Рішення

від 21.07.2022 по справі 920/80/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.2022м. СумиСправа № 920/80/22

Господарський суд Сумської області, у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/80/22

за позовом: Буринської міської ради Сумської області (41700, Сумська область, Буринський район, м. Буринь, вул. Першотравнева, 1, код ЄДРПОУ 04058025)

до відповідача: Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130) (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 08680787)

про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,

представники сторін:

позивача Ігнатенко Є.В.;

відповідача: Мачула А.А.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовною заявою, в якій просить суд припинити право постійного користування ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130) земельними ділянками за кадастровими номерами 5920983200:09:004:0001 площею 37,8517 га; 59200983200:11:001:0120 площею 179,3254 га; 5920983200:10:001:0054 площею 547,0112 га; 5920983200:10:002:0001 площею 621,3802 га; 5920983200:11:001:0121 площею 7,4630 га, що розташовані на території Буринської міської ради; скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ № 288938, а також стягнути суму судового збору.

Ухвалою суду від 09.02.2022 відкрито провадження у справі № 920/80/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.03.2022, 10:40.

Однак 03.03.2022 розгляд справи по суті не відбувся у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану відповідно до Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, зміною територіальної підсудності судових справ господарського суду Сумської області в умовах воєнного стану відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.03.2022 №12/0/9-22 та відновленням з 25.04.2022 територіальної підсудності судових справ відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22.

Ухвалою від 26.04.2022 суд призначив підготовче засідання на 17.05.2022.

26.04.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вимога позивача про припинення права користування відповідача спірними земельними ділянками з причини систематичної несплати земельного податку безпідставна.

Ухвалою від 17.05.2022 суд відклав підготовче засідання на 07.06.2022.

24.05.2022 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги, оскільки відповідачем використовуються спірні земельні ділянки, які розташовані на території Буринської міської ради Сумської області, не за цільовим призначенням.

Ухвалою суду від 07.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.06.2022.

Ухвалою від 16.06.2022 суд відклав розгляд справи по суті на 21.07.2022.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.

Рішенням першої сесії восьмого скликання Буринської міської ради від 22.01.2021 «Про припинення шляхом реорганізації (приєднання) сільських рад» Дяківську сільську раду було припинено шляхом реорганізації (приєднання) до Буринської міської ради та визнано Буринську міську раду правонаступником усього майна, прав та обов`язків Дяківської сільської ради.

Рішенням Дяківської сільської ради від 17.03.2017 «Про встановлення плати за землю на території Дяківської сільської ради» було затверджено ставки земельного податку на території Дяківської сільської ради на 2018 рік, відповідно до якого ставка податку (у відсотках до нормативної грошової оцінки земельних ділянок) для сільськогосподарських угідь, встановлена на рівні 0,30%, а ставка за земельні ділянки встановлюється в розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка земельного податку згідно рішення 33 сесії 7 скликання Дяківської сільської ради від 18.06.2018 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку на 2019 рік» на 2019-2020 роки встановлена в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право постійного користування земельних ділянок з кадастровими номерами: 5920983200:09:004:0001 площею 37,8517 га, 5920983200:11:001:0120 площею 179,3254 га, 5920983200:10:001:0054 площею 547,0112 га, 5920983200:10:002:0001 площею 621,3802 га, 5920983200:11:001:0121 площею 7,4630 га, загальною площею 1393,0315 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Буринської міської ради Сумської області, зареєстровано за ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)» (код ЄДРПОУ 08680787) на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №288938.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України земельні ділянки земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

На підставі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

У відповідності до положень частини 1 статей 122, 123 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. 14.1.147. Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; п. 14.1.72. Податкового кодексу України земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначає позивач, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» у період з 01.05.2018 по 31.12.2020 було користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами: 5920983200:09:004:0001 площею 37,8517 га, 5920983200:11:001:0120 площею 179,3254 га, 5920983200:10:001:0054 площею 547,0112 га, 5920983200:10:002:0001 площею 621,3802 га, 5920983200:11:001:0121 площею 7,4630 га, які розташовані на території Буринської міської ради Сумської області.

Відповідно до Розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі земельного податку за період з 01.05.2018 по 31.12.2020 ДП «Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» від 15.04.2021 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)» від 15.04.2021 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)»протягом 2018-2020 років сплатило суму земельного податку в розмірі 233475,84 грн, натомість, як зазначає позивач, мало сплатити за вказаний період 890872,01 грн.

На підставі Розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі земельного податку за період з 01.05.2018 по 31.12.2020 ДП «Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» від 15.04.2021 за період з 01.05.2018 по 31.12.2020 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)», як зазначає позивач, не сплатило до місцевого бюджету кошти у розмірі 657396,17 грн у вигляді земельного податку.

Згадане за твердженням позивача свідчить про систематичну несплату земельного податку та відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно з розпорядженням голови Буринської районної державної адміністрації Сумської області від 19.06.2009 № 226 Державному підприємству Конотопського виправного центру № 130 (попередня назва відповідача) надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 1393,0315 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі якого видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ № 288938, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030962700019.

Відповідно до вказаного Державного акту цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження Дяківська сільська рада Буринського району Сумської області.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.4, 4.1, 4.14 статуту ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)», затвердженого зазначеним наказом Міністерства юстиції України, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності. Майно підприємства перебуває у державній фласності, закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.

Таким чином, зазначені вище земельні ділянки надано в постійне користування ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№130)» з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Між ДП «Підприємство Конотопського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області (№ 130)» (яке перейменовано в ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)», сторона 1 та ТОВ «Городянське хлібоприймальне підприємство» сторона 2 було укладено договір № 65 від 02.02.2013 про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов`язуються на основі співробітництва без об`єднання вкладів майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами), яке належить сторонам на відповідних правових підставах (право власності, господарського відання, оперативного управління), а також спільної участі та організації співпраці, спільно діяти у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення, встановлених в договорі, спільних господарських цілей.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 визнано недійсним договір про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012, укладений між Державним підприємством Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130) та Товариством з обмеженою відповідальністю Городнянське хлібоприймальне підприємство; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Городнянське хлібоприймальне підприємство звільнити земельні ділянки загальною площею 1150 га, що розташовані на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11 та використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Тобто, як зазначає позивач, ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби Укроаїни (№ 130)» повинно було використовувати вказані вище земельні ділянки, які були надані йому у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ № 288938, виключно для ведення підсобного сільського господарства, та у відповідності до своєї статутної діяльності. Натомість відповідач використовував вказані земельні ділянки не за цільовим призначенням відповідно до договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012, який був визнаний судом недійсним та таким, що відноситься до удаваних правочинів.

Це за твердженням позивача свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

На переконання позивача відповідач за порушення ст. 141 Земельного кодексу України повинен бути позбавлений права постійного користування земельними ділянками загальною площею 1393,0315 га виходячи з підстав систематичної несплати земельного податку та використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Щодо заявлених позивачем вимог суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзаців 5-21 підпункту 58 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту:

« 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду».

У цьому випадку відповідач є державним підприємством, яке користується земельними ділянками з кадастровими номерами: 5920983200:09:004:0001 площею 37,8517 га, 5920983200:11:001:0120 площею 179,3254 га, 5920983200:10:001:0054 площею 547,0112 га, 5920983200:10:002:0001 площею 621,3802 га, 5920983200:11:001:0121 площею 7,4630 га на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ, а земельні ділянки з кадастровими номерами 5920983200:03:000:0005 площею 0,5265 га та 5920983200:03:000:0006 площею 0,9486 га на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 293771.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна спірні земельні ділянки після вищенаведених змін у законодавстві не вибули з державної власності, право власності на них зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області, їх правокористувачем є відповідач - Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)»

Таким чином, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», всі земельні ділянки набули статусу комунальної власності, крім тих, які чітко зазначені у п. 24 Перехідних положень ЗК України, в тому числі і ті, які перебувають у постійному користуванні відповідача.

Поряд з цим Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У відповідності до приписів статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 по справі №906/392/18.

Предметом спору в справі № 920/80/22 є припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку судом та скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України.

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 цього Кодексу визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства:

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк.

У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк.

2. У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Виходячи з правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

Разом із тим, статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Із наведених положень ст. 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

Визначена позивачем підстава як систематична несплата земельного податку для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходиться поза межами підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

Посилання позивача на систематичну несплату відповідачем земельного податку не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

До того ж суд зазначає, що питання сплати земельного податку відноситься до прерогативи контролюючих органів, і не входить до компетенції органу місцевого самоврядування.

Не знайшли свого підтвердження й доводи позивача про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно з Розділом 2 Статуту ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» предметом діяльності підприємства є: пп. 01.11 п. 2.2. в тому числі, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; пп. 01.13 п. 2.2. вирощування овочів та баштанних культур, коренеплодів та бульбоплодів.

Таким чином, підприємство має право користуватись земельними ділянками для сільськогосподарського виробництва.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на цей час відсутні підстави для припинення права постійного користування Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» земельними ділянками, що розташовані на території Буринської міської ради, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Ураховуючи те, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є похідним від права на постійне користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що вимога позивача про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 серії ЯЯ № 288938 є безпідставною і задоволенню судом не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги є необгрунтованими і задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 27.07.2022.

СуддяВ.В. Яковенко