Ухвала

від 13.07.2022 по справі 911/2789/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"13" липня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2789/18

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши скаргу б/н від 29.06.2022 ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 911/2789/18

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,

м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Регламент

Груп», м. Біла Церква

2. ОСОБА_1 , м. Київ

про стягнення 500 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2 (скаржник): Грушко Л.К.;

від ВДВС:Сидоренко Р.Г., представник за довіреністю;

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 15.05.2019 у справі № 911/2789/18 задоволені повністю позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»; присуджено до солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регламент Груп» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 500 000,00 грн. заборгованості за кредитом та 7 500,00 грн. судового збору.

01.07.2019 на виконання рішення господарського суду Київської області від 15.05.2019 у справі № 911/2789/19 видані відповідні накази.

29.06.2022 ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Київської області із скаргою від 29.06.2022 (вх. № суду 7634/22) на дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та клопотанням від 24.06.2022 (вх № суду 7634/22) про поновлення строку на подання скарги.

В зазначеній скарзі скаржник просить суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренка Романа Григоровича щодо належної перевірки майнового стану боржника та незаконного арешту зарплатного рахунку № НОМЕР_1 та пенсійного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль»; зняти арешт з зарплатного рахунку № НОМЕР_1 та пенсійного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль»; визнати постанову про стягнення на доходи боржника від 16.02.2022 ОСОБА_1 не дійсною за помилки, які були допущені державним виконавцем Сидоренко Романом Григоровичем.

Частиною 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення розглядаються у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Ухвалою суду від 30.06.2022 поновлено скаржнику пропущений строк для подання скарги; прийнято до розгляду скаргу від 29.06.2022 (вх. № суду 7634/22) на дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві; розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 13.07.2022.

Під час розгляду скарги скаржник, в судовому засіданні 13.07.2022 підтримав доводи наведені у скарзі та просив суд задовольнити її.

Представник відділу ДВС заперечував проти скарги та просив суд відмовити в задоволенні скарги, надавши відзив б/н, б/д, в якому стверджував про належне, своєчасне, відповідно до вимог норм чинного законодавства здійснення виконавчих дій, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на виконання наказу господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі № 911/2789/18.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, письмових пояснень по суті скарги, яка розглядається не надіслали.

Враховуючи те, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 ГПК України), господарський суд вважає, що неявка позивача (стягувач), відповідача 1 (боржник) в судове засідання не перешкоджає розгляду скарги за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши і перевіривши подані в підтвердження обґрунтування скарги докази, заслухавши пояснення скаржника та відділу ДВС судом встановлено.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося недіючим, на шкоду одній зі сторін.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.07.2012 у справі «Савіцький проти України» (заява № 38773/05) та від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) вказано, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження», який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Цим Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини, рішення суду у справі № 911/2789/18, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавців.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Так, як вбачається з матеріалів справи, скаржник - ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Київської області зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця при виконанні наказу господарського суду від 01.07.2019 у справі № 911/2789/18.

Предметом скарги є оскарження дій та бездіяльності державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), обумовленої неналежним виконанням вимог Закону України Про виконавче провадження при здійсненні виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі № 911/2789/18 у виконавчому провадженні № 59798336, а саме не проведення державним виконавцем дій щодо перевірки майнового стану боржника та не вчинення дій щодо перевірки типу рахунку та накладення арешту на зарплатний та пенсійний рахунок скаржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З наданих скаржником матеріалів виконавчого провадження № 59798336 вбачається, що постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Цтібор Іваном Івановичем від 14.08.2019 у виконавчому провадженні № 59792336 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду від 01.07.2019 у справі № 911/2789/18 про стягнення солідарно з ТОВ «Регламент Груп» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 507 500,00 грн.

Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Цтібор Іваном Івановичем від 14.08.2019 у виконавчому провадженні № 59792336, постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 50 750,00 грн.

31.01.2022 державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову у виконавчому провадженні № 59792336 про арешт коштів боржника та направлено її до банківських установ.

Звертаючись до господарського суду зі скаргою скаржник зазначає, що у зв`язку з неправомірними діями державного виконавця, вона повністю позбавлена можливості отримувати пенсію та заробітню плату та не має фактично жодних доходів для забезпечення свого існування. 01.02.2022 боржниця дізналася, що вона не може отримати доступ до пенсії та заробітної плати шляхом отримання нею повідомлення від АТ «Райффайзен Банк Аваль», які надходять на її картковий рахунок, відкритий нею в установі банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з ч.ч. 4-6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. (ч.ч. 1, 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності у боржника кошів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

В даному випадку, АТ «Райффайзен Банк Аваль» було повідомлено про прийняття до виконання постанови у виконавчому провадженні № 59792336 про арешт коштів боржника та повідомлено про відсутність в банківській установі, в якій накладено арешт, достатність коштів, для повного задоволення вимог стягувача.

Частиною другою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

До відділу державної виконавчої служби Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від АТ «Райффайзен Банк Аваль» не надходило жодних підтверджуючих документів, що на кошти, які знаходяться на рахунку та які належать боржнику, заборонено звертати стягнення.

Отже, заступником начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при винесенні вказаної постанови не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час, статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікована 23 червня 1992року, заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає Законом право громадянина на своєчасне одержання заробітної плати.

Накладення арешту на рахунок боржника, який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав особи.

Крім того, як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є також звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Як зазначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3)у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів (ч. 1 та 2 статті 68 Закону «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII). За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція), у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону № 1404-VIII).

Відповідно частини першої статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

В той же час, як зазначено у наведеній правовій позицій Великої Палати Верховного Суду, залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання особою будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела та порушує його право на отримання винагороди за працю.

Фактично накладення арешту на банківський рахунок боржника, який призначений для виплати його заробітної плати та з якої повинно здійснюватись стягнення відповідно до постанов державної виконавчої служби унеможливлює отримання особою будь-яких коштів із своєї заробітної плати, як єдиного джерела та порушує її право на отримання винагороди за працю.

Крім того, ст. 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. До таких соціальних виплат належить і пенсія.

Також, відповідно до ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

У разі накладення арешту на рахунок на який зараховуються лише соціальні виплати, на такі виплати не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 та постанові Верховного суду від 08 липня 2020 року у справі №915/1000/18.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунок на який відповідно до постанови державного виконавця від 31.01.2022 було накладено арешт зараховувалася пенсія.

Враховуючи положення закону, вбачається, що виплата та отримання пенсії є правом особи, гарантоване Конституцією України, а отже накладення арешту на грошові кошти, зокрема, серед яких і соціальні виплати - є порушенням такого права, що фактично є незаконним.

Отже, у разі накладення арешту на рахунок на який зараховуються лише соціальні виплати та заробітна плата, на такі виплати не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих отримання пенсійних виплат та виплат заробітної плати на такий рахунок. Також арешт з грошових коштів, які надходили на такий рахунок, може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів соціальних виплат та виплат заробітної плати.

Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що діючим законодавством надано право державному виконавцю накладати арешт на грошові кошти на рахунок боржника, крім коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, про що державним виконавцем і було зазначено в оспорюваній постанові, а також те, що на момент винесення постанови 31.01.2022 державний виконавець не знав та не міг знати, що буде здійснено накладення арешту на кошти боржника зі статусом заробітної плати та пенсійних виплат, відсутні підстави для задоволення скарги в частині визнання протиправними дії та бездіяльності державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренка Романа Григоровича щодо належної перевірки майнового стану боржника та незаконного арешту зарплатного рахунку № НОМЕР_1 та пенсійного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та в частині визнання постанови про стягнення на доходи боржника від 16.02.2022 ОСОБА_1 не дійсною.

Разом з цим, на підставі вищенаведеного, суд приходить висновку, що залишення арешту на грошових коштах, що знаходяться на рахунках боржника, які призначені для виплати заробітної плати, пенсійних виплат, порушує його конституційні права, так як унеможливлює користування ним залишком заробітної плати та пенсійних виплат після відповідних відрахувань, а тому задовольняє скаргу в частині зняти арештів з зарплатного рахунку № НОМЕР_1 та пенсійного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

На підставі викладеного, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 1-3, 18, 339 - 345 ГПК України, господарський суд, -

постановив:

1. Скаргу б/н від 29.06.2022 ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.

2. Зняти арешт з зарплатного рахунку № НОМЕР_1 та з пенсійного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

3. В іншій частині в задоволенні скарги б/н від 29.06.2022 ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовити.

Ухвала набирає законної в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому Законом порядку.

Дата підписання ухвали - 27.07.2022.

Суддя О.О. Христенко