Постанова

від 08.08.2022 по справі 520/22034/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 р. Справа № 520/22034/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, по справі № 520/22034/21

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 ( далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, Управління ФССУ в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі № 02-14-3179 від 15.09.2021, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті страхової виплати, як особі з І групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), передбаченої статтею 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ;

- зобов`язати відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, передбачену пунктом 1 частини 2статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, згідно з механізмом та в розмірі, передбаченими Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 р. № 498, як працівнику, якого визнано особою з інвалідністю І групи «Б», причина інвалідності - гостре професійне захворювання респіраторно хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS COV2, зі ступенем втрати професійної працездатності в розмірі 90 %.

В обґрунтування позовних вимог вказала на протиправність дій відповідача, що полягали у відмові оформленій листом № 02-14-3179 від 15.09.2021 призначити страхову виплату, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі Закон України № 1645-ІІІ в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно з механізмом та в розмірі, передбаченими Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 р. № 498 (далі Порядок № 498), як працівнику, якого визнано особою з інвалідністю І групи «Б», що виникла внаслідок гострого професійного захворювання респіраторно хворобою COVID-19, зі ступенем втрати професійної працездатності в розмірі 90 %, що підтвердженою відповідним Актом. Посилання відповідача, як на підставу для відмови на займання нею посади молодшої медичної сестри, яка не відноситься до категорії медичних працівників, вважає такою, що суперечить Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15.07.2020 № 1604 та зареєстрованим в Міністерствіюстиції України 19 серпня 2020 р. за № 807/35090 (далі - Перелік № 1604), яким відповідач мав керуватися під час призначення спірної виплати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 по справі № 520/22034/21 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в призначенні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати, як особі з І-ю групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), передбаченоїстаттею 39 Закону № 1645-ІІІ, викладену у листі № 02-14-3179 від 15.09.2021.

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, передбачену пунктом 1 частини 2статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, згідно з механізмом та в розмірі, передбаченими Порядком № 498, як працівнику, якого визнано особою з інвалідністю І групи «Б», причина інвалідності - гостре професійне захворювання респіраторно хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, зі ступенем втрати професійної працездатності в розмірі 90 %.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, проситьсуд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 року по справі № 520/22034/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про позбавлення відповідача можливості подати відзив на позовну заяву, оскільки він не отримував у кабінеті електронного суду ухвалу від 09.11.2021 та копію позовної заяви з додатками, внаслідок чого було порушено його право на захист своїх інтересів.

Вказує, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення п. 1 ч. 2 ст. 39 Закону України № 1645-ІІІ, та Порядку № 498 і водночас не враховано норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (далі - Закон України № 1105-ХІV), який в свою чергу є основним актом, що врегулює взаємовідносини між позивачем та відповідачем. Вважає, що віднесення посади молодшої медичної сестри до категорії медичних працівників суперечить приписам ст.74 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19.11.1992 № 2801-XII (далі Закон України № 2801-XII), оскільки медичною та фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту та відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Разом з цим, посада молодшої медичної сестри відповідно до «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників «Випуск 78» Охорона здоров`я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.2020 № 117 (далі - Довідник «Випуск 78»), належить до категорії «робітників», а кваліфікаційними вимогами до неї є повна або базова загальна середня освіта та підготовка на курсах або робочому місці. В той час, як з Переліку лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 № 385, Номенклатури спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою» від 23.11.2007 № 742, Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.12.92 № 195 вбачається, що до медичних працівників належать лише особи, які допущені до медичної діяльності, а саме професіонали з повною та спеціалісти з неповною вищою медичною освітою, які закінчили вищі заклади медичної освіти, особи з повною та неповною вищою (немедичною) освітою, допущені до медичної діяльності на посадах лікарів та середнього медперсоналу. Отже, враховуючи, що посада позивача не вимагає повної або неповної вищої медичної (немедичної) освіти, вона не може відноситись до категорії відповідних медичних працівників, а тому положення Закону № 1645-ІІІ та Порядку № 498 щодо одноразової виплати у разі встановлення медичному працівникові групи інвалідності на ОСОБА_1 не поширюються.

Крім того, повідомив, що не зважаючи на те, що Закон № 1645-ІІІ та Порядок № 498 на позивача не поширюється, вона не залишилась без соціального захисту, гарантованого Конституцією України, оскільки свої зобов`язання за Законом України № 1105-ХІV відповідач виконав у повному обсязі, шляхом призначення всіх належних страхових виплат в зв`язку з тим, що її захворювання зумовлено інфікуванням під час виконання своїх трудових обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просила відмовити в її задоволенні, а рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/22034/21 від 14.12.2021 залишити без змін. Вважає, що апеляційна скарга повністю відповідає за змістом листу відповідача № 02-14-3179 від 15.09.2021 про відмову у призначенні та виплаті страхової виплати ОСОБА_1 , а враховуючи, що Управління ФССУ в Харківській області має офіційну електронну адресу, а матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа до кабінету ЕС, посилання відповідача на не отримання ухвали про відкриття провадження та позбавлення права на захист є безпідставними.

Крім цього, жодний нормативний акт, на які посилається відповідач, не містить визначення поняття «медичний працівник», та є такими, що прийняті до виникнення коронавірусної хвороби, а тому посилання на них не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті страхової виплати, гарантованої законодавцем з 2020 року. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, зветрає увагу, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, отже застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме ч.4 ст.39 Закону № 1645-ІІІ, оскільки не містить словосполучення «медичний працівник» та передбачає виплату всім працівникам. Крім цього, відповідно до Переліку № 1604 молодша медична сестра є працівником, що безпосередньо зайнята у ліквідації епідемії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Дитячій інфекційній лікарні № 8 (на теперішній час - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня») з 01 вересня 1983 року на посаді медичної сестри, з 09 вересня 2005 року переведена на посаду молодшої медичної сестри - буфетниці 8-го відділення, з 30 квітня 2007 року переведена на посаду молодшої медичної сестри приймального відділення, що підтверджується її трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Згідно з актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що сталося 15 жовтня 2020 року на Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня», код ЄДРПОУ 02003534, Департамент охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, код згідно з ЄДРПОУ 02213194 від 03 червня 2021 року (Форма Н-1/П) (далі - Акт від 03 червня 2021 року), комісія дійшла висновку про те, що: «на підставі зібраних матеріалів розслідування, розглянувши обставини та причини інфікування гострою респіраторно хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS COV2, враховуючи медичний висновок лікарсько - експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність (відсутність) гострого професійного захворювання від 21 квітня 2021 року № 16/851/3НДІ ГП та ПЗ ХНМУ, комісія встановила, що гостре професійне захворювання молодшої медичної сестри приймального відділення ОСОБА_1 сталося 15 жовтня 2020 року під час виконання нею трудових професійних обов`язків згідно з внутрішнім трудовим розпорядком підприємства.

Враховуючи пп. 1 п. 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, комісія одноголосно вважає гостре професійне захворювання таким, що пов`язане з виробництвом».

За довідкою Обласної медико - соціальної експертної комісії № 2 серії 12 ААБ № 880121 ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю І групи «Б» з 10 серпня 2021 року, причина інвалідності - гостре професійне захворювання.

Згідно з довідкою Обласної медико - соціальної експертної комісії № 2 № 009340 у ОСОБА_1 визначено 90 % втрати професійної працездатності.

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області з заявою про призначення та виплату страхової виплати, як особі з І групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), передбаченоїстаттею 39 Закону України № 1645-ІІІ.

Листом № 02-14-3179 від 15.09.2021 ОСОБА_1 було повідомлено, що для призначення та виплати страхової виплати, як особі з І групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), передбаченоїстаттею 39 Закону № 1645-ІІІ,відсутні підстави. В обґрунтування відмови відповідачем зазначено, що відповідно до нормативних документів молодша медична сестра не є фахівцем з базовою та неповною медичною освітою та не належить до медичних працівників.

Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки у зв`язку здоповненням частиною другою статті 39 Закону України №1645-III Міністерством охорони здоров`я було прийнято Перелік № 1604, який містить посади медичних та інших працівників, зокрема, посаду молодшої медичної сестри (п.8), що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19.Враховуючи, що Закони України не дають визначення поняттю «медичний працівник», в тому числі і Порядок № 498, Перелік професійних захворювань, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1662 та Перелік № 1604, які є спеціальними нормативно-правовими актами саме стосовно порядку та умов призначення страхових виплат, передбаченихст. 39 Закону №1645-III, суд, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, вирішив, щосаме ст. 39 Закону №1645-IIIвстановлює заходи правового і соціального захисту не тільки медичних, а й інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, а тому позивач має право на спірну виплату.

Крім того, зазначив, що звертаючись до суду з вимогою про скасування рішення, ОСОБА_1 обрала невірний спосіб захисту, тому належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною відмови в наданні страхових виплат та зобов`язання відповідача призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, передбачену пунктом 1 частини 2статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, згідно з механізмом та в розмірі, передбаченими Порядком № 498.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначенихстаттею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннямистатті 24 Конституції Українигромадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначені Законом України № 1645-ІІІ.

Відповідно до частини 1статті 39 Закону України № 1645-ІІІзахворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Вказана стаття створює додаткові гарантії захисту для осіб, що виконують професійні обов`язки в умовах підвищеного ризику, а саме встановлює заходи правового і соціального захисту медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Законом України від 07.05.2020 № 588-IX«Про внесення змін до статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей» (далі Закон України № 588-ІХ) статтю 39 Закону №1645-IIIдоповнено частиною другою, наступного змісту : держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров`я, а саме у разі встановлення групи інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19) протягом одного року з дня захворювання, за умови, що таке захворювання пов`язане з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, - залежно від встановленої працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, але не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено групу інвалідності.

Відповідно до частини 3 статті 39 Закону № 1645-ІІІ розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати страхових виплат.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 588-ІХ зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного тижня з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади актів, необхідність яких випливає із цьогоЗакону.

На виконання зазначеного припису 13.05.2020 постановою Кабінету Міністрів України № 394 внесено зміни допереліку професійних захворювань, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662, якими доповнено розділ V «Захворювання, викликані дією біологічних факторів» пунктом 4 - гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, та додано до переліку робіт та виробництв, на яких можливе виникнення професійного захворювання роботу медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зобов`язано Міністерство охорони здоров`я у двотижневий строк визначити перелік посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 15 липня 2020 року № 1604, зареєстрованим в Міністерствіюстиції України 19 серпня 2020 року за № 807/35090,затверджено Перелік посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Перелік № 1604).

Згідно з вказаним Переліком виділені наступні категорії працівників: керівники закладів охорони здоров`я, керівники структурних підрозділів закладів охорони здоров`я, лікарі-спеціалісти, професіонали закладів охорони здоров`я, фахівці закладів охорони здоров`я, технічні працівники закладів охорони здоров`я, робітники закладів охорони здоров`я, інші працівники закладів охорони здоров`я, фізичні особи - підприємці, які провадять господарську діяльність з медичної практикита безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню COVID-19 та лікуванням пацієнтів із випадками COVID-19.

Колегія суддів зазначає, що категорія робітників вказаного Переліку, містить серед іншого, посаду молодшої медичної сестри, яку займала позивачка.

Отже, з наведеного вбачається, що у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 та необхідністю швидкого реагування для запобігання настанню негативних наслідків епідемії, законодавцем було встановлено ряд додаткових гарантій для медичних та інших працівників, посади яких зазначені Переліком № 498, в тому числі передбачені додаткові страхові виплати, для осіб, що працюють в умовах підвищеного ризику, прийнято ряд спеціальних нормативно-правових актів, які визначають порядок та умови призначення страхових виплат, передбаченихстаттею 39 Закону України № 1645-III.

Механізм надання Фондом соціального страхування України страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров`я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбаченихстаттею 39Закону України № 1645-III, а також розміри таких страхових виплат встановлені Порядком № 498.

Пунктом 2 Порядку № 498 передбачено, що у разі встановлення медичному працівникові групи інвалідності та ступеня втрати працездатності протягом одного року з дня захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, виплата проводиться разово у таких розмірах: 400-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, в якому встановлено групу інвалідності, - для осіб з інвалідністю I групи.

Страхові виплати, передбаченіпунктом 2цього Порядку, призначаються і виплачуються управліннями виконавчої дирекції Фонду в областях, м. Києві або їх відділеннями протягом одного місяця з дня виникнення права на такі виплати за зверненням медичного працівника за зареєстрованим місцем проживання / перебування (пункт 4 Порядку № 498).

Право на отримання страхової виплати настає з дня прийняття органом Фонду заяви та документів, визначенихабзацами п`ятим - одинадцятимцього пункту.

Для призначення страхової виплати до органу Фонду медичний працівник подає:

заяву про призначення виплати із зазначенням особового рахунка, відкритого в банківській установі для перерахування коштів, та інформації про неотримання виплати в іншому органі Фонду за формою, затвердженою виконавчою дирекцією Фонду;

копію паспорта громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства, які проживають в Україні, - копію паспортного документа іноземця та / або посвідки на постійне проживання) із пред`явленням оригіналу (копія засвідчується підписом працівника органу Фонду) або за технічної можливості паспорта громадянина України у вигляді відображення в електронній формі інформації, що міститься у паспорті громадянина України у формі картки, а також інформації, документів (відомостей, даних) про реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), про місце проживання (за наявності), що подаються засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія);

копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу, - копію сторінки паспорта громадянина України з відміткою про право здійснювати будь-які платежі за серією та / або номером паспорта) із пред`явленням оригіналу (копія засвідчується підписом працівника органу Фонду) або його електронну копію, якщо одержувач інформації має технічну можливість провести інформаційно-телекомунікаційними засобами з використанням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до вимог законодавства з питань захисту інформації перевірку відповідності реєстраційних даних фізичної особи даним Державного реєстру фізичних осіб платників податків;

довідку про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, яка видається медико-соціальною експертною комісією;

примірник акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою;

копію трудової книжки, яку засвідчує своїм підписом працівник органу Фонду, із пред`явленням оригіналу або копію витягу з неї, засвідчену страхувальником, або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

копію цивільно-правового договору (якщо медичний працівник працював на умовах такого договору), яку засвідчено страхувальником або яку засвідчує своїм підписом працівник органу Фонду в разі пред`явлення оригіналу;

рішення суду про встановлення факту професійного захворювання (за наявності рішення суду з цього питання).

Заява, документи та копії документів подаються в паперовій або за технічної можливості в електронній формі з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства.

За наявності електронної інформаційної взаємодії Фонду з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами або організаціями, у володінні яких перебуває інформація, необхідна для призначення страхової виплати, така інформація медичним працівником не подається.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 498 орган Фонду приймає рішення про надання страхових виплат, передбаченихпунктами 2і3цього Порядку, протягом десяти робочих днів з дня отримання заяви про такі виплати та необхідних документів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 06.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначенням страхових виплат у зв`язку зі встановленням їй І-ї групи інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19) протягом одного року з дня захворювання, яке пов`язане з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, що підтверджується Актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого о професійного захворювання (отруєння), аварії, що сталося 15.10.2020 та довідками Обласної медико - соціальної експертної комісії № 2 серії 12 ААБ № 880121 та № 009340.

При цьому, позивачем було додано до заяви інші документи, передбачені пунктом 4 Порядку № 498.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має групу інвалідності та 90% втрату працездатності, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання нею професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, як того вимагає пункт 2 Порядку № 498, а тому відповідно до пункту 4 вказаного Порядку з дня прийняття відповідачем у позивача заяви та документів, у ОСОБА_1 виникло право на отримання страхової виплати, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 39 Закону № 1645-ІІІ.

Проте, незважаючи на виконання позивачем всіх умов передбачених нормативно-правовими актами, що регулюють процедуру виплати спірної страхової виплати, Управління ФССУ в Харківській області листом № 02-14-3179 від 15.09.2021 повідомило ОСОБА_1 , що з огляду на те, що молодша медична сестра не належить до медичних працівників підстави для призначення та виплати страхової виплати, як особі з І групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), передбаченоїстаттею 39 Закону № 1645-ІІІ - відсутні.

Щодо такої підстави відмови, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України № 1645-ІІІ працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу, що пов`язана з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

При цьому, частина 2 вказаної статті є спеціальною нормою, яка передбачає обов`язок держави, що виник внаслідок поширення коронавірусної хвороби, забезпечити страхові виплати медичним працівникам закладів охорони здоров`я.

При цьому, з порівняльного аналізу частин 1, 2, 4 зазначеної норми вбачається, що страхові виплати, передбачені частиною 2 статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, підлягають виплаті медичним працівникам, проте вже частина 4 вказаної статті містить посилання на те, що в разі настання обставин, передбаченихпунктом 1частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується працівникові протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату, тобто, законодавецем підкреслено, що у разі настання певних обставин, виплата призначається працівникам, без зазначення «медичним працівникам».

Колегія суддів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не визначено поняття «медичний працівник», а тому посилання відповідача, як на підставу для відмови у виплаті страхової виплати на невіднесення посади молодшої медичної сестри до вказаної категорії є таким, що не підтверджується жодним спеціальним нормативно-правовим актом, яким має керуватись відповідач при вирішенні питання про наявність права на таку виплату.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що класифікація, запроваджена Переліком № 1604, не містить поділу посад на осіб, безпосередньо зайнятих у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню COVID-19 та лікуванням пацієнтів із випадками COVID-19, на медичних та інших працівників, натомість передбачає класифікацію за різними критеріями та ознаками, залежно від зайняття адміністративних посад та виконання функціональних обов`язків.

Аналіз норм вказаного переліку посад дозволяє дійти висновку, що до нього включені як категорії осіб, які мають спеціальну медичну освіту, зокрема лікарі, так і працівники, які не займаються медичною практикою, наприклад, інженер з охорони праці.

Крім того, нормою пункту 8 Переліку № 1604 виокремлено в окрему категорію інших працівників, які відповідно до своїх посадових обов`язків (або за окремим дорученням) брали участь у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню COVID-19, у тому числі виконанні робіт в осередках COVID-19; лікуванні пацієнтів із випадками COVID-19; розслідуваннях (спеціальних розслідуваннях) гострих професійних захворювань COVID-19 та мали контакт з підтвердженим випадком COVID-19 або з інфікованим біологічним матеріалом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, розпорядженням Керівника робіт з ліквідації наслідків медико - біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, пов`язаної з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, від 07.05.2020 № 31 КНП ХОР «Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня», в якому працювала позивачка, внесена до Переліку закладів охорони здоров`я, що визначені для госпіталізації пацієнтів з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що підтверджується актом розслідування від 15 жовтня 2020 року.

Враховуючи, що частина 2 статті 39 Закону України № 1645-ІІІ прийнята для посилення гарантій прав працівників, що безпосередньо відповідно до своїх посадових обов`язків (або за окремим дорученням) беруть участь у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню COVID-19, колегія суддів зазначає, що її положення поширюють свою дію на всіх осіб, що внесені до Переліку № 1604, у тому числі і на позивача.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованимст.8Конституції України таст.6 КАС України, суд на підставістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010року у справі«Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якостізакону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннямистатті 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, відсутність чіткого нормативного регулювання порядку надання страхових виплат внаслідок професійного захворювання на коронавірусну хворобу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суб`єктивне тлумачення правових норм відповідачем призвело до безпідставного звуження прав позивача, а тому відмова Управління ФССУ в Харківській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 страхової виплати, як особі з І групою інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), є протиправною.

Колегія суддів вважає хибними доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України № 1105-ХІV, оскільки останнім не була взагалі передбачена страхова виплата, за отриманням якої звернулась до відповідача ОСОБА_1 .

Спірні правовідносини по даній справі виникли внаслідок відмови позивачу у призначенні та виплаті страхової виплати, передбаченої саме частиною 2 статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, яка і підлягає застосуванню разом із іншими спеціальними нормативно-правовими акти, що регулюють механізм її призначення. В той час, як Законом України № 1105-ХІV визначені правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Крім цього, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на приписи ст. 74 Закону України № 2801-XII, положення Довідника «Випуск 78», якими визначені кваліфікаційні характеристики до посади молодшої медичної сестри, не містять визначення поняття «медичний працівник», а отже не вказують на те, що ця посада відноситься або не відноситься до вказаної категорії, та не стосуються порядку класифікації осіб на медичних та інших працівників в розумінні Закону України № 1645-ІІІ та Порядку № 498.

Твердження відповідача про виконання ним у повному обсязі зобов`язань, передбачених Законом України № 1105, жодним чином не стосується цієї справи.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Колегія суддів зазначає, що позивачка при зверненні до суду за захистом своїх прав обрала невірний засіб захисту, оскільки п. 9 Порядку № 498 не передбачено обов`язку відповідача у разі відмови в призначенні страхових виплат прийняти відповідне рішення.

Таким чином, враховуючи встановлення судом протиправності відмови Управління ФССУ в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, яка передбачена пунктом 1 частини 2статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, згідно з механізмом та в розмірі, передбаченими Порядком № 498, як працівнику, якого визнано особою з інвалідністю І групи «Б», причина інвалідності - гостре професійне захворювання респіраторно хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS COV2, зі ступенем втрати професійної працездатності в розмірі 90 %, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є зобов`язання відповідача призначити і виплатити вищевказану страхову виплату.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243,250,308,311,315,316,321,322,325,326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 по справі № 520/22034/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій