Постанова

від 15.12.2022 по справі 460/18849/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/18849/22 пров. № А/857/13345/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Друзенко Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося (далі відділення Фонду, позивач) в суд із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» (далі ТзОВ «Фапомед Україна», Товариство, відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі відділення Фонду адміністративно-господарську санкцію в сумі 439279,40 грн та пеню в сумі 395,34 грн, а всього 439674,74 грн

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у задоволені позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відділення Фонду подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Товариство подало до Фонду звіт форми №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, за змістом якого середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становить 272 особи, а середньорічна заробітна плата штатного працівника 109818,65 грн. При цьому, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991 (далі Закон №875-XII), кількість штатних працівників відповідача, яким встановлена інвалідність і які мають працювати на робочих місцях 11, працевлаштовано 7, а не працевлаштовано 4 особи. Крім того, звертає увагу на те, що вартість надання правової допомоги є неспівмірною та необгрунтованою, оскільки представник відповідача не затратив значної кількості часу, оскільки судовий розгляд проводився у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат скасувати та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ТзОВ «Фапомед Україна» (код ЄДРПОУ 35011201, місцезнаходження : вулицяОстровського, будинок 46, селище міського типу Гоща, Рівненська область, 35400,) є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства, перебуває на обліку за місцем реєстрації у Рівненському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

23.02.2022 ТзОВ «Фапомед Україна» було подано до Фонду про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ (річна).

Відповідно до наданого відповідачем звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 272 особи, з них : середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 7 осіб; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII - 11 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 29871,00 тис.грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 109818,65 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відомості відсутні.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем було нараховано Товариству адміністративно-господарські санкції у сумі 439279,40 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 395,34 грн (за 3 дні прострочення), а всього 439674,74 грн.

Проте, відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення таких зазначених сум у примусовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив належних та достатніх заходів, що передбачені чинним законодавством та спрямовані на забезпечення працевлаштування протягом 2021 року осіб з інвалідністю, а саме : відповідно до норм чинного законодавства створив робочі місця для осіб з інвалідністю та надав інформацію до місцевого центру зайнятості, публікував оголошення у місцевих засобах масової інформації та на інтернет-сайті «WORK.UA» про наявність вакантних місць, в тому числі для осіб з інвалідністю. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що присудженню на користь відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення спору по суті, проте вважає, що вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд порушив норми процесуального права, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.181 Закону №875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч.1), а також самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За змістом ч.2 ст.20 Закону №875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією Українита іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VІ від 05.07.2012, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 (далі Порядок №70).

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до Порядку №70 та на виконання наказу Мінсоцполітики №591 від 27.08.2020 відповідачем було подано відділенню Фонду звіт форми №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю».

Згідно з вимогами Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (далі Порядок №316, в редакції, чинній на час подання такої), форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість дійти висновку, що законодавцем чітко визначено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі центри зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю. Пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач щомісячно упродовж 2021 року подавав до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакантних робочих місць, а саме : від 11.01.2021, від 02.02.2021, від 11.03.2021, від 07.04.2021, від 05.05.2021, від 03.06.2021, від 21.07.2021, від 03.08.2021, від 07.09.2021, від 11.10.2021, від 08.11.2021 та від 06.12.2021, в яких, залежно від календарного місяця, зазначалося про наявність вакантних робочих місць швачки, укладальника-пакувальника, механіка та завідувача складу, на які могли бути працевлаштовані, в тому числі особи з інвалідністю.

Разом з тим, згідно відповіді Фонду на адвокатський запит за вих.№21/22 від 18.04.2022, Гощанська районна філія Рівненського обласного центру зайнятості листом №104 від 25.04.2022 повідомила, що ТзОВ «Фапомед Україна» протягом 2021 року щомісячно подавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, в тому числі для працевлаштування інвалідів. Протягом 2021 року Гощанською філією Рівненського обласного центру зайнятості було видано 275 направлень на працевлаштування в ТзОВ «Фапомед Україна», в тому числі 15 особам з інвалідністю. Працевлаштовано 15 осіб, в тому числі 2 особи з інвалідністю. Роботодавцем було відмовлено у працевлаштуванні 19 особам, з них 2 особи з інвалідністю. Причини відмови особам з інвалідністю не відповідають вимогам згідно з медичним висновком. 241 особа відмовилась від запропонованої роботи.

Судом взято до уваги розміщення ТзОВ «Фапомед Україна» у друкованих та електронних засобах масової інформації про пошук відповідних працівників на вакантні посади (газети «Рідний край», «Давай», «Комерційна Рівненщина», «Афіша Рівне», на інтернет-сайті «WORK.UA»).

Відтак, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем виконано усі, передбачені законодавством обов`язки зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю протягом 2021 року та звітування базовому центру зайнятості про відкриття вакансії.

При цьому, позивач був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю та мав можливість у 2021 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Колегія судів звертає увагу на відсутність доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до Товариства з метою працевлаштування, чи які направлялись з центру зайнятості.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або у разі не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до Товариства адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені, оскільки ним здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування Фонду про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої істанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третійстатті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третястатті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

За змістом ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, частиною сьомою статті 134 цього Кодексу обов`язок доведення не співмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених вище положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З матеріалів справи видно, що професійна правнича допомога надавалась позивачу адвокатомКрасовським В.Б. на підставі ордеру серії ВК №1047090, виданого Адвокатським бюро «Миколи Бляшина».

Відповідно до проміжного звіту №1 з описом наданої правової допомоги у справі №460/18849/22 станом на 04.07.2022 відповідачу надавалися наступні види професійної правничої допомоги, а саме : аналіз позову та поданих до нього документів, з`ясування обставин щодо предмета спору, обговорення з клієнтом переліку та обсягу необхідних доказів для спростування позовних вимог з питань, що стосуються предмета спору (витрати часу 2 год, вартість 2000 грн); підготовка та забезпечення направлення адвокатського запиту до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості (витрати часу 1 год, вартість 1000 грн); збір та аналіз доказів (звіти, рекламно-інформаційні повідомлення, друковані засоби масової інформації) на підтвердження заперечень клієнтів проти позовних вимог (витрати часу 2 год, вартість 2000 грн); складання та підготовка відзиву (з додатками) на позовну заяву, забезпечення подання його до суду та надіслання позивачу (витрати часу 3 год, вартість 3000 грн).

Всього затраченого часу 8 год, вартість 8000 грн.

З аналізу наданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката (у сумі 8000 грн), колегія суддів зазначає, що розмір таких витрат, хоч і документально підтверджений, однак є не співмірним зі складністю справи та фактичному обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з огляду на наступне.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 по справі №362/3912/18, від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц, який в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований при розгляді цієї справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited проти України», заява №19336/04, п.269).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 по справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22.11.219 по справі №810/1502/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що дана справа віднесена до категорії незначної складності, а відтак підготовка відзиву та збір доказів не вимагали значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Колегія суддів також враховує посилання скаржника на те, що судова практика по даній категорії справ є усталеною та судові спори між Фондом та ТзОВ «Фапомед Україна» на протязі семи років є незмінними, а тому представнику не було необхідності додатково вивчати чи знаходити інформацію стосовно даної справи.

Більше того, колегія суддів зазначає, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням об`єму наданої адвокатом професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, розмір витрат який підлягає стягненню на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача слід визначити на рівні 3000 грн.

Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року по справі №460/18849/22 в частині розподілу судових витрат скасувати та прийняти постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (33000, м.Рівне, вул.Замкова, 10а/1, код ЄДРПОУ 13979356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» (35400, смт. Гоща, вул.Островського. 46, код ЄДРПОУ 35011201) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року по справі №460/18849/22 - залишити без змін..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук