Ухвала

від 12.07.2022 по справі 914/144/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/144/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.

за участю представників учасників справи:

представника позивача - Олійник О.О.,

представника відповідача-1 - Станіславський С.В.,

представника відповідача-2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Галамай О.З.)

від 02.08.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гриців В.М., Зварич О.В., Якімець Г.Г.)

від 20.01.2022

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий центр "Олена";

2. Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області

про визнання протиправним рішення щодо припинення юридичної особи, зобов`язання скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи та стягнення 1 032 154, 09 грн заборгованості,

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2021 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» подало на розгляд Господарського суду Львівської області позов до відповідача 1: ТОВ «Оздоровчий центр Олена» (далі - Товариство) та до відповідача 2: Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області в особі державного реєстратора Відділу з надання адміністративних послуг. Позивач просив суд визнати протиправним рішення Товариства щодо припинення юридичної особи, зобов`язати Миколаївську районну державну адміністрацію Львівської області в особі державного реєстратора Відділу з надання адміністративних послуг скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ «Оздоровчий центр Олена» в результаті ліквідації (запис від 29.07.2020 № 14151110009021327) та стягнути з Товариства на користь позивача 1 032 154, 09 грн заборгованості.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 липня 2020 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач дізнався про процедуру ліквідації ТОВ «Оздоровчий центр «Олена». 31 липня 2020 року позивач надіслав Товариству заяву про визнання кредиторських вимог у сумі 1 032 154, 09 грн та включення до ліквідаційного балансу, однак 19 серпня 2020 року така поштове відправлення було повернуто відділенням поштового зв`язку без вручення адресату. Позивач вважає, що знаючи про заборгованість перед АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», відповідач-1 прийняв рішення про припинення юридичної особи, чим завдав шкоди позивачу у розмірі непогашених кредиторських вимог.

3. На обґрунтування кредиторських вимог позивач зазначив, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» шляхом підписання заяви-приєднання до договору № 09420NQT81АР016 від 01 січня 2016 року уклали договір про розподіл природного газу. 08 жовтня 2019 року працівниками АТ «Львівгаз» при огляді приладів обліку газу ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» за адресою: Львів - Брюховичі, вул Балабанівка, 5 та Балабанівка, 7 виявлено несанкціоноване втручання в роботу лічильників газу, що підтверджується актами про порушення 08 жовтня 2019 року №005654 і №005655 та актом експертизи від 15 жовтня 2019 року. 30 жовтня 2019 року комісія розглянула означені акти та прийняла відповідні рішення (протокол №30/10). На виконання рішення комісії позивач листом від 10 грудня 2019 року надіслав ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» акти-розрахунки необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу, рахунки на оплату від 02 грудня 2019 року: №69142209 на суму 616 994,95 грн і №69142220 на суму 415 159,14 грн.

4. За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, строк для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 27 березня 2020 року. З 12 березня до 31 жовтня 2020 року на усій території України було установлено карантин (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» №211 від 11.03.2020), у зв`язку із чим на період карантину АТ «Львівгаз» встановило обмежений режим роботи працівників та перевело їх на дистанційну роботу, що унеможливило надіслання АТ «Львівгаз» у строк до 27 березня 2020 року заяви з кредиторськими вимогами до ТОВ «Оздоровчий центр «Олена». З урахуванням цього позивач вважає причини пропуску подання заяви кредитором поважними.

5. Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не навів підстав протиправності та не зазначив, чим рішення про припинення юридичної особи відповідача-1 порушує його права; ствердив, що у листі відділу НКРЕКП у Львівській області № 688-1/45/22-19 від 25.11.2019 констатовано відсутність будь-яких порушень зі сторони відповідача-1, а також підстав для донарахування об`ємів (обсягів) природного газу; зазначив, що позивач пропустив строк звернення до відповідача-1 із заявою про визнання кредиторських вимог з підстав недбалості працівників АТ «Львівгаз»; звернув увагу, що за даними бухгалтерського обліку у нього відсутня будь-яка кредиторська заборгованість, у тому числі і перед АТ «Львівгаз», що підтверджується ліквідаційним балансом та актом Головного управління ДПС у Львівській області. Тому відповідач-1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. 14 січня 2020 року єдиний учасник ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» (код 23965289) прийняв рішення про припинення шляхом ліквідації ТОВ «Оздоровчий центр «Олена»; призначено ліквідатором - Кріля Андрія Михайловича; встановлено строк заявлення кредиторами своїх вимог - два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо ліквідації товариства. Адреса для заявлення вимог кредиторами: 79491, Львівська обл., м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Балабанівка, буд. 5; ліквідатору ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» Крілю Андрію Михайловичу вчинити всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків з кредиторами.

7. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення учасника про припинення ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» шляхом ліквідації зареєстровано державним реєстратором Пустомитівської районної державної адміністрації та оприлюднено 15 січня 2020 року за №14151100008021327.

8. 29 липня 2020 року ліквідатор ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» Кріль Андрій Михайлович подав заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації та 29 липня 2020 року державний реєстратор вніс до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідний запис №14151110009021327 про припинення юридичної особи ТОВ «Оздоровчий центр «Олена».

9. АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (позивач) 31 липня 2020 року надіслало на адресу ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» заяву про визнання кредиторських вимог на суму 1 032 154, 09 грн та включення зазначених вимог до ліквідаційного балансу із додатками. У заяві зазначено, що пропуск строку на її подання пов`язаний із встановленням на території України карантину, пов`язаного із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19. Ця поштова кореспонденція не була вручена ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» та 19 серпня 2020 року повернута АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». Вважає, що ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» припинило юридичну особу незаконно, при наявності не сплаченої заборгованості та просив визнати протиправним рішення щодо припинення юридичної особи, скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи та стягнути з ТОВ «Оздоровчий центр «Олена» 1 032 154, 09 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Господарський суд Львівської області рішенням від 02.08.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022, у задоволенні позову відмовив.

11. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

- процедура ліквідації ТОВ "ОЦ "Олена" дотримана;

- 29.07.2020 голова ліквідаційної комісії ТОВ "ОЦ "Олена" Кріль Андрій Михайлович, після закінчення процедури припинення ( рішення про ліквідацію оприлюднене 15.01.2020) та після закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подав до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;

- документи для проведення відповідних реєстраційних дій відповідали вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", тому державний реєстратор вніс запис про припинення ТОВ "ОЦ "Олена";

- докази, які свідчать про звернення позивача до ТОВ "ОЦ "Олена" із заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів з дотриманням встановлених законом строків, ухилення від їх розгляду чи відмови ліквідаційної комісії у задоволенні заявлених вимог кредитора чи звернення з позовом до ліквідаційної комісії відсутні.

12. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що законність процедури припинення юридичної особи ТОВ "ОЦ "Олена" уже була предметом судового розгляду у справі №914/2450/20 за позовом ТОВ "Львівгаз збут" до ТОВ "ОЦ "Олена" та до Миколаївської РДА в особі державного реєстратора про визнання протиправним рішення щодо припинення юридичної особи; зобов`язання Миколаївської РДА скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "ОЦ "Олена" в результаті ліквідації (запис від 29 липня 2020 року за №14151110009021327) та скасування запису про державну реєстрацію. Суд апеляційної інстанції врахував, що Верховний Суд у цій справі підтримав висновки судів попередніх інстанцій, що ліквідація Товариства була проведена відповідно до чинного законодавства та вказав, що відновлення ліквідованої юридичної особи, яка провела усі необхідні для цього заходи, пройшла перевірки уповноважених органів (зокрема ПФУ, ДПС) з мотивів "ймовірної" наявності непогашеної заборгованості перед позивачем, про яку останній через власну бездіяльність вчасно не заявив, є необґрунтованим та покладе надмірний тягар на Товариство та її учасника. Крім того, такі вимоги кредитора можуть бути задоволені лише якщо у юридичної особи після завершення процедури ліквідації лишилося майно (яке було передано її учасникам). Адже частина третя статті 112 ЦК України передбачає, що за рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Позивач не довів, що у Товариства лишилося майно після завершення ліквідаційної процедури (не надав відповідних доказів та не звертався до суду із заявою про витребування цих доказів, зокрема ліквідаційного балансу товариства).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

13. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

14. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України скаржник визначає підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

15. В обґрунтування скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 111 ЦК України щодо перевірки дотримання порядку ліквідації юридичної особи та частини 10 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо правомірності прийняття державним реєстратором рішення про припинення юридичної особи без врахування висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19.

16. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 914/2450/20, що ліквідація відповідача-1 була проведена відповідно до вимог чинного законодавства, які мають преюдиційне значення і не доказуються при розгляді цієї справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

17. За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

18. У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зок-рема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуаль-ному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової си-стеми, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).

19. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскаржен-ня, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у го-сподарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оска-рження допускається.

20. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному по-рядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Водночас суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 4).

21. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами каса-ційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у поста-нові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відс-туплення від такого висновку.

22. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верхов-ного Суду.

23. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо за-стосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня по-станова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верхо-вного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

24. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини пос-танови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

25. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння цих термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

26. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального зако-ну, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Ве-лика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.

27. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регу-лювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спі-рних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, пред-мети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

28. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що цей висновок стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, з огляду на таке.

29. Так, у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19 за позовом товариства до Міністерства юстиції України, Управління адміністративних послуг міської ради про визнання протиправним та скасування у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, реєстраційного запису про припинення товариства, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд виходив з того, що на момент вчинення спірної реєстраційної дії у товариства була наявною непогашена заборгованість за кредитним договором, а вартості його майна було недостатньо для проведення розрахунків з кредиторами, що у відповідності до частини 5 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній станом на 16.02.2016) було безумовною підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію такого товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

30. У зв`язку з чим, Верховний Суд у справі №910/13125/19 дійшов висновку про необхідність задоволення позову та скасування відповідного реєстраційного запису.

31. Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові виходили з того, що державний реєстратор вчинив запис про припинення Товариства відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; подані Товариством документи для проведення відповідних реєстраційних дій відповідали вимогам Закону України та не було підстав для залишення їх без розгляду; вимога про стягнення з Товариства коштів не підлягає задоволенню, враховуючи пропуск строку на заявлення кредиторських вимог; запровадженням на території України карантину через поширення коронавірусної хвороби COVID-19 та встановлення на підприємстві позивача режиму віддаленої роботи для своїх працівників не є поважними причинами пропуску строку, і не можуть вважатися підставою для недотримання встановленого порядку та строків, пов`язаних із ліквідаційною процедурою Товариства, оскільки із наказів видно, що робота Оператора ГРМ не була зупинена, працівники працювали як у віддаленому режимі, так і в режимі чергування.

32. Отже, наведена скаржником у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі №914/144/21, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 910/13125/19 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

33. У кожній із зазначених справ судами встановлені різні за змістом обставини, а також наявне різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

34. Тобто, спірні правовідносини у цій справі та у справі №910/13125/19 та є очевидно неподібними за об`єктивним критерієм.

35. Також Суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі №914/2450/20 вже викладено правовий висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

36. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов до висновку, що відновлення ліквідованої юридичної особи, яка провела усі необхідні для цього заходи, пройшла перевірки уповноважених органів (зокрема ПФУ, ДПС) з мотивів "ймовірної" наявності непогашеної заборгованості перед позивачем, про яку останній через власну бездіяльність вчасно не заявив, є необґрунтованим та покладе надмірний тягар на товариство та її учасника. Крім того, такі вимоги кредитора можуть бути задоволені лише якщо у юридичної особи після завершення процедури ліквідації лишилося майно (яке було передано її учасникам). Адже частина третя статті 112 ЦК України передбачає, що за рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Позивач не довів, що у товариства лишилося майно після завершення ліквідаційної процедури (не надав відповідних доказів та не звертався до суду із заявою про витребування цих доказів, зокрема ліквідаційного балансу товариства).

37. Отже, Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 року у справі №914/2450/20 виклав висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які зазначені скаржником в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права відповідно до такого висновку Верховного Суду.

38. Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, 4) якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

39. З огляду на викладене, касаційне провадження, яке відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

40. Інші аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, Суд відхиляє оскільки такі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, тоді як Суд, в силу частини 2 статті 300 ГПК України наголошує, що переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

41. З огляду на викладене, касаційне провадження, яке відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пунктів, 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Розподіл судових витрат.

42. Враховуючи те, що касаційне провадження у справі закривається, судові витрати (судовий збір) у цій справі розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі за касаційною Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №914/144/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко