Рішення

від 27.07.2022 по справі 754/11658/20

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 6/754/6/22

Справа №754/11658/20

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді: Сенюти В.О.

секретаря судових засідань: Сінєльнікової С.М.

представника відповідача: Донця Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ТОВ «Союзтранспроект» про стягнення не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на вимогу відповідача 26.02.2020 року позивач був змушений написати заяву про своє звільнення з роботи з 26.02.2020 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідач задовольнив заяву, про що свідчить резолюція його керівника на такій заяві. Однак всупереч вимог ст. ст. 44, 47 КЗпП України в день звільнення позивачу не була виплачена: заборгованість по заробітній платі позивачу за період листопад - грудень 2019 року та січень 2020 року; заробітна плата за період, відпрацьований позивачем у лютому 2020 року; вихідна допомога та компенсація за невикористану позивачем відпустку. Також в день звільнення відповідач не видав позивачу його трудову книжку і копію наказу про його звільнення з роботи. В зв`язку з вище викладеним позивач звернувся до суду з позовом в якому просить, зобов`язати ТОВ «Союзтранспроект» видати ОСОБА_1 його належним чином оформлену трудову книжку, стягнути: - невиплачену заробітну плату за період з 01.11.2019 року по 26.02.2020 року в розмірі 25603,50 грн.; - невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6565,00 грн.; - невиплачену вихідну допомогу в розмірі 6565,00 грн.; - середній заробіток за час затримки проведення розрахунку з 27.02.2020 року і включно по дату постановлення судового рішення (станом на 31.08.2020 року заборгованість становить 39390,12 грн.).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.09.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Письмові матеріали справи містять відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача частково не визнає вимоги позивача та повністю не визнає обставини, що зазначені у позовній заяві, а також не погоджується з їх правовою оцінкою. Відповідач визнає позовні вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати у сумі 20610,80 грн., що складаються із таких сум: 5284,82 грн. - сума невиплаченої заробітної плати за листопад 2019 року, 5284,82 грн. - сума невиплаченої заробітної плати за грудень 2019 року, 5284,82 грн. - сума невиплаченої заробітної плати за січень 2020 року, 4756,34 грн. - сума невиплаченої заробітної плати за лютого 2020 року (за лютий 2020 року із розрахунку 5908,50 грн. - 1152,16 грн. (утримання (19,5%) = 4756,34 грн.). Заперечуючи щодо доводів позивача, відповідач вказує, що жодними доказами не підтверджується, що відповідач вимагав від позивача звільнитися та написати відповідну заяву. Крім того, у заяві відповідач просить звільнити його з роботи 26.02.2020 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. У той же час, зазначене можливе лише в одному випадку - у випадку вивільнення працівників відповідно до ст. 49-2 КЗпП України. Отже, щоб звільнити позивача за заявою, яку він написав, необхідно було його попередити про наступне звільнення персонально. В той же час, у відповідача рішення про наступне вивільнення працівників не ухвалювали, не видавали відповідного наказу та персонально не повідомляли працівників, і позивач знав про це, оскільки жодних подібних повідомлень чи попереджень не отримував, відтак, він не міг бути звільнений з цих підстав. Починаючи з 26.02.2020 року позивач не з`являвся на роботі, тому дні його відсутності не табелювалися, а заробітна плата не нараховувалася. Відповідач заперечує проти стягнення з нього невиплаченої заробітної плати у розмірі 25603,50 грн., оскільки така виплата має проводитися за вирахуванням усіх податків і зборів, а позивач просить стягнути суму без такого вирахування, відтак сума невиплаченої заробітної плати, яка визнається відповідачем, складає 20610,80 грн. Відповідач також заперечує проти зобов`язання видачі позивачу трудової книжки, стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку з 27.02.2020 року і включно по дату постановлення судового рішення, оскільки позивач не є звільненим та підстав для таких виплат немає.

До канцелярії суду відповідачем подана заява про надання відстрочення виконання рішення.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.04.2021 року заяву ТОВ «Союзтранспроект» про надання відстрочення виконання рішення-повернуто.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, була подана апеляційна скарга, за результатами розгляду якої винесена постанова Київського апеляційного суду від 10.09.2021 року про скасування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2021 року для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Від сторони відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник відповідача вказує, що наприкінці 2019 року у відповідача склалася ситуація, за якої він виявився не в змозі утримувати штат працівників та виплачувати заробітну плату, оскільки кількість замовлень суттєво зменшилася. Відповідач зібрав працівників, оголосив про скрутне фінансове становище та запропонував звільнитися за угодою сторін. 14 лютого 2020 року 26 працівників написали відповідні заяви, директор завізував їх та згодом видав один загальний наказ про звільнення. Однак при підготовці загального наказу про звільнення зміст трьох заяв, у тому числі заяви позивача, не відповідала досягнутим домовленостям, позивач хотів звільнитися за скороченням штату, при цьому датою заяви було зазначено 26.02.2020 року (що додатково свідчить, що зміст заяви не був перевірений при її візуванні, оскільки віза директора була поставлена саме 14.02.2020, як і на інших заявах, а не 26.02.2020), однак про жодне скорочення штату у відповідача не оголошувалося, працівники особисто про це не повідомлялися, і жодними доказами це не доводиться і не підтверджується. Відповідач не мав наміру звільняти працівників за скороченням штату, а лише за угодою сторін, таке було його волевиявлення та волевиявлення усіх працівників, яким було запропоновано звільнитися. Зважаючи на це, позивачу було запропоновано переписати заяву зі змістом, який відповідатиме досягнутим домовленостям, оскільки в іншому разі у відповідача не буде підстав його звільнити, проте позивач відмовився це зробити, демонстративно забрав свою заяву про звільнення собі, залишив місце роботи та більше на ньому не з`являвся, а відповідач так і не звільнив позивача, оскільки не мав на це законних підстав. Відповідач вбачає у таких діях позивача недобросовісність при звільненні, подаючи таку заяву позивач сподівався отримати додаткові переваги перед іншими працівниками, оскільки у випадку звільнення за скороченням штату йому була б виплачена вихідна допомога, а при звільненні за згодою сторін вона не виплачується.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі, клопотання про відкладення розгляду справи не надходило. Проте, письмові матеріали справи містять заяву представника про розгляд справи у відсутність сторони позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні просив про часткове задоволення позову з підстав, що викладені у письмовому відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Вислухавши вступне слово, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2016 року працював у ТОВ «Союзтранспроект» на посаді провідного інженера.

26.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до генерального директора ТОВ «Союзтранспроект» з проханням звільнити його з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. На вказаній заяві міститься резолюція керівника про підготовку наказу, датована 14.02.2020 року, що підтверджується копією заяви якої міститься в матеріалах справи.

Згідно з ст. 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору. Зокрема, згідно з п. 4 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України у випадку вивільнення працівників про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що відповідачем рішення про наступне вивільнення працівників, в тому числі позивача, не приймалося, та не видавалося відповідного наказу.

Письмові матеріали справи містять заяви інших працівників ТОВ «Союзтранспроект» на звільнення від 14.02.2020 року та один загальний наказ від 14.02.2020 року, згідно з якими працівників, окрім позивача ОСОБА_1 , звільнено за угодою сторін.

При цьому, у даній справі не доведено, що станом на 14.02.2020 року (дату резолюції на заяві), чи станом на 26.02.2020 року (дату написання заяви позивачем) у ТОВ «Союзтранспроект» відбувалася процедура скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до приписів ст. 40 КЗпП України ініціатива щодо розірвання трудового договору у випадку скорочення чисельності або штату працівників виходить виключно від власника або уповноваженого ним органу, а працівник в даному випадку не має таких повноважень.

Працівник має право на розірвання трудового договору на підставі, зокрема, положень статей 38, 39 КЗпП України.

Однак доказів того, що позивач ініціював розірвання трудового договору з відповідачем, з інших підстав, окрім як на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, матеріали справи не містять.

З 26.02.2020 року позивач не з`являвся на роботі, тому дні його відсутності не табелювалися, а заробітна плата не нараховувалася. Вказане підтверджується засвідченими належним чином копіями табелів обліку використання робочого часу, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, судом береться до уваги те, що 12.04.2021 року відповідачем на адресу позивача надіслана копія наказу відповідача про скорочення штату та відповідне попередження позивача про наступне вивільнення та звільнення, копії вказаних документів було надано суду.

Однак станом на день ухвалення цього рішення наказу про звільнення позивача до матеріалів справи ні позивачем, ні відповідачем не долучено. Тому, підстав вважати позивача звільненим (зокрема, 26.02.2020 року), а трудові відносини між позивачем та відповідачем припиненими, у суду немає.

Як зазначалося вище, позивач просить стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01 листопада 2019 року по 26 лютого 2020 року в розмірі 25603,50 грн.

Відповідач частково визнав позовні вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати у сумі 20610,80 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною п`ятою статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати у 25603,50 грн., оскільки така виплата має проводитися за вирахуванням усіх податків і зборів, відтак сума невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 20610,80 грн., яка складається з невиплаченої заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати за грудень 2019 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати за січень 2020 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати у період з лютого 2020 року у розмірі 4756,34 грн.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача не виплаченої компенсації за невикористану відпустку, не виплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку з 27.02.2020 і включно по дату постановлення судового рішення задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Оскільки позивач не є звільненим на день подачі позову до суду, а тому підстав для таких виплат немає. Виходячи з цього, суд вважає, що такі позовні вимоги є безпідставними, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, відповідно, підстав для їх задоволення немає.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 20610,80 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд приходить до наступного висновку.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвокат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи 04.03.2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ЮРКОМ» було укладено договір про надання правничої допомоги №10/03.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, а саме: розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат. Тому суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. відсутні.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне у даній справі допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Відповідачем подано заяву про надання відстрочення виконання рішення суду, згідно з якою відповідач просить надати відстрочення виконання рішення на 6 місяців, починаючи з дати набрання рішення законної сили.

Заява про відстрочення виконання рішення обґрунтована тим, що після ухвалення рішення відповідач не зможе вчасно та у повному обсязі його виконати, оскільки на даний час ТОВ «Союзтранспроект» відчуває фінансові труднощі. Відповідач є юридичною особою, що займається проектуванням дорожньої інфраструктури (доріг, мостів тощо). На даний момент відповідач має 4 чинних договори: № 248/20 від 30.10.2020, № 154-Б від 30.11.2020, № 163-Б від 17.12.2020, № 69 від 19.03.2021. При цьому, два з них є призупиненими, за договором № 69 від 19.03.2021 на виконання робіт у 2021 році передбачено фінансування у розмірі 20000,00, а за договором № 248/20 від 30.10.2020 - 220060,00 грн., які надійшли до відповідача наприкінці березня 2021 року, були практично повністю витрачені на виконання ним своїх поточних зобов`язань. Окрім того, кількість працівників відповідача складає п`ять осіб, з яких працюють фактично двоє, їм нараховується та виплачується заробітна плата, а троє - не працюють, відповідно їх заробітна плата не нараховується та не виплачується. Станом на 23.04.2021 залишок коштів на рахунку відповідача складає 802 грн. 84 коп., найближчим часом надходжень коштів від господарської діяльності не очікується. Крім того, станом на 01.04.2021 існує заборгованість з оплати орендних та комунальних платежів у розмірі 247101,80 грн. Враховуючи викладене, відповідач бажає виконати свої зобов`язання з виплати позивачу належної йому заборгованості із заробітної плати, однак вважає, що відсутність фінансування є тією обставиною, що істотно ускладнює одночасну виплату усієї заборгованості, враховуючи ще і той факт, що через два місяці відповідач зобов`язаний буде одночасно виплатити позивачу та ще двом працівникам усі належні їм виплати при звільненні у зв`язку із скороченням штату працівників.

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 264 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч. 1 ст. 267 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Дослідивши заяву відповідача про надання відстрочення виконання рішення, суд не вбачає підстав для надання відстрочення виконання рішення про стягнення невиплаченої заробітної плати з огляду на те, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 97 КЗпП України оплата праці працівників має здійснюватися в першочерговому порядку. Разом з тим, заява про надання відстрочення виконання рішення подана 26.04.2021 року, тоді як рішення ухвалено у липні 2022 року, тобто з моменту подання заяви до ухвалення рішення суду сплинуло більше року, в той час як заявник просить відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, а відтак за цей час відповідач мав можливість віднайти спосіб для виконання визнаного ним зобов`язання у розмірі 20610,80 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви ТОВ «Союзтранспроект» про відстрочення виконання рішення суду слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 20610,80 грн., яка складається з невиплаченої заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати за грудень 2019 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати за січень 2020 року в розмірі 5284,82 грн., невиплаченої заробітної плати за лютий 2020 року у розмірі 4756,34 грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзтранспроект» - код ЄДРПОУ 32914141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Братиславська, 14-б.

Суддя: В.О.Сенюта