Постанова

від 28.07.2022 по справі 806/143/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 806/143/18

адміністративне провадження № К/9901/69691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Ханової Р.Ф., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Драчук Т.О., судді: Полотнянко Ю.П., Загороднюк А.Г.) у справі №806/143/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними і скасування вимоги та податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, підприємець) звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 грудня 2017 року №Ф-0026421305, податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2017 року №0026411305, №0026401305, №0026391305, №0026431305.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні перевірки підприємцем підтверджено належними первинними документами факт понесення витрат при здійсненні господарських операцій в повному обсязі. Суми амортизаційних відрахувань на основні засоби правомірно включались позивачем до складу витрат, оскільки позивачем вівся відповідний бухгалтерський облік.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 грудня 2017 року № Ф-0026421305 та податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2017 року №0026411305, №0026401305, №0026391305 та №0026431305.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець надає фізичній особі - підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів. Висновок податкового органу про відсутність у позивача права здійснювати облік основних засобів та (як наслідок) включати до валових витрат вартість амортизаційних відрахувань, є невірним.

За наслідками апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року позивач не мав права включати до складу витрат при визначенні чистого оподатковуваного доходу за 2015-2016 роки амортизацію основних засобів, які використовуються при здійсненні господарської діяльності. Судом не встановлено використання позивачем для здійснення господарської діяльності обладнання для виробництва сухарної продукції та складських приміщень для її зберігання, не встановлено укладання договорів на переробку хлібобулочної продукції, видами діяльності позивача не передбачено здійснення діяльності з виробництва хліба, хлібобулочних виробів та сухарної продукції. Крім того, податковим органом правовірно нараховану суму податкового зобов`язання з ПДВ, як «компенсаційного», оскільки у придбаного маргарину закінчився строк придатності, що свідчить про не можливість його використання у господарській діяльності.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судами не враховано, що положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) не містять прямої заборони як на застосування амортизації так і права платника на включення таких витрат до складу інших витрат. Факт реалізації хлібобулочних виробів підтверджено первинними бухгалтерськими документами, суми зобов`язань з податку на додану вартість в повному обсязі задекларовано на підставі належним чином зареєстрованих податкових накладних та відображено у податковій звітності, за підсумками податкового періоду сплачено до бюджету. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам позивача про помилкове включення ним до складу доходу суми акцизного податку та під час визначення бази оподаткування податковим органом не враховано факт завищення загального оподатковуваного доходу, отриманого від господарської діяльності в сумі 91829 грн.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанцій, просить у задоволені касаційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та повноти нарахування і своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 21 листопада 2017 року №825/06-30-13-05/2274904091 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2017 року №0026411305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 189458,42 грн за податковим зобов`язанням та 47364,61 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; №0026401305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 15330,09 грн за податковим зобов`язанням та 3832,52 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; №0026391305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 167180 грн за податковим зобов`язанням та 41795 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; рішення від 15 грудня 2017 року №0026431305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 23632,95 грн. Також було сформовано та вручено вимогу від 15 грудня 2017 року №Ф-0026421305 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 160866,87 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2, підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1022006 грн, внаслідок чого визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за період, що перевірявся на загальну суму 189458,42 грн; підпунктів 1.1, 1.2, 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1022006 грн, внаслідок чого занижено військовий збір, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 15330,09 грн; пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ), що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 605672,52 грн та заниження суми єдиного внеску на загальну суму 160866,87 грн; підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 ПК України, Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, абзацу "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 167180 грн; пункту 1201.1 статті 1201, пункту 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого несвоєчасно зареєстровано у Єдиному реєстрі по податкові накладні.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 15 грудня 2017 року №0026411305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 189458,42 грн за податковим зобов`язанням та 47364,61 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія судді зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що позивачем до складу витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року безпідставно віднесено амортизаційні нарахування основних засобів (автомобілів) на загальну суму 1022006 грн.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу, як фізичній особі на праві власності належать основні засоби, зокрема, автомобілі для перевезення хліба та хлібобулочних виробів в кількості 27 шт., комп`ютер в кількості 1 шт., та 2 касові апарати. Вказані основні засоби придбані під час здійснення підприємницької діяльності та використовуються позивачем виключно для здійснення ним господарської діяльності, в тому числі шляхом надання послуг по перевезенню хлібобулочних виробів.

На підтвердження ведення бухгалтерського обліку основних засобів та їх амортизації, позивачем надано суду журнал обліку основних засобів.

ФОП ОСОБА_1 займається такими видами діяльності: Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Частиною 3 статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено підпунктом 177.4.6 згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2017 року.

Відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме: земельних ділянок, об`єктів житлової нерухомості, легкових та вантажних автомобілів.

Ураховуючи, що понесені позивачем витрати стосуються витрат на утримання автомобілів за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, понесені позивачем до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797VІІІ (набрав чинності з 1 січня 2017 року), Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач не мав права на включення до складу витрат при визначенні чистого оподатковуваного доходу за 2015-2016 роки амортизаційні нарахування основних засобів (автомобілів), які використовуються при здійсненні господарської діяльності на загальну суму 1022006 грн.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання позивача на практику Верховного Суду України, зокрема, на постанову від 15 квітня 2014 року у справі №21-53а14, який висловив правову позицію щодо нормативно-правових актів, які станом на час вирішення даної справи втратили свою юридичну силу.

Крім того, в зазначеному рішенні, Верховний Суд України дійшов висновку, що валовий дохід платників податків-фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази ведення позивачем бухгалтерського обліку, а саме використання подвійного запису (бухгалтерських проводок), складання фінансової звітності, балансу, звіту про фінансові результати. ФОП лише здійснювалось ведення Книги обліку доходів і витрат, але з урахуванням того, що власником рухомого майна є саме ОСОБА_1 як фізична особа, а діючим законодавством не передбачено оприходування майна фізичної особи цією ж особою, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, то відповідно відсутні підстави для зменшення доходу на суму амортизаційних відрахувань.

Разом з тим, звертаючись до суду, однією із позовних вимог позивач зазначив про протиправну бездіяльність податкового органу щодо не встановлення суми завищення загального оподатковуваного доходу на суму 91829 грн. в зв`язку з помилковим включенням суми акцизного податку до складу доходу. Позивач зазначав, що він помилився, і ця помилка є очевидною, але всупереч вимогам п.п.54.3 ст. 54, п.п.86.10 ст. 86 ПК України відповідач не врахував цю суму переплати, що в кінцевому результаті вплинуло визначення податкового зобов`язання з податку на доході з фізичних осіб, а відтак є підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції в цій частині задовольнив позовні вимоги, погодившись з позивачем, зазначивши, що правилами оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності відповідно до ст. 177 ПК України, не передбачено включення суми акцизного податку до складу доходів, а відтак позивачем помилково завищено суму доходів за ревізуємий період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в цій частині не навів жодних мотивів чи аргументів, не зазначив жодних обґрунтувань для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

З таких підстав, суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснити касаційний перегляд справи у цій частині, оскільки судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції не в повному обсязі, що є процесуальним порушенням, яке вплинуло на правильність висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Вказане порушення є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд до цього суду.

Суду апеляційної інстанції важливо звернути увагу, що в матеріалах справи відсутні податкові декларації позивача за ревізуємий період, на підставі яких податковим органом зроблено висновок, що перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності та відображеного у колонці 3 рядка 02 розділу ІІІ річних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015-2016 «Сума загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності» та колонці 3 рядка 2 розділу І додатку Ф2, до річних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015, 2016 «Сума одержаного доходу» не встановлено його заниження.

Також під час перевірки досліджувались показники у поданих річних податкових декларацій про майновий стан і доходи за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 і встановлено, що у колонці 3 рядка 02 розділу ІІІ річних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2016 років, сума загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності» та колонці 3 рядка 2 розділу І додатку Ф4, Ф2, до річних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2016 років «Сума одержаного доходу» показників за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 у загальній сумі 18098237,90 грн. На формування цих показників основний вплив мало здійснення операцій від реалізації алкогольних та тютюнових виробів враховуючи акцизний збір, від реалізації хлібобулочних виробів та надання послуг вантажним автотранспортом.

Отже, висновки про порушення податкового законодавства здійснено на підставі показників податкових декларацій, які судами не перевірялись.

Оскільки сума заниження військового збору у сумі 15330, 09 грн та єдиного внеску на суму 160866,87 грн є похідними від суми заниження оподатковуваного доходу, то рішення суду першої інстанції має також бути переглянутим судом апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0026401305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 15330,09 грн за податковим зобов`язанням та 3832,52 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, рішення від 15 грудня 2017 року №0026431305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 23632,95 грн та вимога від 15 грудня 2017 року №Ф-0026421305 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 160866,87 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 15 грудня 2017 року №0026391305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 167180 грн за податковим зобов`язанням та 41795 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Таким чином, податок на додану вартість (незалежно від призначення покупки) включається до податкового кредиту. Однак, якщо придбані товари/послуги/ необоротні активи будуть використані в неоподатковуваній або негосподарській діяльності, платник податків зобов`язаний нарахувати умовні податкові зобов`язання, щоб компенсувати "вхідний" податковий кредит.

На підставі податкових накладних, руху коштів та інших первинних документів під час перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 занижено в грудні 2016 податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 167180 грн., оскільки за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 ним здійснювалось придбання хліба та хлібобулочних виробів, але станом на 31.12.2016 відсутня реалізація придбаного хліба та хлібобулочних виробів на суму 592022 грн. (в т.ч. ПДВ 118404 грн.) Отже, за висновками акту перевірки з якими погодився суд апеляційної інстанції, хліб та хлібобулочні вироби, що придбані та на кінець перевіряємого періоду залишаються не реалізованими і по яким минули встановлені строки придатності використано ФОП ОСОБА_1 не у господарській діяльності. Відтак, підприємець зобов`язаний був нарахувати та сплатити податкові зобов`язання як компенсацію вхідного ПДВ.

Позивач доводив суду, що він здійснював придбання хлібобулочних виробів, а залишки хліба та хлібобулочних виробів було у подальшому реалізовано оптовими партіями, не в роздріб населенню, а як сухарну продукцію, що підтверджується первинними документами, податковими накладними, даними податкової звітності, тощо.

Вказані доводи позивача взагалі не досліджувалось судом першої інстанції, і цю помилку не виправив суд апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції приймаючи рішення, виходив з того, що судом не встановлено використання позивачем для здійснення господарської діяльності обладнання для виробництва сухарної продукції та складських приміщень для її зберігання, також не встановлено укладання договорів на переробку хлібобулочної продукції, та видами діяльності не передбачено здійснення діяльності з виробництва хліба, хлібобулочних виробів та сухарної продукції.

Водночас, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку посиланням позивача на реалізацію хліба як сухарної продукції в періоді, що не був охоплений перевіркою, відсутність залишків в даних проведеної на вимогу працівників податкового органу інвентаризації та наявним первинним документам в підтвердження зазначених доводів позивача. Не надано оцінку і доводам позивача, що висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України є припущенням і ґрунтуються лише на висновках про порушення термінів придатності хлібобулочних виробів виключно в роздрібному продажу.

Також, відсутність реєстрації такого виду діяльності по КВЕД щодо виробництва сухарної продукції не свідчить про неможливість здійснення такої діяльності, оскільки одним із видів діяльності ФОП ОСОБА_1 є КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач здійснював придбання маргарину у постачальників та мав залишки маргарину станом 31 грудня 2016 року в кількості 14000 кг на загальну суму 500695,40 грн, по яким минули терміни придатності.

Податковий орган дійшов висновку, що у такому разі придбаний маргарин використано позивачем не у господарській діяльності, а відтак допущено порушення абз. «г» п.п.198.5 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податкових зобов`язань з ПДВ з вартості придбаного маргарину.

До такого висновку податковий орган дійшов також з урахуванням того, що відповідно до п.9.2 пункту 9 ДСТУ 4465:2005 «Маргарин. Загальні технічні умови», які прийняті та яким надано чинності наказом Держспоживстандартом України від 16 вересня 2005 року №265 з 1 січня 2007 року встановлено такі терміни зберігання твердих маргаринів: від -20° С до -10° С включно: 90 діб для нерозфасованого маргарину та 60 діб для розфасованого; від -10° С до -0° С включно: 75 діб для нерозфасованого маргарину та 45 діб для розфасованого; від 0° С до 5° С включно: 60 діб для нерозфасованого маргарину та 30 діб для розфасованого; від 5° С до 10° С включно: 45 діб для нерозфасованого маргарину та 20 діб для розфасованого; від 10° С до -15° С включно: 30 діб для нерозфасованого маргарину та 15 діб для розфасованого.

Також під час перевірки не встановлено обладнання для довготривалого зберігання маргарину у замороженому вигляді.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач здійснював придбання маргарину 26 лютого 2016 року в кількості 500 кг та 11 травня 2016 року у кількості 5000 кг. та з дати останнього придбання маргарину до 31 грудня 2016 року минуло 234 доби, що в свою чергу суперечить нормам ДСТУ 4465:2005.

Разом з тим, позивач доводив податковому органу і суду, що даний маргарин знаходиться у нього на зберіганні в холодильному обладнані яке використовується на умовах оренди. На момент закінчення перевірки маргарин був у наявності, і він мав намір його використовувати, оскільки відповідно до державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 22.10.2013 (який надано разом з запереченнями на акт перевірки) термін його придатності не сплинув.

Також позивач доводив суду про проведення через інтернет ресурс «Прозоро» тендерних закупівель маргарину з вимогою дотримання ДСТУ 4465:2005 з терміном придатності у 12 місяців та більше.

Окрім того, позивач звертав увагу, що сам виробник маргарину встановлює термін придатності маргарину до 12 місяців. Цей факт також потребує дослідження, оскільки п.п.9.5 пункту 9 ДСТУ 4465:2005 встановлено, що строки придатності до споживання маргарину (від дати виготовлення) залежно від температури зберігання, рецептурного складу, виду пакувального матеріалу і технічних можливостей підприємства-виробника установлюють відповідно до методичних вказівок (27) і надають у технічному описі (ТО) на маргарин конкретної назви.

В даному випадку важливо з`ясувати чи було порушення вимог ДСТУ саме позивачем, який є покупцем товару, адже ці стандарти розроблені насамперед для виробника продукції, і їх вимоги застосовуються при виробництві, зберіганні, транспортуванні і реалізації. Обов`язковою умовою є маркування товару з зазначенням дати виробництва і терміну його придатності.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, колегія суддів зазначає про передчасність висновків апеляційного суду про правомірність збільшення податковим органом суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 167180 грн за податковим зобов`язанням та 41795 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що не встановлення всіх фактичних обставини, що мають значення для справи та не дослідження зібраних у справі доказів, є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року скасувати та направити справу №806/143/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Р.Ф. Ханова Л.І. Бившева