Рішення

від 20.07.2022 по справі 906/1031/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1031/21

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача-1: Костків Н.С. - адвокат, ордер серії ВС №1148178 від 29.06.2022 (приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції),

від відповідача - 2 : не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дзідзідзі"

про визнання рішень загальних зборів учасників недійсними та про визнання договору недійсним,

Позивач звернувся до суду з позовом про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" (ід. код 38221827), що оформлені протоколом загальних зборів учасників № 19-06/2017 від 21.08.2017;

- визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018, укладеного між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІ".

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначено, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент", оформлені протоколом від 21.08.2017 № 19-06/2017, могли бути складені лише після купівлі ним 25% статутного капіталу відповідача-1.

Також, позивач вважає, що з урахуванням набуття ним права власності на частку в статутному капіталі, ОСОБА_1 являється учасником ТОВ "Мейсон Ентертеймент", а оспорюване рішення від 21.08.2017 впливає на його права.

Водночас, позивач наполягає на тому, що загальні збори учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" 21.08.2017 взагалі не проводилися, а рішення, оформлені протоколом № 19-06/2017 від 21.08.2017 є сфабрикованим документом.

Виходячи з наведеного вище, позивач наполягає на тому, що договір № 02-1/11 від 02.11.2018, укладений на виконання рішення загальних зборів учасників № 19-06/2017 від 21.08.2017 між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІ" про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018 є похідною вимогою від попередньої, і спрямований на незаконне відчуження знаку для товарів і послуг ДЗІДЗЬО.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

10.12.2021 до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач-2 зазначив, що до позову не додано жодного доказу не проведення загальних зборів 21.08.2017. Крім цього, відповідач-2 ТОВ "Дзідзідзі" вважає, що корпоративні права ОСОБА_1 жодним чином не порушені. Вимогу про визнання недійсним договору відповідач-2 також не визнає, зазначає, що така є безпідставною.

Разом з тим, на думку відповідача-2, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом з пропуском строку позовної давності.

20.12.2021 до суду від відповідача-1 надійшов відзив, відповідно до якого просив застосувати строк позовної давності до вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів та відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 23.02.2022 підготовче провадження закрито та призначено справу № 906/1031/21 до судового розгляду по суті.

18.07.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

18.07.2022 до суду повернулися примірники ухвал від 05.07.2022, що скеровувалися відповідачам.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули. Як зазначалося раніше, судом отримано відповідну заяву про розгляд справи у їх відсутність

Представник відповідача-1 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, до вимоги щодо визнання недійсним рішення загальних зборів просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Також за клопотанням представника ТОВ "Мейсон Ентертеймент" судом оглянуто матеріали справи № 906/1336/19 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дзідзідзі" про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №19-06/2017 від 21.08.2017 та про визнання недійсним договору 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018, який укладений між відповідачами, а саме:

- повідомлення учасників про скликання зборів, яке міститься в матеріалах справи № 906/1336/19 том 2 а.с. 231-232;

- заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в матеріалах справи № 906/1336/19 том 3 а.с. 105-107.

Відповідач-2 в судове засідання уповноваженого представника не направив.

Ухвала Господарського суду житомирської області від 05.07.2022 повернулася до суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Вказані ухвали надсилалися рекомендованими листами з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення ТОВ "Дзідзідзі" про дату, час та місце проведення судових засідань.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання з розгляду справи № 906/1031/21 по суті належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки.

Відповідач у справі не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні.

За наведених обставин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника відповідача-2, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент" (далі-відповідач) є юридичною особою, яка створена та здійснює свою діяльність згідно чинного законодавства України з метою одержання прибутку внаслідок господарської діяльності товариства та використання його в інтересах учасників.

Відповідно до статуту ТОВ "Мейсон Ентертеймент", який затверджений загальними зборами засновників від 18.09.2012 (а.с. 40-47 том 1), учасниками цього товариства є ОСОБА_4 , частка якого в статутному капіталі 50%, ОСОБА_3 з часткою 25% та ОСОБА_2 (позивач) з часткою 25%.

Згідно протоколу №19-06/2017 загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" від 21.08.2017, цього дня відбулися загальні збори товариства. На зборах були присутні учасники товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та учасник ОСОБА_2 (позивач) в особі представника ОСОБА_5 , яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

В протоколі зазначено, що загальними зборами, серед іншого, вирішено відчужити (продати) інтелектуальні права, що належать товариству, надати директору товариства повноваження знайти покупців та здійснити правочин, укласти договір купівлі-продажу прав інтелектуальної власності, що належать товариству за ціною та іншими істотними умовами на його (директора) розсуд. До прав інтелектуальної власності належать майнові права на знак для товарів та послуг «ДЗІДЗЬО DZIDZIO», майнові права на доменне ім`я та сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 , музичні твори за переліком.

Протокол підписано головою зборів ОСОБА_4 та секретарем зборів ОСОБА_3

02.11.2018 між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" (відповідач-1) та ТОВ "Дзідзідзі" (відповідач-2) укладено договір №02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, за яким відповідач-1 передав відповідачу-2 виключні майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що зареєстрований 27.02.2012 в Державному реєстрі свідоцтв України для товарів і послуг за номером 152416. В договір зазначено, що він укладений на виконання вищевказаного рішення зборів засновників від 21.08.2017.

Рішенням Мінекономрозвитку від 07.03.2019 вирішено внести до Державного реєстру свідоцтв України для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак, свідоцтво № НОМЕР_1 , передається товариством "Мейсон Ентертеймент" товариству "Дзідзідзі".

Разом з тим, слід відзначити, що ОСОБА_1 придбав частку (25%) у статутному капіталі ТОВ "Мейсон Ентертеймент", що підтверджується договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Мейсон Ентертеймент" від 12.06.2018, укладеним з ОСОБА_2 , додатковою угодою до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 10.12.2018 та актом приймання-передачі частки у статутному капіталі від 13.12.2018 (а.с. 31-33 том 1).

З прийняттям Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" саме момент державної реєстрації змін у складі учасників товариства, є належним способом визначення часу, з якого особа набуває корпоративні права і обов`язки учасника товариства.

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає наступні засади зміни складу учасників товариства. Зокрема, більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно, зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для затвердження таких змін.

Змінами до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15 травня 2003 року була усунена необхідність подання рішення загальних зборів учасників про прийняття особи до складу учасників товариства або надання згоди на вступ особи до товариства. На даний час для державної реєстрації змін у складі учасників можуть бути надані інші документи (наприклад, заява про вступ, акт приймання-передачі частки, судове рішення про стягнення частки, що набрало законної сили).

Відповідно до частини 5 статті 24 вказаного Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Тобто законодавство пов`язує момент втрати статусу учасника товариства з державною реєстрацією. Застосування аналогії закону дозволяє зробити висновок, що і момент набуття статусу учасника товариства залежить від державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства.

14.12.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були зареєстровані відомості про внесення змін до складу засновників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" до якого увійшов ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду - 50000,00грн, (а.с. 34-39 том 1).

Таким чином, ОСОБА_1 набув статус учасника товариства з дня державної реєстрації змін - 14.12.2018.

Предметом даного позову є:

- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" (ід. код 38221827), що оформлені протоколом загальних зборів учасників № 19-06/2017 від 21.08.2017. Позивач обґрунтовує дану вимоги тим, що з урахуванням набуття ним права власності на частку в статутному капіталі, ОСОБА_1 являється учасником ТОВ "Мейсон Ентертеймент", а оспорюване рішення від 21.08.2017 впливає на його права, проте, на його думку, загальні збори учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" 21.08.2017 взагалі не проводилися, а рішення, оформлені протоколом № 19-06/2017 від 21.08.2017 є сфабрикованим документом.

- визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018, укладеного між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІ". Дана вимога, на думку позивача, є похідною вимогою від попередньої, і такий правочин спрямований на незаконне відчуження знаку для товарів і послуг ДЗІДЗЬО.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд вважає за необхідне дослідити факт наявності порушення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно із статтями 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з приписами статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на 2017 рік) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України (ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про господарські товариства").

Стаття 10 ЗУ "Про господарські товариства" визначає, що учасники товариства мають право:

- брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

- брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

- вийти в установленому порядку з товариства;

- одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

- здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Як зазначалося раніше, ТОВ "Мейсон Ентертеймент" (відповідач-1) є юридичною особою, яка створена за рішенням засновників: ОСОБА_4 , частка якого в статутному капіталі 50%, ОСОБА_3 з часткою 25% та ОСОБА_2 (позивач) з часткою 25%.

В послідуючому ОСОБА_2 продав частку (25%) у статутному капіталі ТОВ "Мейсон Ентертеймент" ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Мейсон Ентертеймент" від 12.06.2018, додатковою угодою до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 10.12.2018 та актом приймання-передачі частки у статутному капіталі від 13.12.2018 (а.с. 31-33 том 1).

14.12.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були зареєстровані відомості про внесення змін до складу засновників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" до якого увійшов ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду - 50000,00грн, (а.с. 34-39 том 1). Тобто ОСОБА_1 набув статус учасника товариства з дня державної реєстрації змін - 14.12.2018.

Таким чином з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки. Отже момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. Такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №607/6092/18, від 05 червня 2019 року у справі №607/6865/18, від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх корпоративних прав, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб`єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що загальні збори ТОВ "Мейсон Ентертеймент" 21.08.2017 року не були проведені, а протокол зборів оформлений після придбання ним частки у статутному капіталі.

Відтак, корпоративні права позивача не порушені оспорюваним рішенням загальних зборів, оскільки станом на момент його прийняття позивач ще не був учасником ТОВ "Мейсон Ентертеймент".

Отже, господарський суд дійшов висновку, що оскільки особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших юридичних осіб, а тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові 30.04.2020 у № 924/497/19.

За наведених обставин, враховуючи встановлення відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач до суду, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд не надає оцінки доводам позову, які не стосуються саме доведеності порушеного права та не вплинуть жодним чином на висновки суду щодо відсутності такого права.

Посилання позивача на п.п. 7.2.7. Постанови ВП ВС від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 в обґрунтування наявності порушених прав ОСОБА_1 , за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом, суд оцінює критично.

Так, даний пункт Постанови ВП ВС визначає наступне: "Позивач вважає, що загальні збори товариства 21 серпня 2017 року насправді не відбулися, а протокол зборів виготовлено значно пізніше. За таких умов позовна вимога спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (оскільки, на думку позивача, таке рішення не було прийняте взагалі), а на захист інтересу в досягненні правової визначеності щодо рішень, які приймалися або не приймалися органом юридичної особи. Водночас такий інтерес можуть мати лише актуальні учасники товариства, зокрема ОСОБА_1 , який став учасником товариства замість позивача, але не сам позивач."

Проте, суд зауважує, що висловлення "можуть мати інтерес актуальні учасники товариства" жодним чином не встановлює природу таких порушених прав.

Разом з тим, в обґрунтування того, що загальні збори 21.07.2017 фактично не відбулися позивач наводить свідчення ОСОБА_5 від 27.12.2019 вбачається, з яких вбачається наступне:

- 21.08.2017 року жодних загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" проведено не було.

- 21.08.2017 вона, як представник ОСОБА_2 не брала участі у жодних загальних зборах учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент".

- 21.08.2017 року вона, як представник ОСОБА_2 не реєструвалась на жодних загальних зборах учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та не підписувала жодних документів щодо реєстрації учасників та/або їх представників, оскільки таких зборів не було.

- 21.08.2017 року вона, як представник ОСОБА_2 не голосувала по жодних із питань можливого порядку денного, так як зборів в цей день проведено не було.

Окрім того, жодних інших документів вона, як представник ОСОБА_2 21.08.2017 щодо загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" не підписувала.

Відносно згаданої заяви свідка ОСОБА_5 від 27.12.2019, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Отже, в даному випадку виключно на поясненнях свідка ОСОБА_5 не може ґрунтуватися рішення суду в частині визнання рішення загальних зборів недійсним з згаданих вище підстав. Судом мають бути оцінені докази, що досліджені в судовому засіданні в сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

За наведених обставин, суд вважає вимогу щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент", що оформлені протоколом загальних зборів учасників № 19-06/2017 від 21.08.2017 необґрунтованою.

Крім цього, раніше зазначалося, що відповідач-1 просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним рішень загальних зборів.

Відносно даної заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 8 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно пунктів 2-4 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи, що за результатом розгляду справи відмовлено в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності, суд не надає оцінки посиланням відповідача-1 щодо пропуску строку позовної давності.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018, укладеного між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІ" суд зазначає наступне,

Відповідно до ст. 239 ЦК України повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи.

Частиною другою статті 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що корпоративні права учасника товариства, як правомочності на участь в управлінні господарським товариством, зокрема, шляхом участі в загальних зборах товариства, правомочності на отримання певної частки у прибутку від діяльності товариства (дивідендів), а також частини активів від діяльності товариства у випадку його ліквідації, які визначені статтею 167 ГК України, не є тотожними повноваженням органів управління товариством, зокрема зборів учасників товариства, які при прийнятті рішень щодо розпорядження майном товариства відповідно до положень статуту мають керуватися інтересами власне товариства.

Саме тому майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства. Такі обставини не означають безумовного порушення корпоративних прав учасника товариства та наявності підстав для визнання недійсними правочинів, укладених органом управління товариством із третіми особами.

Згода загальних зборів учасників товариства на укладення певного договору є згодою його найвищого органу управління, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства на надання зазначеної згоди не можна ототожнювати з корпоративними правами учасників товариства, які діяти від імені товариства не мають права. Відтак укладення товариством правочину з відчуження належних йому на праві власності активів не є прямим порушенням прав та інтересів учасника товариства на участь у товаристві та управління ним, навіть якщо волевиявлення учасника на зборах учасників щодо можливості певного розпорядження активами товариства не збігається з колективним рішенням зборів учасників. Таке рішення зборів учасників є результатом діяльності найвищого органу управління товариством, і навіть у випадку визнання його недійсним за рішенням суду - це не може бути безумовною підставою для визнання недійсним укладеного правочину в порядку статті 215 ЦК України. Такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (пункти 79-81).

Враховуючи наведене вище, суд вважає вимогу щодо про визнання недійсним договору № 02-1/11 від 02.11.2018 такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до положень п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України в мотивувальній частині рішення судом не досліджувались докази, які очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованими або неприйнятними з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`зку з перебуванням судді на лікарняному повний текст рішення складено: 05.08.22

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - позивачу (рек. з повід.),

3, 4 - відповідачам (рек. з повід.)

+ на електронну адресу ТОВ "Мейсон Ентертеймент": a.pogaev@bigmir.net

+ електронну адресу представника ТОВ "Мейсон Ентертеймент" адвоката Костків Наталії Степанівні : kostkiv@ukr.net