Рішення

від 09.05.2022 по справі 183/51/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/51/22

№ 2/183/2182/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника відповідача Козлова С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

10 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_2 посилалася на те, що у відповідності до наказу № 77-к від 01.09.2011 р. її прийнято на роботу на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, та у подальшому відповідними наказами у порядку переведення на посаду вчителя української мови та літератури філії Королівської гімназії Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

04 січня 2022 року її ознайомлено з повідомленням про обов`язкове щеплення від COVID-19 працівників закладів освіти та надання 04.01.2022 р. документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, а в разі ненадання, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, педагогічного стажу та права на щорічну відпустку з посиланням на ст. 46 КЗпПУ, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 82 КЗпПУ та Закон України «Про відпустки».

ОСОБА_2 посилалася на те, що у визначений у повідомленні строк нею не надані документи які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19.

Наказом Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 01-к/тр від 04.01.2022 р. її, ОСОБА_2 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 05.01.2022 р.

Позивач зазначає в позові, що відсторонення від роботи вважає таким, що порушує її права громадянина України та працівника, а дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують нормативно-правові акти та Конституцію України.

Враховуючи наведене, у позовній заяві ОСОБА_2 просила суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 01-к/тр від 04.01.2022 р. про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати;

-стягнути з Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14033,50 грн.;

-стягнути з Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області на її користь судові витрати у справі.

Ухвалою суду від 12 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

28 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненою позовною заявою, згідно якої усунула недоліки первісної заяви.

Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14 лютого 2022 року відповідач Миколаївський ліцей Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області звернувся з відзивом на позов, відповідно до якого позов не визнав, просив відмовити в задоволенні вимог, зазначив, що відсторонення позивача від роботи відбулося на законних підставах, у відповідності до приписів ст. 46 КЗпПУ, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153 (зі змінами).

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, в своїй заяві просила суд розглядати справу за її відсутності.

Представник відповідача Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що відсторонення позивача від роботи відбулося на законних підставах, у відповідності до приписів ст. 46 КЗпПУ, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153 (зі змінами).

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд приходить до нижченаведеного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідност.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що у відповідності до наказу № 77-к від 01.09.2011 р. ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, та у подальшому відповідними наказами у порядку переведення на посаду вчителя української мови та літератури філії Королівської гімназії Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

04 січня 2022 року ОСОБА_2 ознайомлено з повідомленням про обов`язкове щеплення від COVID-19 працівників закладів освіти та надання 04.01.2022 р. документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, а в разі ненадання, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, педагогічного стажу та права на щорічну відпустку з посиланням на ст. 46 КЗпПУ, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 82 КЗпПУ та Закон України «Про відпустки».

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у визначений у повідомленні строк не надано документи які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, що підтверджують сторони у справі.

Встановлено, що у відповідності до наказу Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 01-к/тр від 04.01.2022 р. заступника завідуючого з навчально-виховної роботи, вчителя української мови та літератури ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 05.01.2022 р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

При вирішенні зазначеної справи суд враховує наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ. Указом Президента України від 14 березня 2022 року№ 133/2022«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Законом України від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією Українита законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Постанови КМ України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS Cov-2», прийнятої відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на всій території України з 12 березня 2020 р. до 31 травня 2022 р. установлено карантин (дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022 року).

Вказані нормативні акти, в частині установлення та продовження карантину не визнані незаконними, не скасовані, не визнані неконтистуційними.

Відповідно до положень ст. 19, 125 Конституції України, ст. 18, ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», органи державної влади мають діяти в межах визначених повноважень, а в системі судоустрою існує визначення спеціалізації, визначено повноваження місцевих загальних судів, які уповноважені розглядати цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами ст.27КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України», до виключних повноважень Конституційного Суду належить, серед іншого, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Беручи до уваги викладене, суд при розгляді даної справи не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності чи неконституційності норм вищевказаних постанов КМ України, вирішувати питання про їх незаконність чи протиправність, за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили, ухвалено судом визначеним законом. У зв`язку з чим, суд критично розцінює твердження позивача про незаконність введеного на території України карантину, а відповідно незаконність нормативно-правових актів виданих на реалізацію протиепідемічних заходів спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Реалізуючи свою діяльність, держава має перед людиною позитивні зобов`язання, тобто зобов`язання вчинити певні дії, спрямовані на реалізацію людиною прав визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема основоположного права на життя. Таке позитивне зобов`язання держави, зокрема може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Реалізуючи своє позитивне зобов`язання, в умовах швидкого поширення світом інфекційної хвороби COVID-19, держава, в особі її компетентних органів, приймає нормативно-правові акти, спрямовані на запобігання поширенню вказаної хвороби.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону, особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

25.02.2020 наказом МОЗ України № 521 від 25.02.2020 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», внесено зміни до наказу МОЗ України № 133 від 19.07.1995 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», який тривалий час, а саме з 1995 року не зазнавав змін. Зміни полягали в доповненні переліку особливо небезпечних хвороб, хворобою COVID-19.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На виконання вказаної норми закону, наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України, затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Так, відповідно вказаного наказу,обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,на періоддії карантину,встановленого КабінетомМіністрів Україниз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,підлягають,підлягають працівники: центральнихорганів виконавчоївлади таїх територіальнихорганів; місцевихдержавних адміністраційта їхструктурних підрозділів; закладіввищої,післядипломної,фахової передвищої,професійної (професійно-технічної),загальної середньої,у томучислі спеціальних,дошкільної,позашкільної освіти,закладів спеціалізованоїосвіти танаукових установнезалежно відтипу таформи власності; підприємств,установ таорганізацій,що належатьдо сфериуправління центральнихорганів виконавчоївлади; установ ізакладів,що надаютьсоціальні послуги,закладів соціальногозахисту длядітей,реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від04березня 2015року №83; органівмісцевого самоврядування; закладівохорони здоров`ядержавної такомунальної формивласності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Пунктом 4 наказу МОЗ №2664 від 30.11.2021, яким доповнений перелік працівників встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Наказ пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та набрав чинності 16 грудня 2021 року. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 31 грудня 2021 року.

Оскільки позивачка є закладу освіти, вказана норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 поширюється на неї. При цьому, на законодавчому рівні визначено, що від такої обов`язкової вакцинації звільняються особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а також визначено необхідність відсторонення від виконання роботи таких працівників, у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Норми ч.3, 4 ст. 12 вказаного Закону, які передбачають право головних державних санітарних лікарів приймати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях, також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються обов`язкових профілактичних щеплень громадян на певній території, без прив`язки до професії, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах.

В даних же правовідносинах, підлягають застосуванню саме норми ч.2 ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідно до ч.5-7 ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст.13 вказаного Закону, для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку. Державний контроль за якістю, ефективністю, безпечністю та правильністю застосування вітчизняних та зарубіжних медичних імунобіологічних препаратів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Вказаний орган здійснює й контроль за дотриманням встановлених порядку та умов зберігання, транспортування, а також знешкодження медичних імунобіологічних препаратів.

У зв`язку з вищевикладеним, суд критично оцінює твердження позивача та його представника про протиправність, сумнівність вакцинації від COVID-19, здійснення такої вакцинації будь-якими медичними працівниками, без відповідної освіти, та необхідність надання саме відповідачем позивачу відповідних документів, які підтверджують законність такої вакцинації.

Відповідно до преамбули Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`явизначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ст. 10 вказаного закону, громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст.30 Закону, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходив порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Постановою КМ України №1096 від 20.10.2021«Про внесення змін до постанови КМ України №1236 від 09.12.2020», яка набрала чинності 26.10.2021, доповнено постанову пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021р.№ 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу.

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Незгода позивача з повідомленням, не надання нею визначених законодавством документів відповідачу, відмова від проходження вакцинації свідчить про ухилення позивача від проведення такого обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що є підставою для відсторонення від роботи у відповідності до наведеного вище законодавства.

Посилання позивача на те, що вище вказані нормативні акти, зокрема постанови КМУ та накази МОЗ не є законодавством у розумінні ст. 46 КЗпП, суд розцінює критично.

Так, законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору. Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

У рішенні КонституційногоСуду Українивід 9липня 1998р.№ 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок, дано офіційне тлумачення терміну «законодавство», який потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Твердження позивача щодо протиправності та неконституційності вказаних нормативно-правових актів, суд розцінює критично з підстав відсутності судового рішення про це, ухваленого судом визначеним законом.

Право позивача продовжувати роботу на займаній посаді, згідно чинного законодавства, об`єктивно кореспондується з його обов`язком пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а за відсутності вільного волевиявлення щодо такого щеплення, він не позбавляється права на працю, а лише тимчасово відстороняється від роботи, що не перешкоджає йому реалізувати (в тому числі тимчасово, без звільнення з роботи за основним місцем роботи) свої здібності на роботах, виконання яких не передбачає обов`язкової вакцинації від COVID-19. Натомість таке відсторонення від роботи, в умовах карантину, швидкого поширення особливо небезпечної хвороби, гарантує більшу безпеку як самому позивачу, так й іншим особам.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про необґрунтованість вимог позивача в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та в задоволення зазначеної частини позовних вимог належить відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади, суд враховує наступне.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади також належить відмовити.

Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати не не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївського ліцею Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача ОСОБА_3 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Миколаївський ліцей Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 26368016, місцезнаходження за адресою: 51254, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Миколаївка, вул. Шкільна, будинок 1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 16 травня 2022 року.

Суддя Д.І. Городецький