Рішення

від 22.07.2022 по справі 161/21883/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/21883/21

Провадження № 2/161/316/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Олексюка А.В.,

при секретарі судових засідань Гичці М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів Киці А.І., Мушит О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доЛуцької спеціалізованоїшколи І-ІІІступенів №1Луцької міськоїради Волинськоїобласті,Луцької міськоїради,Департаменту освітиЛуцької міськоїради,про визнаннянезаконним іскасування наказупро відстороненнявід роботи,поновлення працівникау виконаннітрудових обов`язківта допускдо роботи,стягнення заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з вищевказаним позовом до Луцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 Луцької міської ради Волинської області (далі Луцька СШ №1) та Луцької міської ради, в якому просила визнати незаконним і скасувати Наказ №76-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновити вчителя англійської мови Луцької СШ №1 ОСОБА_1 у виконанні трудових обов`язків та допустити її до роботи, а також стягнути з відповідачів на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.11.2021 по дату ухвалення рішення суду включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває з Луцькою СШ №1 у трудових відносинах та перебуває на посаді вчителя англійської мови. Після 04.10.2021 неодноразово була попереджена в усній формі керівником школи про намір відсторонити її від виконання обов`язків у зв`язку із тим, що остання відмовлялася вакцинуватися проти корона вірусної інфекції, викликаної SARS-CoV-2 COVID-19. В письмовій формі попереджена 03.11.2021. Позивач попереджала керівника про її відмову від проходження вакцинації в усній та письмовій формах, однак останнім було проігноровано такі заяви позивача.

Позивач не згідна з даним наказом, оскільки, на її переконання, вакцинація є тестовою, здійснюється як клінічні випробовування, медичний експеримент, тому не може бути обов`язковою та не повинна чинитися під тиском (примусом). Відповідач вимагав інформацію про її стан здоров`я в частині проведених щеплень, що складає таємницю про стан здоров`я. Оспорюваний наказ суперечитьЗаконам України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «;Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Професія, до якої належить позивач, не зазначена у Переліку професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, щеплення проти COVID-19 не внесене до Календаря профілактичних щеплень в Україні, тому не може бути обов`язковим, рішення головного державного санітарного лікаря України та інших відповідних санітарних лікарів на місцях про встановлення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відсутні. Повідомлення про відсторонення від роботи позивач вважає фактично повідомленням про зміну істотних умов праці, що передбачає особливий порядок повідомлення. На думку позивача, спірним наказом порушено її право на працю та таємницю про стан здоров`я, вимога керівника надати інформацію про вакцинацію, або протипоказання до вакцинації проти COVID-19 є також незаконною, а обмеження права на працю без вакцинації проти COVID-19 є прямою дискримінацією.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

13.01.2022 до суду надійшов відзив Луцької міської ради на позовну заяву, відповідно до змісту якого представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що позивач була письмово поінформована про необхідність здійснення профілактичного щеплення проти COVID-19, а також поінформована, що у разі ненадання відповідних документів буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. На переконання представника відповідача, повідомлення керівника про відсторонення позивача від роботи не повідомленням про зміну істотних умов праці, оскільки це не пов`язано з зі змінами в організації виробництва і праці. Стверджує, що наказ керівника Луцької СШ №1 відповідає вимогам чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

24.01.2022 надійшла відповідь позивача на вищевказаний відзив, відповідно до якого остання наголосила на тому, що наказ керівника Луцької СШ №1 про її відсторонення від роботи прямо обмежив її у праві на працю та забезпечення достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім`ї, оскільки їй було припинено виплату заробітної плати та обмежено у можливості офіційно працевлаштуватись на іншу роботу, оскільки у відповідача зберігалась трудова книжка. Окрім того, подання відповідних санітарних служб про усунення позивача від роботи, яке слугує підставою відсторонення від роботи працівника, за умови відсутності обов`язкового щеплення, передбаченого календарем щеплення, на адресу керівника відповідача не надходило. В оскаржуваному наказі зазначено формальну підставу повідомлення позивача про відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.

В письмових запереченнях Луцької міської ради на відповідь позивача на відзив, що надійшли до суду 26.01.2022, представник відповідача вказав, що згідно Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, працівники закладів загальної середньої освіти на період карантину підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, тому твердження позивача про те, що керівником школи не перевірено інформації стосовно того чи відноситься професія позивача до Переліку є таким, що не заслуговує на увагу. Окрім того, 29.10.2021 позивачем особисто надано керівнику школи письмову заяву про відмову від вакцинації проти COVID-19.

Ухвалою суду від 17.03.2022 до участі у справі залучено співвідповідача Департамент освіти Луцької міської ради.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Кудрявцева В.М., підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили у повному обсязі, посили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши в судовому наявні матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює вчителем англійської мови у Луцькій СШ №1 Луцької міської ради, що стверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 та не заперечується представниками відповідачів (а.с.19-20).

03.11.2021 позивачу було вручено письмове повідомлення директора Луцької СШ №1про обов`язкове щеплення проти COVID-19. У повідомленні зазначено, що оскільки з 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників школи, як закладу освіти, позивачу необхідно у термін до 05.11.2021 надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення. Одночасно позивача попереджено, що у випадку не надання до вказаного строку одного із наведених документів з 08.11.2021 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Позивача проінформовано про те, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку (а.с18).

15.11.2021 директор Луцької СШ №21 Киця А.І. видав Наказ № 76-к про відсторонення ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, від роботи з 15.11.2021 на час відсутності документу про обов`язкове медичне щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ ґрунтується на нормативно-правових актах:наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; п.416постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»;ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ст.46,94 КЗпПУ.

Згідно із ч.1ст.3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1статті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»). Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третійстатті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України.

У преамбуліЗакону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. За змістом ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Накази Міністерства охорони здоров`я (далі МОЗ), видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (даліПерелік № 2153). Цей перелік доповненонаказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Нормативно-правовою базою прийняття цьогонаказузазначено статтю 10Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»,статтю 12Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленогопостановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року №392 тавід 22 липня 2020 року № 641.Пунктом 416указаної постанови, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153(даліперелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч. 1ст. 46 КЗпП Українивідноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботиодин із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У справі встановлено, що на позивача поширюється дія Переліку № 2153, тому видача оспорюваного наказу керівником відповідає вимогампостанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236і до позивача правомірно застосовано відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Позивач не надала документу, що підтверджує проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до 05.11.2021, а тому роботодавець правомірно відсторонив її від роботи. Крім цього, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення, натомість надала письмову відмову від проходження вакцинації від 29.10.2021. Обов`язок профілактичного щеплення проти COVID-19 не є зміною істотних умов праці.

У даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15.03.2012 ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У п.п. а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивачка не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний західвідсторонення від роботи. Тимчасове обмеження права позивачки на працю, яка відмовилася від вакцинації за власним бажанням, а тому була відсторонена від роботи, не є проявом дискримінації, оскільки такі дії вчинені в інтересах суспільства, які превалюють над інтересом однієї особи, ґрунтуються на законі та переслідують законні цілі.

Посилання у позові на те, що уповноважені посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби не звертались з поданням про відсторонення позивачки від роботи, як це передбачено приписамиЗакону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а тому наказ про її відсторонення від роботи прийнято з порушенням закону суд відхиляє у зв`язку з таким.

У Преамбулі до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Нормами статті 7 передбачено обов`язки підприємств, установ і організацій (в сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення). Згідно з абзацом шостим частини першої статті 7 Закону, підприємства, установи та організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Приписами статті 42 Закону передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства. Згідно з пунктом «e» частини першої цієї статті, головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього закону.

Отже, внесення головним санітарним лікарем подання про відсторонення працівників від роботи є заходом, спрямованим на припинення порушення санітарного законодавства на підприємстві, установі, організації, у разі невиконання вимог законодавства, з однієї сторони, особою, яка зобов`язана пройти обов`язкове профілактичне щеплення, а з іншої сторони, керівником, який допускає бездіяльність і самостійно не виконує приписів законодавства щодо відсторонення такого працівника від роботи.

У даній справі таких обставин судом встановлено не було.

Доводи позивачки про порушення конституційного права на працю, недопустимість обмеження такого права, дискримінаційний характер наказу, суд вважає безпідставними, оскільки ці твердження ґрунтуються на вибірковому тлумаченні норм законодавства. Всі нормативно-правові акти, на які посилається в позові позивач і які вважає, що вони суперечать нормамКонституціїта обмежують її права, є чинними і не визнанні неконституційними.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тимчасова втрата заробітної плати це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати шлях відмови від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначенест. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене устатті 286 ЦК України. Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Суд також вважає безпідставними доводи позивача про відмову вакцинуватися у зв`язку із запровадженим в Україні, на її думку, медичного експерименту з вакцинації і того, що вакцини не пройшли клінічні випробування.

Згідно з ч. 1ст.9Закону України«Про лікарськізасоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Частинами 1, 6 статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань та за певних, визначених цим Законом, умов. У разі настання будь-яких наслідків, спричинених застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), державою забезпечується здійснення відповідних компенсаційних виплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 95затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування. Відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України згідно із наказами МОЗ України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати), а саме вакцини КОВІШЕЛД (COVISHIELD), КОМІРНАТІ/COMIRNATY™, CoronaVac, ЯНССЕН, AstraZeneca, Модерна.

Як вбачається зі змісту оскарженого наказу останній прийнято 15.11.2021, однак ним відсторонено від роботи ОСОБА_1 з 15.11.2021 як працівника, що повинен обов`язково пройти профілактичне щеплення проти COVID-19, та яка відмовляється або ухиляється від проведення таких щеплень, крім випадку наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення про що надано відповідний медичний висновок.

Аналізуючи часові рамки прийняття даного наказу та відсторонення особи від роботи суд зазначає, що винесення такого наказу 15.11.2021 не було передчасним, так як відсторонення відбулося саме з 15.11.2021.

З системного аналізу положеньКодексу законів про працю України, Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб,наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153та постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 20.12.2020 (в редакції, станом на 15.11.2021) встановлено, що працівники, визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, можуть бути відсторонені від роботи виключно у разі не проходження обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань з 08.11.2021. Пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, яким передбачено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій відсторонювати від роботи відповідних працівників набрав чинності з 08.11.2021.

На підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено керівником Луцької СШ №1 у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.

Зважаючи на те, що суд відмовляє в задоволенні основної позовної вимоги, в задоволенні похідних вимог, а саме про поновлення позивача на посаді, допуску до роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, також слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, в порядку, передбаченому ст..141 ЦПК України, судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 Луцької міської ради Волинської області, Департаменту освіти Луцької міської ради, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та допуск до роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу -- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.07.2022.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк