Рішення

від 27.07.2022 по справі 161/21881/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/21881/21

Провадження № 2/161/1329/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Пушкарчук В.П.

з участю секретаря судового засідання Фурман Ю.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунальногозакладу"Луцькахудожняшкола",Луцькоїміської ради,Департаменту культуриЛуцької міськоїради провизнання незаконнимі скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,поновлення працівникау виконаннітрудових обов`язківта допускдо роботи,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулу , -

В С Т А Н О В И В:

06.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що він перебуває з КП «Луцька художня школа» у трудових відносинах, працює там викладачем та впродовж своєї трудової діяльності сумлінного дотримувався у своїй роботі вимог чинного законодавство та не порушував трудову дисципліну. 04.10.2021 року керівник КП «Луцька художня школа» попередив його в усній формі, а в подальшому й у письмовій, про намір відсторонення від роботи у зв 'язку із тим, що він відмовлявся надавати керівнику інформацію про стан свого здоров`я. 27.10.2021 року директором КЗ «Луцька художня школа» було видано наказ про зобов`язання усіх працівників школи подати до 03.11.2021 року завірені підтвердження про вакцинацію або довідки про протипоказання вакцинації. 05.11.2021 року його повідомлено про необхідність пройти вакцинацію від COVID-19. Натомість, 08.11.2021 року наказом директора КЗ «Луцька художня школа» його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Вважає, що його відсторонення від роботи відбулося із порушенням норм чинного законодавства України, а також за відсутності будь-яких правових підстав для цього. Зокрема, ані виробники вакцини, ані держава не надавали гарантій відсутності ускладнень чи будь-яких негативних наслідків після щеплення, відповідальності за життя та здоров`я не несли, а тому у нього не було жодних підстав довіряти якості вакцини, що призвело до відмови у відповідне медичне втручання. У свою чергу, відомості щодо вакцинування є особистими персональними даними, а тому вимога керівника КЗ «Луцька художня школа» надати відповідні відомості щодо проходження ним щеплення є незаконною. Враховуючи наведене, просить суд визнати незаконним і скасувати наказ № 54/01-3 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновити його на посаді викладача Луцької художньої школи у виконанні трудових обов`язків та допустити його до роботи, а також стягнути з відповідачів на свою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по дату ухвалення рішення суду включно.

30.12.2021 року від представника КП «Луцька художня школа» надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень останній зазначає, що відсторонення ОСОБА_1 із посади викладача відбулося у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 04.06.2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, яких підлягають обов`язковому щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2000 року № 1236, а також із дотриманням чинних процесуальних норм. Відтак, заявлені позовні вимоги є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

31.12.2021 року представником Луцької міської ради було подано до суду відзив на позовну заяву, обгрунтування якого є аналогічне відзиву на позовну заяву КП «Луцька художня школа».

11.01.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві жодним чином не спростовують обґрунтованість заявлених позовних вимог. Додаткового вказав, що його право на працю могло бути обмеженим виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану і виключно законом, однак такі правові підстави на момент його відсуторонення від займаної посади не існували. Позов просив задовольнити.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.04.2022 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Департамент культури Луцької міської ради.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили суд його задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив відповідачів.

Представники відповідачів КП «Луцька художня школа» та Луцької міської ради в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви у яких просили розгляд справи здійснювати без їх участі, щодо задоволення позову заперечували.

Представник Департаменту культури Луцької міської ради до початку судового засідання подала до суду клопотання з проханням розгляд справи проводити за її відсутності, щодо задоволення позову заперечує з підстав, які викладені у відзивах інших відповідачів.

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.11.2009 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду викладача КЗ «Луцька художня школа», про що Директором навчального закладу було видано відповідний Наказ № 79-особ. від 02.11.2009 року.

27.10.2021 року директором КЗ «Луцька художня школа» був виданий наказ про зобов`язання усіх працівників школи подати до 03.11.2021 року завірені підтвердження про вакцинацію /1-2 дози/ або довідки про протипоказання вакцинації.

05.11.2021 року ОСОБА_1 , як викладача КЗ «Луцька художня школа», листом директора навчального закладу, було повідомлено про те, що з 08.11.2021 року на період карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників даного закладу освіти. Ненадання відповідного документу буде розцінена як відмова чи ухилення від вакцинації, що призведе до відсторонення від роботи.

Також, ОСОБА_1 повідомлено, що він може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ України від 06.09.2011 року.

08.11.2021 року директором КЗ «Луцька художня школа» було видано наказ № 54/01-3 «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 », на підставі ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2000 року № 1236, згідно якого викладача ОСОБА_1 , було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Натомість, ОСОБА_1 було подано на ім`я директора КЗ «Луцька художня школа» заяву про відмову надати інформацію про стан здоров`я, що складає медичну таємницю та недопущення вчинення протиправних дій, заяву про незгоду з повідомленням про його відсторонення від роботи, а також заяву про вчинення певних дій.

У відповідь на вищевказані звернення позивача, директор КЗ «Луцька художня школа» повідомив останнього, що підставою, яка зумовлюватиме закінчення строку його відсторонення від роботи є документ, виданий закладом охорони здоров`я, який підтверджує отримання курсу вакцинації проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень.

У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що його відсторонення від роботи відбулося із порушення норм чинного законодавства України, а також за відсутності будь-яких правових підстав для цього.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі оспорюваного наказу відповідач керувався ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У преамбулі ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. За змістом ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 року до 31.12.2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, від 20.05.2020 року № 392 та від 22.07.2020 року № 641.

Пунктом 416 вказаної Постанови, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У справі встановлено, що на працівників КЗ «Луцька художня школа» поширюється дія Переліку № 2153, тому директор цього закладу освіти, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимоги постанови КМ України від 09.12.2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Позивач не надав документу, що підтверджує проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, а тому роботодавець правомірно відсторонив його від роботи. Крім цього, позивач не надав доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення. Бездіяльність особи по проходженню обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 розцінюється судом як відмова від щеплення. Обов`язок профілактичного щеплення проти COVID-19 не є зміною істотних умов праці.

У розглядуваному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15.03.2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже, такі втручання цілком припустимі.

У пунктах а, б ст. 10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивач не дотримався загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід відсторонення від роботи.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Тимчасова втрата заробітної плати це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими є малолітні та неповнолітні діти, вихованці, учні; педагогічні працівники; медичні працівники; батьки або особи, які їх замінюють; фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері освіти.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Що стосується доводів позивача про його дискримінацію у зв`язку з непроведенням щеплення, то відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За ст. 21КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

У даному випадку відсутні підстави для того щоб вважати дискримінацією позивача у зв`язку з відсутністю у нього щеплення, оскільки аналогічні вимоги ставились і до інших працівників відповідача.

На підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування спірного наказу відсутні.

У свою чергу, заявлена позовна вимога про стягнення з відповідачів середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідною від первісних вимог про визнання незаконним і скасувати наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та допущення до роботи, а тому в її задоволенні слід також відмовити

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗ"Луцькахудожня школа",Луцької міської ради, Департаменту культури Луцької міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та допуск до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 263 ЦПК України, Конституцією України, на підставі ст. 46 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозовної заяви ОСОБА_1 до Комунальногозакладу"Луцькахудожняшкола",Луцькоїміської ради,Департаменту культуриЛуцької міськоїради провизнання незаконнимі скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,поновлення працівникау виконаннітрудових обов`язківта допускдо роботи,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 26.02.1999 року Луцьким МВ УМВС України у Волинській області;

Відповідачі: Комунальний заклад "Луцька художня школа", адреса: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ветеранів, 4, код ЄДРПОУ 02215182.

Луцька міська рада, адреса: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204.

Департамент культури Луцької міської ради, адреса: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 1, код ЄДРПОУ 37537680.

Рвшення у повному обсязі складено 29 липня 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області В.П. Пушкарчук