання будівельних матеріалів з метою ремонту та догляду за стіною житлового будинку АДРЕСА_6 , з постійним встановленням відмостки біля фундаменту стіни будинку АДРЕСА_6 шириною 1 м, довжиною 15,85 м стіни будинку. Зобов`язати відповідачів згідно розмірів встановленого безоплатного земельного сервітуту на частині земельної ділянки площею 0,0334 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, за адресою: АДРЕСА_2 , демонтувати самовільно встановлену від дороги Вишневського в м Івано-Франківську огорожу з металопрофілю, бетонну суцільну огорожу висотою 1 м 50 см від рівня землі, приблоковану до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 позивача, тимчасові споруди, пересадити в інше місце деревовидні кущі гібіскусу, туї, бузку, та звільнити частину земельної ділянки, на якій встановлений земельний сервітут, від будівельних та інших матеріалів, предметів для вільного використання безоплатного земельного сервітуту.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що влаштувати прохід, заїзд до стіни її будинку в іншому місці, як крім ділянки відповідача, неможливо. Однак відповідачі у добровільному порядку постійно відмовлялися встановлювати земельний сервітут для позивача. Передумовою звернення до суду за встановленням безоплатного земельного сервітуту є докази вчинення дій позивачем як зацікавленою особою щодо вирішення питання встановлення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою і обслуговуванням стіни свого будинку. З даного приводу також не було досягнуто згоди із власником сусідньої земельної ділянки, що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.10.2012 року у справі №0907/5397/2012 та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2013 року; рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.08.2015 року у справі №344/17217/14-ц та ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.09.2015 року; постановою Івано-Франківського міського суду від 08.09.2016 року у справі №344/8524/16-п; постановою слідчого СВ Івано-Франківського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області від 06.01.2018 року про закриття кримінального провадження за №12017090010001882 від 13.05.2017 року; листом Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 21.01.2021 року та листом від 05.03.2021 року за №Р/19.

Вважає, що наведене підтверджує, що вона мала та має намір в судовому порядку встановити земельний сервітут шляхом обмеженого безоплатного користування належною відповідачу ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0334 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що включає право її та її родини цілодобового проходу, проїзду на велосипеді та транспортними засобами по наявній площі найкоротшим шляхом до стіни будинку АДРЕСА_6 із сторони земельної ділянки відповідача.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Підлуський В.Д. доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 адвокат Говзан М.М. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу від 1995 року придбала квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 40,36 кв.м., загальною площею 57,8 кв.м. (т. 1, а.с. 14-15).

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №036504 від 17.09.1997 року ОСОБА_1 на підставі рішення Івано-Франківської міської Ради народних депутатів від 24.06.1997 року №219 належить земельна ділянка по АДРЕСА_6 площею 0,0108 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд. Дана ділянка поділена на дві площею 0,0018 га та 0,0090 га; ділянка площею 0,0090 га межує з правої сторони з ділянкою гр. ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 18).

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 03.12.1997 року №376 ОСОБА_1 дозволено здійснити добудову до своєї частини будинку і будівництво гаража на приватизованій земельній ділянці на АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 20). А рішенням №387 від 27.07.2007 року затверджено акт державної комісії приймання в експлуатацію реконструкції, добудови квартири та будівництва гаража ОСОБА_1 за вказаною адресою (т. 1, а.с. 22-23).

30.11.2007 року Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 49,6 кв.м., загальною площею 66,5 кв.м. (т. 1, а.с. 16, 17).

Згідно копії Висновку експерта №2006 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №344/16529/14-ц від 28.03.2018 року влаштована добудова до будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , не відповідає проектній документації. Невідповідність полягає в тому, що фактична площа забудови (26,27 м2) менша площі передбаченої проектною документацією (25,98 м2); геометричні розміри прибудови в проектній документації менші за розміри передбачені проектною документацією (6,4-4,06 м); фактична висота прибудови менша висоти. передбаченої проектною документацією; існуюче планування приміщень не відповідає плануванню, передбаченому проектною документацією. Виконана добудова до будинку відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (т. 1, а.с. 127-135).

Встановлено також, що рішенням Виконавчого комітету Станіславської міської Ради депутатів трудящих відведено земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_3 ОСОБА_6 для індивідуального будівництва житлового будинку (т. 1, а.с. 19).

Згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.01.1997 року житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_3 , що належав ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала його дружина ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 26).

На підставі заяви від 05.12.2005 року спеціалістами ТОВ «Галичина геоінформ» в присутності представників міського управління земельних ресурсів, землекористувача Мацюк І.М. та суміжних землекористувачів було проведено встановлення та відновлення в натурі меж земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_2 . Зокрема, ОСОБА_1 як суміжним землекористувачем було погоджено Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 66 (зворот)).

29.08.2007 рішенням Івано-Франківської міської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та передано у приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0647 га по АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 24, 25, 66).

На підставі Договору дарування частини земельної ділянки від 10.04.2008 року ОСОБА_7 подарувала належну їй частину земельної ділянки площею 0,0334 га від загальної площі 0,0647 га по АДРЕСА_3 ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 27, 84, 85).

03.06.2008 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №854236 на земельну ділянку площею 0,0334 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, яка по правій стороні від літери В до літери Г межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 27, 84, 85).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.10.2012 року по справі №0907/5397/2012 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про зміну меж земельної ділянки. Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати збірно-розбірний металевий гараж, який знаходиться на відстані 35 см від стіни житлового будинку АДРЕСА_6 , та демонтувати суцільну огорожу, приблоковану до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 (т. 1, а.с. 28-30).

Однак рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2013 року вищевказане заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 29.10.2012 року скасовано, ухвалено нове, яким зобов`язано ОСОБА_2 привести огорожу земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_6 , у відповідності до п. 1.2 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.10.2007 року №496 «Про порядок встановлення огорожі власниками земельних ділянок на території міської ради», а саме зменшивши її висоту до 1-го метра 50 сантиметрів (т. 1, а.с. 31-34).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.03.2013 року у справі №0907/2-8235/2011 задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в обслуговуванні житлового будинку. Вирішено усунути перешкоди в обслуговуванні будинку ОСОБА_1 , який знаходиться по АДРЕСА_4 , зобов`язавши ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати металевий гараж, який знаходиться по АДРЕСА_2 , та привести суцільну огорожу у відповідність до норм щодо висоти огорожі 1,5 м. від рівня землі (т. 1, а.с. 35-36).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.08.2015 року у справі №344/17217/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.09.2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міськради, третя особа - відділ Держземагенства у м. Івано-Франківську, про визнання незаконним та скасування рішення міськради від 29.08.2007 року, визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку (т. 1, а.с. 37-39, т. 2, а.с. 197-200).

Постановою слідчого СВ Івано-Франківського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області від 06.01.2018 року кримінальне провадження №12017090010001882 від 13.05.2016 року за заявою ОСОБА_1 щодо посадових і службових осіб органу місцевого самоврядування м. Івано-Франківська та ТОВ «Галичина геоінформ» за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину (т. 1, а.с. 44-45).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.04.2019 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання нечинним пункту у списку громадян, яким передаються у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1, а.с. 46).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.04.2019 року у справі №344/16529/14-ц залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міськради про визнання незаконним та скасування акту державної приймальної комісії, визнання незаконним та скасування рішення, скасування права власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення прибудови, відшкодування моральної шкоди (т. 1, а.с. 40).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31.08.2020 року, яка постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29.10.2020 року залишена без змін, у справі, що переглядається, було призначено судову земельно-технічну експертизу.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 12.05.2021 року №2707/20-28/1016/21-28 встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту шириною три метри вздовж стіни будинку ОСОБА_1 , а саме: права постійного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_4 технічно можливо. У дослідницькій частині висновку розроблено два варіанта встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці, площею 0,0334 га кадастровий номер 2610100000:04:002:0179 за адресою: АДРЕСА_2 , для права постійного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_4 . По першому варіанту - площа земельного сервітуту становить 26 кв.м., по другому варіанту - 29 кв.м. Конфігурація, проміри та площа графічно зображено у додатках до висновку та описані у дослідницькій частині (т. 2, а.с. 62-70).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не ініціювала питання встановлення земельного сервітуту перед ОСОБА_2 , яка є власником суміжної земельної ділянки. Зокрема, вона не зверталася до ОСОБА_2 із пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту на конкретно визначених умовах, а тому відсутні підстави для встановлення сервітуту судом. Відповідно, не підлягають до задоволення і вимоги про зобов`язання відповідачів згідно розмірів встановленого безоплатного земельного сервітуту на частині земельної ділянки по АДРЕСА_3 демонтувати самовільно встановлену від дороги Вишневського в м Івано-Франківську огорожу з металопрофілю, бетонну суцільну огорожу висотою 1 м 50 см від рівня землі, приблоковану до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 позивача, тимчасові споруди, пересадити в інше місце деревовидні кущі гібіскусу, туї, бузку, та звільнити частину земельної ділянки, на якій встановлений земельний сервітут, від будівельних та інших матеріалів, предметів для вільного використання безоплатного земельного сервітуту. Також позивачем не доведено належними на допустимими доказами порушення її прав відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , оскільки такі не є власниками земельної ділянки площею 0,0334 га кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, на якій позивач просила встановити сервітут.

Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судомза позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №133/305/17-ц (провадження №61-12458св19), від 26 січня 2022 року у справі №592/4818/17 (провадження №61-14039 св 21).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка позивача ОСОБА_1 по АДРЕСА_6 з боку житлового будинку межує із земельною ділянкою площею 0,0334 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, яка належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 18, 27, 84, 85).

Із земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_9 земельна ділянка ОСОБА_1 не межує. Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено відсутність порушення прав позивача відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .

Разом з тим, встановлено також, що стіна будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 з добудовою розташована на межі з господарством ОСОБА_2 . Відповідно, у позивача відсутня можливість здійснювати обслуговування та догляд даної стіни будинку в інший спосіб, аніж як шляхом проходу через земельну ділянку, належну ОСОБА_2 .

Такі висновки підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями експлікації, схеми земельної ділянки по фактичному землекористуванні ОСОБА_1 , фотографіями, а також Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 12.05.2021 року №2707/20-28/1016/21-28 (т. 1, а.с. 62-64, 82, 115-117, т. 2, а.с. 62-70).

Тобто позовні вимоги про встановлення сервітуту є обґрунтованими.

Що ж стосується висновків суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору у цій частині та ненамагання позивача у позасудовий спосіб вирішити дане питання, то такі спростовуються позицією власника суміжного домоволодіння ОСОБА_2 під час розгляду даної справи, яка розглядається з лютого 2020 року, а також наявністю численних вищевказаних попередніх судових спорів між даними сторонами та з органами місцевої влади щодо вирішення питання користування своїми присадибними ділянками та визначення межі між ними, а також усунення перешкод в обслуговуванні житлового будинку по АДРЕСА_6 , в якому знаходиться квартира позивача.

Наведене свідчить, що сторони не дійшли згоди щодо встановлення земельного сервітуту у позасудовий спосіб.

Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №565/107/19 (провадження №61-12971св20).

Однак даний факт залишився поза увагою місцевого суду, а тому оскаржуване рішення в частині вимог до ОСОБА_2 не може залишатися в силі і підлягає скасуванню в цій частині.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

Апеляційний суд констатує той факт, що встановлення земельного сервітуту у цій справі є пропорційним меті його встановлення, оскільки у ОСОБА_1 дійсно відсутній інший спосіб задоволення своїх потреб (право постійного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку), аніж встановлення сервітуту.

Судом досліджено всі варіанти встановлення земельного сервітуту, запропоновані судовим експертом Івано-Франківського відділення КНДІСЕ Худаком М.Я. у його Висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 12.05.2021 року №2707/20-28/1016/21-28.

Виявлено, що менш обтяжливим способом встановлення сервітуту є перший варіант, запропонований експертом, оскільки його площа становитиме 26 кв.м., що менше, ніж у другому варіанті (29 кв.м.), та не потребуватиме демонтування встановленої від дороги Вишневського в м Івано-Франківську огорожі з металопрофілю, а лише 1,5 м довжини встановленої бетонної суцільної огорожі висотою 1,5 м від рівня землі, приблокованої до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 (т. 2, а.с. 62-70).

При цьому судовим експертом обґрунтовано взято до уваги, що відповідно до п. 6.1.41 «ДБН Б.2.2-12:2019. Планування та забудова територій» для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше 1,0 м. А зважаючи на вимогу щодо здійснення сервітуту найменш обтяжливим для власника земельної ділянки способом та принцип розумної обачності, експертом використаний показник 1,5 м від стіни фасаду житлового будинку по АДРЕСА_6 до межі земельної ділянки ОСОБА_2 .

Необхідність користування належною відповідачу ОСОБА_2 частиною земельної ділянки шириною 3 м, довжиною 18,10 м від дороги (вулиці) Вишневського для особистого цілодобового проходу позивача та членів її родини, осіб з будівельних робіт та проїзду спеціальними видами автотранспорту, в цілях для ремонту та догляду за стіною житлового будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_1 не доведено.

Також матеріали справи не містять доказів того, що для здійснення права позивача постійного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку на АДРЕСА_4 в межах встановленого судом земельного сервітуту необхідно демонтувати тимчасові споруди, пересадити в інше місце деревовидні кущі гібіскусу, туї, бузку.

Отже позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено в п. 36 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом №3674-VI). Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Відповідно, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1051 грн. 00 коп. сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Також судом встановлено, що згідно копії квитанції №000031 від 21.12.2020 року ОСОБА_1 сплачено 5000,00 грн. витрат на правову допомогу адвокату Підлуському В.Д. (т. 2, а.с. 101). В матеріалах справи міститься ордер даного адвоката на представлення інтересів ОСОБА_1 в Івано-Франківському міському суді та Договір №83 про надання правової допомоги клієнту, згідно якого клієнт зобов`язувався сплатити частину гонорару готівкою в сумі 5000,00 грн. (т. 2,а.с. 159, 160).

Частинами 1-6ст.137ЦПК Українипередбачено,що витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави.За результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2)розмір суми,що підлягаєсплаті впорядку компенсаціївитрат адвоката,необхідних длянадання правничоїдопомоги,встановлюється згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги напідставі відповіднихдоказів,які підтверджуютьздійснення відповіднихвитрат. Длявизначення розмірувитрат направничу допомогуз метоюрозподілу судовихвитрат учасниксправи подаєдетальний описробіт (наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги.Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним із: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт; 4)ціною позовута (або)значенням справидля сторони,в томучислі впливомвирішення справина репутаціюсторони абопублічним інтересомдо справи. Уразі недотриманнявимог частиничетвертої цієїстатті судможе,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно доч.8ст.141ЦПК Українирозмір витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів,рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №810/795/18 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 ( адміністративне провадження №К/9901/27657/20) зазначено також, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Відповідно, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

Заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу матеріали справи не містять.

Отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню також 2500 грн. 00 коп. витрат на оплату правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 січня 2022 року в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту задовольнити частково.

Встановити відповідно до варіанту №1, викладеного у Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №2707/20-28/1016/21-28 від 12.05.2021 року (схема Додаток №1 до цього Висновку) безстроковий безоплатний земельний сервітут площею 26 кв.м на земельній ділянці площею 0,0334 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , для права постійного проходу з метою догляду, обслуговування та ремонту стіни будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_4 .

Визначити межі частини ділянки, яка необхідна для встановлення цього сервітуту, що на схемі (додаток №1 до Висновку експерта) зображена червоною штриховкою:

- точка №1: координати: Х 1387869.466, Y 5412714.842; проміри (м) 1,48; дирекційний кут - 199° 16'9";

- точка №2: координати: Х 1387868.979, Y 5412713.449; проміри (м) 1,50; дирекційний кут - 109° 16'9";

- точка №3: координати: Х 1387870.395, Y 5412712.954; проміри (м) 1,50; дирекційний кут - 19° 16'9";

- точка №4: координати: Х 1387870.890, Y 5412714.370; проміри (м) 15,85; дирекційний кут - 17° 22'16";

- точка №5: координати: Х 1387875.621, Y 5412729.492; проміри (м) 1,50; дирекційний кут - 287° 22'16";

- точка №6: координати: Х 1387874.189, Y 5412729.940; проміри (м) 15,82; дирекційний кут - 197° 22'16".

Зобов`язати ОСОБА_2 згідно розмірів встановленого безоплатного земельного сервітуту на частині земельної ділянки площею 0,0334 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0179, за адресою: АДРЕСА_2 , демонтувати 1 м 50 см довжини встановленої бетонної суцільної огорожі висотою 1 м 50 см від рівня землі, приблокованої до стіни житлового будинку АДРЕСА_6 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту відмовити.

В частині позовних вимог до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) 1051 грн. 00 коп. сплаченого судового збору та 2500 грн. 00 коп. витрат на оплату правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: О.В. Пнівчук

В.А. Девляшевський

Повний текст постанови складено 25 липня 2022 року.