Постанова

від 02.08.2022 по справі 280/5478/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 280/5478/19

адміністративне провадження № К/9901/3525/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у складі судді Новікової І. В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шлай А. В., Кругового О. О., Прокопчук Т. С. у справі № 280/5478/19 за позовом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 0011941202.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09 серпня 2019 року № 0011941202.

Стягнуто на користь Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» судовий збір в розмірі 14 753,02 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження реальності господарських операцій здійснених між позивачем та його контрагентом.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

У період з 01 липня 2019 року по 12 липня 2019 року співробітниками ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступник - ГУ ДПС у Запорізькій області) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 01130561) з питань достовірності нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість за квітень 2019 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 17 липня 2019 року № 444/08-01-12-02/01130561, у якому контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема підпунктів 14.1.36, 14.1.181, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1,198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за квітень 2019 року на суму податку на додану вартність 786 828 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 17 липня 2019 року № 444/08-01-12-02/01130561, 09 серпня 2019 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011941202, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 786 828,00 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 196 707,00 грн.

Позивач уважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами безпідставно не було враховано доводи фіскального органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентами. Крім того, скаржник указав, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у справах № 200/5834/19-а, № 809/117/13-а, № 640/3516/19, № 814/1932/ 17, № 280/5058/18, щодо застосування положень пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому, згідно з пунктом 22.1 статті 22, пунктом 185.1 статті 185 та пунктом 186.1 статті 186 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статтті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 Податкового кодексу України.

Крім того, пунктом 135.1 статті 135 ПК України врегульовано, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України врегульовано, що у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення) визначено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Так, згідно з пунктом 1.2 вищевказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Колегія суддів також звертає увагу, що частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 листопада 2017 року між Комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» - Замовник та ТОВ «Альтіс-Констракшн» - Підрядник укладено договір підряду № 73, відповідно до пункту 1.1 якого, Замовник доручає, а Підрядник, у межах ціни даного Договору, яка визначена за результатами відкритих торгів, приймає на себе обов`язки, власними або залученими силами, виконати в повному обсязі, згідно з ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Нове будівництво Будівництво пасажирського терміналу та обслуговуючих споруд Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на вул. Блакитна, 4 у Шевченківському районі м. Запоріжжя ДК 021:2015-45210000-2 Будівництво будівель (Building construction work), надалі роботи або будівництво, на об`єкті за адресою: 69013, м. Запоріжжя, вул. Блакитна, буд.4, в обумовлений цим Договором строк, згідно з графіком виконання робіт (Додаток № 2 до даного Договору), відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, та вимог техніки безпеки і охорони праці.

Крім того, судами також установлено, що Замовник зобов`язується прийняти від Підрядника і оплатити якісно виконані роботи, а на підтвердження виконання умов договору до матеріалів надано довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, ресурсні відомості, акти приймання виконаних будівельних робіт.

При цьому, судами попередніх інстанцій також підтверджено матеріалами справи, що 06 листопада 2018 року ТОВ «Альтіс-Констракшн» виписано на ім`я Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» видаткову накладну № 128 на постачання товару модульний тепловий пункт тип SH-SH-AC-AC-Y18-1856-31082018 (код УКТЗЕД 8419 19 00 00), кількість 1 шт, вартістю 4 720 986,70 грн, у т.ч. ПДВ 786828,12 грн.

На підтвердження виконання умов господарських операцій матеріали справи містять технічну документацію на модульний тепловий пункт тип SH-SH-AC-AC-Y18-1856-31082018, а також належним чином складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на постачання модульного теплового пункту типу SH-SH-AC-AC-Y18-1856-31082018.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунованого висновку про те, що в результаті господарських операцій з ТОВ «Альтіс-Констракшн» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альтіс-Констракшн».

Крім того, доцільним є також посилання судів попередніх інстанцій на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 826/1734/16, у частині доказової бази дійсності господарських договорів у залежності від особливостей предмету договору. У той же час, судами обгрунтовано вказано, що товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Колегія суддів також указує на те, що згідно з положеннями частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції здійснює перегляд судових рішень на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставою відкриття вказаного касаційного провадження були доводи скаржника стосовно не врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у справах № 200/5834/19-а, № 809/117/13-а, № 640/3516/19, № 814/1932/ 17, № 280/5058/18, щодо застосування положень пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у зазначених справах сформовані Судом за результатом розгляду вказаних справ, зважаючи на обсяг наданих позивачами доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій. При цьому, така позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 280/5478/19 за позовом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко