Справа № 136/11/22
Провадження № 22-ц/801/1657/2022
Категорія: 21
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шпортун С. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 рокуСправа № 136/11/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М.,
з участю секретаря судового засіданні Михайленко А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою та скасування запису про право оренди земельної ділянки за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 липня 2022 року у складі судді Шпортун С. В. (повний текст рішення складено 25 липня 2022 року),
встановив:
05 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (далі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») повернути йому земельну ділянку, площею 2,9796 га, розташовану на території Зозівківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307, скасувати вчинений державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокотом О. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61796630 від 24 листопада 2021 року запис про право оренди земельної ділянки, за яким на підставі договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, додаткової угоди б/н від 24 вересня 2007 року, за ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307 строком на 20 років.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 2,9796 га, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району. 21 серпня 2007 року він укладав з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований Вінницькою філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в Державному реєстрі земель 24 вересня 2007 року за № 04078120109. У 2017 році, після закінчення строку дії договору оренди землі, звернувшись до ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" з вимогою про повернення земельної ділянки, ОСОБА_1 дізнався про те, що 06 вересня 2010 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 041004400154, яким відповідно до додаткової угоди до договору про оренду землі № 723670 від 21 серпня 2007 року строк оренди землі продовжено на 20 років.
Такої додаткової угоди він не підписував, а тому у 2017 році звернувся з позовом про визнання її недійсною.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року, визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 21 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», предметом якого є земельна ділянка площею 2,9796 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району Вінницької області, зареєстровану Вінницькою філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в Державному реєстрі земель 06.09.2010 за № 041004400154.
Постановою Верховного Суду рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року тапостанову Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року скасовано, узадоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Концерн "Сімекс - Агро", правонаступником якого є ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД", про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено.
Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові зазначив про те, що ОСОБА_1 не підписував додаткової угоди до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, а тому вона (додаткова угода) є неукладеню, а ефективним способом захисту прав позивача є вимога до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 липня 2022 року позов задоволено частково:
зобов`язано ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,9796 га, розташовану на території Зозівківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307.
скасовано рішення державного реєстратора Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокота О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61796630 від 24 листопада 2021 року про право оренди земельної ділянки, площею 2,9796 га, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307, яка розташована на території Зозівківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вчиненого на підставі договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, додаткової угоди б/н від 24 вересня 2007 року за ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».
В іншій частині вимог суд відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що додаткової угоди до договору оренди землі, якою строк дії договору збільшено до 20 років, сторони не укладали, відсутнє волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, а тому позивач, як власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у користуванні нею, зокрема шляхом фактичного повернення йому земельної ділянки.
Позовні вимоги в частині скасування запису про державну реєстрацію речового права потрібно розуміти як скасування рішень про проведену державну реєстрацію речового права. Оскільки рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права індексний номер 61796630 від 24 квітня 2021 року прийняте на підставі додаткової угоди до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, якої сторони не укладали, то таке рішення підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просило рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки судово-технічної та почеркознавчої експертиз, які суд поклав в основу рішення і на підставі яких зробив висновок про не укладення додаткової угоди до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, як такої, що не підписана орендодавцем, є недопустимими доказами, тому що ці експертизи були проведені у рамках розгляду іншої цивільної справи № 136/1426/17, у якій постановою Верховного Суду було скасовано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено. Суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи у цій справі, ухвалив рішення на підставі недопустимого доказу.
Звертав увагу на те, що зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу порушує права орендаря, передбачені договором та статтями 25, 28 Закону України «Про оренду землі», оскільки впродовж 2007 2022 років ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», понесені значні витрати на поліпшення стану земельних ділянок, в тому числі і спірної земельної ділянки. Уклавши з ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» договір оренди, позивач погодився з усіма умовами договору оренди та протягом 2007 2022 років добровільно належним чином приймав виконання умов договору оренди, а тому поведінка позивача, спрямована припинення права користування земельною ділянкою відповідачем, є недобросовісною.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Піпко А. М. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою четвертої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,9796 га, кадастровий номер 0522281200:03:000:1307, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Вінницького району (раніше Липовецького) Вінницької області.
21серпня 2007між ОСОБА_1 та ТОВ«Концерн «Сімекс-Агро»,правонаступником якогоє ТОВ«ТАС АГРОЗАХІД»,було укладенодоговір орендицієї земельноїділянки строкомна 10років,який бувзареєстрований Вінницькоюфілією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в Державному реєстрі земель 24 вересня 2007 року за № 04078120109.
06 вересня 2010 року у Вінницькій філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» була зареєстрована додаткова угода, відповідно до якої збільшено строк договору оренди землі та розмір орендної плати, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 041004400154.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 24 вересня 2007 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс - Агро", предметом якого є земельна ділянка площею 2,9796 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівківської сільської ради Липовецького району (зараз Вінницький) Вінницької області, зареєстровану Вінницькою філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру " в Державному реєстрі земель 06 вересня 2010 року за № 041004400154.
Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року ці рішення Липовецького районного суду Вінницького суду Вінницької області та постанова Вінницького апеляційного суду скасовані, у позові ОСОБА_1 відмовлено. При цьому Верховний Суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не укладав з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» довгострокової угоди від 24 вересня 2007 року, то її не можна визнати недійсною.
Як було встановлено Верховним Судом за наслідками перегляду рішень, ухвалених у цивільній справі № 136/1426/17, враховуючи висновок судової технічної та почеркознавчої експертизи від 22 жовтня 2018 року № 3895/3896/18-21, згідно з яким підпис у додатковій угоді до договору оренди землі від 24 вересня 2007 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, аналогічний висновок додаткової експертизи від 26 березня 2019 року № 473/474/19-21, суди дійшли обґрунтованого висновку, що волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди землі однозначно не було.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Таких висновків дотримується Верховних Суд, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі№ 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі№ 487/10132/14-ц (пункт 97).
Отже, установивши, що ОСОБА_1 не укладав з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», додаткової угоди до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її фактичного повернення позивачу.
Згідно з частиною п`ятою статті 6ЗУ "Прооренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 3Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" (далі ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 9зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26ЗУ "Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26ЗУ "Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26ЗУ "Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому ЗУ "Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі N 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Отже, установивши, що позивач не укладав із відповідачем додаткову угоду від 24 вересня 2007 року, на підставі якої було прийнято рішення державного реєстратора Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокота О. А. індексний номер 61796630 від 24 листопада 2021 року про реєстрацію за ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 строком на 20 років, суд першої інстанції з урахуванням принципу jura novit curia (суд знає закон), який означає, що у випадку установлення судом, що учасники судового процесу на підставу своїх вимог або заперечень посилався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а тому, виходячи із фактичного, а не формального змісту позовних вимог, прийшовши до правильного висновку про необхідність скасування рішення державного реєстратора.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне покладання судом першої інстанції в основу рішення висновків технічної тапочеркознавчої експертиз № 3895/3896/18-21 від 22 жовтня 2018 року та № 473/474/19-21 від 26 березня 2019 року, проведених у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року недійсною, з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначалося вище саме установлення факту непідписання ОСОБА_1 додаткової угоди від 24 вересня 2007 року, а отже її неукладання стало підставою для висновку Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позову про визнання цієї угоди недійсною. Тобто факт неукладання ОСОБА_1 додаткової угоди б/н від 21 серпня 2007 року до договору оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року установлений судовим рішенням, що набрало законної сили, а тому не підлягає доказуванню.
Доводи апеляційної скарги про недобросовісність позивача, який з 2007 по 2022 рік отримував орендну плату, а відповідач поніс витрати на поліпшення земельної ділянки на увагу не заслуговують, тому що вживати заходів щодо захисту порушеного відповідачем права користування його земельною ділянкою ОСОБА_1 почав з першого року порушення 2017 року, після закінчення десятирічного строку, установленого договором оренди землі № 48 від 21 серпня 2007 року.
Обрання ж позивачем неправильного способу захисту порушеного права (який відповідав усталеній на той час судовій практиці) не свідчить про недобросовісність його поведінки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не є істотними, не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а зводяться виключно до переоцінки доказів належно досліджених та оцінених судом першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю«ТАС АГРОЗАХІД» залишити беззадоволення,а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 липня 2022 року без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд. 63, м. Липовець Вінницького району Вінницької області, 22500, ЄДПОУ 03731721) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривні.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: О. С. Панасюк
Судді: Т. Б. Сало
Т. М. Шемета
Суд | Вінницький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.11.2022 |
Оприлюднено | 08.11.2022 |
Номер документу | 107141456 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою |
Цивільне
Вінницький апеляційний суд
Панасюк О. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні