Рішення

від 08.08.2022 по справі 460/18849/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 серпня 2022 року м. Рівне№460/18849/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, адміністративну справу за позовом

Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" про стягнення адміністративно-господарської санкції, -

В С Т А Н О В И В :

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна», в якому просить стягнути з ТОВ «Фапомед Україна» на користь держави в особі Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарську санкцію в сумі 439279,40 грн та пеню в сумі 395,34 грн, а всього 439674,74 грн.

Ухвалою суду від 20.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/18849/22 та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у строки, визначені статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з позовною заявою та відповіддю на відзив, заявлені вимоги ґрунтуються на тому, що 23.02.2022 ТОВ«Фапомед Україна» подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт форми №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, за змістом якого середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становить 272 особи, а середньорічна заробітна плата штатного працівника 109818,65 грн. При цьому, сторона позивача зазначила, що з урахуванням вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», кількість штатних працівників відповідача, яким встановлена інвалідність і які мають працювати на робочих місцях 11, працевлаштовано 7, а не працевлаштовано 4 особи. З огляду на викладені обставини та враховуючи вимоги Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», сторона позивача стверджує про порушення відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що тягне за собою його обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню, розраховані згідно зі статтею 20 вказаного Закону. З наведених підстав, сторона позивача просить суд позовні вимоги задовольнити.

За змістом відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, сторона відповідача позов не визнала з огляду на його безпідставність і необґрунтованість. Свої заперечення обґрунтувала тим, що ТОВ «Фапомед Україна» зареєстроване у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, Товариством створено та облаштовано робочі місця на фабриці для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підтвердженням чого є відповідні звіти форми №10-ПІ (№10-ПОІ) за 2018-2021 роки. Вказала, що станом на 01.01.2021 у ТОВ «Фапомед Україна» було створено та облаштовано щонайменше 12 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, однак, з незалежних від Товариства обставин, середньооблікова кількість працевлаштованих працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність, у 2021 році склала 7 осіб (з 11 нормативних). Також, сторона відповідача зазначила, що ТОВ«Фапомед Україна» активно співпрацює з Гощанською районною філією Рівненського обласного центру зайнятості з питань пошуку персоналу, в тому числі на створені та облаштовані вакантні робочі місця для осіб з інвалідністю. Протягом 2021 року підприємство щомісячно подавало до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в яких також вказувалося про наявність вакансій для окремих категорій громадян осіб з інвалідністю (швачки, укладальника-пакувальника, механіка, завідувача складу) із зазначенням у звіті розміру заробітної плати, режиму роботи (5-денний робочий день), характеру роботи (постійна), а також серед пакету соціальних послуг доставка до місця роботи. У зв`язку з цим, сторона відповідача зауважила, що протягом 2021 року Гощанською районною філією Рівненського обласного центру зайнятості направлено на працевлаштування до ТОВ«Фапомед Україна» 275 осіб, з них 15 осіб інвалідністю, з яких працевлаштовано 15 осіб, в тому числі 2 особи з інвалідністю, відмовлено у працевлаштуванні 2 особам з інвалідністю у зв`язку із невідповідністю вимогам згідно з медичним висновком. Решта направлених осіб з інвалідністю відмовилися від працевлаштування, а випадків безпідставної відмови у працевлаштуванні у відповідача не було. На переконання сторони відповідача, вищенаведене свідчить про належне виконання ТОВ«Фапомед Україна» вимог постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та про відсутність вини підприємства у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю до визначеного законом нормативу. Між тим, сторона відповідача звернула увагу, що частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не норматив працевлаштування осіб з інвалідністю. З наведених підстав, сторона відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» (код ЄДРПОУ 35011201; місцезнаходження: 35400, Рівненська область, селище міського типу Гоща, вулицяОстровського, будинок 46) є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та, відповідно до вимог чинного законодавства, перебуває на обліку за місцем реєстрації у Рівненському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (а.с. 8).

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті, що 23.02.2022 ТзОВ «Фапомед Україна» подано до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ (річна). Відповідно до наданого відповідачем звіту: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 272 особи; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 7 осіб; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 11 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 29871,00 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 109818,65 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відомості відсутні (а.с. 6).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 439279,40грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 395,34 грн (за 3 дні прострочення), а всього - 439674,74 грн (а.с.7).

Проте, відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду для стягнення зазначених сум у примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №129 від 14.04.2011 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №477 від 27.03.2017), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за №528/19266, визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (Фонд) відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (підпункт 1 пункту 6).

Суд зазначає, що спірним питанням цієї справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також порушення відповідачем термінів сплати таких адміністративно-господарських санкцій відповідно.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 Закону №875-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ визначено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Разом з тим, положеннями частини першої статті 19 вказаного Закону встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.

Таким чином, суд зазначає, що наведеними вище нормами законодавства встановлено, що штрафні санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі вчиненням ним такого правопорушення. За своєю правовою природою вказані санкції є адміністративно-господарськими санкціями, тобто одним із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог статті 19 Закону №875-ХІІ слід враховувати, чи створено роботодавцем робочі місця відповідно до встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, чи вжито усіх необхідних і реальних заходів для працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю та чи дотримано вимог чинного законодавства у правовідносинах із органами державної служби зайнятості, в тому числі щодо подання звітної інформації.

З цього приводу суд враховує, що за правилами частин сьомої, восьмої та дев`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012, роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05.12.2016) (чинний на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», пунктами 5, 6 якого передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

У свою чергу, відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Форму такої звітності (№10-ПОІ (річна)) та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27.08.2020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасно інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування та вживати встановлених законодавством заходів для фактичного працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю.

Наведене узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 17.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17 та Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, яка враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання вимог Закону №5067-VI та Порядку подання форми звітності №3-ПН, відповідач щомісячно упродовж 2021 року подавав до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакантних робочих місць, а саме: від 11.01.2021, від 02.02.2021, від 11.03.2021, від 07.04.2021, від 05.05.2021, від 03.06.2021, від 21.07.2021, від 03.08.2021, від 07.09.2021, від 11.10.2021, від 08.11.2021 та від 06.12.2021, - в яких, залежно від календарного місяця, зазначалося про наявність вакантних робочих місць швачки, укладальника-пакувальника, механіка та завідувача складу, на які могли бути працевлаштовані, в тому числі, й особи з інвалідністю.

Додатковими доказами належного виконання відповідачем своїх обов`язків є розміщення ним у друкованих та електронних засобах масової інформації про пошук відповідних працівників на вакантні посади (газети «Рідний край», «Давай», «Комерційна Рівненщина», «Афіша Рівне», на інтернет-сайті «WORK.UA»), що, на переконання суду, підтверджує реальність намірів ТОВ «Фапомед Україна» стосовно здійснення такого працевлаштування.

Крім того, у відповідь на адвокатський запит адвоката відповідача за вих. №21/22 від 18.04.2022, Гощанська районна філія Рівненського обласного центру зайнятості листом №104 від 25.04.2022 повідомила, що ТОВ «Фапомед Україна» протягом 2021 року щомісячно подавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, в тому числі для працевлаштування інвалідів. Протягом 2021 року Гощанською філією Рівненського обласного центру зайнятості було видано 275 направлень на працевлаштування в ТОВ «Фапомед Україна», в тому числі 15 особам з інвалідністю. Працевлаштовано 15 осіб, в тому числі 2 особи з інвалідністю. Роботодавцем було відмовлено у працевлаштуванні 19 особам, з них 2 особи з інвалідністю. Причини відмови особам з інвалідністю не відповідають вимогам згідно з медичним висновком. 241 особа відмовилась від запропонованої роботи.

Разом з тим, доказів безпідставної відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік позивачем не надано та судом не встановлено.

Зазначене свідчить про дотримання відповідачем вказаних вище вимог законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач вжив належних та достатніх заходів, що передбачені чинним законодавством та спрямовані на забезпечення працевлаштування протягом 2021 року осіб з інвалідністю, а саме: відповідно до норм чинного законодавства створив робочі місця для осіб з інвалідністю та надав інформацію до місцевого центру зайнятості, публікував оголошення у місцевих засобах масової інформації та на інтернет-сайті «WORK.UA» про наявність вакантних місць, в тому числі, й для осіб з інвалідністю.

Враховуючи, що відповідачем вчинено протягом 2021 року усі передбачені чинним законодавством заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а певна кількість робочих місць залишилася вакантною з незалежних від ТОВ «Фапомед Україна» причин, у Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відсутні правові підстави вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

Викладені позивачем у позовній заяві доводи про те, що на відповідача покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу суд вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць для осіб з інвалідністю відповідні органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. Водночас, закон не покладає на підприємство обов`язок здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення у сфері законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, а отже, відсутні правові підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача як учасника господарських відносин.

А тому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору, відповідно до статті139 Кодексу адміністративного судочинства України, у суду відсутні.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті установлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1).

При цьому, статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Разом з тим, частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За правилами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У той же час, частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу в цій справі відповідачем та його представником оцінено у 8000,00 грн. На підтвердження понесених витрат до суду надано: договір про надання правової допомоги №01-ФД/2017 від 01.02.2017, укладений між ТОВ «Фапомед Україна» та Адвокатським бюро «Миколи Бляшина», додаток №6С від 17.06.2022 до договору про надання правової допомоги №01-ФД/2017, акт №06/22-ФМ приймання-передачі наданої правової допомоги від 04.07.2022, проміжний звіт №1 з описом наданої правової допомоги у справі №460/18849/22 станом на 04.07.2022, рахунок №INV-000379 від 28.06.2022, платіжне доручення №18619 від 04.07.2022 на суму 8000,00грн.

Також, суд враховує, що правову допомогу відповідачу у цій справі надавав адвокат Красовський В.Б. на підставі ордеру серії ВК №1047090, виданого Адвокатським бюро «Миколи Бляшина».

Так, відповідно до проміжного звіту №1 з описом наданої правової допомоги у справі №460/18849/22 станом на 04.07.2022, відповідачу надавалися наступні види професійної правничої допомоги:

1) аналіз позову та поданих до нього документів, з`ясування обставин щодо предмета спору, обговорення з клієнтом переліку та обсягу необхідних доказів для спростування позовних вимог з питань, що стосуються предмета спору (витрати часу 2 год, вартість 2000 грн);

2) підготовка та забезпечення направлення адвокатського запиту до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості (витрати часу 1 год, вартість 1000 грн);

3) збір та аналіз доказів (звіти, рекламно-інформаційні повідомлення, друковані засоби масової інформації) на підтвердження заперечень клієнтів проти позовних вимог (витрати часу 2 год, вартість 2000 грн);

4) складання та підготовка відзиву (з додатками) на позовну заяву, забезпечення подання його до суду та надіслання позивачу (витрати часу 3 год, вартість 3000 грн).

Всього затраченого часу 8 год, вартість 8000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені не лише з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, значення справи для відповідача, зокрема, значної суми адміністративно-господарських санкцій (439279,40 грн), які підлягали стягненню з відповідача, та наданих доказів витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними з обсягом надання таких послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правової допомоги №01-ФД/2017 від 01.02.2017.

Крім того, долученими до справи документами відповідачем доведено факт надання йому адвокатом Адвокатського бюро «Миколи Бляшина» Красовським В.Б. правничої допомоги у суді першої інстанції.

У той же час, суд критично оцінює доводи сторони позивача, викладені у відповіді на відзив, про неспівмірність та необґрунтованість розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а саме: відповідачем не затрачено значної кількості часу на участь у судових засіданнях, оскільки справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження; судова практика застосування законодавства по цій справі давно устояна, а законодавство з приводу стягнення адміністративно-господарських санкцій давно не зазнавало змін, і тому, представнику відповідача додатково щось вивчати чи знаходити інформацію не було необхідності, - оскільки будь-який рівень складності справи не позбавляє відповідача необхідності отримання ним професійної правничої допомоги, а адвоката - від вчинення відповідних дій, якими, зокрема, є: ознайомлення з позовними вимогами та доказами, що їх обґрунтовують, без чого не можливо не тільки надати таку правову допомогу відповідачу, як консультація, але й обрати стратегію захисту прав та інтересів останнього; пошук контраргументів на всі доводи позовної заяви та збір доказів, які б підтверджували заперечення таких позовних вимог; підготовка з дотриманням всіх вимог Кодексу адміністративного судочинства України відзиву на позовну заяву та забезпечення подання його до суду; надання правових консультацій відповідачу щодо порядку розгляду його справи судом та щодо порядку можливого оскарження рішення, яке буде прийнято судом першої інстанції за результатами судового розгляду цієї справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що присудженню на користь відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» про стягнення адміністративно-господарської санкції відмовити повністю.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 серпня 2022 року.

Учасники справи:

Позивач - Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Замкова, буд. 10а/1, м. Рівне, 33000, ЄДРПОУ/РНОКПП 13979356)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" (вул.Островського, буд. 46, смт. Гоща, Рівненська область, 35400, ЄДРПОУ/РНОКПП 35011201)

Суддя Н.В. Друзенко