Рішення

від 02.08.2022 по справі 907/141/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2022Справа № 907/141/22

Господарський суд міста Києва, у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ПОІНТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР МАРІО"

про стягнення 26 992,39 грн

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Супер Маріо» (надалі - відповідач) про стягнення 26 992,39 грн, з яких 13 464,79 грн - заборгованість, 2 196,79 грн - пеня, 2 742,61 грн - 3% річних та 8 588,20 грн - втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригуза П.Д.) від 29.04.2022 матеріали позовної заяви у справі № 907/141/22 було направлено на розгляд Господарського суду м. Києва за виключною підсудністю.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 907/141/22 було передано на розгляд судді Удалової О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 907/141/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що 24.02.2022 було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим з 24.02.2022 по 23.08.2022 (згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні») в Україні введено воєнний стан.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою.

Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та для забезпечення його права подати відзив на позовну заяву ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.05.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Жемайте, 1, м. Ужгород, Закарпатська обл., 87555.

Однак, конверт з ухвалою суду від 31.05.2022, який направлявся на адресу відповідача, був повернутий до суду з довідкою відділення поштового зв`язку, в якій причиною невручення вказаного поштового відправлення зазначено «адресат відсутній».

Відповідно до частини шостої 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд дійшов висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ПОІНТ" (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СУПЕР МАРІО" (Суборендар) було укладено Договір суборенди № 368 (далі - Договір), за умовами якого Орендар передає Суборендарю, а Суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове Приміщення № 699, загальною площею 116,6 кв. м., та № 700, загальною площею 133,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, 10/1 (відповідно до технічного паспорту), надалі - «Приміщення», на умовах, визначених даним Договором.

Передача Приміщення здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу його в суборенду. Передача Приміщення не призводить до передачі права власності на Приміщення Суборендарю (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, строк дії Договору починає свій перебіг з дати його підписання Сторонами і діє до 31 січня 2023 року.

За приписам п. 4.1 Договору орендна плата за 1 (один) календарний місяць становить: з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року - 5 444,36 гривень (п`ять тисяч чотириста сорок чотири гривні 36 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 907,40 грн. (дев`ятсот сім гривень 40 коп.); з 01 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року - 978,29 гривень (дев`ятсот сімдесят вісім гривень 29 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 163,05 гривень (сто шістдесят три гривні 05 коп.); з 01 червня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 40 032 (сорок тисяч тридцять дві гривні 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 6 672,00 грн (шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.)

Згідно з п.п. 4.1.4. сторони погоджують, що з моменту підписання Договору вноситься орендна плата за останній місяць оренди у розмірі 40 032,00 гривень (сорок тисяч тридцять дві гривні 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 6 672,00 грн (шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.).

01.09.2020 за взаємною згодою сторонами було підписано додатковий договір № 1 до Договору суборенди № 368 від 01.03.2020, в якому сторони внесли зміни до п. 4.1 Договору, виклавши його у новій редакції:

« 4.1.1 з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2020 року - 10 008,00 гривень (десять тисяч вісім гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ - 20% - 1 668,00 гривень (одна тисяча шістсот шістдесят вісім гривень 00 коп.);

4.1.2 з 01 листопада 2020 року по 31 січня 2021 року - 40 032,00 гривень (сорок тисяч тридцять дві гривні 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 6 672,00 гривень (шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.)».

У пункті 4.2 договору сторонами погоджено, що по завершенню вказаного в п. 4.1.1 періоду, а надалі по завершенню кожного року орендного користування, орендар має право змінити щомісячну орендну плату шляхом коригування на коефіцієнт (І). При цьому розмір орендної плати буде розраховуватись за формулою: ОП = ОП1*(1+І),

де, ОП - розмір орендної плати у місяць;

І - коефіцієнт коригування орендної плати, що встановлюється в межах 30%;

ОП1 - розмір орендної плати, передбачений п. 4.1.1 даного договору.

Сторони погоджуються, що у разі росту курсу долара США до гривні більше ніж на 30% в порівнянні з днем укладення договору, коефіцієнт зміни орендної плати (І) буде розраховуватися як відношення курсу долара США до гривні, встановленого НБУ на дату виставлення рахунку, до курсу долара США до гривні, встановленого НБУ на день укладання договору, та орендна плата буде розраховуватися за формулою: ОП = ОП1*(К1/К2),

де, ОП - розмір орендної плати у місяць;

ОП1 - розмір орендної плати, передбачений п. 4.1.1 даного договору;

К1 - курс долара США до гривні, встановлений НБУ до курсу долара США до гривні на день виставлення рахунку;

К2 - курс долара США до гривні, встановлений НБУ на день укладання договору, що становить 26,55 гривень за 1 долар США.

При цьому орендар повинен направити за місцезнаходженням суборендаря, вказаним в даному договорі, повідомлення про розмір коефіцієнту, який буде застосовуватися для розрахунку орендної плати. Термін прийняття та розгляду такого повідомлення становить 14 календарних днів з дня відправлення листа. Протягом вказаного періоду суборендар має право внести свої пропозиції по визначенню розміру коефіцієнта коригування орендної плати, та на підтвердження погодження зміни орендної плати суборендар та орендар мають укласти додаткову угоду. У разі, якщо суборендар ухиляється в будь-який спосіб від укладення додаткової угоди та не надає жодної відповіді на 15 день з дня відправлення листа орендна плата нараховуватиметься у порядку, передбаченому в п. 4.2.1 цього договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору орендна плата сплачується Суборендарем не пізніше 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендаря, незалежно від того чи отримав Суборендар рахунок-фактуру.

Як вказано у п. 4.4 Договору, орендна плата сплачується за весь час суборенди Приміщення, а саме від дня фактичного отримання приміщення за актом приймання-передачі Приміщення в оренду до дня його фактичного повернення актом повернення Приміщення. Якщо Акт повернення Приміщення не підписано своєчасно Суборендарем, то він продовжує сплачувати орендну плату та інші платежі.

Умовами пункту 4.5 договору сторони погодили, що в розмір орендної плати не включені комунальні послуги, які необхідні для забезпечення діяльності суборендаря, а саме: відшкодування активної електроенергії; відшкодування з компенсації перетікання реактивної електричної енергії; відшкодування з водопостачання та приймання стічних вод; відшкодування теплопостачання; відшкодування з постачання гарячої води; відшкодування за вивіз твердих побутових відходів; відшкодування за додаткові послуги, а саме: повірка засобів обліку холодного водопостачання, тепла та електроенергії; зняття показників із засобів обліку, обробка та передача даних постачальникам комунальних послуг.

Комунальні послуги відшкодовуються Суборендарем окремо на підставі виставлених Орендарем рахунків, показників лічильників та рахунків, виставлених постачальниками послуг.

Факт надання послуг з суборенди щомісячно підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг, підписаним сторонами. Суборендар, що користується приміщенням, не вправі відмовитися від підписання акту прийому-передачі наданих послуг. Надіслані орендарем акти прийому-передачі наданих послуг вважаються підписаними протягом п`яти робочих днів з дня надсилання (пункт 4.7 договору).

У п. 8.2 Договору передбачено, що Орендар має право вимагати від Суборендаря за прострочення внесення орендних платежів сплати, крім простроченої орендної плати, також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми такої заборгованості за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору суборенди № 368 від 01.03.2020 Орендар передав, а Суборендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення № 699, загальною площею 116,6 кв. м., № 700, загальною площею 133,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, 10/1, що підтверджується Актом приймання-передачі об`єкту оренди від 01.03.2020.

Також на виконання умов Договору Орендар надав, а Суборендар прийняв послуги з оренди нерухомого майна, що підтверджується Актами надання послуг № 395 від 31.03.2020 на суму 10102,44 грн, № 522 від 30.04.2020 на суму 6796,48 грн, № 642 від 31.05.2020 на суму 2914,32 грн, № 768 від 30.06.2020 на суму 41109,31 грн, № 892 від 31.07.2020 на суму 41104,01 грн, № 1021 від 31.08.2020 на суму 41699, 45 грн, № 1138 від 30.09.2020 на суму 10941,40 грн, № 1254 від 31.10.2020 на суму 10773,97 грн, № 1371 від 30.11.2020 на суму 45989,86 грн, № 1496 від 31.12.2020 на суму 52080,95 грн та № 56 від 31.01.2021 на суму 43599,02 грн. Вказані Акти підписані та скріплені печатками товариств без будь-яких зауважень.

31.01.2021 сторони підписали Акт зворотнього приймання-передачі об`єкту оренди, за яким суборендар передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що спір виник внаслідок того, що відповідач не повністю сплатив орендну плату, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 13 464,79 грн. За порушення строків сплати орендних платежів позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 2196,79 грн, 3% річних в розмірі 2742,61 грн та інфляційні втрати в розмірі 8588,20 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір № 368 від 01.03.2020 року є договором найму (суборенди).

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що у спірний період з 01.03.2020 по 31.01.2021 відповідач користувався орендованим нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, 10/1, на підставі Договору суборенди № 368 від 01.03.2020, що підтверджується Актом приймання-передачі об`єкту оренди від 01.03.2020.

31.01.2021 сторони підписали Акт зворотнього приймання-передачі об`єкту оренди, за яким суборендар передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 4.3. Договору орендна плата сплачується Суборендарем не пізніше 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендаря, незалежно від того, чи отримав Суборендар рахунок-фактуру.

Позивачем, на виконання умов Договору, були виставлені відповідачеві рахунки на оплату за період з березня 2020 року по січень 2021 року, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем здійснювались часткові оплати з погашення заборгованості щодо орендної плати та за отримані комунальні послуги за оспорюваний період, однак доказів повної або часткової оплати заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Однак, на підтвердження часткових оплат позивачем надано акти звірки взаєморозрахунків, а саме: акт від 31.12.2020, складений, підписаний сторонами та скріплений печатками товариств без зауважень, в якому відображені оплати, здійснені відповідачем у спірний період правовідносин, а також зафіксовано суму основного боргу відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 74 781,02 грн, та акт звірки взаєморозрахунків станом на 03.02.2022, підписаний лише зі сторони позивача, в якому відображені оплати, здійснені відповідачем у спірний період правовідносин, а також зафіксовано суму основного боргу відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 13 464,79 грн.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що в акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу оплати решти орендної плати з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що надані до матеріалів справи акти звірки взаємних розрахунків підтверджують факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що строк оплати орендних платежів за спірний період відповідно до п. 4.3 договору є таким, що настав, та те, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за користування об`єктом договору оренди у розмірі 13 464,79 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2196,79 грн за період з 22.02.2021 по 21.02.2022 на підставі п. 8.2 Договору.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Право кредитора на нарахування пені виникає у боржника з наступного дня за днем, коли зобов`язання мало бути виконане, і припиняється через шість місяців.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що орендар має право вимагати від суборендаря за прострочення внесення орендних платежів сплати, крім простроченої орендної плати, також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми такої заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, останнім не враховано положення ст. 232 ГК України, за який здійснюється стягнення пені, відповідно невірно визначено період нарахування пені, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства.

Так, за розрахунком суду обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 1004,88 грн, нарахованої за період з 22.02.2021 по 22.08.2021 року.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 11.03.2020 по 21.02.2022 в сумі 2742,61 грн та інфляційні втрати за період березень 2020 року - січень 2022 року в сумі 8588,20 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є арифметично неправильними.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період, суд встановив, що вірною до стягнення сумою 3% річних є 2737,39 грн, а інфляційних втрат - 3503,41 грн, тобто менші, ніж було заявлено до стягнення позивачем.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме: 3% річних - 2737,39 грн, а інфляційні втрати - 3503,41 грн.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано доказів на підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР МАРІО" (вул. Жемайте, 1, м. Ужгород, Закарпатська обл., 87555, ідентифікаційний код 43174308) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ПОІНТ" (вул. Ломоносова, 58-А, м. Київ, 03189, ідентифікаційний код 40782610) заборгованість з орендної плати у розмірі 13464 (тринадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн 79 коп., пеню у розмірі 1004 (одна тисяча чотири) грн 88 коп., 3% річних у розмірі 2737 (дві тисячі сімсот тридцять сім) грн 39 коп., інфляційні втрати у розмірі 3503 (три тисячі п`ятсот три) грн 41 коп. та судовий збір у розмірі 1903 (одна тисяча дев`ятсот три) грн 60 коп.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.08.2022.

Суддя О.Г. Удалова