Постанова

від 10.09.2021 по справі 754/11658/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12955/2021

Справа № 754/11658/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Созютранспроект на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Сенюти В.О. в м. Київ 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Созютранспроект про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилався на те, що на вимогу відповідача 26 лютого 2020 року він був змушений написати заяву про звільнення з роботи з 26 лютого 2020 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак всупереч ст. 44, 47 КЗпП України в день звільнення позивачу не була виплачена заборгованість по заробітній платі за листопад-грудень 2019 року, січень 2020 року, заробітна плата за період, відпрацьований позивачем в лютому 2020 року, вихідна допомога та компенсація за невикористану позивачем відпустку. Також в день звільнення відповідач не видав позивачу його трудову книжку і копію наказу про його звільнення з роботи.

На підставі вищевикладеного просив зобов`язати ТОВ Созютранспроект видати ОСОБА_1 його належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період з 01 листопада 2019 року по 26 лютого 2020 року в розмірі 25603,50 грн., невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6565 грн., невиплачену вихідну допомогу в розмірі 6565 грн., середній заробіток за час затримки проведення розрахунку з 27 лютого 2020 року і включно по дату постановлення судового рішення, витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В квітні 2021 року відповідач ТОВ Созютранспроект звернувся до суду з заявою про надання відстрочення виконання рішення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року заяву ТОВ Созютранспроект про відстрочення виконання рішення повернуто заявнику, роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Заявник ТОВ Созютранспроект , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що процесуальний механізм відстрочення чи розстрочення виконання рішення є можливим як на стадії ухвалення рішення судом, так і після його ухвалення на стадії його виконання, при цьому відповідач доходить такого висновку, аналізуючи норми процесуального закону, зокрема п. 2 ч. 7 ст. 264 ЦПК України, ч. 1 ст. 267 ЦПК України.

Вважав, що вказані норми чітко вказують на те, що питання відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду може бути вирішено судом вже на стадії ухвалення рішення, а тому немає підстав вважати, що відповідна заява, подана до ухвалення рішення, є передчасною. Відповідач подавав заяву про відстрочення виконання рішення суду до його ухвалення, оскільки для цього були відповідні причини, про які зазначено у заяві, і її розгляд саме на стадії ухвалення рішення є для нього важливим, причому відповідач просив суд розглянути заяву саме під час ухвалення рішення по справі.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи заяву про відстрочення виконання рішення заявнику ухвалою від 28 квітня 2021 року на підставі ст. 267, 354, 435 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що на момент звернення із заявою про відстрочення виконання рішення, рішення по вказаній справі судом не ухвалено, відтак подана заява є передчасною, а тому підлягає поверненню заявнику.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Созютранспроект про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03 листопада 2020 року (а. с. 22).

31 березня 2021 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи (а. с. 68).

12 квітня 2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому визнав позов на суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 20610,80 грн. (а. с. 78 - 79).

26 квітня 2021 року відповідач звернувся до суду з заявою про надання відстрочення виконання рішення, посилаючись на те, що частково визнав позовні вимоги відповідача, однак після ухвалення рішення він не зможе вчасно та у повному обсязі його виконати, оскільки на сьогоднішній день відчуває фінансові труднощі, обставини яких ним викладено в заяві; враховуючи викладене, відповідач бажає виконати свої зобов`язання по виплаті позивачу належної йому заборгованості по заробітній платі, однак вважає, що відсутність фінансування є тією обставиною, що істотно ускладнює одночасну виплату усієї заборгованості, враховуючи і той факт, що через два місяці відповідач зобов`язаний буде одночасно виплатити позивачу та ще двом працівникам усі належні їм виплати при звільненні у зв`язку із скороченням штату працівників. Посилаючись на п. 2 ч. 7 ст. 264 ЦПК України, ч. 1 ст. 267 ЦПК України, просив вирішити цю заяву під час ухвалення рішення по суті, надати відстрочення виконання рішення на 6 місяців, починаючи з дати набрання рішенням законної сили (а. с. 105 - 106).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року заяву ТОВ Созютранспроект повернуто заявнику як передчасно подану.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року; Беллет проти Франції від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року). Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Відповідно до ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, яка розміщена в розділі VІ ЦПК України Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) , за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Разом із тим, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Зазначені статті знаходяться в розділі ІІІ ЦПК України Позовне провадження , глава 9 Судові рішення , а отже, виходячи з аналізу наведених положень закону, вирішення питань про відстрочення або розстрочення виконання рішень допускається на стадії ухвалення судового рішення, про що відповідач не обмежений в праві подати відповідну заяву.

Вказані норми чітко вказують на те, що питання відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду може бути вирішено вже на стадії ухвалення рішення, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідна заява, подана до ухвалення рішення, є передчасною.

Крім того, відповідно до ст. 183 ЦПК України, яка встановлює загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Повертаючи заяву про відстрочення виконання рішення заявнику ТОВ Союзтранспроект , суд першої інстанції не зазначив, яким саме вимогам ст. 183 ЦПК України не відповідає зазначена заява, та повернув її з підстав передчасного подання, залишивши поза увагою, що такої підстави для повернення будь-якої заяви чинним ЦПК України не передбачено.

При цьому суд першої інстанції керувався ст. 267, 435 ЦПК України, якими повернення заяви про відстрочення виконання рішення не врегульовано взагалі.

Апеляційний суд вважає, що повернення заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року не може вважатися законною і обґрунтованою.

Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Созютранспроект задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.