Постанова

від 06.07.2022 по справі 911/581/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2022 р. Справа№ 911/581/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Скрипки І.М.

при секретарі Токаревій А. Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 06.07.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс"

на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 (суддя Третьякова О.О., повний текст рішення складено 13.12.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс"

про стягнення 1 887 142,30 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю» Оператор газотранспортної системи України» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» про стягнення 1887142,30 грн, з яких 695 304,70 грн пені та 1 191 837,60 грн штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач зобов`язався поставити позивачу в строк до 22.08.2020 товари на загальну суму 12 405 420 грн згідно із укладеним сторонами договором про закупівлю товарів №2005000321 від 25.05.2020. Однак фактично станом на 22.08.2020 поставку відповідач виконав лише частково, товари були поставлені відповідачем повністю на всю суму тільки 23.10.2020. Укладеним між сторонами договором на закупівлю передбачено застосування до відповідача пені в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено, за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів також штрафу у розмірі 10% вартості товарів, поставку яких прострочено. Враховуючи порушення відповідачем умов договору про закупівлю щодо строку поставки та оскільки відповідач відхилив претензію позивача від 20.11.2020, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф у вказаному розмірі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2021 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» про стягнення 695 304,70 грн пені та 1 191 837,60 грн штрафу за прострочення виконання договору задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України 695 304 грн 70 коп. пені, 1 191 837 грн 60 коп. штрафу та 28 307 грн 14 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- суд прийшов до висновку, що відповідачем порушено строк поставки Товарів за Договором, а тому відповідач зобов`язаний сплатити позивачу відповідно до пункту 7.3 Договору та ст.549 Цивільного кодексу України неустойку, а саме пеню в розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, а за прострочення поставки Товарів понад 30 днів додатково штраф у розмірі 10% вартості товарів, поставку яких прострочено;

- матеріалами справи підтверджується право позивача на отримання від відповідача пені в загальному розмірі 695304,70 грн, водночас, заяв про зменшення розміру штрафних санкцій та доводів, якими боржник обґрунтовував би необхідність зменшення судом розміру штрафних санкцій, суду не подано та відповідно не наведено.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за Договором в загальному розмірі 695304,70 грн та штрафу в розмірі 1191837,60 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» про стягнення пені та штрафу. Судові витрати покласти на позивача.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення стоку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- висновки суду про наявність добросовісності в діях позивача щодо подання заявки №1 від 23.06.2020 на поставку товарів є помилковими;

- судом не встановлені обставини підписання та видачі позивачем довіреності від 19.06.2020 №647 на представлення інтересів директором із закупівель Янюком А.В. у відносинах з контрагентами, в тому числі з відповідачем;

- відповідачем було вжито всі можливі заходи для забезпечення дотримання строків поставки товару в межах дії договору, а тому вина у діях відповідача відсутня.

17.01.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/581/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 24.01.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/581/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

17.02.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі №911/581/21 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.04.2022.

Зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 до перегляду його апеляційним судом.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

11.04.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує щодо доводів апелянта та просить відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Зокрема, позивач зазначає наступне:

- відповідач не надає на підтвердження своїх заперечень проти позову належних та допустимих доказів;

- доводи скаржника щодо підписання заявки №1 від 23.06.2020 неуповноваженою особою спростовуються доданою до відповіді на відзив копією довіреності від 19.06.2020 №647, а тому такі посилання є безпідставними;

- підстави для невиконання умов договору в частині відповідальності за неналежне його виконання (несвоєчасність поставки) обумовлені обставинами непереборної сили, відсутні.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1392/22 від 12.04.2022, у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Скрипка І.М., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 01.06.2022.

16.05.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

19.05.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №911/581/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 відкладено в режимі відеоконференції розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 на 06.07.2022.

В судове засідання 06.07.2022 з`явилися представники позивача та відповідача, надали свої пояснення.

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір про закупівлю товарів №2005000321 від 25.05.2020 (надалі Договір), копія якого міститься в матеріалах справи.

Предметом Договору (пункт 1.1) є зобов`язання відповідача, як постачальника, передати у власність позивача, як покупця, конструкційні матеріали (в`язко-еластичну систему холодного нанесення), далі Товари, зазначені у специфікації (Додаток 1 до Договору), та зустрічне зобов`язання позивача прийняти та оплатити Товари. Найменування, кількість Товарів, ціна за одиницю, строк поставки та інші умови поставки вказуються у Специфікації (Додаток 1 до Договору). У Специфікації сторони визначили найменування, кількість Товарів, ціну за одиницю та інше, а також строк поставки 60 календарних днів з моменту подання заявки.

Відповідно до пункту 5.3 Договору поставка здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно специфікації), ІНКОТЕРМС (редакція 2010).

Датою поставки відповідно до п.5.8 Договору є прийняття покупцем Товарів за кількістю, комплектністю та якістю відповідно до п.5.14 цього Договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі визначених Договором документів.

Загальна сума Договору відповідно до пункту 3.1 та Специфікації (Додаток 1) становить 12405240,00 грн з ПДВ.

Строк дії Договору сторони визначили в п. 12.1 Договору, а саме до 31.12.2020.

Строк оплати Товарів визначено в п. 4.2 Договору, відповідно до якого покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих Товарів не раніше 35-ти та не пізніше 45-ти календарних днів з дати поставки.

Статтею 7 Договору сторони погодили відповідальність покупця та постачальника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 7.3 Договору сторони погодили відповідальність постачальника за порушення строків поставки Товарів або недопоставку, а саме обов`язок постачальника сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, а за прострочення поставки Товарів понад 30 днів додатково штраф у розмірі 10% вартості товарів, поставку яких прострочено.

Із пункту 7.7 Договору вбачається, що Договір укладений позивачем та відповідачем за результатами проведення процедури публічної закупівлі згідно з оголошенням UA-2020-02-18-000200-c. Про те, що Договір укладався за результатом проведення процедури публічної закупівлі, зазначав також сам позивач у відповіді на відзив, та зазначав також сам відповідач у листі відповідача від 02.10.2020 №2020/10/02-1 позивачу.

Листом від 10.06.2020 №2020/6/10 відповідач повідомив позивача про розміщення замовлення на фабриці виробника та намір здійснити поставку Товарів відповідачем позивачу трьома партіями, а саме орієнтовно в серпні, в жовтні та в листопаді 2020.

У відповідь позивач листом від 11.06.2020 №ТОВВИХ-20-6587 звернув увагу відповідача, що за умовами Договору поставка має бути здійснена в строк саме 60-ти календарних днів з дати заявки.

У подальшому позивач надав відповідачеві заявку на поставку №1 від 23.06.2020, яка отримана відповідачем від позивача 23.06.2020. При цьому, факт отримання вказаної заявки на поставку №1 підтверджується листом відповідача від 20.07.2020 №2020/06/24-2 позивачу.

Листом від 20.07.2020 №2020/06/24-2 відповідач просив позивача внести корективи до заявки на поставку №1 від 23.06.2020 щодо обсягів та строків поставки, посилаючись на велику завантаженість виробника товару під час пандемії.

У відповідь листом від 03.08.2020 №ТОВВИХ-20-8972 позивач повідомив відповідача про зміст ч.2 ст.218 Господарського кодексу України щодо настання господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов`язання, крім випадку, коли належне виконання зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили.

У подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 28.08.2020, в якій звернув увагу відповідача, що строк поставки за Договором сплив 22.08.2020, а відповідач станом на 28.08.2020 не виконав своїх зобов`язань щодо поставки Товарів в частині на суму 11918376 грн.

У відповідь відповідач листом від 01.09.2020 №2020/09/01-1 повідомив позивача про завантаженість виробника товару під час пандемії та що відповідач вживає всіх можливих заходів для забезпечення дотримання строків поставки товару.

Листом від 02.10.2020 №2020/10/02-1 відповідач запропонував позивачу укласти додаткову угоду до Договору, якою строк поставки продовжити до 30 листопада 2020. При цьому відповідач послався на висновок Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07, в якому стверджується про наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні Договору, для внесення змін до даного Договору в частині строків поставки товару.

Відповідно до висновку Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07 Кременчуцьке відділення Полтавської ТПП вважає, що унеможливлення виконання зобов`язань відповідачем за Договором, а саме постачання Товарів у строки, визначені у заявці №1 від 23.06.2020, спричинено істотною зміною обставин. Істотна зміна обставин має об`єктивний та невідворотній характер, яка в конкретних умовах не залежить від волі, бажань та дій відповідача, та згідно з ст.652 Цивільного кодексу України є підставою для зміни умов Договору.

Товари, які є предметом Договору, фактично були поставлені відповідачем позивачу кількома партіями, а саме:

- згідно з видатковою накладною №21 від 20.07.2020 на загальну суму 486864 грн,

- згідно з видатковою накладною №36 від 13.10.2020 на загальну суму 3171624 грн,

- згідно з видатковою накладною №40 від 23.10.2020 на загальну суму 8746752 грн,

що разом становить 12 405 240 грн з ПДВ.

Після цього позивач звернувся до відповідача з претензією №2 від 20.11.2020, у якій пред`явив до відповідача вимогу про сплату пені в розмірі 695304,70 грн та штрафу в сумі 1191837,60 грн за Договором з підстав порушення відповідачем строку поставки Товарів.

На вказану претензію позивача відповідач надав відповідь листом від 24.12.2020 №2020/12/24-2, де претензію не визнав та пояснив, що ним вживались всі можливі заходи для забезпечення дотримання строків поставки, послався також на висновок Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07, а також на те, що переговори відповідача з позивачем щодо відміни або поділу заявки позивача на поставку товару партіями не мали успіху. Також відповідач пояснив, що вважає дії посадових осіб позивача нелогічними і непослідовними, які шкодять репутації позивача та можуть призвести до значного підвищення постачальниками відпускних цін на товари через необхідність компенсації майбутніх збитків від сплати позивачу, як замовнику товарів, штрафних санкцій.

Вказане зумовило звернення позивача до суду з даним позовом, в обґрунтування якого позивач зазначає, що за умовами Додатку 1 до Договору відповідач був зобов`язаний поставити позивачу Товари протягом 60-ти календарних днів з дати заявки позивача на поставку №1 від 23.06.2020, тобто до 22.08.2020, однак, в порушення умов Договору поставка фактично повністю була здійснена лише 23.10.2020

У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 була підписана Янюком О.В., якого відповідач вважає неуповноваженою особою на підписання документів. Також відповідач вважає, що він поставив товар позивачу правомірно, а саме в межах строку дії договору до 31.12.2020.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, з чим не погоджується апелянт в поданій апеляційній скарзі.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір відповідно до його предмету та змісту є договором поставки, який регулюється параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України та положеннями Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1, ч.4 та ч.6 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Строк виконання обов`язку передати товар визначено в ст.663 Цивільного кодексу України, а саме: продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Правові наслідки порушення зобов`язання визначені в ст.611 Цивільного кодексу України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Також статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалось вище, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки за Договором, оскільки за умовами Додатку 1 до Договору відповідач був зобов`язаний поставити позивачу Товари протягом 60-ти календарних днів з дати заявки позивача на поставку №1 від 23.06.2020, тобто до 22.08.2020, натомість фактично повністю була здійснена лише 23.10.2020.

Однак відповідач заперечує проти таких доводів, посилаючись на наступне:

- заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 була підписана Янюком О.В., якого відповідач вважає неуповноваженою особою на підписання документів;

- відповідач поставив товар позивачу правомірно, а саме в межах строку дії договору до 31.12.2020.

На вказаних доводах ґрунтується й апеляційна скарга, де відповідач зазначає також, що ним було вжито всі можливі заходи для забезпечення дотримання строків поставки товару в межах дії договору, а тому вина у діях відповідача відсутня.

Надаючи оцінку та здійснюючи перевірку доводів відповідача, враховуючи наявні матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач надав відповідачу за Договором лише одну заявку на поставку, а саме заявку на поставку №1 від 23.06.2020. Факт отримання відповідачем цієї заявки 23.06.2020 підтверджується листом відповідача від 20.07.2020 №2020/06/24-2.

Колегія суддів вважає, що подальша поведінка відповідача, яка мала місце після 23.06.2020, свідчить про те, що відповідач визнавав правові наслідки заявки позивача на поставку №1 від 23.06.2020 у вигляді настання зобов`язання відповідача поставити Товари позивачу протягом 60-ти днів, тобто до 22.08.2020, про що свідчать наступні обставини в їх сукупності:

- відповідач листом від 20.07.2020 №2020/06/24-2, посилаючись на карантинні заходи в Китайській Народній Республіці та велику завантаженість виробника, просив позивача внести корективи до заявки на поставку №1 від 23.06.2020 таким чином, щоб продовжити 60-ти денний строк поставки до листопада 2020;

- у відповідь на претензію позивача №1 від 28.08.2020 щодо порушення строку поставки відповідач листом від 01.09.2020 №2020/09/01-1 повідомляв позивача про завантаженість виробника товару під час пандемії та що відповідач вживає всіх можливих заходів для поставки товару в строк;

- у зв`язку із фактичним простроченням відповідачем 60-ти денного строку поставки, відповідач листом від 02.10.2020 №2020/10/02-1 запропонував позивачу укласти додаткову угоду до Договору, якою строк поставки продовжити до 30 листопада 2020;

- відповідач в листі від 24.12.2020 №2020/12/24-2 пояснював факт прострочення ним 60-ти денного строку поставки істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні Договору, а також зазначав про безуспішність переговорів відповідача з позивачем щодо продовження строку поставки до листопада 2020.

Таким чином, відповідач своєю поведінкою під час виконання Договору та до пред`явлення позивачем позову послідовно визнавав як настання у нього зобов`язання поставити Товари позивачу на підставі заявки позивача на поставку №1 від 23.06.2020 протягом 60-ти днів від цієї заявки, тобто до 22.08.2020, так і факт прострочення відповідачем виконання цього зобов`язання.

Частиною 3 ст.3 Цивільного кодексу України визначено, що засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду (постанова від 15.05.2019 у справі №917/803/18, постанова від 31.03.2021 у справі №923/875/19) цивільне законодавство ґрунтується на добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В апеляційній скарзі відповідач наполягає, що заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 була підписана неуповноваженою особою та що відповідачем з цих підстав не прострочено 60-ти денний строк поставки.

Судом перевірено, що вказана заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 була підписана директором із закупівель Янюком А.В.

Отже, колегією суддів відхиляються доводи відповідача про те, що заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 була підписана неуповноваженою особою, оскільки:

по - перше, виходячи з викладених вище обставин, відповідач під час виконання Договору по отриманню заявки №1 від 23.06.2020 своєю поведінкою по відношенню до позивача визнавав настання у відповідача зобов`язання поставити Товари на підставі заявки позивача на поставку №1 від 23.06.2020 протягом 60-ти днів від цієї заявки, більше того - відповідач не заявляв позивачу про наявність недоліків в отриманій відповідачем заявці №1 від 23.06.2020;

по - друге, судом враховано, що в матеріалах справи наявна довіреність від 19.06.2020 №647 на представлення директором із закупівель Янюком А.В. інтересів позивача при виконанні умов Договору, у т.ч. на підписання документів від імені позивача.

Відтак, з огляду на викладене, судова колегія наголошує, що доводи апелянта щодо підписання заявка позивача на поставку №1 від 23.06.2020 неуповноваженою особою спростовуються матеріалами справи.

Разом з цим, відповідач стверджує, що Товар за умовами Договору міг бути поставлений відповідачем в межах строку дії Договору - до 31.12.2020.

Однак, колегією суддів такі твердження визнаються необґрунтованими, оскільки строк дії договору поставки і строк виконання зобов`язання з поставки є різними поняттями відповідно до ст.530, 631 та 663 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд наголошує, що строк виконання зобов`язання з поставки Товарів за Договором був визначений сторонами в Специфікації, де зазначено, що цей строк становить 60 календарних днів з момент у подання заявки.

Підсумовуючи наведене, як правильно вказав суд першої інстанції, оскільки в Специфікації до Договору сторони погодили, що строк поставки становить 60 календарних днів з моменту подання заявки, а заявка позивача на поставку №1 була подана відповідачу 23.06.2020, що підтверджується листом відповідача від 20.07.2020 №2020/06/24-2, то обґрунтованим є висновок, що поставку Товарів за Договором відповідач повинен був здійснити в строк 60 календарних днів від дати 23.06.2020, тобто до 22.08.2020.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що відповідач поставив товар позивачу правомірно, а саме в межах строку дії договору до 31.12.2020.

Натомість, як було зазначено вище, фактично відповідач здійснив поставку Товарів позивачу з прострочкою погодженого сторонами строку поставки, а саме:

- згідно з видатковою накладною №21 від 20.07.2020 на загальну суму 486864 грн,

- згідно з видатковою накладною №36 від 13.10.2020 на загальну суму 3171624 грн,

- згідно з видатковою накладною №40 від 23.10.2020 на загальну суму 8746752 грн.

Отже, сума непоставленого товару в період з 23.08.2020 по 12.10.2020 складала 11918376 грн (12405240 грн 486864 грн = 11918376 грн), кількість днів прострочення у періоді 51 день; а сума непоставленого товару в період з 13.10.2020 по 22.10.2020 складала 8746752 грн (12405240 грн 486864 грн 3171624 грн = 8746752 грн), кількість днів прострочення у періоді 10 днів.

Заперечуючи проти вказаного, скаржник зазначає, що він отримав від виробника інформацію про те, що через накопичені під час пандемії невиконані попередні замовлення виробник зможе виконати замовлення відповідача не в повному обсязі, а трьома партіями через певний період. Тому листом від 20.07.2020 відповідач просив позивача внести корективи до заявки на поставку №1 від 23.06.2020. Після отримання висновку від Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07, в якому стверджується про наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні Договору, для внесення змін до даного Договору в частині строків поставки товару, відповідач листом від 02.10.2020 вдруге запропонував позивачу укласти додаткову угоду до Договору, якою строк поставки продовжити до 30 листопада 2020.

Вказані твердження відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти яких позивач зазначав, що за умовами Договору підставою для звільнення постачальника від відповідальності можуть бути обставини непереборної сили, які виникли саме на території України, до яких не відноситься карантин на території Китаю, а висновок Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07 не є сертифікатом про форс-мажорні обставини.

На вказаних доводах скаржника ґрунтується також і апеляційна скарга, де відповідач зазначає, що ним було вжито всі можливі заходи для забезпечення дотримання строків поставки товару в межах дії договору, а тому вина у діях відповідача відсутня.

Щодо зазначених тверджень судова колегія зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що за приписами ст.13 та ст.14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, слід наголосити, що звільнення постачальника від відповідальності за порушення строку поставки внаслідок випадку або непереборної сили, та зміна договору (зміна строку поставки в договорі) у зв`язку з істотною зміною обставин, це різні юридичні факти і вони тягнуть за собою різні (відмінні) правові наслідки.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені в ст.617 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим, у пункті 8.2 Договору сторони погодили, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим Договором, унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше протягом 5-ти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Водночас, порядок і підстави зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин визначені в ст.652 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною 4 цієї статті визначено, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач не надав своєї згоди на внесення змін до Договору у відповідь на листи відповідача від 20.07.2020 №2020/06/24-2, від 02.10.2020 №2020/10/02-1 та висновок Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07, в якому стверджується про наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні Договору, для внесення змін до даного Договору в частині строків поставки товару.

Тобто оскільки сторони Договору не дійшли згоди щодо внесення змін до Договору з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, то відповідач з цих підстав мав право відповідно до ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України звернутись в суд з вимогою про зміну Договору (строку поставки в Договорі) за рішенням суду. Однак відповідач як заінтересована сторона з такою вимогою до суду не звертався.

Отже, зміни до Договору з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, в Договір не були внесені ні угодою сторін, ні рішенням суду за вимогою заінтересованої сторони.

Відтак, доводи відповідача про карантинні заходи в Китайській Народній Республіці та велику завантаженість виробника товару так і як істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, для продовження відповідачу строку поставки товару до 30.11.2020 колегією суддів сприймаються критично з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України внесення змін до договору за відсутності на це згоди сторін можливе лише за рішенням суду за вимогою заінтересованої сторони, а відповідач до суду з такою вимогою не звертався.

Відповідач у відзиві на позов вказував, що він не посилався на форс-мажорні обставини, пропонуючи позивачу змінити строк поставки товару до листопада 2020. Водночас, відповідач вважає, що весь обсяг товару був поставлений ним в строк, навіть раніше обіцяного строку, зазначаючи при цьому, що ним було вжито всі можливі заходи для забезпечення дотримання строків поставки товару в межах дії договору, а тому вина у діях відповідача відсутня.

Суд враховує, що карантинні заходи в Китайській Народній Республіці та велику завантаженість виробника товару та інші обставини, досліджені у висновку Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07, відповідач не вважає форс-мажорними обставинами, не доказує їх в якості підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, передбачених ст.617 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів наголошує, що відповідач не сповіщав позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку, передбаченому пунктом п.8.2 Договору, а в процесі розгляду справи судом не встановлено підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, які передбачені ст.617 Цивільного кодексу України.

Судом при цьому взято до уваги заперечення позивача про те, що висновок Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати від 18.09.2020 №261/02-07 не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, однак суд не вважає такі доводи істотними з огляду на те, що відповідач про форс-мажор не заявляв в порядку, визначеному договором.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що позивач не міг зазнати збитків, завданих прострочкою поставки Товарів з огляду на приписи статті 550 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.7 ст.193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на порушення відповідачем строку поставки товарів за договором, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу відповідно до пункту 7.3 Договору та ст.549 Цивільного кодексу України неустойку, а саме пеню в розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, а за прострочення поставки Товарів понад 30 днів додатково штраф у розмірі 10% вартості товарів, поставку яких прострочено.

Матеріалами справи підтверджується право позивача на отримання від відповідача пені в загальному розмірі 695304,70 грн, а саме:

- пені в сумі 87467,52 грн за період прострочення поставки з 13.10.2020 по 22.10.2020 (10 днів прострочення, розмір пені 0,1% вартості непоставлених товарів за кожен день); та

- пені в сумі 607837,18 грн за період прострочення поставки з 23.08.2020 по 12.10.2020 (51 день прострочення, розмір пені 0,1% вартості непоставлених товарів за кожен день);

а також право позивача на отримання від відповідача штрафу в розмірі 1191837,60 грн за прострочення поставки з 23.08.2020 по 12.10.2020 (51 день прострочення, що становить 10% від вартості непоставленого товару в сумі 11918376 грн).

Водночас, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення відповідачем не надано заперечень щодо розрахунків розміру штрафних санкцій чи власного контррозрахунку, а також не заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій та не наведено доводів щодо необхідності зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Аналізуючи викладене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за Договором в загальному розмірі 695304,70 грн та штрафу в розмірі 1191837,60 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокор плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 21.02.2022 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України та у зв`язку з прийняттям постанови за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21, дія вказаного рішення підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у справі №911/581/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/581/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови підписано 20.07.2022.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

І.М. Скрипка