Постанова

від 20.07.2022 по справі 602/935/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/935/19Головуючий у 1-й інстанції Радосюк А.В. Провадження № 22-ц/817/457/22 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Шевчук Г. М.,

за участі секретаря - Дідух М.Є.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №602/935/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, постановленого суддею Радосюком А.В., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 17.12.2009 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Під час спільного проживання, перебуваючи у шлюбі, вони з відповідачем за спільні кошти побудували житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , який будівництвом закінчено в 1997 році. Всі дозвільні документи оформлено на відповідача і знаходяться у нього. У зв`язку із тим, що ними побудовано будинок, Вербовецькою сільською радою Лановецького району Тернопільської області відповідачу було передано земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) 0,25 га.

Враховуючи, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво закінчено, позивачка просить, з урахуванням уточнених позовних вимог від 27.10.2021 року (а.с.123), в порядку поділу майна подружжя визнати невведений в експлуатацію житловий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину невведеного в експлуатацію житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину невведеного в експлуатацію житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року. Крім того, позивач просить судові витрати стягнути з відповідача.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року позов ОСОБА_2 (місце проживання: с.Корначівка Кременецького району Тернопільської області, паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: с.Вербовець Кременецького району Тернопільської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано невведений в експлуатацію житловий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 (місце проживання: с.Корначівка Кременецького району Тернопільської області, паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину не введеного в експлуатацію житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 (місце проживання: с.Вербовець Кременецького району Тернопільської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) в користь ОСОБА_2 (місце проживання: с.Корначівка Кременецького району Тернопільської області, паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок сплаченого судового збору та 7845 (сім тисяч вісімсот сорок п`ять) гривень 12 копійок витрат за проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №541/545/54620-22 від 23 червня 2021 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 (місце проживання: с.Вербовець Кременецького району Тернопільської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) в користь держави 1427 (одну тисячу чотириста двадцять сім) гривень 98 копійок судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, 23.03.2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину невведеного в експлуатацію житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/4 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,25 га.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд помилково прийняв твердження позивачки, що строк позовної давності слід відраховувати з часу, коли з відповідачем почала проживати інша жінка та не взято до уваги, що позивачка не обґрунтувала, яке її право чи законний інтерес було ним порушене.

Також посилається на те, що вирішуючи питання про поділ частки не введеного в експлуатацію житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва, та про поділ частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, суд мав застосовувати не лише цивільно-правову норму, що стосується права спільної сумісної власності подружжя на майно ч.3 ст.355 ЦК України, але і норму, що стосується права спільної сумісної власності на майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім`ї ч.4 ст.355 ЦК України.

Вказує на те, що позивачкою не надано суду жодного доказу, що джерелом набуття майна були спільні кошти позивачки і відповідача або щодо участі позивачки працею у створенні спірного майна.

Окрім того, посилається, що суд, незаконно стягнув із нього судовий збір, оскільки він є інвалідом другої групи та звільнений від сплати судового збору, а також суд помилково стягнув 7845 грн. 12 коп. за проведення судової експертизи.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 06.04.2022 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20.04.2022 року апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Чауса С.В. визнано неподаною та повернуто скаржнику.

Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідач ОСОБА_1 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги від 23.03.2022 року, про що підтвердив апеляційному суду письмовою заявою. Вимоги апеляційної скарги від 19.04.2022 року, поданої представником ОСОБА_3 та ним підписаної, не підтримує.

ОСОБА_1 вказує, що спірний будинок фактично будувався не тільки сторонами у справі, але і спільною працею та коштами разом із його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а тому за позивачкою слід визнати право власності лише на 1/4 частину будинку та земельної ділянки біля будинку.

Представник позивачки адвокат Вальчук М.М. у судовому засіданні апеляційного суду 31.05.2022 року заперечила апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання 20 липня 2022 року представник позивачки адвокат Вальчук М.М., будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, а тому колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, згідно приписів ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі із 25.05.1974 року по 17.12.2009 року.

Так, згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 25 травня 1974 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 25 травня 1974 року уклали шлюб, який був зареєстрований Карначівською сільською радою Лановецького району Тернопільської області, актовий запис №9, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.8).

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2009 року шлюб, укладений 25 травня 1974 року Карначівською сільською радою Лановецького району Тернопільської області, актовий запис № 9, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано (а.с.9).

Згідно із копією повідомлення Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 40/110-19 від 03.06.2019 року, згідно бази НКС та КДР за ОСОБА_1 , жителем с.Вербовець, податковий номер НОМЕР_3 , обліковуються такі земельні ділянки за кадастровими номерами: 6123882400:02:002:0003 - для ведення особистого селянського господарства - 0,4323 га., державний акт ЯМ 519410 від 22.06.2012 року; 6123882400:02:001:0106 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 0, 25 га., державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року; 6123882400:02:001:0107 - для ведення особистого селянського господарства - 0,2523 га., державний акт ЯМ 519412 від 22.06.2012 року. Нормативно грошова оцінка за даними кадастровими номерами становить: 6123882400:02:002:0003 - 10908,45 грн.; 6123882400:02:001:0107 - 4951,66 грн.; 6123882400:02:001:0106 - 174186,33 грн.(а.с.13).

Як вбачається з копії повідомлення Вербовецької сільської ради Лановецького району Тернопільської області № 363 від 03.06.2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом з ним зареєстровані: колишня дружина ОСОБА_2 , 1957 року народження; син ОСОБА_8 , 1976 року народження; дочка ОСОБА_9 , 1977 року народження; мати ОСОБА_5 , 1927 року народження. Інформацією про зареєстроване нерухоме майно та право власності на житловий будинок сільська рада не володіє (а.с.15).

Відповідно до копії повідомлення Вербовецької сільської ради Лановецького району Тернопільської області № 560 від 10.08.2019 року, ОСОБА_2 ,1957 року народження, зареєстрована в АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_1 знаходяться земельні ділянки загальною площею 0,9346 в т.ч.: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,2500 га.; для ведення особистого селянського господарства - 0,2523 га. та 0,4323 га. Інформацією про інше зареєстроване нерухоме майно, дозвільні документи та право власності на житловий будинок сільська рада не володіє (а.с.21).

Згідно з копією повідомлення Комунального підприємства «Лановецьке районне бюро технічної інвентаризації № 307 від 23.07.2019 року, інвентарна справа на житловий будинок АДРЕСА_1 не виготовлялась, правовстановлюючі документи на ім`я відповідача не видавались. За ОСОБА_1 , жителем с.Вербовець, в КП «Лановецьке районне БТІ» на правах особистої власності нерухомого майна не зареєстровано. На житловий будинок АДРЕСА_2 інвентарна справа не виготовлялась, правовстановлюючі документи не видавались, власник вказаного будинку не відомий (а.с.17).

Копією повідомлення Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області № 02.01-17/851 від 24.07.2019 року, в управлінні економічного розвитку і торгівлі, інфраструктури та житлово-комунального господарства Лановецької районної державної адміністрації стверджується, що будь-які відомості про надання дозволу щодо будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 відсутні (а.с.19).

Відповідно до копії технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_1 , складеного 07 липня 2003 року, власником будинку є ОСОБА_1 рік побудови будинку 1997 рік (а.с.55-57).

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 519411, виданого 22 червня 2012 року на підставі рішення сесії Вербовецької сільської ради від 09.10.2009 року № 117/20, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.58).

Відповідно до довідки, виданої Вербовецькою сільською радою Лановецького району Тернопільської області, будівництво будинку по АДРЕСА_1 проводилося спільно сімейством ОСОБА_10 , ОСОБА_5 (батьки відповідача ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.60).

Згідно з випискою з погосподарської книги, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 . Номер об`єкта ПГО 0398-1 в по господарській книзі № 7 відкритий на ОСОБА_1 , власник будинку ОСОБА_1 , рік побудови: 1997. Характеристика житлової площі: загальна площа - 91, 5 кв.м., житлова - 70,5 кв.м. У будинку 5 кімнат, зручності відсутні. Всього осіб зареєстрованих в будинку: власник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; колишня дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) становить 0,2500 га., яка знаходиться у власності ОСОБА_1 (а.с.61).

Згідно копії довідки до акта огляду МСЕК № 0022278, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно (а.с.62).

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_5 , виданого Лановецьким райсоцзабез Тернопільської області, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (а.с.63).

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 10 січня 2019 року Лановецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, актовий запис № 01(а.с.64).

Згідно копії гарантійного талону № 181505, ОСОБА_1 здійснив покупку металопластикових дверей Т/05 у кількості 1 штука у салоні вікон та дверей «Галактика комфорту» за адресою АДРЕСА_3 (а.с.65).

Згідно висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі № 602/935/19, № 541/545/54620-22 від 23.06.2021 року, процент готовності об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_1 , станом на день обстеження становить 100%. Дійсна (ринкова) вартість об`єкту незавершеного будівництва, станом на день проведення дослідження, визначена порівняльним підходом, становить 265090 грн.

Вирішуючи спір суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на момент розірвання шлюбу між сторонами житловий будинок по АДРЕСА_1 мав ступінь готовності 100%, але не був прийнятий в експлутацію, а отже, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та, виходячи із рівності часток дружини і чоловіка у спільному майні, визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину не введеного в експлуатацію житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га.

Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо; вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 Постанови).

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно ст.331 ЦК України новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва з сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки , тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжя і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину незавершеного будівництва за кожною з сторін.

Якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Оскільки відповідачем не подано належних та допустимих доказів на спростування презумпції, що спірний будинок сторін є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд підставно визнав вказане майно майном подружжя та визначив рівними частки сторін у такому майні.

Твердження апеляційної скарги про зменшення частки позивачки у спірному майні до 1/4, з урахуванням, що будинок збудований за спільні кошти і спільною працею сторін та батьків відповідача не заслуговують на увагу апеляційного суду, як такі, що не доведені в установленому процесуальним законом порядку належними та допустимими доказами. Довідка Вербовецької сільської ради Лановецького району Тернопільської області, що будівництво будинку по АДРЕСА_1 проводилося спільно сімейством ОСОБА_10 , ОСОБА_5 (батьки відповідача ОСОБА_1 ), позивачкою ОСОБА_2 , та відповідачем ОСОБА_1 (а.с.60) не може слугувати належним доказом спірних обставин, оскільки з неї неможливо встановити, що роботи з будівництва будинку чи кошти для такого будівництва надавались батьками подружжю не безоплатно, а також не можна встановити суми коштів, види робіт та час їх проведення. При цьому апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта на ч.3 і ч.4 ст.355 ЦК України, оскільки вказані норми спірних правовідносин не регулюють. Так, з матеріалів справи вбачається, що спірний будинок у АДРЕСА_1 був збудований під час шлюбу сторін у 1997 році у господарстві відповідача - власника будинку ОСОБА_1 , що стверджується випискою з погосподарської книги - номер об`єкта ПГО 0398-1 в погосподарській книзі №7 відкритий на громадянина ОСОБА_1 , технічний паспорт на будинок також виданий у 2003 році на ОСОБА_1 як власника будинку (а.с.57,61). Його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , була зареєстрована у вказаному господарстві з 2011 року. (а.с.61) Будь-яких належних та допустимих доказів про спільну працю та кошти у новоствореному майні спірному будинку поряд із сторонами і батьків відповідача, а також, що такі роботи чи кошти надавались батьками подружжю не безоплатно, та докази щодо сум коштів, видів робіт та часу їх проведення не було подано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що на час розірвання шлюбу між сторонами у 2009 році спірний будинок не був повністю збудований та він особисто провів покращення будинку за власні кошти, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки відповідачем належних доказів вказаних обставин не надано. Поданий ОСОБА_1 примірник копії гарантійного талону без дати №181505 на металопластикові конструкції - 1 двері (а.с.65) доказом покращення будинку, які б були підставою для відступу від рівності часток подружжя бути не може. З матеріалів справи технічного паспорта від 07 липня 2003 року на спірний будинок та надвірні будівлі і споруди, виданого на власника ОСОБА_1 , вказано час побудови житлового будинку, веранди, підвалів 1997 рік, а літньої кухні і хліва 1996 рік (а.с.57). Час побудови спірного будинку - 1997 рік також зазначено у виписці з погосподарської книги номер об`єкта ПГО 0398-1 в погосподарській книзі №7 відкритий на громадянина ОСОБА_1 (а.с.61).

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб або почали проживати окремо, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права. Факт непроживання одного з подружжя в спільному будинку не може свідчити про порушення його права на це майно у випадку відсутності між подружжям спору про нього.

Як було встановлено під час розгляду справи, позивачка ОСОБА_2 вказувала, що про порушення своїх прав дізналась у 2018 році, зокрема, з моменту проживання відповідача з іншою жінкою. З даним позовом ОСОБА_2 звернулась у вересні 2019 року, отже, строк позовної давності нею не пропущено.

Щодо спірного майна земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року, то апеляційний суд зазначає наступне. Вказана земельна ділянка була надана у власність ОСОБА_1 відповідно до рішення Вербовецької сільської ради №117/20 від 09 жовтня 2009 року. Визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 вказаної земельної ділянки в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, суд вказував, що якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з приписами частин першої та четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), дійшла висновку про те, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Отже, висновки суду у даній справі відповідають вищезгаданим правовим висновкам Верховного Суду у справах з подібними правовдносинами.

Окрім того, відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється право власності позивачки на вказану земельну ділянку в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, однак апелянт не згідний із визначеною судом часткою позивачки 1/2, вважаючи, що за позивачкою слід визнати право власності на 1/4 частину вказаної земельної ділянки, відповідно до 1/4 частки невведеного в експлуатацію житлового будинку (а.с.162), про що ОСОБА_1 підтвердив в апеляційному суді.

Отже, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, дійшов правильного висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки колишнього подружжя у майні є рівними.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Однак, виділивши 1/2 ідеальну частку в спільному майні подружжя за позивачкою, суд, всупереч уточненим вимогам позову (а.с. 123) не ухвалив рішення щодо визнання 1/2 ідеальної частки в спільній сумісній власності власності за відповідачем, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні із доповненням резолютивної частини рішення після абзацу третього абзацом про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного будинку та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права.

Так, суд першої інстанції допустився помилки при вирішенні питання про стягнення судових витрат, оскільки безпідставно, в порушення вимог закону, стягнув судовий збір у розмірі 768,40 грн на користь позивачки та 1427,98 грн на користь держави з відповідача ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід ІІ групи (а.с.62). Вказаний судовий збір відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

Окрім того, апеляційний суд не погоджується із висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивачки 7845,12 грн. витрат за проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №541/545/54620-22 від 23 червня 2021 року, оскільки вказані витрати, всупереч п.1 ч.1 ст.141 ЦПК України не пов`язані безпосередньо із вирішенням позовних вимог, так як експертні висновки стосувалися в основному можливих варіантів поділу в натурі спірного будинку як з дотриманням рівності часток та з відступом від рівності часток, а також які роботи потрібно виконати по переобладнанню спірного будинку і яка вартість по кожному з наданих варіантів розподілу. Хоча відповідно до уточнених вимог позову (а.с.123) позивачка ставила вимоги про поділ спільного сумісного майна в ідеальних частках і суд ухвалив рішення щодо поділу майна в ідеальних частках. За таких обставин, витрати понесені позивачкою на проведення експертиз слід покласти на неї в межах понесених сум, відмовивши у їх стягненні з відповідача.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення після абзацу третього абзацом наступного змісту визнати за ОСОБА_1 с.Вербовець Кременецького району Тернопільської області, РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину не введеного в експлуатацію житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва (процент готовності 100%), що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 6123882400:02:001:0106, державний акт ЯМ 519411 від 22.06.2012 року.

В іншій частині рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року щодо вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя залишити без змін.

В частині розподілу судових витрат рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким компенсувати ОСОБА_2 (с.Корначівка Кременецького району Тернопільської області, паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок сплаченого судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати у вигляді недоплаченого судового збору у сумі 1427 (одну тисячу чотириста двадцять сім) гривень 98 копійок судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7845 (сім тисяч вісімсот сорок п`ять) гривень 12 копійок витрат за проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №541/545/54620-22 від 23 червня 2021 року.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в апеляційному суді компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 липня 2022 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.

Шевчук Г.М.