Постанова

від 13.07.2022 по справі 265/7418/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 265/7418/19

провадження № 61-984св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Тітової Олесі Федорівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року у складі судді Копилової Л. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Маріупольська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки для суспільних потреб, розірвання договору оренди земельної ділянки та звільнення земельної ділянки.

Позовну заяву мотивувала тим, що Маріупольська міська рада проводить широкомасштабні роботи з оновлення вигляду міста, його модернізацію, створення комфортних умов для територіальної громади, з метою поліпшення умов безпеки руху, реалізації та забезпечення своєчасного та ефективного виконання програми соціально-економічного розвитку.

У зв`язку з цим проводиться капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вул. Набережної до проспекта Перемоги) у м. Маріуполі .

Згідно з робочим проектом «Капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), до вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у м. Маріуполі», розробленим на підставі Програми економічного і соціального розвитку м. Маріуполя на 2019 рік, затвердженим рішенням Маріупольської міської ради від 18 грудня 2018 року № 7/38-3439, розпорядженням голови обласної державної адміністрації, керівника військово-цивільної адміністрації від 29 березня 2019 року № 345/5-19, передбачений капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекта Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області .

Проект пройшов експертизу, про що є відповідний експертний звіт від 26 лютого 2019 року № АР8-0001-19/ПРОЕКСП з отриманням погодження.

З метою реалізації заходів, пов`язаних з проведенням капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у м. Маріуполі , Маріупольська міська рада прийняла рішення від 30 липня 2019 року № 7/43-4240 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у м. Маріуполі ».

Цим рішенням Маріупольська міська рада визначила необхідність вилучення ряду земельних ділянок для суспільних потреб - капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у м. Маріуполі .

У підпункті 1.2 цього рішення передбачено, що однією з таких земельних ділянок є ділянка на АДРЕСА_2 , яка знаходиться у користуванні відповідачки ОСОБА_1 .

На виконання рішення від 08 вересня 2015 року № 6/52-5667, 13 жовтня 2015 року Маріупольська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047).

Підпунктом 2.2 пункту 2 рішення визначено розірвати цей договір оренди від 13 жовтня 2015 року.

У акті від 11 жовтня 2019 року виїзного обстеження земельної ділянки встановлено, що така земельна ділянка використовується під розміщення кіоску на підставі договору площею 0,0009 га та самовільно зайнята площею 0,0022 га використовується під розміщення холодильників. Так як земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 підлягає примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності, вона підлягає поверненню у стані не гіршому ніж надавалась в оренду, тому тимчасова споруда (кіоск) загальною площею 0,0009 га, який встановлено на ній підлягає демонтажу.

Просила суд:

вилучити земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047), яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис від 21 жовтня 2015 року № 11781104, з мотивів суспільної необхідності капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області ;

розірвати договір оренди земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , укладений 13 жовтня 2015 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 жовтня 2015 року, номер запису про інше речове право 11781104;

звільнити земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047) шляхом демонтажу торгівельного кіоску загальною площею 0,0009 га;

стягнути з відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Заочним рішенням від 07 липня 2020 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області позов задовольнив.

Вилучив земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047), яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис від 21 жовтня 2015 року № 11781104, з мотивів суспільної необхідності капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області .

Розірвав договір оренди земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , укладений 13 жовтня 2015 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 жовтня 2015 року, номер запису про інше речове право 11781104.

Звільнив земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047) шляхом демонтажу торгівельного кіоску загальною площею 0,0009 га, розташованого на ній.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом в сумі 5 763,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом в сумі 5 763,00 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047), яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної ділянки, підлягає вилученню з мотивів суспільної необхідності - капітального ремонту вулично-дорожньої мережі у місті Маріуполі.

Оскільки позивач прийняв рішення про використання земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача на підставі договору оренди земельної ділянки, для розміщення об`єктів, визначених частиною першої статті 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» є підстави для розірвання укладеного між сторонами договору оренди та повернення земельної ділянки у стані, не гіршому ніж вона надавалась в оренду, а саме з демонтажем тимчасової споруди (кіоску), що встановлена на цій земельній ділянці.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 30 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Тітова Олеся Федорівна , задовольнив частково.

Скасував заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року в частині вилучення земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047), яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 з мотивів суспільної необхідності капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області .

Змінив заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року в частині розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради Донецької області Судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом в сумі 3 842,00 грн.

Відмовив в задоволенні позову Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

У решті заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року залишив без змін.

Стягнув з Маріупольської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги в сумі 2 881,50 грн.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що договір оренди від 13 жовтня 2015 року, укладений між сторонами, підлягає розірванню зі звільненням спірної земельної ділянки шляхом демонтажу торгівельного кіоску, з огляду на необхідність використання даної земельної ділянки для суспільних потреб.

Виходячи з переліку робіт, зазначених в робочому проекті та експертних звітах щодо розгляду проектної документації за робочим проектом, проведення капітального ремонту міської дороги без вилучення земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача, є неможливим.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Маріупольської міської ради про вилучення спірної земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, оскільки вилучення спірної земельної ділянки, що знаходиться в строковому платному володінні і користуванні відповідача на підставі договору оренди, не передбачена статтею 149 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Тітова О. Ф. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Тітова О. Ф. в інтересах ОСОБА_1 зазначає застосування судом апеляційної інстанції статті 149 ЗК України, статті 32-1 Закону України «Про оренду землі» та частини першої статті 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 листопада 2018 року у справі № 902/626/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/1357/18.

Крім того, касаційну скаргу на судові рішення подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України

Адвокат Тітова О. Ф. в інтересах ОСОБА_1 мотивувала касаційну скаргу тим, що рішення Маріупольської міської ради від 30 липня 2019 року № 7/43-4240 не відповідає вимогам статті 32-1 Закону України «Про оренду землі», не містить усіх відомостей, які визначає законодавець, на що не звернули увагу суди попередніх інстанцій, така вимога є обов`язковою при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки;

у Розділі 5.2. «Підготовчі роботи» зазначається, що «роботи по капітальному ремонту проводяться з урахуванням нерухомого майна та не потребують додаткового відведення земель;

з мотивів суспільної необхідності може бути відчужено майно виключно для будівництва автомобільних доріг загального користування державного значення, а капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі міста Маріуполя, згідно з експертним звітом, є капітальним ремонтом магістральної вулиці районного значення;

позивач не запланував будівництво (створення) будь-якого нового об`єкту, який би відповідав критеріям статті 32-1 Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про відчуження земельних ділянок», інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»;

під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не була присутня, проте суд першої інстанції не врахував ці обставини та відмовив у перегляді заочного рішення, чим обмежив процесуальні права відповідача, а саме права на справедливий суд, право на ефективну участь у судових процесах;

рішення суду першої інстанції відповідач не отримувала та не отримувала листів про розірвання договору оренди земельної ділянки;

позивач не запропонував відповідачу відшкодування збитків, спричинених розірванням договору оренди земельної ділянки у разі прийняття рішення про надання її для суспільних потреб;

акт виїзного обстеження від 11 жовтня 2019 року є неналежним та недопустимим доказом порушення відповідачем прав позивача.

У березні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Маріупольська міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 08 вересня 2015 року № 6/52-5667, 13 жовтня 2015 року Маріупольська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0,0009 га (кадастровий номер 1412336900:01:007:0047), який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 11781104 від 21 жовтня 2015 року.

У пункті 3.1. договору оренди сторони передбачили строк його дії - 5 років з моменту його державної реєстрації у встановленому законом порядку, тобто до 21 жовтня 2020 року (т. 1 а. с. 222-233).

Згідно з актом виїзного обстеження земельної ділянки від 11 жовтня 2019 року, складеного головними спеціалістами відділу контролю за використанням активів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, спірна земельна ділянка використовується відповідачкою під розміщення торговельного кіоску та, крім того, ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0022 га під розміщення холодильників (т. 1 а. с. 242-244).

На теперішній час Маріупольська міська рада проводить широкомасштабні роботи з оновлення вигляду міста Маріуполя, його модернізація, створення комфортних умов для територіальної громади, з метою поліпшення умов безпеки руху, реалізації та забезпечення своєчасного та ефективного виконання програми соціально-економічного розвитку.

Маріупольська міська рада рішенням від 18 грудня 2018 року № 7/38-3439, голова обласної державної адміністрації, керівник військово-цивільної адміністрації розпорядженням від 29 березня 2019 року № 345/5-19 затвердили робочий проект під назвою «Капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі».

Робочий проект передбачає капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області (т. 1 а. с. 10-207).

Проект пройшов експертизу (експертний звіт від 26 лютого 2019 року №АР8-0001-19/ПРОЕКСП т. 1 а. с. 208-213).

30 липня 2019 року Маріупольська міська рада прийняла рішення № 7/43-4240 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області » (т. 1 а. с. 217-219).

Пункті 1 цього рішення визначив необхідність вилучення ряду земельних ділянок для суспільних потреб - капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області .

Однією з таких земельних ділянок є ділянка, що розташована на АДРЕСА_2 та знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 13 жовтня 2015 року (підпункт 1.2 пункту 1 рішення)

Зазначене рішення (підпункт 2.2 пункту 2) визначило розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою.

Підпункт 11.5.2 укладеного між сторонами договору оренди від 13 жовтня 2015 року передбачає, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, допускається лише у разі, коли земельна ділянка, надана в оренду, необхідна для таких суспільних потреб, як будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, нафто-, газо-, та водопроводів, ліній електропередач, зв`язку, аеропортів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів необхідних для їх експлуатації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржене з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з доведеності позовних вимог та необхідності вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності - капітального ремонту вулично-дорожньої мережі у місті Маріуполі.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вилучення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стаття 149 ЗК України не передбачає вилучення спірної земельної ділянки, що знаходиться в строковому платному володінні і користуванні на підставі договору оренди.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками судів з наступних підстав.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та звільнення земельної ділянки

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19), зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 911/1357/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що пункт 8 частини першої статті 19 КАС України визначає, що на спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності поширюється юрисдикція адміністративних судів як на справи у публічно-правових спорах.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовані Законом України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (далі - Закон № 1559-VI) з подальшими змінами до нього.

За статтею 1 цього Закону відчуженням земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за плату в державну чи комунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчуження для потреб держави, територіальної громади, суспільства в цілому; примусовим відчуженням земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

У цих правовідносинах об`єктом відчуження відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1559-VI є земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За частинами першою, другою статті 2 Закону № 1559-VI його дія поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності.

Спір про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності з підстав необхідності надання її для суспільних потреб не є спором щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Справа у спорі про розірвання господарського договору, сторонами якого є сторони цього договору, за відсутності законодавчих приписів про розгляд цієї справи судом іншої юрисдикції має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із цим позовом у жовтні 2019 року Маріупольська міська рада посилалася на те, що між нею та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2015 року.

Проте, зі змісту самого договору оренди видно, що його уклали Маріупольська міська рада і фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , яка прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгового кіоску).

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, місцевий суд і суд апеляційної інстанції не врахували та залишили поза увагою те, що вони не наділені повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо розірвання договору оренди, укладеного із фізичною особою - підприємцем, оскільки такий спір розглядається господарським судом.

Щодо вимог про вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності

Звертаючись до суду із позовом Маріупольська міська рада просила вилучити земельну ділянку для суспільних потреб, а саме: необхідності капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області .

Пункт 8 частини першої статті 19 КАС України визначає, що на спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності поширюється юрисдикція адміністративних судів як на справи у публічно-правових спорах.

Питання вилучення майна для суспільних потреб на підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 липня 2019 року № 7/43-4240 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту вулично-дорожньої мережі на проспекті Перемоги (від вулиці Лепорського до вулиці Українського Козацтва), на вулиці Миклухо-Маклая (від проспекту Перемоги до вулиці Пашковського), на вулиці Лепорського (від вулиці Набережної до проспекту Перемоги) у місті Маріуполі Донецької області» перебувало предметом розгляду Верховного Суду у інших справах.

Так, у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 850/1/20 (адміністративне провадження № А/9901/5/21) Верховний Суд дійшов висновку про відмову у позові Маріупольської міської ради про примусове відчуження об`єкту нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, оскільки такий позов заявлений поза межами процедури, визначної Законом № 1559-VІ та статтею 267 КАС України та вимоги про примусове відчуження нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності можуть бути задоволені лише одночасно із вимогою щодо відчуження відповідної земельної ділянки, яка в даному випадку знаходиться у власності позивача.

Враховуючи наведене позовні вимоги про вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У справі, що переглядається, ухвалою від 28 жовтня 2019 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області відмовив Маріупольській міській раді у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про вилучення земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 з мотивів суспільної необхідності та роз`яснив позивачу вимоги частини другої статті 267 КАС України, відповідно до якої адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню.

Між тим, постановою від 17 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнив, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог про вилучення земельної ділянки для суспільних потреб скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не зважаючи на помилкову процесуальну діяльність суду, практика вирішення питання про вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку адміністративного судочинства є сталою.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 414 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки для суспільних потреб, розірвання договору оренди земельної ділянки та звільнення земельної ділянки закрити.

Роз`яснити Маріупольській міській раді, що розгляд справи в частині вимог про розірвання договору оренди та звільнення земельної ділянки віднесено до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснити Маріупольській міській раді, що розгляд справи в частині вимог про вилучення земельної ділянки віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук