Рішення

від 20.07.2022 по справі 903/190/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 липня 2022 року Справа № 903/190/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу № 903/190/22

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державного підприємства Горохівське лісомисливське господарство

до Берестечківської міської ради, м. Берестечко, Луцького району, Волинської області

про витребування земельної ділянки,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від третьої особи: н/з,

від відповідача: Якимчук О.М. у порядку самопредставництва, довіреність №141 від 29.03.2022.

від прокуратури: Костюк Н.В. службове посвідчення №065570 від 23.10.2021

Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство Горохівське лісомисливське господарство, звернувся з позовом до Берестечківської міської ради, в якому просить:

- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0720883800:00:001:1193 площею 8,9 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки дії Берестечківської міської ради спрямовані на вилучення земельних ділянок з лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних сільськогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Однак, Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а Берестечківська міська рада без будь-яких підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Ухвалою суду від 22.03.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.04.2022, залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство Горохівське лісомисливське господарство.

Ухвалою суду від 11.04.2022 відкладено підготовче засідання на 11.05.2022, та запропоновано прокурору подати обґрунтовані письмові пояснення з яких правових підстав визначений розмір судового збору за подачу даної позовної заяви, сторонам по справі виконати вимоги ухвали суду від 22.03.2022 про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.05.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 22.06.2022, відкладено розгляд заяви по суті про залишення позову без розгляду та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху, підготовче засідання відкладено на 30.05.2022.

Ухвалою суду від 30.05.2022 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.07.2022.

Уповноважений представник позивача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав клопотання за вх.№ 01-57/4194/22 від 19.07.2022 відповідно до якого просить позов задоволити, справу розглянути без його участі.

Луцька окружна прокуратура через відділ діловодства суду подала клопотання за вх.№ 01-91/75/22 від 20.07.2022 у якому просить суд вирішити питання про повернення надміру сплаченого судового збору в сумі 430,04 грн.

Представник відповідача подав клопотання за вх.№01-57/3896/22 від 04.07.2022 яким просить долучити до матеріалів справи роз`яснення Держгеокадастру №22-28-0.214-11977/2-21 від 27.09.2021 та подав усне клопотання в судовому засіданні про долучення копії розпорядження, однак докази надіслання даних клопотань учасникам справи суду не долучив.

Відповідно до ч.9 ст. 80 ГПК України визначено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копії іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи приписи ст. ст. 80, 207 ГПК України суд дійшов висновку залишити без розгляду дане клопотання представника відповідача.

Прокурор через відділ діловодства суду в порядку ст. 207 ГПК України подала письмові пояснення за вх.№01-57/4205/22 від 19.07.2022.

Уповноважений представник третьої особи в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала, представник відповідача заперечив в повному обсязі та просить суд відмовити з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив:

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №109 від 12.03.2011 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл державним лісогосподарським підприємствам обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі й ДП "Горохівське ЛМГ", на території Мервинської сільської ради на земельну ділянку площею 420 га.

Між ДП "Горохівське ЛМГ" та ТзОВ "Західземлепроект" було укладено договір №047/19 від 15.03.2019 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

На підставі проекту землеустрою 04.08.2021 земельну ділянку, кадастровий номер 0720883800:00:001:1193, площею 8,9 га, зареєстровано в Державному земельному кадастрі, цільове призначення - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, землі лісогосподарського призначення (секція Н, розділ 09) - землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земель, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земель, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Дана категорія включає в себе такі підрозділи: для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01), для іншого лісогосподарського призначення (09.02), для цілей підрозділів 09.01-09.02 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (09.03).

Земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту Берестечківської міської ради на території колишньої Мервинської сільської ради.

Розпорядженням голови Волинської облдержадміністрації №775 від 06.12.2021 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у постійне користування" затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 266,0604 га для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг Державному підприємству «Горохівське лісомисливське господарство» (п.1); надано Державному підприємству «Горохівське лісомисливське господарство» у постійне користування земельні ділянки загальною площею 266,0604 га за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (КВЦПЗ 09.01) згідно з додатком 2.

Як зазначено в інформації ДП "Горохівське ЛМГ", з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, воно звернулось до державного реєстратора Устилузької міської ради, Володимир-Волинського району. Проте, згідно з рішенням державного реєстратора від 17.01.2022 у державній реєстрації відмовлено у зв`язку з тим, що на земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03.09.2021 за Берестечківською міською радою зареєстровано право комунальної власності на зазначену земельну ділянку, цільове призначення - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, підстава для державної реєстрації - Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляцїї у сфері земельних відносин".

Водночас, згідно з Планом лісонасаджень Лобачівського лісництва Державного підприємства «Горохівське лісомисливське господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Горохівське лісомисливське господарство», земельна ділянка, кадастровий номер 0720883800:00:001:1193, площею 8,9 га, належать до земель лісового фонду. Базове лісовпорядкування проведено Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено зазначений проект.

Зі змісту листів ДП «Горохівське ЛМГ» від 31.01.2022 №05-19/14-22 та ВО «Укрдержліспроект» від 09.02.2022 №114 вбачається, що зазначена земельна ділянка розташована в межах кварталу 238 Лобачівського лісництва ДП "Горохівського ЛМГ".

Згідно з таксаційним описом, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Горохівське ЛМГ», у зазначених кварталах ростуть дерева віком в середньому від 45 до 50 років, висотою понад 20 м.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення визнавав і сам відповідач під час розгляду справи., пояснюючи, що земельну ділянку зареєстровано за Берестечківською міською радою на праві комунальної власності як землі лісового фонду на підставі Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".

Пунктом 24, яким на підставі Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних, водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. (Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2011).

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ,та законами України.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою; рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Таким чином, землі лісового фонду, що перебувають за межами населених пунктів не можуть відноситись до комунальної власності.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифруванні аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створенні, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Волинською обласною державною адміністрації №109 від 12.03.2011 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок") визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, враховуючи вище викладене суд дійшов висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України, від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14).

Отже, земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

З прийняттям Закону України №1423-ІХ від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції земельних відносин", більшість норм якого набрали чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Зокрема, розширено права органів місцевого самоврядування, районних, обласних державних адміністрацій, позбавлено частини повноважень Кабінет Міністрів України, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 4 ч.1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які на підставі матеріалів лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель Державного підприємства «Горохівського лісомисливського господарство», реєстрація права комунальної власності за Берестечківською міською радою є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування, не відповідає вимогам ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Отже, Берестечківська міська рада за відсутності правових підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Волинська обласна державна адміністрація, як розпорядник земель лісового фонду не приймала рішень щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак, вказана земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Відповідно до ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Зважаючи на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порушення вимог чинного законодавства незаконно зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом пред`явлення позову про витребування земельної ділянки на користь її власника - Волинської обласної державної адміністрації.

На час пред`явлення та розгляду цього позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Берестечківською міською радою.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.09.2021, форма власності комунальна; цільове призначення - для ведення лісового господарства, пов`язаних із ним послуг; власником земельної ділянки є Берестечківська міська рада. (а.с. 17-18)

Відповідач Берестечківська міська рада в процесі судового розгляду справи не надала суду докази, які стали підставою такої реєстраційної дії та підтверджують правомірність реєстрації земельної ділянки лісового призначення у комунальну власність.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29) дійшла висновку про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Отже, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.387 та ст. 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Враховуючи вище викладене, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

Разом з тим, доводи відповідача про те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" не була сформованою, а тому він мав право зареєструвати її за собою, не взято до уваги суду, оскільки згідно з приписами ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельну ділянку 25.08.2021 зареєстровано у земельному кадастрі на підставі розробленого ТзОВ "Західземлепроект" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17.03.2021.

Площа та межі земельної ділянки, кадастровий номер якої 0720883800:00:001:1193, були визначені у встановленому законодавством порядку, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Отже, земельна ділянка, кадастровий номер 0720883800:00:001:1193, була сформована, було визначено її площу та межі.

Державна реєстрація вказаної земельної ділянки не оскаржувалась, у відповідності до приписів ч. 10 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором не скасовувалась.

Також, не взято до уваги й доводи Берестечківської міської ради про те, що розпорядження Волинської облдержадміністрації №109 від 12.03.2011 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" втратило чинність.

Відповідач на обґрунтування втрати чинності розпорядженням №109 від 12.03.2011 посилається на Закон України від 02.06.2015 №497-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою», у розділі ІІ якого «Прикінцеві та перехідні положення», в п.2 зазначено про те, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Розпорядження №109 від 12.03.2011 було виконано, на замовлення ДП "Горохівське ЛМГ" розроблено проект землеустрою, на підставі проекту землеустрою спірну земельну ділянку 04.08.2021 зареєстровано у Державному земельному кадастрі. Реєстрація у Державному земельному кадастрі є чинною і на даний час, не скасована та не оспорена.

Отже, спірна земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, у зв`язку з чим вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради є підставною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому позов підлягає до задоволення.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Луцької окружної прокуратури від 07.02.2022, 15.02.2022, Волинської обласної державної адміністрації від 10.02.2022 (а.с. 31,32, 39-40).

Звернення прокурора до суду спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання щодо розпорядження землями лісового призначення.

Правомірність звернення та відсутність підстав для залишення позову без розгляду постановлено в ухвалі суду від 30.05.2022.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2481, відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Луцька окружна прокуратура у клопотанні від 20.07.2022 просить повернути надмірно сплачений судовий збір в сумі 430,04 коп.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

При зверненні з позовом до суду Волинською обласною прокуратуро сплачено судовий збір в сумі 2911,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням №354 від 11.03.2022 (а.с. 12).

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом п.п. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року становить 2 481 гривні.

Позовна вимога про витребування майна є вимогою майнового характеру.

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 67685,01 грн.

Таким чином, сума судового збору яка підлягає сплаті у даній справі, складає 2481 грн.

Враховуючи вищевикладене, сплату судового збору в більшому розмірі ніж встановлено законом, а відтак клопотання Луцької окружної прокуратури про повернення судового збору в сумі 430,04 грн. підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Берестечківської міської ради (45765, Волинська обл., Луцький район, м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) земельну ділянку, кадастровий номер 0720883800:00:001:1193, площею 8,9 га.

3. Стягнути з Берестечківської міської ради ( 45765, Волинська обл., Луцький район, м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2481 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. Повернути Волинській обласній прокуратурі (43000, м.Луцьк, вул. Винниченка, 15 код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України 430,04 грн. сплаченого згідно платіжного доручення №354 від 11.03.2022 на суму 2911,10 грн. судового збору.

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та скріплене печаткою суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.07.2022.

СуддяВ. М. Дем`як