ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 201/444/21
провадження № 61-12841св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 серпня 2022 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.
у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання фраудаторних правочинів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») у січні 2021 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1857 від 25 липня 2017 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.;
- визнати недійсним договір дарування серія та номер 516 від 15 березня 2018 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1881 від 27 липня 2017 року земельної ділянки кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1660 від 17 листопада 2017 року земельної ділянки кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Макаровою В. Ю.;
- визнати право власності за АТ «Банк Кредит Дніпро» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101;
- визнати право власності за АТ «Банк Кредит Дніпро» на земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 шляхом вилучення та передачі АТ «Банк Кредит Дніпро» квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 шляхом вилучення та передачі АТ «Банк Кредит Дніпро» земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214.
На обґрунтування позовних вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» посилалося на те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2014 року у справі № 201/14498/13-ц стягнуто солідарно з ТОВ «Веста-Пласт», ПАТ «Веста-Дніпро», ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КАН-1 від 05 червня 2008 року у розмірі 10 858 822,24 доларів США.
14 липня 2017 року, під час виконання рішення суду, державним виконавцем винесені постанови про передачу майна (квартири і земельної ділянки) стягувачу в рахунок погашення заборгованості та направлено акт державного виконавця про реалізацію майна боржника.
Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. 12 листопада 2020 року на підставі акта № 53950871/18 від 14 липня 2017 року видано свідоцтво № 1446 про право власності банку на квартиру АДРЕСА_1 .
Проте, 13 листопада 2020 року у реєстрації права власності банку на спірну квартиру відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами.
Приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В. А. 01 грудня 2020 року на підставі акта № 53950871/18 від 14 липня 2017 року видано свідоцтво № 1170 про право власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012.
Проте, 02 грудня 2020 року у реєстрації права власності банку на земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:02:001:0012 відмовлено, оскільки при здійсненні перевірки відомостей у Державному реєстрі прав виявлено, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданими документами.
Вважали, що дії відповідачів є недобросовісними, оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 04 серпня 2022 року позов задовольнив частково.
Витребував з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65079612101.
Витребував з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що беручи до уваги факт реєстрації права власності за ОСОБА_7 (19 липня 2017 року) на підставі рішення суду від 03 липня 2017 року, яке у подальшому скасоване, момент укладення ним перших правочинів купівлі-продажу (25 липня 2017 року і 27 липня 2017 року, тобто через 6-8 днів), і укладення наступних правочинів (17 листопада 2017 року - купівлі-продажу через 4 місяці) і 15 березня 2018 року - дарування через 7 місяців)), а також те, що відповідачі, укладаючи оспорювані договори занижували ціну нерухомого майна, тому оспорювані договори купівлі-продажу і дарування дійсно вчинені на шкоду кредиторові (AT «Банк Кредит Дніпро») і є оплатними і безоплатним договором, який цілком вміщується у конструкцію фраудаторності; позивач із володіння якого вибуло спірне майно поза його волею має право на захист своїх прав шляхом витребування на свою користь майна із чужого незаконного володіння відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України.
AT «Банк Кредит Дніпро» отримало свідоцтва про право власності на спірну квартиру і земельну ділянку, однак не змогло їх зареєструвати, оскільки нерухоме майно було відчужене декілька разів до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Таким чином, банк, який є титульним власником майна, має право витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 серпня 2022 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог частково - шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , оскільки власник AT «Банк Кредит Дніпро», з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від осіб, які є останніми його набувачами, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від ОСОБА_4 у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 спірної земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що вона правомірним шляхом набула право власності на земельну ділянку за відплатним договором у раніше незнайомої особи, із якою не пов`язана жодним спорідненням або відносинами.
Вона була позбавлена належної їй на праві власності земельної ділянки, набутої добросовісно і за відсутності будь-яких заборон такого набуття.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, та у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 06 липня 2023 року у справі № 359/5493/20, від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/11811/18, від 21 серпня 2023 року у справі № 570/783/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 755/2957/20, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 520/7397/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 761/47743/19, від 21 березня 2023 року у справі № 922/1155/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/6870/21.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від АТ «Банк Кредит Дніпро» у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить її відхилити, посилаючись на те, що фіктивність правочину не була підставою вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 06 липня 2023 року у справі № 359/5493/20, від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/11811/18 є безпідставними.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у справі № 175/2048/17, яким було скасовано всі законні обтяження та зареєстровано право власності за (пов`язаною особою) відповідачем ОСОБА_3 було скасовано постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року.
Саме банк є добросовісним набувачем у розумінні положень статті 388 ЦК України, оскільки придбав майно, яке було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень та реалізовувалось на прилюдних торгах.
Обставини у справах (№ 910/7547/17, № 359/5493/20, 727/11811/18), на які посилається ОСОБА_4 , є нерелевантними з обставинами у цій справі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 201/444/21 надійшла до Верховного Суду 28 вересня 2023 року.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 18 березня 2014 року у справі № 201/14498/13-ц стягнув солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ПАТ «Веста-Дніпро» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05 червня 2008 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01 листопада 2013 року у розмірі 10 858 822,24 доларів США.
Стягнув солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05 червня 2008 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01 листопада 2013 року у розмірі 10 858 822,24 доларів США.
Стягнув солідарно з ТОВ «Веста-Пласт» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» суму боргу за кредитним договором № 050608-КНЛ-1 від 05 червня 2008 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, станом на 01 листопада 2013 року у розмірі 10 858 822,24 доларів США.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченком М. Р. 16 травня 2017 року та 23 травня 2017 року на адресу ПАТ «Банк Кредит Дніпро» було направлено листи, в яких запропоновано вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, а саме земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована на АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що торги не відбулися.
ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 24 травня 2017 року направив на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотання № 34-1709, в якому заявив свою згоду на залишення за собою нереалізованого майна.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченка М. Р. від 14 липня 2017 року передано стягувачу ПАТ «Банк Кредит Дніпро» в рахунок погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням № 53950871 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченка М. Р. від 14 липня 2017 року передано стягувачу ПАТ «Банк Кредит Дніпро» в рахунок погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням № 53950871 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована на АДРЕСА_2 .
Того ж дня головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченком М. Р. складено акти № 53950871/18 та № 53950871/18 про реалізацію майна боржника.
Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В. 12 листопада 2020 року на підставі акта № 53950871/18 державного виконавця про реалізацію майна боржника від 14 липня 2017 року видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 1446, згідно з яким АТ «Банк Кредит Дніпро» належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 .
Приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В. А. 01 грудня 2020 року на підставі акта № 53950871/18 державного виконавця про реалізацію майна боржника від 14 липня 2017 року видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 1170, згідно з яким АТ «Банк Кредит Дніпро» належить на праві власності земельна ділянка площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована на АДРЕСА_2 .
Рішенням, ухваленим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В. 13 листопада 2020 року № 55133062, відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за АТ «Банк Кредит Дніпро», що раніше належала боржнику ОСОБА_1 , оскільки право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданим документом.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 листопада 2020 року № 232502600 19 липня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у справі № 175/2048/17-ц.
ОСОБА_3 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_1 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур Інвест».
25 липня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. 25 липня 2017 року за реєстраційним № 1857, за яким ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 є батьком боржника ОСОБА_1
15 березня 2018 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. 15 березня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 516, за яким ОСОБА_2 подарував квартиру ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 є дружиною батька боржника ОСОБА_1 .
Рішенням, ухваленим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В. 02 грудня 2020 року № 55465187, відмовлено у державній реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:02:001:0012, що раніше належала боржнику ОСОБА_1 , оскільки право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за іншою особою, відмінною від боржника за поданим документом.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 грудня 2020 року № 237520502 право власності на спірну земельну ділянку 19 липня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у справі № 175/2048/17-ц.
27 липня 2017 року право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2017 року № 1881, згідно із яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 (батьку боржника ОСОБА_1 ) земельну ділянку.
17 листопада 2017 року право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Маркаровою В. Ю. 17 листопада 2017 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1660.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 03 липня 2017 року у справі № 175/2048/17 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив.
Визнав іпотечний договір від 20 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійсним.
У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 20 листопада 2013 року в розмірі 1 050 000 грн звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 листопада 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме на нерухоме майно: земельну ділянку загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартиру загальною площею 64,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно:
- земельну ділянку загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер 343333812214, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартиру загальною площею 64,6 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м, реєстраційний номер 65079612101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнав за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме земельну ділянку загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер 343333812214, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартиру загальною площею 64,6 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м, реєстраційний номер 65079612101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Скасував арешти земельної ділянки та квартири, шляхом внесення змін до наступних записів (реєстраційних дій):
- номер запису про обтяження 5827554, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 43487601 від 27 травня 2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29 травня 2014 року;
- номер запису про обтяження 5827505, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 43487601 від 27 травня 2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29 травня 2014 року;
- номер запису про обтяження 9352093, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження № 47098699 від 02 квітня 2015 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20639727 від 10 квітня 2015 року;
- номер запису про обтяження 9272997, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 47058331 від 01 квітня 2015 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20479370 від 02 квітня 2015 року;
- номер запису про обтяження 6033853, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 43553650 від 03 червня 2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13828597 від 17 червня 2014 року;
- номер запису про обтяження 5827427, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 43487601 від 27 травня 2014 року, прийнята відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13404040 від 29 травня 2014 року;
- номер запису про обтяження 5379749, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 43014271 від 16 квітня 2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 12484979 від 16 квітня 2014 року;
- номер запису про обтяження 4799470, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 42256966 від 25 лютого 2014 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 11219635 від 26 лютого 2014 року;
- номер запису про обтяження 3663602, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 41058622 від 02 грудня 2013 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 8615492 від 03 грудня 2013 року;
- номер запису про обтяження 17022246, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 52648097 від 04 червня 2016 року, прийнята Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31981522 від 21 жовтня 2016 року.
Апеляційний суд Дніпропетровської області постановою від 03 травня 2018 року апеляційні скарги ПАТ «Таскомбанк» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро» задовольнив. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що норми частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, до яких віднесено, зокрема, договір іпотеки; суд першої інстанції не врахував, що спірне нерухоме майно знаходиться під обтяженням, шляхом арешту та заборони відчуження квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ПАТ «ТАСКОМБАНК», як особи в інтересах яких накладено арешти на майно, не були залучені до участі у справі.
Судами також встановлено, що ОСОБА_3 є бізнес партнером (пов`язаною особою) з боржником ОСОБА_1 , оскільки є співзасновниками ТОВ «Нібур Інвест»; ОСОБА_2 є батьком боржника ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 - дружиною батька боржника ОСОБА_1 .
З інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Нібур Інвест» засноване 20 травня 2014 року, його директором і власником є ОСОБА_3 , а засновником - ОСОБА_1 .
Згідно з свідоцтвом, зареєстрованим в реєстрі за № 1170 про право власності банку на земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:02:001:0012, виданим 01 грудня 2020 року банку приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В. А., вартість земельної ділянки становить 307 440 грн.
Згідно з свідоцтвом, зареєстрованим в реєстрі за № 1446 про право власності банку на квартиру АДРЕСА_1 , виданим 12 листопада 2020 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., вартість квартири становить 468 027 грн.
Натомість, відповідно до договорів купівлі-продажу від 25 липня 2017 року та від 27 липня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , вартість квартири становить 229 770 грн, а вартість земельної ділянки - 72 882 грн.
Згідно з договором дарування від 15 березня 2018 року, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , вартість квартири (ринкова) оцінена у 49 856 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , вартість земельної ділянки становить 34 464 грн.
Отже, нерухоме майно відчужено ОСОБА_3 ОСОБА_2 за заниженою ціною, аніж вартість, за якою банк набув його у власність. У подальших договорах купівлі-продажу та дарування вартість майна ще більше знижена, принаймні у 9 разів на квартиру і земельну ділянку.
ОСОБА_4 направила банку лист від 20 серпня 2021 року, в якому запропонувала викупити у неї земельну ділянку за 270 000 грн, тобто за ціною у 8 разів вищою, аніж вона придбала її у ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Банк Кредит Дніпро» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу та дарування, визнати право власності за банком на спірне нерухоме майно та витребувати у відповідачів на його користь спірне нерухоме майно, посилаючись на те, що дії відповідачів є недобросовісними, оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц виклала правовий висновок про те, що … [фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункту 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Отже, закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства].
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що … [недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим].
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник (продавець), у відношенні якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та проти якого розпочате виконавче провадження по його стягненню і який відчужує майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Зазначені правові висновки містяться, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17 викладено правовий висновок про те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, в якій суд вказав, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції фраудаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.
Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16).
Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 756/13683/16-ц (провадження № 61-7860св18) звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Тобто, позивач із володіння якого вибуло спірне майно поза його волею має право на захист своїх прав шляхом витребування на свою користь майна із чужого незаконного володіння відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Встановивши, що реєстрація спірного нерухомого майна відбулася за ОСОБА_7 на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасоване, а також незначний проміжок часу між неодноразовим укладенням договорів як купівлі-продажу, так і дарування, а також те, що відповідачі, укладаючи оспорювані договори занижували ціну нерухомого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку , що оспорювані договори купівлі-продажу і дарування вчинені на шкоду кредиторові (AT «Банк Кредит Дніпро») і є оплатними і безоплатним договорами, які цілком вміщується у конструкцію фраудаторності.
Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що AT «Банк Кредит Дніпро» отримало свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, однак не змогло його зареєструвати, оскільки спірне нерухоме майно було відчужене декілька разів до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, тому банк є титульним власником майна, має право витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц викладено висновок про те, що «право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті). За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».
Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14 (провадження № 14-203цс19) та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) виклала правовий висновок про те, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 712/9803/20 дійшов висновку про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Верховний Суд вважає, що за обставин справи, яка переглядається касаційним судом, витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння власника поза його волею, є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судом.
Відповідач ОСОБА_4 не позбавлена можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України, проте таких вимог у цій справі не заявляла.
Вказане відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, та у постановах Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 06 липня 2023 року у справі № 359/5493/20, від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/11811/18, від 21 серпня 2023 року у справі № 570/783/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 755/2957/20, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 520/7397/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 761/47743/19, від 21 березня 2023 року у справі № 922/1155/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/6870/21, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 серпня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року оскаржуються в касаційному порядку тільки в частині задоволених позовних вимог про витребування чужого незаконного володіння ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, тому і переглядаються лише в цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 спірної земельної ділянки - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» земельної ділянки, кадастровий номер 1221455800:02:001:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343333812214, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 03.07.2024 |
Оприлюднено | 09.07.2024 |
Номер документу | 120232435 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Литвиненко Ірина Вікторівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні