Рішення

від 03.08.2022 по справі 201/444/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/444/21

Провадження № 2/201/186/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2022 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання фраудаторних правочинів недійсним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

15.01.2021р. АТ «Банк Кредит Дніпро» в особі представника адвоката Левченка Ю.В. (діє на підставі довіреності від 04.01.2021р. - а.с. 12 т. 1) звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання фраудаторних правочинів недійсним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 1- 10).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 16.01.2021р. відкрито провадження по справі та справа призначена до розгляду у порядку загального позовного провадження, витребувано докази (а.с. 44 т. 1).

Ухвалою судді від 16.01.2021р. за заявою позивача забезпечено позов шляхом заборони вчинення будь яких реєстраційних дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 79-80 т. 1).

Ухвалою суду від 16.02.2021р. витребувано докази: витребувати у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. копії: договору купівлі продажу від 25.07.2017р. № 1857, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; договору дарування від 15.03.2018р. № 516, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; договору купівлі продажу від 27.07.2017р. № 1881, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. копію договору купівлі продажу від 17.11.2017р. № 1660, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 87 88 т. 1).

Підготовче засідання у справи закрите 12.05.2021р. та справи призначена до розгляду у судовому засіданні (а.с. 81 т. 2).

Ухвалою суду від 17.12.2021р. зупинене було провадження у вказаній цивільній справі до набрання законної сили судовим рішенням по цивільній справі № 201/10810/21 за позовом ОСОБА_1 до Департамента державної виконавчої служби (третя особа - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро») про визнання неправомірними постанови, акта приймання-передачі майна та визнання недійсним свідоцтва (а.с. 161 - 162 т. 2).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.04.2022р. ухвалу суду про зупинення провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 195 199 т. 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у 2018 року найменування банку було змінено на АТ «Банк Кредит Дніпро».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2014р. у справі №201/14498/13-ц стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт», ПАТ «Веста-Дніпро», ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КАН-1 від 05.06.2008р. у розмірі 10 858 822, 24 доларів США.

Під час виконання рішення суду державним виконавцем накладено арешт на майно ОСОБА_6 , зокрема, трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Державним виконавцем здійснено заходи щодо виставлення вищевказаного нерухомого майна боржника ОСОБА_6 на продаж.

Земельна ділянка і квартира тричі виставлялася на продаж ДП «Сетам» шляхом проведення електронних торгів. Але торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників.

У зв`язку з тим, що торги не відбулися державним виконавцем направив листи від 16.05.2017р. та від 23.05.2017р. №53950871/20.1/18 на адресу стягувача - ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про вирішення питання щодо залишення за собою нереалізованого майна.

ПАТ «Банк Кредит Дніпро» клопотанням вих. №34-1709 від 24.05.2017р. повідомив відділ примусового виконання рішення Департаменту ДВС МЮУ про залишення за собою нереалізованого майна.

14.07.2017р. державним виконавцем винесені постанови про передачу майна (квартири і земельної ділянки) стягувачу в рахунок погашення заборгованості.

Також 14.07.2017р. державним виконавцем направлено акт державного виконавця про реалізацію майна боржника.

Відповідно до ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стагувачем права власності на таке майно.

У листопаді 2020 року з метою оформлення права власності (отримання нотаріального свідоцтва та реєстрації права власності) AT «Банк Кредит Дніпро» звернулося до приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Римської А.В. з метою отримання нотаріально свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

12.11.2020р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Римською А.В. видано свідоцтво № 1446 про право власності банку на квартиру АДРЕСА_3 та на підставі акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

Проте, 13.11.2020р. у реєстрації права власності банку на квартиру АДРЕСА_3 відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлені незаконні дії, що були вчинені щодо квартири АДРЕСА_3 , а саме:

19.07.2017р. право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та на підставі скасованого рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц ( ОСОБА_8 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_6 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур інвест», ЕДРПОУ 39220405).

25.07.2017р. право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2017р. № 1857. (тобто нібито ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_9 , останній є батьком боржника ОСОБА_6 ).

15.03.2018р. право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15.03.2018р. № 516. (тобто, нібито ОСОБА_9 подарував ОСОБА_5 , яка є дружиною батька боржника ОСОБА_6 ).

Таким чином, після того, як 14.07.2017р. банку видано було постанову державного виконавця про передачу майна стягувачу і акт державного виконавця щодо спірної квартири, право власності незаконно, на підставі скасованого рішення суду та фраудаторних правочинів, декілька разів переоформлювалося на очевидно споріднених осіб задля приховування його від звернення стягнення за зобов`язаннями боржника ОСОБА_6 .

Далі, 01.12.2020р. з метою оформлення права власності (отримання нотаріального свідоцтва та реєстрації права власності) AT «Банк Кредит Дніпро» звернулося до приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. з метою отримання нотаріально свідоцтва про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

01.12.2020р. приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. видано свідоцтво № 1170 про право власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

Проте, 02.12.2020р. у реєстрації права власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно банком встановлені незаконні дії, що були вчинені щодо земельної ділянки кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, а саме:

19.07.2017р. право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 та на підставі скасованого рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц. ( ОСОБА_3 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_6 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур інвест», ЕДРПОУ 39220405).

27.07.2017р. право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2017 року № 1881. (Тобто, нібито ОСОБА_3 продав ОСОБА_9 - ОСОБА_2 с батьком боржника ОСОБА_6 ).

17.11.2017р. право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2017 року № 1660. (Тобто, нібито ОСОБА_9 продав ОСОБА_4 ).

Таким чином, після того як 14.07.2017р. банку було видано постанову державного виконавця про передачу майна стягувану та акт державного виконавця щодо спірної земельної ділянки, право власності незаконно, на підставі скасованого рішення та фраудаторних правочинів, декілька разів переоформлювалося на очевидно споріднених осіб задля приховування його від звернення стягнення за зобов`язаннями боржника ОСОБА_6 .

На переконання позивача, сукупність наведених в позові обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб (кредитора AT «Банк Кредит Дніпро»), оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_6 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Оскільки незаконне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17 скасовано, то і ОСОБА_3 є таким, що не набув права власності на спірну квартиру та земельну ділянку, а отже і не мав права нею розпоряджатися, а саме, нібито продавати їх ОСОБА_2 , тобто батькові боржника банку ОСОБА_1 . На думку позивача, це свідчить про схему по приховуванню майна боржника ОСОБА_6 від звернення на нього стягнення за його зобов`язаннями.

В свою чергу, продовжуючи реалізацію незаконної схеми щодо відчуження майна банку, батько боржника банку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 17.11.2017р. і 15.03.2018р. уклав договори на відчуження квартири та земельної ділянки на споріднених з боржником осіб, а саме на ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Враховуючи те, що спірна квартира та земельна ділянка не перебувають у володінні AT «Банк Кредит Дніпро», позивач просив суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1857 від 25.07.2017р., а саме, квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А.;

визнати недійсним договір дарування серія та номер 516 від 15.03.2018р., а саме, дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1881 від 27.07.2017р., а саме, земельної ділянки, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І А.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1660 від 17.11.2017р., а саме, земельної ділянки, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Макаровою В.Ю.;

визнати право власності за АТ «Банк Кредит Дніпро» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101;.

визнати право власності за АТ «Банк Кредит Дніпро» на земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214.

витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 шляхом вилучення та передачі АТ «Банк Кредит Дніпро» квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101.

витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 шляхом вилучення та передачі АТ «Банк Кредит Дніпро» земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214.

Також просив компенсувати за рахунок відповідачів судові витрати.

Крім того 27.08.2021р. позивача надав пояснення (а.с. 89 т. 2) про те, що ОСОБА_4 зверталася до банку із пропозицією щодо викупу у неї земельної ділянки за 270000,000 грн.

Відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала. 07.04.2021р.надала відзивна позовнузаяву (а.с. 65-66 т. 2), у якому вважала, що позов про витребування майна не підлягає задоволенню, оскільки спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала, як-то: свідомим зволіканням позивачем зверненням до нотаріуса за свідоцтвом про право власності та тривалим не оформленням права власності на майно, яке було йому передано за актами державного виконавця ще у 2017 році, що вочевидь доводить, що позивач не цікавився майном та не мав на меті їх володіти у подальшому. Вважала, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, який законним шляхом набув майно, покладаючись на добросовісність дій учасників попереднього правочину. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Набуваючи у власність земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2017р. відповідачка мала усі підстави вважати, що попередні договори є законними та розраховувала на певний, стан речі, тобто правомірно очікувала на мирне володіння своїм майном. Тоді як витребування земельної ділянки матиме наслідком порушення справедливого балансу та докладатиме надмірний індивідуальний тягар і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є неприпустимим.

На підставі викладеного, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач 13.04.2021р. надав відповідь на відзив (а.с.68 70т.2),у якому наполягав на задоволенні позову. Звернув увагу, на те, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, що прийняте поспіхом (за місяць) 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17 і за цим рішенням були скасовані всі обтяження на майно та зареєстровано право власності за відповідачем ОСОБА_3 . У подальшому рішення було скасоване постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.05.2018р. Зі скасуванням судового рішення втратили силу всі юридично правові наслідки, які були пов`язані з таким рішенням, оскільки вважається, що такого рішення не було. Якщо судовий акт скасовано то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, тому ОСОБА_3 є таким, що не набув права власності на спірну квартиру та земельну ділянку, а отже і не мав права нею розпоряджатися і, нібито, продавати їх ОСОБА_2 (батькові боржника), що свідчить про схему по приховуванню майна боржника ОСОБА_6 від звернення на нього стягнення за його зобов`язаннями. В свою чергу, продовжуючи реалізацію незаконної схеми щодо відчуження майна банку, ОСОБА_2 17.11.2017р. та 15.03.2018р. уклав договори на відчуження квартири та земельної ділянки на споріднених з боржником осіб, а саме на ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник позивача адвокат Левченко Ю.В. (дієна підставідовіреності від22.12.2021р. а.с.13т.3) 04.08.2022р. надав заяву, у якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги задовольнити (а.с. 46 т. 3).

Інші відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в судовізасідання нез`явилися,про дату,місце ічас розглядусправи судомповідомлялися неодноразовоналежним чином,про щонаявні доказиу матеріалахсправи (а.с. 92 96,т.1,49 58а,98,103-107,114 127,131 134,206 211,т.2,27 28,32 45,т.3).Однак конвертиіз судовимиповістками поверталисякожного разуна адресусуду іззазначенням причининевручення «зазакінченням термінузберігання».

З огляду на приписи ч. 9 ст. 130 ЦПК України, відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи належним чином.

При цьому, від ОСОБА_6 11.05.2021р. надійшла заява про відкладення розгляду справи у заявку із карантином (а.с. 78 т. 2).

23.07.2021р. від ОСОБА_5 також надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у відпустці (а.с. 83 т. 2).

03.09.2021р. від представника ОСОБА_6 адвоката Ільїна О.М. (діє на підставі ордеру від 02.09.2021р. а.с. 96 т. 2) надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю явки представника відповідача (а.с. 93 т. 2).

16.09.2021р. від представника ОСОБА_6 адвоката Садовського І.В. (діє на підставі договору від 16.09.2021р. а.с. 108-109 т. 2) надійшла заява про ознайомлення із матеріалами справи (а.с. 102 т. 2).

07.04.2021р. та 18.10.2021р. від представника ОСОБА_4 адвоката Опари Г.В. (діє на підставі ордеру від 07.04.2021р. а.с. 64 т. 2) надходили заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю явки представника відповідача та перебуванням на лікарняному (а.с. 63, 110 т. 2).

24.11.2021р. від представника ОСОБА_6 адвоката Садовського І.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю явки представника відповідача (а.с. 128 т. 2).

Хоч відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 правом на надання відзиву не скористалися, вони є обізнаними про наявність віднесеного на розгляд суду спору, про суть цього спору, що вбачається з їх заяв до суду про відкладення розгляду справи, про зупинення провадження по справі.

Вищевказані обставини виключають сукупність підстав, передбачених ст. 280 ЦПК України для винесення заочного рішення, суд розглядає справу у порядку загального позовного провадження з винесенням судового рішення на загальних підставах.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Встановлено (перевірено за даними ЄДРСР), що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2014р. у справі № 201/14498/13-ц стягнути солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ПАТ «Веста-Дніпро» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США.

Стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за Кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США.

Стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за Кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США.

Як видно із листів Відділу примусового виконання рішень Департамента ДВС від 16.05.2017р. № 53950871/20.1/18 та від 23.05.2017р. № 53950871/20.1/18 на виконання рішення суду державним виконавцем накладено арешт на майно ОСОБА_6 , зокрема, трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Державним виконавцем здійснено заходи щодо виставлення вищевказаного нерухомого майна боржника ОСОБА_6 на продаж. Земельна ділянка і квартира тричі виставлялася на продаж ДП «Сетам» шляхом проведення електронних торгів. Але торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників. У зв`язку з тим, що торги не відбулися державним виконавцем запропоновано вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна (а.с. 14-15 т. 1).

ПАТ «Банк Кредит Дніпро» клопотанням вих. №34-1709 від 24.05.2017р. повідомив відділ примусового виконання рішення Департаменту ДВС МЮУ про залишення за собою нереалізованого майна (а.с. 16 т. 1).

14.07.2017р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департамента ДВС Шевченком М.Р. винесені постанова про передачу вказаного майна (квартири і земельної ділянки) стягувачу ПАТ «Банк Кредит Дніпро» в рахунок погашення заборгованості (а.с. 17 20 т. 1).

14.07.2017р. державним виконавцем направлені акти про реалізацію майна боржника, які є підставами для видачі нотаріусом свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (а.с. 21 22 т. 1).

Відповідно до ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стагувачем права власності на таке майно.

З метою оформлення права власності і отримання нотаріального свідоцтва та реєстрації права власності AT «Банк Кредит Дніпро» звернулося до приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Римської А.В. за отриманням нотаріально посвідченого свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

12.11.2020р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Римською А.В. видано свідоцтво № 1446 про право власності банку на квартиру АДРЕСА_3 та на підставі акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

Рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Римською А.В. № 55133062 від 13.11.2020р. у реєстрації права власності за банком на квартиру АДРЕСА_3 відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами (а.с. 25 т. 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 232502600 від 13.11.2020р. а.с. 26 29 т. 1):

19.07.2017р. право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц.

Як вказує позивач, ОСОБА_3 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_6 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур Інвест» (ЄДРПОУ 39220405).

25.07.2017р. право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2017р. № 1857, за яким ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_9 .

Як вказує позивач, ОСОБА_9 є батьком боржника ОСОБА_6

15.03.2018р. право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15.03.2018р. № 516, за яким ОСОБА_9 подарував квартиру ОСОБА_5 .

Як вказує позивач, ОСОБА_5 є дружиною батька боржника ОСОБА_6

01.12.2020р. з метою оформлення права власності і отримання нотаріально посвідченого свідоцтва та реєстрації права власності AT «Банк Кредит Дніпро» звернулося до приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. з метою отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

01.12.2020р. приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. видано свідоцтво № 1170 про право власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 та на підставі Акта № 53950871/18 від 14.07.2017р.

Проте, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. № 55465187 від 02.12.2020р. у реєстрації права власності за банком на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами (а.с. 30 т. 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 237520502 від 17.12.2020р. а.с. 31 34 т. 1):

19.07.2017р. право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 та на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц.

27.07.2017р. право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2017 року № 1881, згідно із яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_9 (батьку боржника ОСОБА_6 ) земельну ділянку.

17.11.2017р. право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2017 року № 1660, згідно із яким ОСОБА_9 продав ОСОБА_4 земельну ділянку.

Як установленоі перевіреноза данимиЄДРСР,рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17 задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визнано іпотечний договір від 20 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - дійсним.

В рахунок погашення заборгованості по договору позики від 20 листопада 2013 року в розмірі 1 050 000,00 гривень звернуте стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 листопада 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме, на нерухоме майно: земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартиру загальною площею 64,6 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., реєстраційний номер 65079612101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно:

- земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер 343333812214, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- квартиру, загальною площею 64,6 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., реєстраційний номер 65079612101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно: земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер 343333812214, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартиру загальною площею 64,6 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., реєстраційний номер 65079612101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано арешти земельної ділянки, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом внесення змін до наступних записів (реєстраційних дій):

- номер запису про обтяження 5827554, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №43487601 від 27.05.2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29.05.2014 року;

- номер запису про обтяження 5827505, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №43487601 від 27.05.2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29.05.2014 року;

- номер запису про обтяження 9352093, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №47098699 від 02.04.2015 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20639727 від 10.04.2015 року;

- номер запису про обтяження 9272997, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №47058331 від 01.04.2015 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20479370 від 02.04.2015 року;

- номер запису про обтяження 6033853, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №43553650 від 03.06.2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13828597 від 17.06.2014 року;

- номер запису про обтяження 5827427, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №43487601 від 27.05.2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29.05.2014 року;

- номер запису про обтяження 5379749, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №43014271 від 16.04.2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 12484979 від 16.04.2014 року;

- номер запису про обтяження 4799470, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №42256966 від 25.02.2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 11219635 від 26.02.2014 року;

- номер запису про обтяження 3663602, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №41058622 від 02.12.2013 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 8615492 від 03.12.2013 року;

- номер запису про обтяження 17022246, підстава виникнення обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №52648097 від 04.106.2016 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31981522 від 21.10.2016 року.

Разом із тим, постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.05.2018р. за наслідками розгляду апеляційних скарг ПАТ «Таскомбанк» і ПАТ «Банк Кредит Дніпро» скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17 (а.с. 35 39 т. 1).

Як видно зі змісту рішення апеляційної інстанції, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що норми ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, до яких віднесено, зокрема, договір іпотеки. Ухвалюючи вказане рішення суд не врахував, що спірне нерухоме майно знаходиться під обтяженням шляхом арешту та заборони відчуження квартири АДРЕСА_4 та земельної ділянки загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наданими позивачем інформаційними довідками.

Заходи обтяження накладено в забезпечення реального виконання рішень суду.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2014 року, яким задоволено позов ПАТ «Банк Кредит Дніпро» стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт та ПАТ «Веста-Дніпро» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за Кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США. Стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_7 на користь Публічного ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за Кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США. Стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за Кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05.06.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01.11.2013 року у розмірі 10 858 822, 24 доларів США.

Відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01.04.2015р. було відкрито виконавче провадження за № 47058331 про виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ «СП «Арізона» солідарно на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № НК 497 від 09.09,2013 р. в сумі 1073887,89 дол.США, що по курсу НБУ становить 12725439,41 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 1030303,98 дол.США, що по курсу НБУ становить 12186019,23 грн., заборгованість по відсоткам 21035,34 дол.США, що по курсу НБУ становить 266695,38 грн. В межах даного виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 6 від 27.08.1976р. передбачено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Проте, до участі у справі ані ПАТ «Банк Кредит Дніпро» ані ПАТ «Таскомбанк», як осіб в інтересах яких накладено арешти на майно, залучено не було.

Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції, що стало підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру та земельну ділянку, скасоване, то ОСОБА_3 вважається таким, що не набув права власності на спірну квартиру та земельну ділянку, оскільки скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Отже, реєстрація права власності на підставі цього судового рішення (фактичні дії, вчинені на підставі цього рішення) є безпідставною і відповідні записи після 03.05.2018р. мали бути виключені із державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку ст.ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Разом із тим, після реєстрації 19.07.2017р. право власності на квартиру за ОСОБА_3 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц, 25.07.2017р. (через 6 днів) право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2017р. ( ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_9 ), а 15.03.2018р. (через 7 місяців) право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15.03.2018р. ( ОСОБА_9 подарував квартиру ОСОБА_5 )

Також, після реєстрації права власності 19.07.2017р. на земельну ділянку за ОСОБА_3 на підставі рішення суду, вже 27.07.2017р. (через 8 днів ) право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2017р., за яким ОСОБА_3 здійснив відчуження майна на користь батька боржника ОСОБА_6 ), а 17.11.2017р. (через 4 місця) право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2017р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою ПалатоюВерховного Судуу постановівід 03.07.2019р.у справі№ 369/11268/16-ц фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Отже, закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Судуу складіОб`єднаноїпалати Касаційногоцивільного судувід 27.01.2020р.в справі№761/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення ст. 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі,якщо навиконання правочинубуло переданомайно,такий правочинне можебути кваліфікованийяк фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, від 4 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц. Зокрема у п. 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 Велика Палата зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постанові від 08.06.2021р. у справі № 662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту та не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, від 17 березня 2021 року у справі №299/396/17).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (продавець),у відношенніякого ухваленесудове рішенняпро стягненняборгу тапроти якогорозпочате виконавчепровадження по його стягненню і який відчужує майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Такі правові висновки містяться у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №369/11268/16-ц, а також ряді інших постанов Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Судувід 05.07.2018р.у справі№ 922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовийдоговір неможе використовуватисяучасниками цивільнихвідносин дляуникнення сплатиборгу абовиконання судовогорішення простягнення боргу,що набралозаконної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правамистосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

У постанові Верховного Судувід 07.10.2020р.в справі№ 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

момент укладення договору;

контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

ціна (ринкова/неринкова),

наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.

У постанові Верховного Судувід 10.02.2021р.в справі№ 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) використовувала/використовували право на зло;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає;

цей стан не задовольняє інших суб`єктів;

для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;

настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення;

особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.02.2021р. в справі №757/33392/16, де Верховний Суд вказав, що правочином,який вчиняєтьсяна шкодукредиторам (фраудаторнимправочином),може бутияк односторонній,так ідвосторонній чибагатосторонній правочин. Застосування конструкції фраудаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Верховний Суд в постанові від 24.07.2019р. у справі №405/1820/17 вказав, що поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. … на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже, виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його платоспроможністю. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, що його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, шо передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бити виконане належним чином, а тому кожний кредитор тієї розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому всі боржники мають на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Окремо, слід зазначити щодо правочину, укладеного у період дії заборони.

Як було установлено апеляціям судом під час перегляду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17, суд не врахував, що спірне нерухоме майнознаходиться підобтяженням шляхом арешту та заборони відчуження, що підтверджувалося наданими позивачем інформаційними довідками. Заходи обтяження накладено в забезпечення реального виконання рішень суду. Проте рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. скасовані постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, що зумовило для відповідачів, у т.ч. боржника ОСОБА_6 укласти оспорювані правочини.

Згідно з зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державній реєстрації прав підлягають заборона обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва: заборона відчуження та/або користування; арешт (пункт 4 ч. 1 ст. 4 Закону).

Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 10 Закону державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав (частина 1 ст. 12 Закону).

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема у разі, якщо: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; (пункти 5, 6 частини 1 ст. 24 Закону про державну реєстрацію).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність у Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

З матеріалів справи видно, що у зв`язку з невиконанням божником ОСОБА_6 рішення суду про стягнення боргу (солідарне) у розмірі 10 858 822,24 дол. США, банком вжиті заходи щодо примусового виконання рішення, однак у зв`язку із тим, що майно не було відчужене на публічних торгах, банк у законний спосіб реалізував право на залишення майна за собою та отримав право власності на спірну квартиру і земельну ділянку, які належали боржникові ОСОБА_6 на праві власності.

Як установлено у даній справі, скасування рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.07.2017р. у справі № 175/2048/17-ц записів про обтяження майна, накладених державним виконавцем зумовило для ОСОБА_3 зареєструвати на підставі указаного рішення право власності на квартиру і на земельну ділянку.

Отже, з метою уникнення стягнення заборгованості, боржником ОСОБА_6 ужиті заходи щодо відчуження його майна шляхом реєстрації права власності на підставі рішення суду, яке є вочевидь неправосудним і тому було скасоване.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до чч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як установлено судом, після реєстрації 19.07.2017р. право власності на квартиру і на земельну ділянку за ОСОБА_3 на підставі рішення суду, у подальшому були укладені правочини із пов`язаними особами, внаслідок яких квартира і земельна ділянка вибула у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (відповідно).

Як вказує позивач, ОСОБА_3 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_6 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур Інвест» (ЄДРПОУ 39220405). ОСОБА_9 є батьком боржника ОСОБА_6 , а ОСОБА_5 є дружиною батька боржника ОСОБА_6 .

При цьому, відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , що були обізнані про наявність вказаного спору, подавали заяви про відкладення розгляду справи, не спростували відповідними доказами своїх родинних відносин.

Згідно відкритих даних із ЄДРЮОФОПГФ, ТОВ «Нібур Інвест» (ЄДРПОУ 39220405, 03113, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 68/1, офіс 62), засноване 20.05.2014р., його директором і власником є ОСОБА_3 , а заставником є ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, виданого 01.12.2020р. банку приватним нотаріусом Дніпропетровського РНО Дніпропетровської області Руденко В.А., вартість земельної ділянки становить 307440,00 грн.

Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності банку на квартиру АДРЕСА_3 , виданого 12.11.2020р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Римською А.В., вартість квартири становить 468027,00 грн.

Тоді як встановлено із витребуваних судом доказів, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25.07.2017р., укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 вартість квартири становить 229770,00грн. (а.с. 99-100, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.07.2017р., укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 вартість земельної ділянки становить 72882,00грн. (а.с. 152-153, т. 1)

Відповідно до договору дарування від 15.03.2018р., укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 вартість квартири (ринкова) оцінена у 49856,00грн. (а.с. 1. т. 2).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2017р., укладеного між і ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вартість земельної ділянки становить 34464,00грн. (а.с. 45 46, т. 2).

З чого видно, що нерухоме майно відчужено ОСОБА_3 ОСОБА_2 за значно нижчою ціною, аніж вартість, за яким банк набув його у власність. У подальших договорах договорі купівлі-продажу і договорі дарування вартість майна ще більше знижена, принаймні у 9 разів на квартиру і земельну ділянку.

При цьому, ОСОБА_4 у листі від 20.08.2021р. (а.с. 81 т. 1) пропонувала банку викупити у неї земельну ділянку за 270000,00грн., тобто за ціною у 8 разів вищою, аніж вона придбала її у ОСОБА_2 , що вказує на те, що дійсна ціна земельної ділянки значно відрізняється від тієї, що сторони визначили у договорі.

Таким чином, беручи до уваги факт реєстрації права власності за ОСОБА_10 (19.07.2017р.) на підставі рішення суду від 03.07.2017р., яке у подальшому скасоване, момент укладення ним перших правочинів купівлі-продажу (25.07.2017р. і 27.07.2017р., тобто через 6-8 днів), і укладення наступних правочинів (17.11.2017р. купівлі-продажу через 4 місяці) і 15.03.2018р. дарування через 7 місяців), а також те, що відповідачі, укладаючи оспорювані договори занижували ціну нерухомого майна, суд приходить до висновку, що оспорювані договори купівлі-продажу і дарування дійсно учинений на шкоду кредиторові (AT «Банк Кредит Дніпро») і є оплатними і безоплатним договором, який цілком вміщується у конструкцію фраудаторності. На переконання суду вищевказані обставини доводять той факт, що правочини є фраудаторними і можуть бути визнані недійсними.

Разом із тим, позивач пред`явив вимоги і про визнання правочинів недійними і про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29.03.2017р. у справі № 6-3104цс16).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012р. у справі № 6-53цс12).

Власник здотриманням вимогстатей 387і 388ЦК Україниможе витребуватиналежне йомумайно відособи,яка єостаннім йогонабувачем,незалежно відтого,скільки разівце майнобуло відчуженедо того,як вонопотрапило уволодіння останньогонабувача (близькийза змістомпідхід сформулювавВерховний СудУкраїни увисновку,викладеному упостанові від17.12.2014р.у справі№ 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 19.06.2019р.у справі№ 756/13683/16-ц(провадження№ 61-7860св18) звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Тобто, позивач із володіння якої вибула спірне майно поза його волею має право на захист своїх прав шляхом витребування на свою користь майна із чужого незаконного володіння відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 16.08.2017р. у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі № 1522/25684/12 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі № 285/3414/17.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої ПалатиВерховного Судувід 14.11.2018р.у справі№ 183/1617/16-ц,провадження №14-208цс18, зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Як встановлено із матеріалів справи, AT «Банк Кредит Дніпро» отримав свідоцтва про право власності на спірну квартиру і земельну ділянку, однак не зміг його зареєструвати, оскільки було відчужене декілька разів до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Таким чином, банк, який є титульним власником майна, має право витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

А тому підлягають задоволенню вимоги банку про витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та вимоги про витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Означений висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 183/1617/16 (14-208цс18).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позов задоволено частково, то їх слід розподілити наступним чином.

При подачі позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 20712,01 грн. за позовні вимоги (а.с. 11 т. 1).

Відповідно до ставки, встановленої п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка за позовні вимоги немайнового характеру для юридичної особи становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2270,00 грн. за кожну вимогу. Таким чином позивач мав сплатити 18160,00 грн. (за 8 вимог немайнового характеру), але сплатив 20712,01 грн. Решта помилково сплаченого позивачем судового збору в сумі 2552,01 грн. може бути повернута за окремою заявою.

Отже, суд здійснює розподіл судових витрат в сумі 18160,00 грн.

З огляду на те, що із восьми вимог позивача задоволено лише дві вимоги немайнового характеру, то з відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4540,00 грн., по 2270,00 грн. із кожного, а також судовий збір у розмірі 1135,00 грн., сплачений банком за заяву про забезпечення позову (а.с. 52 т.1), тобто по 567,50 грн. із кожного з відповідачів, а всього по 2837,50 грн. із кожного з відповідачів.

Питання про стягнення оплати за отримання правничої допомоги з відповідача судом не вирішується, оскільки відповідні докази не надані.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 155, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання фраудаторних правочинів недійсним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (вул. Жилянська, будинок 32, місто Київ, 01033, ідентифікаційний код юридичної особи 14352406) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101.

Витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (вул. Жилянська, будинок 32, місто Київ, 01033, ідентифікаційний код юридичної особи 14352406) земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_5 на користьАкціонерного товариства«Банк КредитДніпро» сплаченийсудовий збір у розмірі 2837,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 накористь Акціонерноготовариства «БанкКредит Дніпро»сплачений судовийзбір у розмірі 2837,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 10 серпня 2022 року.

Суддя Наумова О.С.