Рішення

від 26.07.2022 по справі 320/4002/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2022 року № 320/4002/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами у м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-145590-52-У від 11.02.2019;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-145590-52-У від 12.08.2019;

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 подана позовна заява була повернута заявникові разом з усіма матеріалами у зв`язку з невиконанням вимог суду про усунення недоліків.

07.10.2020 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, ухвала суду від 18.06.2020 скасована, справа направлена для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 скасовано та адміністративну справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

02 квітня 2021 року на підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від № 157 було проведено повторний автоматизований розподіл справи № 320/4002/19, за результатами якого справа була передана для розгляду судді Панченко Н.Д .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У якості підстави позову позивач зазначила про незаконність винесення відповідачем податкових вимог № Ф-145590-52-У від 11.02.2019 та № Ф-145590-52-У від 12.08.2019, з урахуванням того, що позивач не була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця, а єдиний внесок за неї сплачував роботодавець.

09.06.2021 до суду від ГУ ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив в задоволенні адміністративного позову відмовити, оскільки 17.12.2020 позивачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, а згідно з даними інтегрованих карток позивача по ЄСВ, станом на 31.07.2019, автоматично здійснені нарахування в розмірі 23785,08 грн. На переконання відповідача, позивачем у позовній заяві не наведено передбачених Законом обставин для звільнення від сплати ЄСВ.

Також до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому наголошено на безпідставності покладених в основу відзиву доводів та обґрунтувань, з огляду на те, що позивач не зареєстрована як ФОП і не здійснювала підприємницької діяльності з 2004 року і фізичною особою-підприємцем за Законом № 755-ІV не реєструвалась до 17.12.2020 і в той же день був припинений статус як ФОП. До того ж, відповідач залишив поза увагою й те, що за неї єдиний внесок сплачує роботодавець, що підтверджується доданими до позовної заяви матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 заяви представників Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та Головного управління Державної податкової служби у Київській області задоволено, замінено в адміністративній справі Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 квітня 2020 року позивача було ознайомлено з матеріалами виконавчих проваджень № 61911338 та № 61648899, та відповідно нею зроблена фото-копія Вимог про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДФС у Київській області № Ф-145590-52-У від 11.02.2019р. на суму 18276,72 грн. та Головного Управління ДПС у Київській області (надалі за текстом - Відповідач-1) № Ф-145590-52-У від 12.08.2019 р. на суму 5508,36 грн.

За даними інтегрованих карток позивача по ЄСВ, станом на 31.07.2019, автоматично здійснені нарахування в розмірі 23785,08 грн.

Згідно змісту вказаних вимог, податковим органом було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), якими відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) за ЄСВ.

Позивач стверджує про незаконність винесення відповідачем податкових вимог № Ф-145590-52-У від 11.02.2019 та № Ф-145590-52-У від 12.08.2019, з урахуванням того, що позивач не була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця, а єдиний внесок за неї сплачував роботодавець. Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI; в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до приписів статті 2 Закону № 2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до норм абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (надалі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

За доводами позовної заяви, позивач була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа (в подальшому - СПД) до 2000 року. Але після 2000 року не здійснювала підприємницьку діяльність взагалі, подавала документи на припинення реєстрації СПД та не перереєстровувалася у ФОП. Позивач наполягає на тому, що в 2000 році подавала документи на припинення СПД ф.о. до реєстратора, знімалася з обліку в податковому органі, і після 2001 року взагалі не здійснювала підприємницької діяльності, жодним чином не формувала шляхом подання будь-якої заяви чи підписом під сформованим документом щодо реєстрації саме як фізична особа підприємець згідно Закону № 755-ІУ від 2003 року. Вищевказані доводи позивача підтверджуються витягом у реєстратора від 24.04,2020 р. № 1006576791 про відсутність записів в ЄДРПОУ щодо нього. Крім того, з 2009 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "СИЛА СВІТЛА" (ЄДРПОУ 36755979), що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5.

Отож, матеріалами справи підтверджуються наведені вище обґрунтування позовної заяви, та слідує висновок, що у спірний період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок, позивач була учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, як найманий працівник.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір цього внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, суд наголошує на тому, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 в справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 в справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 в справі № 480/4656/18 і від 02.04.2020 в справі № 620/2449/19.

Враховуючи вищевикладене, у спірний період обов`язок сплати єдиного внеску щодо позивача покладено на роботодавця останньої - ТОВ «Сила Світла» (ЄДРПОУ 36755979). Нарахування позивачу єдиного внеску за спірний період ще як ФОП призводить до виникнення у неї обов`язку з його подвійної сплати, що не відповідає меті такого платежу. Позивачем до позовної заяви додано витяги за формою ОК-5 з яких вбачається повна сплата єдиного внеску роботодавцем позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що 01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 підсумувала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені, зокрема Законом № 2390-VI, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, що виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Доводи позивача підтверджується описом державного реєстратора від 17.12.2020 за № 106295040219 про проведення реєстраційної дії «Включення відомостей про фізичну особу - підприємця» - що підтверджує, що такого суб`єкту підприємницької діяльності як ФОП ОСОБА_1 не було в реєстрі фізичних осіб-підприємців взагалі до 17.12.2020, та описом документів за № 464343101683 від 17.12.2020 про проведення реєстраційної дії «Внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності». Тобто позивач, перебувала у статусі ФОП один день 17 грудня 2020р та в той же день припинила вказаний статус.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на практику ЄСПЛ винесені відповідачем оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення не відповідають критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивачки, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. У свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отож, оскаржувані вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

У позовній заяві позивач також заявила вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на необґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування суми та не її співмірності з предметом спору та складністю справи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження), з урахуванням того, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копію договору з адвокатом Фещенко М.Л. про надання правової допомоги № 1/30 від 29.04.2020р, копію додаткової угоди №1 від 29.04.2020р. до договору №1/30; копія квитанції № 0.0.1692393926.1 від 30.04.2020р., копію меморіального ордеру № @2РЬ275882 від 30.04.2020р. про зарахування гонорару банком отримувачем; копію довідки про відкриття рахунку в банку саме як адвоката; ордер адвоката; копію свідоцтва адвоката надаються суду разом з позовною заявою, належним чином завірені. Загальна сума витрат на правову допомогу згідно вищевказаного Договору та підтверджуючих документів складає загальну суму в розмірі - 5000,00 грн.

Отже, суд констатує, що до суду позивачем вчасно в повному обсязі було надано вичерпний перелік документів, який доводить факт дійного понесення витрат на правничу допомогу.

Суд враховує те, що дана справа є незначної складності, її розгляд здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження (письмовому), засідання не проводились.

Суд, враховуючи надані стороною позивача докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката, предмет доказування у цій справі, складність справи та зміст/обсяг наданих стороною позивача матеріалів до суду, приходить до висновку про обґрунтованість розміру таких витрат в розмірі 5000 грн., з урахуванням залучених до справи матеріалів, позицію сторони позивача та надання відповіді на відзив.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про доведеність співмірності сплачених послуг витраченому часу та обсягу наданих послуг.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору, а тому, підлягають задоволенню. Заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтована, документально підтверджена, а сума в розмірі 5000 грн. є спів мірною зі складністю справи та предметом доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-145590-52-У від 11.02.2019.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-145590-52-У від 12.08.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 коп.)

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ 43141377, 03151, Київ, вулиця Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлено у повному обсязі та підписано 26.07.2022

Суддя Панченко Н.Д.