Постанова

від 19.07.2022 по справі 910/9548/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9548/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників сторін: Київської міської прокуратури - прокурора Офісу Генерального прокурора Косенка Д.В.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"- Кулакова В.В.; Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Павлова Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022

у справі № 910/9548/21

за позовом першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"

про стягнення 11 527 152,79 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин позовних вимог

У червні 2021 року перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 11 527 152,79 грн збитків, завданих внаслідок несплати відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.

Позов мотивовано тим, що відповідачем, всупереч положенням статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинної станом на 27.04.2016 - дату видачі дозволу на будівельні роботи) та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" протягом 2020 року не було перераховано до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури міста Києва у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022, у позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що:

- прокурором належним чином було обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у суді в цій справі;

- внаслідок внесення до законодавства змін, відповідно до яких було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності ", обов`язок відповідача щодо необхідності укладення договору пайової участі та сплати пайової участі перестав існувати, а передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні " обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів не стосується спірного випадку, а стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року;

- ураховуючи вказані зміни законодавства з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутні положення закону, які б зобов`язували відповідача сплачувати заявлену прокурором суму пайової участі;

- ні прокурором, ні позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення у вигляді не сплати пайової участі;

- протиправної поведінки відповідачем допущено не було, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення у вигляді несплати пайової участі, а відтак і підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 11 527 152,79 грн упущеної вигоди;

У наведених висновках суди, керуючись приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), врахували правові позиції Верховного Суду:

- щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, викладені у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;

- щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при вирішенні спорів про укладення договорів про пайову участь, наведені в постановах від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19, від 23.03.2021 у справі № 904/454/18;

- щодо питання відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди), що містяться у постановах від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12;

- щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення як підстави цивільно-правової відповідальності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/9548/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У якості підстави касаційного оскарження прокурор зазначив обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Також скаржник вказує на неправильну правову кваліфікацію правовідносин судами попередніх інстанцій та невірне застосування норм матеріального права, а саме Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також порушення норм процесуального права, зокрема статті 236 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційне провадження

31.05.2022 до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга прокурора.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/9548/21; призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.07.2022 о 11:00 год.

У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2022 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/9548/21 до 20.07.2022 о 11:30 год.

Судове засідання 20.07.2022 відбулось за участі прокурора Офісу Генерального прокурора, представників Департаменту (позивача) та Товариства (відповідача), які надали пояснення у справі.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

27.04.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариству (відповідачу) дозвіл № ІУ115161180403 на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу з центром дозвілля та торгівлі, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому, 7,7-А, 7-Б, по вул. Кіквідзе, 41-А, 41-43, у Печерському районі м. Києва" (далі - Комплекс).

Будівництво Комплексу було закінчено у червні 2020 року, про що свідчить копія акта готовності об`єкта до експлуатації від 30.06.2020.

Згідно з інформацією, розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 15.07.2020 Комплекс було зареєстровано за № 123200715756 та видано відповідачу сертифікат готовності вказаного об`єкта до експлуатації.

Договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури за будівництво Комплексу між Товариством та Департаментом не укладався.

Водночас, Департаментом проведено розрахунок пайової участі для відповідача за будівництво Комплексу, який склав 15 067 951,59 грн.

За іншим об`єктом будівництва 22.10.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №114, до якого були укладені додаткові угоди. Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 09.11.2018 до договору пайової участі від 22.10.2018 № 114, було передбачено, що надлишково перераховані Забудовником пайові кошти у сумі 3 540 798,80 грн не повертаються, а будуть зараховані при проведені розрахунків пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку із будівництвом Комплексу за відповідним зверненням Забудовника.

Ураховуючи надлишково сплачені відповідачем кошти за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 22.10.2018 № 114 у сумі 3 540 798,80 грн (у зв`язку із будівництвом іншого об`єкта), розмір залишку пайової участі у зв`язку з будівництвом Комплексу, за доводами прокурора, становить 11 527 152,79 грн.

Суди встановили, що вказану додаткову угоду було укладено до внесення відповідних змін до законодавства України, яке відмінило сплату вищевказаної пайової участі.

02.07.2020 Департамент отримав від Товариства заяву від 30.06.2020 № 30/06, в якій відповідач просив надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку з будівництвом Комплексу. Товариство просило в разі необхідності сплати пайових внесків надати проект відповідного договору з розрахунками.

15.07.2020 Департамент листом від № 505/08-4503 про пайову участь у створенні інфраструктури міста Києва повідомив Товариство про те, що документи для надання висновку щодо пайової участі по вказаному об`єкту подані не в повному обсязі, а в наданих документах встановленні розбіжності (невідповідності).

17.07.2020 до Департаменту надійшов лист Товариства № 16/07 від 16.07.2020, у якому відповідачем надало копії потрібних документів.

30.07.2020 позивач листом від № 050/08-4825 направив до відповідача проект договору, з якого вбачається, що оформленні договори та додатки підлягають поверненню до позивача для реєстрації із відповідним зверненням в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 20.08.2020; у разі, якщо договір не буде повернуто у визначений термін, вважати його таким, що втратив чинність.

У зв`язку з тим, що зазначений проект договору не було повернуто Департаменту для реєстрації в термін вказаний в листі, позивач листом № 050/08-5699 від 17.09.2020 повторно направив проект договору.

У грудні 2020 року Департамент звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про визнання договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва укладеним. Позовні вимоги Департамент обґрунтовував тим, що відповідач є замовником будівництва Комплексу, останній введено в експлуатацію, проте, відповідач не виконав свій обов`язок, передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме, не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/19088/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у вказаному позові було відмовлено на тій підставі, що на час розгляду вказаної справи місцевим господарським судом відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.

З пояснень прокурора суди встановили, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12020100100006832, відомості про яке 13.10.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 364-1 Кримінального кодексу України, а також за результатами виконання повноважень, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором були встановлені підстави для застосування представницьких повноважень.

Прокурором було встановлено, що, на його думку, Департамент звернувшись до Господарського суду міста Києва із вищенаведеним позовом про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між ним та відповідачем, обрав неналежний спосіб захисту, який не призводить до фактичного та своєчасного поновлення інтересів держави в даному випадку, а також затримує невідкладне стягнення коштів до бюджету.

Шевченківська окружна прокуратура міста Києва ще 26.04.2021 зверталась до Департаменту з листом № 10.60-41-1475ВИХ-21 щодо необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на стягнення коштів належної до сплати пайової участі в даному випадку. Однак, Департамент дієвих заходів не вжив та відповідні державні інтереси залишились незахищеними.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі Департаменту до Товариства про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок несплати відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного здійснення судами попередніх інстанцій правової кваліфікації спірних правовідносин та помилковості їх висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення коштів пайової участі, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Статтею 300 ГПК України визначено перегляд справи судом касаційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, тому обґрунтованість підстав звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не є предметом касаційного дослідження.

При цьому, необхідною є перевірка касаційним судом правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду спору по суті з урахуванням наведених скаржником підстав касаційного оскарження.

У правовому регулюванні спірних правовідносин Верховний Суд керується наступним.

Щодо обов`язку сплати пайової участі

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

У цій справі судами встановлено, що 27.04.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариству відповідний дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва Комплексу.

Тож станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (норми частини п`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (норми частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, на яку посилався прокурор в обґрунтування доводів касаційної скарги у справі, що розглядається.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

-зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Ураховуючи вищенаведене, викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду (у контексті правозастосування положень Закону № 3038-VI та Закону № 132-IX) зводяться до такого:

1) якщо договір про сплату пайової участі було укладено до 01.01.2020, то такий правочин є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання (пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX);

2) якщо об`єкт будівництва здано в експлуатацію до 01.01.2020 і суд розглянув по суті спір про визнання укладеним договору про пайову участь до 01.01.2020, то спосіб захисту шляхом звернення до замовника будівництва із таким позовом є належним та ефективним (укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту було обов`язковим на підставі закону - статті 40 Закону № 3038-VI);

3) якщо об`єкт будівництва здано в експлуатацію до 01.01.2020 (отже, у замовника був обов`язок щодо сплати пайової участі на підставі закону - статті 40 Закону № 3038-VI), однак розгляд судом спору по суті (ухвалення рішення) про визнання укладеним договору про пайову участь відбувся після 01.01.2020 або такий позов подано після 01.01.2020, то належним та ефективним способом захисту порушених прав органу місцевого самоврядування буде звернення із позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Поряд з наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що невирішеним у правовідносинах щодо підстав та порядку пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту залишаються такі випадки:

1) якщо початок будівництва відбувся до 01.01.2020, однак договір про сплату пайової участі не укладено і об`єкт будівництва не здано в експлуатацію до 01.01.2020;

2) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2020, але до 01.01.2021;

3) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2021.

Вирішуючи зазначені правові питання, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду здійснив аналіз правового регулювання вказаних правовідносин та дійшов таких висновків.

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, абзацом першим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Таким чином, касаційний суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.

Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Наведене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом відсутні положення закону, які б зобов`язували відповідача сплачувати заявлену прокурором суму пайової участі.

Таким чином, касаційний суд зауважує, що випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Закон № 132-IX не врегульовує питання пайової участі у випадку, коли будівництво об`єкта розпочато після 01.01.2021. При цьому, у правовому регулюванні правовідносин щодо пайової участі замовника будівництва об`єкта, зведення якого розпочато після 01.01.2021, варто враховувати локальні нормативні акти органів місцевого самоврядування та норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підпункт 5 пункту "а" статті 28 якого серед власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів міських рад передбачає залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Щодо вирішення спору по суті

У цій справі, як зазначалось, суди встановили, що 27.04.2016 Товариство (відповідач) отримало дозвіл № ІУ115161180403 на виконання будівельних робіт із будівництва Комплексу, яке (будівництво) закінчено у червні 2020 року згідно акта готовності об`єкта до експлуатації від 30.06.2020, а 15.07.2020 видано відповідачу сертифікат готовності вказаного об`єкта до експлуатації.

З урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року, зокрема й щодо об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені.

Натомість, суди попередніх інстанцій помилково стверджували в оскаржуваних рішеннях про те, що з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом відсутні положення закону, які б зобов`язували відповідача сплачувати заявлену прокурором суму пайової участі.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, прокурор в обґрунтування позову посилався на порушення, окрім вимог статті 40 Закону № 3038-VI (чинної станом на 27.04.2016 - дату видачі дозволу на будівельні роботи), також положень пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди безпідставно обмежились лише посиланням на норми Закону № 132-IX, відповідно до яких статтю 40 виключно із Закону № 3038-VI, та не навели жодних мотивів незастосування норм, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, зокрема пункту 2 ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, який передбачає обов`язок сплачувати пайовий внесок протягом 2020 року та містить норми щодо визначення його розміру.

В оскаржуваних рішеннях судами також не було надано жодної правової оцінки доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам стосовно введення об`єкта будівництва в експлуатацію 15.07.2020, тобто після виключення статті 40 із Закону № 3038-VI, наявності сертифіката готовності об`єкта, замовником якого є відповідач.

Крім того, в порушення процесуальних норм судами не з`ясовано питання дотримання замовником об`єкта будівництва встановленого Законом № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Врахування судами правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 40 Закону № 3038-VI при вирішенні спорів про укладення договорів про пайову участь, викладених в постановах від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19, від 23.03.2021 у справі № 904/454/18, є помилковим, оскільки фактичні обставини та предмет позову у вказаних справах та у справі, що розглядається різняться. Так, у вказаних справах суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь та зробили висновки щодо правозастосування статті 40 Закону №3038-VI у таких правовідносинах, натомість у цій справі предметом позову є стягнення збитків, завданих внаслідок несплати замовником будівництва пайової участі, а спірні правовідносини врегульовані нормами Закону № 132-IX.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій всупереч вимог статтей 236, 238, 282 ГПК України не надали належної оцінки доводам позивача та наведеним в обґрунтування позовних вимог нормам права; на підставі поданих доказів не встановили обставини дотримання замовником об`єкта будівництва встановленого Законом № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об`єкта в експлуатацію; залежно від встановленого не здійснили вірну правову кваліфікацію спірних правовідносин; не з`ясували можливості належного та ефективного захисту порушеного права органу місцевого самоврядування.

Допущені процесуальні порушення є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів, прийняті з порушенням норм процесуального права, не можуть вважатися такими, що відповідають приписам статті 6 Конвенції про право на справедливий суд.

Ураховуючи обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

Таким чином, за результатом касаційного перегляду справи Верховний Суд вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги прокурора та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/9548/21 з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.

Судові витрати

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі №910/9548/21 скасувати.

3. Справу №910/9548/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков