Рішення

від 15.07.2022 по справі 136/11/22

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/11/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2022 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

у складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою та скасування запису про право оренди земельної ділянки, -

за участі

представника позивача- адвоката Піпко А.,

представника відповідача - Майданюка С.П.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) через свого представника адвоката Піпко А. (далі представник позивача) звернувся до суду із вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (далі відповідач, ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» ), в якому на вирішення суду поставив наступні вимоги:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,9796 га, розташовану на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307.

- скасувати здійснений державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокот Олексієм Анатолійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61796630 від 24.11.2021 запис про право оренди земельної ділянки, за яким на підставі договору оренди землі №48 від 21.08.2007, додаткова угода б/н від 24.09.2007, за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД», строком на 20 років, зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307.

Підставність вимог представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,9796 га, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району.

21.08.2007 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» (далі по тексту ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро»), правонаступником якого є ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 10 років, який був зареєстрований Вінницькою філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в Державному реєстрі земель 24.09.2007 за №04078120109.

21.08.2007 між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» до вищевказаного договору оренди було укладено Додаткову угоду, відповідно до якої збільшено строк договору оренди землі та розмір орендної плати, яка була зареєстрована у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №041004400154 від 06.09.2010.

У позові зазначено, що правочин у вигляді додаткової угоди позивач не підписував, про її існування позивач дізнався у 2017 році, коли повідомив відповідача про намір обробляти належну йому земельну ділянку самостійно.

Приймаючи доуваги те,що буловідсутнє волевиявленняпозивача наукладення такогоправочину танастання юридичнихнаслідків обумовленихним,наведене сталопідставою зверненняпозивача досуду у2017році ізпозовом (цивільнасправа №136/1426/17),у якомувін просивсуд визнатинедійсноюДодаткову угодудоДоговоруоренди землі від 21.08.2007, укладену між ним, ОСОБА_1 , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс - Агро", зареєстровану Вінницькою філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в Державному реєстрі земель 06.09.2010, за № 041004400154, предметом якої є належна позивачеві земельна ділянка, площею 2,9796 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

За наслідками розгляду цивільної справи №136/1426/17, Липовецьким районним судом Вінницької області було ухвалено рішення про задоволення позову у повному обсязі, яке залишено без змін Вінницьким апеляційним судом.

Вказані судові рішення були предметом перегляду касаційною інстанцією.

Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» задоволено, а р ішення Липовецькогорайонного судуВінницької областівід 27.02.2020та постанову Вінницького апеляційного суду від 13.05.2020 скасовано ,у задоволенні позову ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс - Агро", правонаступником якого єТовариство з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД", про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено.

Підставою для відмови Верховним Судом в задоволенні позову послугувало обрання позивачем неефективного способу захисту.

24.11.2021 державний реєстратор Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокот Олексій Анатолійович, на підставі договору оренди землі № 48 від 21.08.2007, додаткової угоди б/н від 24.09.2007, прийняв рішення про повторну державну реєстрацію прав оренди, індексний номер - 61796630, на належну позивачеві земельну ділянку, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307, за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД».

Приймаючи до уваги те, що позивач не підписував додаткову угоду, її умови не погоджував, що доведено належними та допустимими доказами, зібраними сторонами цього ж спору, тобто було відсутнє його волевиявлення на настання правовихнаслідків затаким правочином,доручень зданого приводунікому недавав,чим булопорушено його права та охоронювані законом інтереси, а відповідачтаке йогоправо невизнає тау добровільномупорядку невідновлює,наведене стало підставою звернення до суду із даним позовом.

У визначений судом строк відповідач, в особі генерального директора ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» Новохацького В.П., подав до суду відзив, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, аргументуючи свою позицію тим, що дійсно 21.08.2007 між сторонами цього спору було укладено договір оренди землі за умовами якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Зозівківської сільської ради, загальною площею 2,9796 га., строком на 10 років. Договір оренди зареєстровано у Вінницькій філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 04078120109 від 24.09.2007.

Крім того, між сторонами цього спору було укладено додаткову угоду до вказаного договору оренди землі, згідно якої строк оренди збільшено до 20 років, яка була зареєстрована у Вінницькій філії ДП Центр ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 04100440154 від 06.09.2010.

Починаючи з 2007 року, відповідач є законним користувачем земельної ділянки, що належить позивачеві, належним чином виконує усі взяті на себе зобов`язання за умовами Договору оренди.

Відповідач вказує у відзиві, що основною підставою звернення позивача до суду із даним позовом є те, що Договір оренди позивачем не підписано, утім такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки позивач отримував орендну плату вчасно та у повному обсязі, отож якщо правочин, для якого встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний дійсним та не може бути визнаний неукладеним, оскільки його умови виконувались сторонами повністю чи частково.

Окрім того, позивач вказує, що ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» володіє земельними ділянками за відсутності вчиненого правочину, тобто незаконно (самовільно) зайняв земельну ділянку яка належить позивачу, та в своєму позові просить витребувати її у відповідача, утім такі твердження є помилковими, оскільки відповідач жодним чином не порушував вимоги ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», так як на даний час діє договір оренди зазначеної земельної ділянки, який не скасовано, та не визнано недійсним, а тому ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» використовує земельну ділянку згідно з чинним законодавством та діючого договору оренди земельної ділянки.

Крім того, позивач у позові посилається на висновок експертизи №3895/3896/18-21 від 22.10.2018 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Вінницького відділення, як на доказ того, що договір оренди землі підписаний не ним, а іншою особою, однак висновок експертизи є недопустимим та неналежним доказом у даній справі № 136/11/22, виходячи з тих обставин, що почеркознавча експертиза була проведена в рамках іншої цивільної справи.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що визнання недійсним Договору оренди землі порушить права Орендаря передбачені Договором оренди та ст.. 25, 28 Закону України «Про оренду землі» оскільки впродовж 2007-2022 років Товариством понесені значні витрати на поліпшення стану земельних ділянок, у тому числі належної позивачеві.

Представник позивача ОСОБА_2 надав до суду відповідь на відзив, відповідно до якої зазначив, що відповідач на підставі тверджень щодо укладання договору оренди землі з позивачем 21.08.2007, строком на 10 років та додаткової угоди до цього договору оренди землі, якою строк оренди землі збільшено до 20 років, робить висновок, що, починаючи з 2007 він є законним користувачем земельної ділянки та належним чином виконує усі зобов`язання взяті на себе за умовами Договору оренди.

З огляду на вимоги ч.1 ст.638 ЦК України, відповідач аргументує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а станом на дату укладення договору оренди землі сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, та засвідчено підписами.

Водночас відповідачем не враховано, що позивач не підписував вказаний договір, тобто було відсутнє його волевиявлення на укладення такого правочину та настання юридичних наслідків обумовлених ним, що стало підставою звернення до суду в 2017 році із позовом про визнання додаткової угоди недійсною.

За наслідками розгляду цивільної справи було ухвалено рішення Липовецьким районним судом Вінницької області від 27.02.2020, яким позов задоволено та яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13.05.2020. Проте постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03.11.2021 дані судові рішення скасовані, а у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не порушення норм матеріального чи процесуального права судами.

Таким чином, твердження відповідача щодо досягнення сторонами при підписанні додаткової угоди всіх істотних умов та засвідчення підписами не відповідає обставинам справи, договір є неукладеним, а той факт, що відповідач повторно зареєстрував право оренди земельної ділянки належної позивачеві, вказує та те, що відповідач не визнає право позивача, чинить перешкоди у вільному користуванні і розпорядженні його власністю, тому таке право підлягає захисту в судовому порядку шляхом пред`явлення негаторного позову, на що звернув увагу Верховний Суд.

Крім цього, представник позивача стверджує, що відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами обставини щодо порушення прав відповідача, як Орендаря, в частині понесення Товариством значних витрат у період 2007-2022 роки на поліпшення стану належної позивачеві земельної ділянки та відповідно можливість порушення його прав.

Представник позивача зазначає, що у відзиві представник відповідача звертає увагу суду та наводить норми права, що регулюють вирішення вимог про визнання недійсним договору оренди землі, тоді як обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав є відмінним та застосований з урахуванням усталеної судової практики на час звернення до суду із даним позовом та висновків наведених Верховним Судом у цивільній справі №136/1426/17 за наслідками вирішення вимог позивача до відповідача про визнання договору недійсним.

Правом на подачу заперечень відповідач не скористався.

Ухвалою суду від 10.01.2022 розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, за клопотанням позивача було витребувано докази, а саме: з архіву Липовецького районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи №136/1426/17.

Ухвалою суду від 22.04.2022 було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Піпко Андрія Миколайовича про проведення судового засідання дистанційно в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 29.04.2022 заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Піпко Андрія Миколайовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 10.05.2022 відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 10.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

13.06.2022 протокольною ухвалою суду було оголошено перерву в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача, з можливістю забезпечення права на ознайомлення із клопотанням представника позивача про стягнення судових витрат у справі, яке, як було встановлено, направлено на неіснуючу електронну адресу відповідача.

13.06.2022 ухвалою суду було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Піпко Андрія Миколайовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

15.07.2022 представником відповідача через канцелярію суду було подано заяву про зменшення розміру судових витрат.

У судовомузасіданні представникпозивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в заявах по суті справи, просив позов задовольнити у повному обсязі. Щодо заяви поданої представником відповідача про зменшення розміру судових витрат просив залишити її без розгляду, мотивуючи тим, що вона не була направлена позивачеві та його представникові, не містить жодних доказів на спростування заявлених позивачем судових витрат та подана безпосередньо перед судовим засіданням, що унеможливило подання стороною своїх заперечень.

Відповідно до процесуального закону вручення повістки представнику учасника справи, у тому числі позивача, вважається також врученням повістки і цій особі, отож суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити, надавши пояснення тотожні змісту відзиву на позов. Додатково суду пояснив, що обставини щодо відсутності волевиявлення позивача на укладення оскаржуваного правочину не доведені жодними належними та допустимими доказами в рамках даної цивільної справи, оскільки висновки експерта надані з іншої цивільної справи, що є підставою для відмови в задоволенні позову у повному обсязі.

Крім цього, 15.07.2022 представником відповідача було надано до суду заяву про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу заявлених позивачем, обґрунтовуючи тим, що розмір таких витрат є занадто завищеним, з урахуванням вже усталеної судової практики із вирішення аналогічних спорів, такий розмір не відповідає фінансовому стану клієнта, оскільки позивач є пенсіонером, ніде не працює, а тому керуючись принципами справедливості, пропорційності, верховенства права, представник відповідача вважає, що такий розмір може становити не більше 3500 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку, встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,9796га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, підтвердженням чого є Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯБ № 723670 від 20.07.2007 (а.с. 24).

21.08.2007 між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро" було укладено Договір оренди землі (а.с.14-17), предметом якогоє вищевказаназемельна ділянка, строком на 10 років.

Вказаний договір було зареєстровано у Вінницькій філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.09.2007 за №04078120109.

Відповідно до Акту приймання передачі об`єкту оренди від 21.08.2007 (а.с.26), орендодавець ОСОБА_1 передав, а орендар ТзОВ «Сімекс Агро» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,9796га, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сторонами було складено Акт визначенням меж земельної ділянки від 21.08.2007, кадастровий номер земельної ділянки 0522281200:03:000:1307 (а.с.27).

У подальшому, між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» до вищевказаного договору оренди було укладено Додаткову угоду, відповідно до якої пункт 4 Договору викладено у новій редакції, яким збільшено строк дії договору на 20 років, розмір орендної плати - у 3% від нормативної вартості земельної ділянки та визначено у розмірі 1302, 86 грн. за один календарний рік (а.с. 18, 19).

Вказану Додаткову угоду було зареєстровано у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №041004400154 від 06.09.2010.

Згідно зі статутомТОВ "ТАС Агро Захід"у новій редакції 2019 року, рішенням від 10.07.2019 за №10/07/19-01(а.с.90),ТОВ "Концерн"Сімекс-Агро"перейменованеу ТОВ"ТАСАгро Захід",яке єправонаступником усіхправ таобов`язків ТОВ "Концерн "Сімекс - Агро".

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем таТОВ "ТАС Агро Захід"спору про право оренди належної позивачеві земельної ділянки, оскільки, на думку останнього, оскаржувану додаткову угоду, якою продовжено термін дії договору оренди землі він не підписував, а отже було відсутнє його волевиявлення на укладання такого правочину, а державна реєстрація правочину порушує його права на використання своїх правомочностей щодо належного йому майна.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним, у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України "Про оренду землі"у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин , договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першоюстатті 15 Закону України "Про оренду землі"у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з частиною другоюстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положеньстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

За клопотанням представника позивача судом було витребувано матеріали цивільної справи №136/1426/17, в рамках якої за клопотанням позивача ОСОБА_1 було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в Додатковій угоді до Договору оренди землі від 21.08.2007, яку 06.09.2010 зареєстровано у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" за №041004400154, громадянином ОСОБА_1 чи іншою особою?

За результатами проведеної технічної та почеркознавчої експертизи було складено висновок 22.10.2018 за №3895/3896/18-21 (а.с.17-20 Том №2, справа №136/1426/17), відповідно до якого констатовано, що підпис в додатковій угоді до Договору оренди землі від 21.08.2007, яку було зареєстровано 06.09.2010 у Вінницькій філії «ДП «Центр ДЗК» за №041004400154, - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис в Додатковій угоді до Договору оренди землі від 21.08.2007, яку 06.09.2010 зареєстровано у Вінницькій філії «ДП «Центр ДЗК» за №041004400154, - виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

Також із матеріалів цивільної справи №136/1426/17 встановлено, що ухвалою суду від 10.12.2018 за клопотанням представника відповідача ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» у справі призначено додаткову судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено іншим експертам Вінницького відділення КНДІСЕ.

За результатами проведеної додаткової судово - технічної та почеркознавчої експертизи було складено висновок 26.03.2019 за №473/474/19-21 (а.с.70-73 Том №2, справа №136/1426/17), відповідно до якого констатовано, що підпис від імені ОСОБА_1 у двох примірниках додаткової угоди до Договору оренди землі від 21.08.2007, яку було зареєстровано 06.09.2010 у Вінницькій філії «ДП «Центр ДЗК» за №041004400154, - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис в Додатковій угоді до Договору оренди землі від 21.08.2007, яку 06.09.2010 зареєстровано у Вінницькій філії «ДП «Центр ДЗК» за №041004400154, - виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).

Суд визнає вищевказані висновки експертів в рамках даної справи в якості належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що підлягають доказуванню у даній справі, відповідно до яких підпис у додатковій угоді до договору оренди землі від 21.08.2007 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди землі однозначно не було.

При цьому, доводи представника відповідача відносно того, що судом безпідставно прийняті до уваги вищевказані висновки експертів за результатами проведеної почеркознавчої експертизи та додаткової почеркознавчої експертизи, оскільки вони були проведені в рамках іншої цивільної справи №136/1426/17, тому вони не є висновками у даній цивільній справі, відповідно не можуть бути належними та допустимими доказами по справі, не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 686/23256/16-ц та від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17 зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Упостанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі N 461/3675/17зазначено, щостаттею 110 ЦПК Українивизначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89 ЦПК. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

В ухвалі суду від 10.05.2022 постановленої за наслідками розгляду клопотання представника відповідача про призначення у даній справі судово почеркознавчої експертизи судом було наведено мотиви відмови в задоволенні клопотання.

При вирішенні даної справи, суд врахує, що висновки експертів підготовлені в рамках іншої цивільної справи №136/1426/17 особами, які є атестованими судовими експертами, відповідають положеннямстатті 102 ЦПК України, питання, які вирішувались експертами стосуються предмета доказування й у даній цивільній справі, такі висновки виготовлені за замовленням обох сторін, які є сторонами цього спору, поставлене на вирішення експертів питання представником відповідача у клопотанні про призначення експертизи є тотожним тому, що вже вирішувалось експертами, отож призначення судом експертизи з питань, які вже містять висновки експертів, на думку суду, є невиправданим та буде сприяти лише затягуванню розгляду даної справи.

Крім цього, суд врахлвує, що представником відповідача не наведено жодних переконливих аргументів, що складені висновки є необґрунтованими або такими, що суперечать іншим матеріалам цивільної справи, викликають сумніви в їх правильності, не доведено наявність у відповідача додаткових зразків підпису необхідних для дослідження, тощо, отож не доведено необхідність призначення експертизи за наявності висновків із цього питання, ініційованих цими ж сторонами.

Із зазначених вище мотивів, встановлених у справі обставин, досліджених судом доказів вбачається, що висновки судових почеркознавчих експертиз проведеної у цивільній справі №136/1426/17, оригінали, яких були безпосередньо досліджені судом при розгляді даної справи є належними та допустимими доказами, дослідженими судом відповідно до визначеного законом порядку у сукупності із іншими наданими сторонами доказами. В даному випадку, експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

При цьому, суд враховує, що, в силу вимогст. 105 ЦПК України,призначення експертизи судом в даній справі не є обов`язковим.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин єправомірним,якщо йогонедійсність прямоне встановленазаконом абоякщо вінне визнанийсудом недійсним.Зазначена нормакореспондує частинамдругій,третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таких висновків дотримується Верховних Суд про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11. 2018у справіN504/2864/13-ц(пункт71),від 04.07.2018у справіN653/1096/16-ц(пункт96),від 12.06.2019у справі N487/10128/14-ц(пункт81),від 11.09.2019у справі N 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Як було встановлено судом, Верховним Судом за наслідками перегляду рішень ухвалених у цивільній справі №136/1426/17 за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про визнання договору недійсним було відмовлено в задоволенні позову саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

З огляду на викладене та у контексті приведених вище норм права та усталеної позиції Верховного Суду, міркувань суду, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути йому належну земельну ділянку є належним способом захисту його порушених прав, оскільки додаткову угоду він не підписував, її умови не погоджував, що встановлено висновками двох судових експертиз, отож в силу закону договір є неукладеним.

Вказані вище мотиви суду спростовують доводи представника відповідача, що наведені у відзиві та надані у ході судового розгляду даної цивільної справи щодо укладення та дійсності оскаржуваного між сторонами цього спору правочину.

Той факт, що відповідач попри наявність вищевказаних обставин повторно зареєстрував право оренди земельної ділянки позивача, вказує та те, що він не визнає право позивача, чинить перешкоди у вільному користуванні і розпорядженні його власністю, тому суд вважає, що таке право підлягає захисту в судовому порядку.

Захист права власності гарантується як національним законодавством, так і ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 листопада 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопменте ЛТД та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others vs. Ireland, № 12742/87), в якому вказано, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватись своєю власністю. В даному випадку зазначене сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, було порушено відповідачем.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном за правилами ст. 391 ЦК України.

Таким чином, порушене відповідачем право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом задоволення вимоги позивача в частині повернення йому земельної ділянки.

Вирішуючи вимоги позивача щодо скасування запису про право оренди належної позивачеві земельної ділянки, суд виходить з такого.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 6 Закону України "Про оренду землі"право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другоїстатті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертоїстатті 9 зазначеного Законудержавний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другійстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно ізЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року,статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьоїстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другоїстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченомуЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені упостановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі N 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах N 906/516/19, N 905/633/19, N 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі N 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі N 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі N 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі N 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі N 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, упостановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту.

Разом з тим, враховуючи, що додаткову угоду до договору оренди землі, оспорювану позивачем, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішень про проведену державну реєстрацію речового права, а саме додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки належної позивачу.

Враховуючи положення чинної редакціїстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах N 656/239/18 (провадження N 61-1429св21), 656/240/19 (провадження N 61-2022св21).

Вирішуючи питання до судових витрат у справі, суд враховує положення Глави 8 ЦПК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункти 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина першатапункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (абзац першийчастини восьмої статті 141 ЦПК України).

Судом встановлено , що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 1816, 00 грн., в підтвердження чого долучено до матеріалів цивільної справи квитанцію про сплату судового збору (а.с.1).

Приймаючи до уваги те, що вимоги задоволено частково, суд вважає, що судовий збір підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отож суд присуджує із відповідача на користь позивача 1362, 00 грн., оскільки одна із вимог майнового характеру задоволена частково, а решту відносить на рахунок позивача.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які представник позивача просить суд присудити із відповідача на користь позивача в розмірі 18 021, 60 грн., судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат надано: Договір про надання правової допомоги від 03.12.2021 укладений між Адвокатським бюро «Піпко і партнери» та ОСОБА_1 , у якому визначено ціну договору та порядок розрахунків (а.с.62-64); Акт приймання передачі від 03.12.2021 щодо сплати ОСОБА_1 на користь АБ «Піпко і партнери» гонорару в розмірі 1816, 00 грн. (а.с.65); Акт приймання передачі від 28.12.2021 щодо сплати ОСОБА_1 на користь АБ «Піпко і партнери» гонорару в розмірі 7264, 00 грн.(а.с.6); Акт приймання передачі щодо сплати ОСОБА_1 на користь АБ «Піпко і партнери» гонорару в розмірі 8 931, 60 грн. (а.с.183).

Представник відповідача подав до суду заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи тим, що розмір таких витрат є занадто завищеним, з урахуванням вже усталеної судової практики із вирішення аналогічних спорів, такий розмір не відповідає фінансовому стану клієнта, оскільки позивач є пенсіонером, ніде не працює, а тому керуючись принципами справедливості, пропорційності, верховенства права, представник відповідача вважає, що такий розмір може становити не більше 3 500 грн.

Вирішуючи вказане клопотання, суд вважає, що воно має бути прийняте судом до розгляду, оскільки приписами ч.5 ст.137 ЦПК України визначено право сторони на подачу клопотання про зменшення судових витрат у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України. Вказана норма не містить строків подачі такого клопотання, необхідності направлення такого клопотання іншій стороні, воно заявлене представником відповідача до початку судових дебатів, а представник позивача, на пропозицію суду не вважав за необхідне спростовувати наведені у клопотанні доводи.

При цьому, суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимогчастини четвертої цієї статтісуд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Участині третій статті 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

ТобтоЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься удодатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19).

У вказанійпостановіВелика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положенняхчастин п`ятоїташостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками викладеними впостанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі N 9901/350/18 (провадження N 11-1465заі18)та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, упостанові від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 (провадження N 12-171гс19)тапостанові від 26 травня 2020 року у справі N 908/299/18 (провадження N 12-136гс19).

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Аналізуючи матеріали цивільної справи, надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, їх часу та обсягу, суд за наявності вже усталеної судової практики з вирішення аналогічних спорів, вважає, що рівень складності справи не вимагав такого обсягу часу, який зазначений адвокатом представником позивача в актах виконаних робіт, як витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Зважаючи на конкретні обставини даної справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру, ураховуючи складність справи та фінансовий стан учасників, суд дійшов висновку про необхідність зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу до 6693, 60 гривень, з яких: час витрачений адвокатом у 2021 році може становити 3 години на вчинення дій, які зазначені в Актах виконаних робіт та у 2022 році - 4 години, із розрахунку визначеного у договорі про надання правової допомоги від 03.12.2021, розміру гонорару - у 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На підставівикладеного такеруючись ст. ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141-142, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд. 63, м. Липовець, Вінницького району, Вінницької області, 22500, ЄДПОУ - 03731721) про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою та скасування запису про право оренди земельної ділянки, - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,9796 га, розташовану на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307.

Скасувати рішення державного реєстратора Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокота Олексія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер - 61796630 від 24.11.2021, про право оренди земельної ділянки, площею 2,9796га, кадастровий номер - 0522281200:03:000:1307, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Вінницького (раніше Липовецького) району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вчиненого на підставі договору оренди землі № 48 від 21.08.2007, додаткової угода б/н від 24.09.2007 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД».

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 ,судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1362 гривні 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 693, 60 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 25.07.2022.

Суддя Світлана ШПОРТУН