Постанова

від 03.08.2022 по справі 273/1549/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №273/1549/20 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т.Г.

Категорія 82 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І. , Павицької Т.М

з участю секретаря судового засідання Кузьменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №273/1549/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка", Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають в процесі реформування ПСП ім. Шевченка, Дубрівська сільська рада Баранівського району Житомирської області, Управління архітектури, інфраструктури з питань оборонної роботи та цивільного захисту Баранівської районної державної адміністрації, приватного нотаріуса Новоград-Волинського нотаріального округу Люлевича Анатолія Івановича, № 273/273 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства, скасування державної реєстрації речового права, витребування майна

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 лютого 2022 року, ухваленого під головуванням судді Сташків Т.Б. у м. Новоград-Волинський,

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року ТОВ «Біріт імені Шевченка», ПСП ім. Шевченка звернулися до суду із названим позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просили: визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 , видане Дубрівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.10.2017 року № 37411203; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 № 22665929 та № 28324534; витребувати у ОСОБА_1 на користь співвласників майнових паїв колишнього КСП, правонаступником якого є ПСП ім. Шевченка нерухоме майно: зерносховище, площею 555,30 кв.м., телятник, площею 815,46 кв.м., сушарку ОБВ, площею 128,93 кв.м., корівник 2-х рядний, корівник 4-х рядний, площею 2657,13 кв.м., зерносховище, площею 904,17 кв.м., комору, площею 295,04 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 214 Т.1).

В обґрунтування позову зазначили, що ТОВ «Біріт імені Шевченка» є співвласником майнового паю колишнього колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, правонаступником якого є ПСП ім. Шевченка, що підтверджується свідоцтвами про право власності на майновий пай.

У червні 2020 року позивачам стало відомо, що 03.10.2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель, що належало співвласникам майнових паїв колишнього КСП ім. Шевченка, а саме на зерносховище, площею 555,30 кв.м., телятник, площею 815,46 кв.м., сушарку ОБВ, площею 128,93 кв.м., корівник 2-х рядний, корівник 4-х рядний, площею 2657,13 кв.м., зерносховище, площею 904,17 кв.м., комору, площею 295,04 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 . У подальшому, ОСОБА_2 відчужив вказане нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 10.10.2018. Реєстрація права власності на спірне пайове майно за ОСОБА_2 була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, поза волею власників цього майна, та на підставі документів, що мають ознаки підробки.

Позивачі вказали, що виділення зі складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників, яке при вирішенні питання про виділення ОСОБА_2 майнового паю в натурі, не приймалось. Крім того, всупереч п. 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на зворотній сторінці свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії НОМЕР_1, виданого 14.06.2016 року на ім`я ОСОБА_2 , зазначено лише перелік майна й не зазначено якою посадовою особою здійснено такий напис та відсутній підпис керівника підприємства, також на свідоцтві проставлено печатку підприємства старого зразка, яка є недійсною.

Виходячи із наведеного, оскільки спільне пайове майно перебувало у користуванні підприємства-правонаступника ПСП ім. Шевченка, посилаючись на положення ст. 388 ЦК України, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.2016 року Дубрівською сільською радою Баранівського району на ім`я ОСОБА_2 .

Скасовано рішення державного реєстратора Управління архітектури, інфраструктури, з питань оборонної роботи та цивільного захисту Баранівської районної державної адміністрації Бабюк О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.10.2017 року № 37411203.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державну реєстрацію речового права на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , номери запису про право власності № 22665929 та № 28324534, припинивши право власності.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь співвласників майнових паїв колишнього КСП, правонаступником якого є приватне сільськогосподарське підприємство ім. Шевченка нерухоме майно: зерносховище, площею 555,30 кв.м., телятник, площею 815,46 кв.м., сушарку ОБВ, площею 128,93 кв.м., корівник 2-х рядний, корівник 4-х рядний, площею 2657,13 кв.м., зерносховище, площею 904,17 кв.м., комору, площею 295,04 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що ТОВ «Біріт імені Шевченка», ПСП ім. Шевченка є неналежними позивачами у справі, оскільки останні не довели, що вони є титульними володільцями (користувачами) спірного нерухомого майна, а відтак спосіб захисту їх прав не відповідає вимогам закону. Зазначає, що при вирішенні питання щодо належності позивачів, суд першої інстанції не дослідив процедуру реформування ПСП імені Шевченка, яка проведена із порушенням вимог законодавства, з огляду на наявні у матеріалах справи докази. Наголошує, що ТОВ «Біріт імені Шевченка» не є титульним володільцем (користувачем) спірного нерухомого майна, а відповідно його права та інтереси не порушені. Вказує, що судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 05.12.2018 по справі № 522/2202/15 стосовно правовідносин, пов`язаних із пред`явленням віндикаційного позову. Звертає увагу, що визнаючи свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 від 26.11.2015 недійсним, суд безпідставно посилався на норми Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», оскільки ПСП ім. Шевченка є приватним підприємством, а не колективним. Також вважає, що суд безпідставну посилався на висновок почеркознавчої експертизи підписів та печатки ПСП імені Шевченка від 16.03.2021, оскільки дана експертиза проведена під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Водночас, суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи письмовим доказам. Крім того наголошує на тому, що з огляду на роз`яснення Верховного Суду, що викладені в постанові від 09.03.2021 по справі № 756/4120/16, свідоцтво про право власності на майновий пай члена сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_1 від 14.06.2016, виданий ОСОБА_2 відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників, може бути визнано недійсним у разі визнання недійсним або скасування рішення, на підставі якого дане свідоцтво було видане. Окрім наведеного, ОСОБА_1 вважає, що позивачами пропущено строки позовної давності, а суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні його заяви про застосування строку позовної давності не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності, що викладені у його постанові від 20.11.2018 по справі 907/50/18, постановах від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16, від 09.04.2020 по справі 10/Б-743. Додатковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції зазначає, що воно ухвалене суддею Сташків Т.Б., якій він 01.02.2022 заявляв обгрунтований відвід.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Біріт імені Шевченка», ПСП ім. Шевченка просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначають, що ОСОБА_1 , ставить під сумнів створення та діяльність юридичних осіб, що не є та не може бути предметом даного спору, проте на даний час рішення зборів колишніх членів КСП та кооперативу є чинними і не скасованими, як і є зареєстрованою належним чином юридична особа - ПСП ім. Шевченка, тому правомірність правонаступництва презюмується. Крім того вказують, що належність позивача ПСП ім. Шевченка підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Також вважають, що TOB «Біріт імені Шевченка» є належним позивачем у справі , оскільки має свідоцтва про право власності на майновий пай колишнього колективного сільськогосподарського підприємства - ПСП ім. Шевченка с.Радулин НОМЕР_3, НОМЕР_4 та інші, які видані Дубрівською сільською радою і є чинними. Аналогічне право на майно колишнього колективного сільськогосподарського підприємства - ПСП ім. Шевченка с.Радулин було засвідчено свідоцтвом про право власності на майновий пай НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_3 , яке оспорюється у даному процесі. Наявність спору між співвласниками щодо розпорядження спільним майном свідчить про належність позивача TOB «Біріт імені Шевченка» у вказаній справі.

Наголошують, що подані суду висновки експертизи є достовірними і достатніми для встановлення обставин справи в межах позовних вимог, а заперечення ОСОБА_1 не спростовують їх та не відносяться до предмету доказування.

Зазначають, що оспорюване свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 видане не на виконання рішення, а взамін інших свідоцтв, тому є самостійним об`єктом позовних вимог, а тому, посилаючись на висновки Верховного Суду України, що викладені у постанові від 20 лютого 2011 року по справі № 6-78цс11, а також правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 №910/10963/19, вважають, що вимога про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є належним способом захисту порушеного права. Також вважають, що ними не пропущено строки позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Желіховський В.М. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі. Зокрема, зазначили, що позивачі не є належними позивачами, оскільки ПСП ім. Шевченка не є правонаступником сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка, який у свою чергу був титульним володільцем спірного майна. ТОВ «Біріт імені Шевченка» також не є титульним володільцем спірного нерухомого майна, а відповідно його права та інтереси не порушені. Наголосили, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна.

Представник позивачів адвокат Невмержицька Т.О. проти доводів апеляційної скарги заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно ст. 5 Статуту приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, зареєстрованого Баранівською РДА 07.03.2001 року, підприємство є правонаступником всіх прав та обов`язків реорганізованого сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка (Т.1 а.с 14).

ТОВ «Біріт імені Шевченка» є власником майнових паїв колективного сільськогосподарського підприємства ПСП ім. Шевченка, що підтверджується свідоцтвами про право власності серії НОМЕР_4, серії НОМЕР_3 від 09.09.2016 року (Т. 1 а.с. 37, 37 зворот).

Відповідно до протоколу № 1/13/01/2016/1 зборів засновків ПСП ім. Шевченка ЄДРПОУ 05267110 від 13.01.2016 року вирішено припинити повноваження і звільнити з посади директора ПСП ім. Шевченка - ОСОБА_4 з 13.01.2016 року та призначення на посаду директора ПСП ім. Шевченка - ОСОБА_5 , а також зобов`язати ОСОБА_6 передати новому директору підприємства документи, печатки та штампи підприємства (Т. 1 а.с. 38,41).

Згідно наказу ПСП ім. Шевченка № 1-к від 14.01.2016 року ОСОБА_5 з 14.01.2016 року приступив до роботи та обов`язків директора ПСП ім. Шевченка, з повноваженнями згідно Статуту підприємства, в т.ч. з правом першого підпису документів (Т. 1 а.с. 40).

Судом також встановлено, що відповідно до довідки ПСП ім. Шевченка від 06.07.2020 року у період з 14.01.2016 року по даний час керівником ПСП ім. Шевченка - ОСОБА_5 виділення пайового майна, яке перебувало в користуванні ПСП не проводилось. Напис на свідоцтві про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.2016 року на ім`я ОСОБА_2 , не здійснювався. Будь-яких інших примірників актів приймання-передачі вказаного майна від ПСП ім. Шевченка до ОСОБА_2 , що датований 12.01.2016 року на обліку у підприємстві не значиться і з 14.01.2016 року керівником підприємства - ОСОБА_5 не підписувався. Печатка ПСП ім. Шевченка колишнім директором підприємства - ОСОБА_4 після звільнення, підприємству не поверталась, внаслідок чого була виготовлена нова печатка ПСП ім. Шевченка (Т. 1 а.с. 53).

Згідно акта приймання-передачі майна пайового фонду від 26.11.2015 року директор ПСП ім. Шевченка ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв в замін наявних в нього свідоцтв про право власності на майновий пай (майнових сертифікатів) нерухоме майно ПСП ім. Шевченка на загальну суму 373 277 грн. (Т. 1 а.с. 177).

Також встановлено, що згідно оспорюваного свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_1, виданого 14.06.2016 року Дубрівською сільською радою, ОСОБА_2 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ПСП ім. Шевченка, частка майнового паю якого становить 358 574 грн. На звороті свідоцтва зазначено майно, яке передається ОСОБА_2 в натурі, а саме нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 : корівник чотирьохрядний, 1991 року; корівник двохрядний, 1972 року; зерносховище (будівля комори), 1991 року; зерносховище (будівля комори); будівля комори 1965 року; сушарка ОБВ_110, 1989 року; телятник, 1994 року. На звороті свідоцтва проставлено відтиск печатки ПСП ім. Шевченка, однак відсутній підпис керівника підприємства (Т. 3 а.с. 195).

На підставі зазначеного свідоцтва відомості про право власності ОСОБА_2 на вказане майно були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 1 а.с. 43).

Згідно договорів купівлі-продажу від 10.10.2018 року ОСОБА_2 продав спірне майно ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 44, 45).

Того ж дня відомості про право власності ОСОБА_1 на спірне майно були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 49).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, виходив з того, що співвласники розпайованого майна КСП мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначених рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень Цивільного Кодексу України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності.

Оскільки належних та допустимих доказів згідно ст.ст. 77-78 ЦПК України щодо прийняття загальними зборами членів співвласників майнових паїв рішення про виділення ОСОБА_2 в натурі майна суду першої інстанції не надано, то виділення в натурі спірного майна ОСОБА_2 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 січня 2022 року у справі № 273/1321/20.

Так, згідно з частинами першою - п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно із ст. 1, 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком.

Аналогічні по суті положення містилися в пунктах 13, 14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок № 62), який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253.

Порядком № 62 (пункти 15, 16) також передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна мало зробити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою. Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна могло бути підставою для оформлення права власності на виділене майно у встановленому порядку.

Порядок виділення частки майна також визначено пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315, згідно з якими, зокрема: співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву; частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі; для виділення спільної частки в натурі співвласник може об`єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажання отримати їх у натурі; якщо виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній часткові власності, є неможливе (неподільна річ), співвласник, який виявив бажання отримати її в натурі, має право на одержання від інших співвласників матеріальної, в тому числі грошової компенсації вартості його частки.

Отже, на підставі наведених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правочин по видачі свідоцтва про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.2016 року Дубрівською сільською радою Баранівського району на ім`я ОСОБА_2 не відповідає актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання оспорюваного свідоцтва про право власності недійсним.

Окрім того судом встановлено, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 16.03.2021 року рукописні записи на зворотному боці свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_1, видане Дубрівською сільською радою, виконані не керівником ПСП ім. Шевченка - ОСОБА_5., а іншою особою (Т. 2 а.с. 223 зворот).

Відповідно до судової технічної експертизи документів від 17.03.2021 року відбиток круглої печатки приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка і.к. 05267110, розташований на зворотному боці свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий пай) серії НОМЕР_1, виданого Дубрівською сільською радою, нанесений не печаткою ПСП ім. Шевченка і.к. 05267110, експериментальні та вільні зразки відбитків якої надані на дослідження (Т. 2 а.с. 231).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно п. 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (далі - Порядок № 1127), для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються:

1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою;

2) акт приймання-передачі нерухомого майна.

Отже, для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власнику майнових паїв члена колективного сільськогосподарського підприємства необхідно надати свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; акт приймання-передачі нерухомого майна.

Встановивши, що у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП відсутня відмітка підприємства правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідчена підписом керівника такого підприємства та печаткою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вказане свідоцтво видане з порушенням вимог п. 51 Порядку № 1127, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оскільки рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , а згодом і за ОСОБА_1 у Державному реєстрі здійснено на підставі свідоцтва про право власності, яке судом визнано недійсним, то вказані рішення про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню, а право власності на спірне майно за вказаними особами - припиненню.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції щодо вирішення вимог про витребування майна.

Так, відповідно до ст.ст. 1, 5, 15 Статуту ПСП ім. Шевченка, зареєстрованого Баранівською РДА 07.03.2001 року, підприємство створене в результаті реформування сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка на основі приватної власності його засновника і оренди майнових та земельних паїв колишніх членів сільськогосподарського кооперативу. Підприємство є правонаступником всіх прав та зобов`язань реорганізованого сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка. Статутний фонд підприємства складається з майна, переданого в статутний фонд засновником, а також із майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства в сільськогосподарський кооператив, яке було виділене для погашення боргів КСП перед державою та іншими комерційними структурами (т. 1 а.с. 14).

За приписами ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

ПСП ім. Шевченка, як правонаступник сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка, вправі заявляти вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння у разі, якщо майно вибуло не з їхньої волі.

Встановивши, що майно вибуло не з волі власників, з порушенням порядку, передбаченого чинним законодавством, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про витребування майна підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність факту спливу строків позовної давності, про що відповідачем ОСОБА_1 було заявлено у судовому засіданні, оскільки позивачами зазначено, що про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майно за відповідачами вони дізналися лише у червні 2020 року, отримавши заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки, а у липні 2020 року вони вже звернулися до суду з зазначеним позовом.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статтей 256,257, 260,261,267 цивільного Кодексу України.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі щодо процесуального статусу учасників розгляду цивільної справи, а саме відсутність права ПСП ім. Шевченка та ТОВ «Біріт імені Шевченка» на пред`явлення позову, спростовуються матеріалами справи та висновками суду.

Так, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» загальні збори ПСП ім. Шевченка є розпорядниками майнових паїв членів реформованого КСП, й відповідно незаконне вибуття майнових паїв з такого підприємства надає право останньому на звернення із позовом щодо захисту порушених прав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ПСП ім. Шевченка стало правонаступником на підставі установчого документу - Статуту приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, зареєстрованого Баранівською РДА 07.03.2001 сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка згідно з рішенням загальних зборів сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка, оформленого протоколом від 13.02.2001 року, проте позивачем до суду надано лише виписку з цього протоколу, яка не містить усіх даних, а не сам протокол, не заслуговують на увагу, оскільки ПСП ім. Шевченка діє на підставі Статуту, який ніким не скасований, а отже його чинність, у тому числі стаття 5, відповідно до якої підприємство є правонаступником всіх прав та зобов`язань реорганізованого сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка, презюмується.

Встановлення інших обставин щодо правомірності організації створення та діяльності ПСП ім. Шевченка може бути предметом перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами за наявності для того підстав.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що позивачем, ПСП ім. Шевченка, окрім Статуту, який містить положення про його правонаступництво щодо сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка, доказів про те, що дане підприємство є титульним володільцем (користувачем) спірного нерухомого майна суду не надано, а тому відсутні підстави для витребування на його користь майна, є безпідставними, оскільки загальні збори ПСП ім. Шевченка є розпорядниками майнових паїв членів реформованого КСП, й відповідно незаконне вибуття майнових паїв з такого підприємства надає право останньому на їх витребування.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ТОВ «Біріт імені Шевченка» не є належним позивачем є безпідставним, оскільки є власником майнових паїв колективного сільськогосподарського підприємства ПСП ім. Шевченка, й відповідно незаконне вибуття з власності ПСП ім. Шевченка майнових паїв, порушує право ТОВ «Біріт імені Шевченка» на можливість отримання спірних паїв в натурі.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія НОМЕР_1 від 14 червня 2016 року, видане ОСОБА_2 відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників, може бути визнаним недійсним у разі визнання недійсним або скасування рішення, на підставі якого дане свідоцтво було видане, є безпідставними, оскільки в цій справі рішення органу місцевого самоврядування чи будь-якого іншого органу не слугувало підставою для видачі оспорюваного свідоцтва, тому висновок суду, що в цьому випадку вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП є належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку є обгрунтованим. Аналогічний висновок викладено у згаданій постанові Верховного Суду від 11 січня 2022 року (справа № 273/1321/20).

Доводи відповідача про те, що для позивача ПСП ім. Шевченка перебіг позовної давності розпочався з 15 червня 2016 року, оскільки Дубрівською сільською радою Баранівського району було видано свідоцтво 14.06.2016, є безпідставними, оскільки встановлено, що відбиток круглої печатки, розташований на зворотному боці свідоцтва про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 нанесений не печаткою ПСП ім. Шевченка і.к.05267110, а рукописні записи на зворотному боці свідоцтва виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою. Збори колишніх членів КСП про виділення майна ОСОБА_2 не проводилися, заяви від нього до Комісії по розпаюванню не надходило, напис про перелік майна, що виділяється, керівником ПСП ім.Шевченка з 14.06.2016 не вчинявся.

А тому доводи позивачів про те, що про зміст свідоцтва про право власності на майновий пай серії НОМЕР_1 їм стало відомо лише при отриманні його копії від нотаріуса - у червні 2020 року відповідачем не спростовані.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що додатковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції є те, що воно ухвалене суддею Сташків Т.Б., якій він 01.02.2022 заявляв обгрунтований відвід.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 01.02.2022 ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Сташків Т.Г., мотивуючи її тим, що чоловік судді також суддя Сташків Т.Б. виніс ухвалу як слідчий суддя Новоград-Волинського міськрайонного суду про тимчасовий доступ до речей та документів, на підставі якої було вилучено оригінал свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 14.06.2016 року для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи у рамках розслідуваного кримінального провадження. Зазначив, що дана обставина викликає сумнів в об`єктивності головуючої при розгляді зазначеної цивільної справи, тому вважав, що суддя підлягає відводу згідно п.1 та п.5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України.

Ухвалою судді від 01.02.2022 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Сташків Т.Г. відмовлено.

В подальшому, у тому ж судовому засіданні ОСОБА_1 повторно заявив клопотання про відвід судді з цих підстав, а також додатково - з тих підстав, що суддею не відкладено розгляд справи у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 , адвоката та не надано час для підготовки вступного слова по справі.

Ухвалою судді від 01.02.2022 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Сташків Т.Г. відмовлено

Суддя Сташків Т.Г. виходила з того, що суддя Сташків Т.Б. є її чоловіком, він не приймав участі у розгляді зазначеної справи № 273/1549/20, тим більше не надавав правничу допомогу сторонам чи іншим учасникам процесу.

Він як слідчий суддя постановив рішення у справі № 285/403/21 в рамках досудового розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Тому зазначені обставини не вказують на наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності судді та, відповідно, не можуть трактуватися як обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності головуючої судді Сташків Т.Г. при розгляді зазначеного провадження.

Щодо інших підстав заявленого відводу суддя Сташків Т.Г. вказала, підстави для відводу судді головуючій по справі зводяться до незгоди відповідача ОСОБА_1 з процесуальними рішеннями судді, що згідно положень ч. 4 ст. 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу.

Не визнає відводи обґрунтованими і колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 УПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Разом з тим згідно з п.3, п.5 ч.1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Так, встановлення прямої чи побічної заінтересованості судді у результаті розгляду справі дійсно є самостійною підставою для відводу й при цьому вже не потрібно доводити упередженість чи необ`єктивність судді.

Проте доведенню підлягає саме пряма чи побічна заінтересованість судді у результаті розгляду справи. Вона (заінтересованість) може мати юридичний або побутовий характер. Юридична заінтересованість має місце, якщо від результату вирішення спору у такої зацікавленої особи (судді) виникнуть, зміняться або припиняться певні права або обов`язки. Побутова або фактична заінтересованість полягає в тому, що рішення суду може мати вплив на особисті стосунки судді з оточуючими.

Доказів прямої чи побічної заінтересованості судді Сташків Т.Г. в результаті розгляду справи чи хоча б обставин, які б вказували на таку її заінтересованість або ж упередженість, заяви відповідача ОСОБА_1 та матеріали справи не містять, а відтак підстав для її відводу не було.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору виконав вимоги ст. 89, ст. 264 ЦПК України, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки, викладені в постановах Верховного Суду, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленим обставинам і дослідженим доказам, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведе апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.08.2022.

Головуючий Судді