Рішення

від 02.08.2022 по справі 464/8644/21

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/8644/21

пр.№ 2/464/247/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02серпня 2022року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: судді Шашуріної Г.О.,

секретаря судового Чуби Т.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 464/8644/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи,

у с т а н о в и в :

Позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить: визнати незаконним та скасувати наказ № 42 про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі; зобов`язати відповідача виплатити їй не виплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, покликаючись, що даний наказ є незаконний чинному законодавству.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу передано судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 15 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 28 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем, 03 березня 2022 року подано відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просять відмовити, оскільки оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до чинного законодавства, позивач неодноразово була повідомлена про необхідність вакцинації для продовження роботи та обов`язком надати відповідачу підтвердження.

01 квітня 2022 року відповідачем подано наказ, що позивача допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану.

28 липня 2022 року позивачем подано письмові пояснення та заяву про зменшення позовних вимог, уточнивши їх та викласти їх у наступній редакції:

визнати незаконним та скасувати наказ № 42 від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від Роботи;

зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 втрачений середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи;

допустити негайне виконання рішення в частині виплати втрачений середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.

З урахуванням того, що зменшення позовних вимог є правом позивача таке не накладатиме додаткового тягаря на відповідача, тому судом прийнято таку заяву до розгляду

Учасники справи у судове засідання призначене на 12:30 год 28 липня 2022 року не з`явилися, скористалися правом, наданим ч.3ст.211 ЦПК України, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється за вимогами ч.2ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов наступного висновку.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12,81 ЦПК України).

Сторонами не заперечується, що позивач з вересня 1992 року працює на посаді викладача у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище» (відповідач).

Згідно з наказом відповідача № 42 від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року подання нею документа, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, без збереження заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ видано на виконання вимогст.46 КЗпП України, ч.2ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Зі вказаним наказом позивача ознайомлено 08.11.2021 року.

Положеннямистатті 46 Кодексу законів про працю Українипередбачено підстави відсторонення працівників від роботи. Так,відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналіз вищенаведеного положення свідчить про те, що перелік законодавчо закріплених підстав для відсторонення не є вичерпним, поряд з цим дає підстави стверджувати про те, що відсторонення можливе лишеу випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зістаттею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастаттею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згіднонаказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;закладів вищої,післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільноїосвіти,закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Відтак у відповідності до положень вищенаведеного Наказу МОЗ можна зробити висновок про те, що обов`язковій вакцинації не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ні в поданій позовній заяві, ні в наданих поясненнях не зазначила про те, що належить до тієї категорії працівників, які не підлягають обов`язковій вакцинації у зв`язку із наявністю абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, зокрема проти COVID-19. Доказів на підтвердження таких покликань суду також не представив та клопотань про їх витребування, за наявності у нього об`єктивних причин щодо неможливості самостійного представлення таких, суду не заявляв.

Відповідно до положеньпостанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 рокусаме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Оскільки положеннямистатті 46 КЗпП Українипередбачено невичерпний перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, то відповідач керуючись та на виконання зазначених вище положень постанови Кабінету Міністрів України № 1236 видав наказ про відсторонення позивача від роботи. Крім того, саме з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1236 оскаржуваний наказ від 08.11.2021 року видано уповноваженою особоюдиректором училища, який в розуміння положень вказаної постанови є керівником відповідної освітньої установи.

В чинному законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату. Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що в такому відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А відтак, навіть у випадку обов`язковості щеплення, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство передбачає механізм відсторонювати таких працівників від роботи без виплати заробітної плати.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

У відповідності до позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що держава, встановивши процедуру відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу. А відтак, право позивача на працю у закладі вищої освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

У зв`язку з тим, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень, в даному випадку від COVID-19, ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, а тому суд вважає, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи прийнято за наявності для цього відповідної правової підстави, у відповідності до передбаченого законодавством механізму та порядку. А відтак підстави для його скасування відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наказом № 11-к від 01 березня 2022 року позивача допущено до роботи.

Так як в задоволенні вимоги про скасування наказу суд відмовляє з підстав його обґрунтованості та законності, відтак відсутні підстави для вирішення питання щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який допущено не з вини відповідача.

У порядку ст.141ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

у х в а л и в :

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

відповідач Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище», код ЄДРПОУ 02545620, м. Львів, вул. Зелена, 151а

Повне рішення суду складено 02 серпня 2022 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5ст.268 ЦПК України.

Суддя Г.О.Шашуріна